Рішення № 86699145, 28.12.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6791/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14 листопада 2019 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірною відмови у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки та зобов`язання оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є матір`ю та законним представником неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 У зв`язку з досягненням 16-тиріччя, ОСОБА_2 звернулась у жовтні 2019 року до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України Одеській області щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року без використання засобів Державного демографічного реєстру. Позивач вказала, що у своєму зверненні її донька просила забезпечити реалізацію своїх законних прав і свобод та видати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, форма якої затверджена Постановою Верховної Ради України №2503 без використання засобів Реєстру (надання згоди на обробку персональних даних, а саме: на присвоєння УНЗР, включення цих даних до ЄДДР та здійснення будь-яких маніпуляцій з тілом особи (зняття біометричних даних тощо). Позивач також зазначила, що у видачі паспорта громадянина України її доньці було відмовлено, про що зазначено у відповіді на заяву, не зважаючи на те, що вона має законне право на отримання паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки. Відповідь Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України Одеській області містила перелік нормативно-правових актів та цитування окремих норм, а також рекомендацію оформлення паспорта громадянина України, що містить безконтактний електронний носій, що не вирішує проблеми з отримання на законних підставах паспорта громадянина України у формі книжечки.

Позивач вважає, що відмова у видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року в формі паспортної книжечки замість втраченого є порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ГО-паспорту. Відповідно до ст. 10 Закону про ЄДДР внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника. У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Таким чином, для того, щоб ця інформація потрапила в Реєстр, необхідна згода заявника у вигляді оформленої заяви-анкети. Однак, як стверджує позивач, ні дитина, ні вона, як законний представник не надавали згоду на обробку персональних даних, отже використання засобів Єдиного державного демографічного реєстру з метою обробки персональних даних є незаконною дією, яка порушує особисті права дитини.

Позивач також вказала, що сам факт присвоєння людині номера суперечить висновкам Нюрнберзького трибуналу 1946 року, що ратифікований Верховною Радою України під №3248-VІ від 19.04.2011 року, і не має строку давності, який прямо засудив присвоєння номерів по відношенню до людини і визнав такі дії злочином проти людяності. Більш того, загальновідомою є інформація про те, що в структурі номерів штрих-коду системи ЕАN-13 міститься число “ 666”, тобто символіка, яка ображає почуття православних віруючих.

Крім того, відмову відповідача у видачі дитині паспорта громадянина України у формі книжечки позивач вважає неправомірною, з огляду на те, що позивач та її дитина є православними віруючими, прихожанами Української Православної Церкви. Відмова від отримання біометричного паспорта не є їх окремою думкою, це позиція Української Православної Церкви, про що зазначено не лише в позові, а й у зверненнях Української Православної Церкви.

Також позивач зазначив про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №398 від 03.04.2019 року, на виконання якої прийнято наказ МВС України №456 від 06.06.2019 року, органи міграційної служби оформлюють та видають паспорт громадянина України зразка 1994 року. За цими нормативно-правовими актами можливо отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки лише за рішенням суду. Отже, органи міграційної служби фактично визнають, що оформлення та видача такого паспорта можлива, але тільки за рішенням суду. Тому позивач звернулася з цим позовом з метою оформлення та видачі паспорта зразка 1994 року для своєї дитини за рішенням суду.

Також позивача зазначив, що дана справа підпадає під ознаки типової справи, визначені постановою Великої Палати Верховного Суду України від 19 вересня 2018 року.

Ухвалою суду від 18 листопада 2019 року, відкрито спрощене позовне провадження у справі з розглядом справи без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України.

02 грудня 2019 року Головним управлінням ДМС України в Одеській області через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне. Так, відповідач зазначає, що 11 жовтня 2019 року до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України Одеській області звернулась ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 із заявою про оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року. 12 листопада 2019 року на вказане звернення, Білгород-Дністровського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області у межах строку, визначеного Законом України "Про звернення громадян", надав позивачу письмову відповідь з роз`ясненнями щодо порядку отримання паспорта громадянина України. У наданій відповіді зазначено, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Також відповідач стверджує, що жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ані Закон України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”, ані Положення про паспорт громадянина України, затверджене 26.06.1992 року постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ, на день звернення позивача до суду не містили.

Крім того, відповідач зазначив, що враховуючи, вимоги закону про те, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку зобов`язаний отримати паспорт громадянина України, позивач не може відмовитись від виконання обов`язку щодо отримання паспорту її неповнолітньою дитиною, посилаючись на релігійні переконання.

Також відповідач у відзиві вказав на те, що дана справа не підпадає під ознаки типової справи, визначені постановою Великої Палати Верховного Суду України від 19 вересня 2018 року, оскільки Білгород-Дністровського районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України Одеській області є територіальним органом ГУ ДМС України в Одеській області, а не територіальним органом ДМС України.

09 грудня 2019 року позивачем подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву.

Вказані заяви по суті справи залучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду.

Відповідно до ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням вищенаведеного, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження 28 грудня 2019 року, в межах строку встановленого ст. 259 КАС України.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 є матір`ю та законним представником неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 24 жовтня 2003 року зроблено відповідний запис № 47 (а.с. 17).

09 жовтня 2019 року ОСОБА_2 досягла шістнадцятирічного віку, у зв`язку із чим 11 жовтня 2019 року звернулась до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України Одеській області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки, без використання засобів Єдиного державного демографічного реєстру. Заяву подано за підписом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітньої.

Разом із заявою подано свідоцтво про народження, дві фотокартки 3,5х4,5 см, заяву за формою про видачу паспорта відповідно до наказу МВС України № 456 від 06.06.2019 року (а.с. 11-12).

Листом від 12 листопада 2019 року Білгород-Дністровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України Одеській області надав позивачу відповідь за № 5118-626/5118.1-19, згідно якої зазначив, що у районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки та рекомендовано звернутись для оформлення паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено постановою КМУ від 25.03.2015 року № 302 з внесеними змінами постановою КМУ від 26.10.2016 року № 745 (а.с. 13).

Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки (на паперових носіях без використання засобів Державного демографічного реєстру), позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки вважає своє право порушеним.

До матеріалів справи позивачем також надано виписку з церковної книги про здійснення таїнства хрещення, у зв`язку із чим за своїми релігійними переконаннями позивач відмовляється від отримання паспорта у формі ІD-картки.

Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В свою чергу, за приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося “згідно із законом”, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі “Ельсхольц проти Німеччини” (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” від 20.11.2012 № 5492-VI.

Стаття 13 цього Закону визначає назви та види документів, що оформляються із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Частиною першою статті 13 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” передбачено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, включають паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 вищезазначеного Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”, паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (далі - Постанова №302) затверджено:

зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2;

зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4;

Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.

Позивач зазначає, що відмова у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року в формі книжечки є порушенням принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.

Суд вважає ці доводи позивача обґрунтованими з огляду на таке.

Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, регулює Закон України “Про захист персональних даних” від 01.06.2010 № 2297-VI, який спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Частиною першою статті 10 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” передбачено, що внесення інформації до Реєстру здійснюється з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України “Про захист персональних даних”, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про захист персональних даних”, персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

За приписами ч. 5 ст. 6 Закону України “Про захист персональних даних”, обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 6 ст. 6 Закону України “Про захист персональних даних”).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

За практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст.8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну “закон” є автономним, та до якості “закону” ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном “закон” … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності” та “передбачуваності”.

Таким чином, норми ст.13 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”) не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст.8 Конвенції.

Вищезазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в рішенні у зразковій справі № 806/3265/17.

У постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Вирішуючи спір, судом встановлено, що дана адміністративна справа № 420/6791/19 є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17 від 19 вересня 2018 року, а саме:

- позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

- відповідач - один і той самий суб`єкт владних повноважень (територіальні підрозділи Державної міграційної служби України);

- предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

З огляду на зазначене, суд не погоджується з доводами відповідача, що дана справа не є типовою відносно зразкової справи № 806/3265/17, оскільки всі ознаки типових справ, що наведені в рішенні Великої Палати Верховного Суду у вказаній зразковій справі, наявні в даній справі.

При цьому, суд вважає необхідним зазначити, що у відповіді від 12 листопада 2019 року Білгород-Дністровський районний відділу ГУ ДМС України в Одеській області відмовив у видачі ОСОБА_2 паспорту громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки не у зв`язку з невідповідністю поданої заяви, встановленим вимогам, тощо, а посилаючись на відсутність у ДМС та її територіальних підрозділів підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки, оскільки паспорт громадянина України виготовляється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Тобто, відмова відповідача ґрунтується на запереченні самого права позивача на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року без безконтактного електронного носія персональних даних.

Однак, вказана позиція територіальних органів ДМС України визнається неправомірною, оскільки таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З огляду на зазначене, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні від 19 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, суд дійшов висновку, що Білгород-Дністровський районний відділ ГУ ДМС України в Одеській області листом від 12 листопада 2019 року протиправно відмовив позивачу у видачі паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки.

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302», наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.

Відповідно до пункту 1 розд. ІІІ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).

Отже, для належного захисту порушених прав позивача, задля реалізації позивачем права на користування паспортом громадянина України зразка 1994 року, суд вважає необхідним зобов`язати Білгород-Дністровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1

Судове рішення у цій справі у відповідності з Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України є підставою для оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 243-246, 250, 255, 291, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (№ 5118-626/5118.1-19 від 12.11.2019) у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивач – ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач – Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045; код ЄДРПОУ: 37811384) в особі територіального підрозділу Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України (вул. Військової слави, 25, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67700).

Суддя О.В. Глуханчук

.