Рішення № 86699379, 27.12.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2822/19

РІШЕННЯ

іменем України

27 грудня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області в особі Красилівського районного сектору УДМСУ у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 з позовом до Управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області в особі Красилівського районного сектору про визнання дій протиправними та зобов`язання оформити та видати неповнолітній ОСОБА_3 паспорт у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради від 26.06.1992 року №2503-XII.

В обґрунтування вимог зазначають, що Красилівський районний сектор ДМС України в Хмельницькій області листом від 03.09.2019 р. повідомив про відмову у видачі дитині такого паспорта. Відповідач послався на те, що особисті переконання особи, належність її до окремих соціальних груп та інші мотиви не можуть бути законною підставою для увільнення від обов`язків перед державою або відмови від виконання законів, у тому числі від отримання паспорту згідно з новою встановленою формою.

Позивачі позицію відповідача вважають протиправною, покликаючись на те, що не надавали згоду на використання персональних даних дитини, що є обов`язковим для оформлення паспорта у іншому вигляді - у формі ID картки. Оскільки законодавство України передбачає можливість отримання паспорту у порядку, який був встановлений раніше, тобто у вигляді книжечки, відповідач не мав законних підстав обмежувати таке право громадянина України.

Провадження у справі відкрите за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві, поданому відповідачем, зазначається, що на цей час в державі здійснюється оформлення біометричних паспортів і відповідно до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Покликається на п. 1.1. Доручення ДМС України № 92/2-17 від 15.06.2017, згідно з яким в територіальних підрозділах ДМС України припиняється прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року, відтак оформлення паспорта зразка 1994 року у вигляді книжечки було недоцільним. У задоволенні позову просить відмовити.

Суд відмовив у клопотанні відповідача про призначення судового засідання у справі з повідомленням сторін.

Дослідивши обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої дочки ОСОБА_3 2002 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчать надані документи.

Неповнолітня ОСОБА_3 та позивачі як її законні представники 30.08.2019 звернулись до Красилівського РВ УДМС України в Хмельницькій області з заявою про видачу дитині паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки. Видача таких паспортів передбачена Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503- XII, які чинності не втрачали.

До заяви були додані документи: фотокартки для оформлення паспорту, копія свідоцтва про народження.

Листом №6822.28-351/6822.28.1-19 від 03.09.2019 р. (а.с. 21-23) відповідач зазначив, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні підстави для оформлення та видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі іншій, ніж ID картка. Відповідач посилається на те, що належність громадян до певних соціальних груп, а також їх релігійні чи інші переконання не можуть бути підставою для звільнення від обов`язку отримати паспорт у формі, яка затверджена на даний час, тобто у формі картки.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позиції державного органу, суд враховує наступне.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Отже, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись, за можливості, від встановлення або нав`язування таких вимог, які негативно сприйматимуться усіма громадянами або окремими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі повинен бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (Закон № 5492-VI) одним з документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, є паспорт громадянина України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Відтак, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Згідно з п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 131 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи, отже вносяться відцифровані персональні дані особи.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки.

Суд встановив, що у поданій заяві про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_3 та її законні представники не давали згоди на обробку її персональних даних для оформлення паспорта у формі ID картки.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 6 закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI (далі по тексту – Закон №2297-VI) мета обробки персональних даних повинна бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина 5, 6 статті 6 Закону №2297-VI).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Відтак, реалізація державних функцій повинна здійснюватись без примушування людини до надання згоди на обробку її персональних даних, що означає те, що особи, які відмовились від надання згоди на обробку їх персональних даних, повинні мати альтернативу - можливість використання традиційних методів ідентифікації особи.

Стосовно питання, яке є предметом спору, така законна альтернатива є, а тому суд вважає, що ненадання заявниками згоди на обробку персональних даних їх дитини не містить ніякої загрози національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому не було законних підстав вважати, що ненадання такої згоди якось перешкоджає використанню іншого, альтернативного способу ідентифікації - видачі паспортної книжечки.

Крім того, у даній справі мова не йде про будь-яку відмову громадян ( позивачів) виконувати свої передбачені законом обов`язки через те, що вони не хочуть надавати згоду на обробку і використання персональних даних дитини, на що покликається відповідач у відзиві.

Не надавати таку згоду є правом громадян України, передбаченим вищезазначеними нормами законів, які мають вищу юридичну силу перед процедурними положеннями, встановленими підзаконним актом, який регулює порядок видачі паспорту.

І оскільки саме батьки, а не Державна міграційна служба України несуть відповідальність за життя та безпеку своєї дитини, саме вони розпоряджаються правом надавати або не надавати згоду на використання інформації стосовно своєї дитини.

З цього випливає те, що через відмову батьків або самої дитини надати таку згоду, не може бути обмежене право дитини на отримання документу, який буде у подальшому посвідчувати її особу.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …»

У цьому випадку слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті ( рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року)

На думку суду, надана відповідачем відповідь містить необґрунтовані обмеження, що становлять собою втручання в право особи на приватне життя, та які не є «необхідними у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що не є пропорційними цілям, які повинні бути досягнуті.

Оскільки невидача неповнолітньому громадянину, який не надав згоди на обробку його персональних даних, паспорта у вигляді друкованої книжечки, фактично позбавляє можливості посвідчити свою особу, а отже і користуватись наданими громадянськими правами, доводи відповідача у цій частині суд вважає необґрунтованими та хибними.

З урахуванням викладеного, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки з мотивів, викладених у листі відмові, є обґрунтованими.

У той же час, зі змісту відмови а також письмових доказів, наданих сторонами, суд не може самостійно встановити достатність та відповідність вимогам Положення документів, які подавались заявниками, оскільки сторони не висловились стосовно цього аргументу.

Відповідно до пунктів 13,14 Положення, на яке посилаються заявники, для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України. За видачу паспорта справляється державне мито.

Отже, для того аби зобов`язати відповідача вчинити дії, тобто видати паспорт у формі книжечки, суд повинен встановити, що заявниками було дотримано усі вимоги Положення, на яке вони покликаються, зокрема подані усі документи, необхідні для вирішення питання про видачу паспорту у формі книжечки, які були достатніми та належно оформленими для прийняття рішення, однак відповідач їх відхилив.

Оскільки сторонами аргументи стосовно цього питання суду взагалі не надавались, позаяк вони є суттєвими, суд не має можливості самостійно встановити таку достатність, достовірність та відповідність поданих документів.

У цьому випадку зазначене належить не до обов`язків суду, а до компетенції відповідача, оскільки є його повноваженнями в межах передбаченої дискреції.

Зазначене слід розуміти таким чином, що у разі подачі заявниками усіх документів, необхідних відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992, для отримання паспорту у формі книжечки, відповідач не має права відмовляти з підстав, які проаналізовані судом у цьому рішенні та які визнані необґрунтованими та незаконними.

Відтак, належним способом захисту є зобов`язаня відповідача повторно розглянути та вирішити заяву ОСОБА_3 про оформлення та видачу їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, з урахуванням висновків суду.

Суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованість відмови, зважаючи на що позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задоволити частково.

Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області в особі Красилівського районного сектору УДМСУ у Хмельницькій області щодо необґрунтованої відмови видати неповнолітній ОСОБА_3 паспорт у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області в особі Красилівського районного сектору УДМСУ у Хмельницькій області повторно розглянути та вирішити заяву ОСОБА_3 про оформлення та видачу їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, з урахуванням висновків суду.

В решті вимог позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27 грудня 2019 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 Відповідач:Управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області в особі Красилівського районного сектору УДМСУ у Хмельницькій області (вул. Миколи Мазура, 4,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 37864148)

Головуючий суддя І.С. Козачок