Рішення № 86699014, 16.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 грудня 2019 р. № 520/10177/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Мінаєвої К.В.,

за участю секретаря судового засідання - Бондара О.В.,

за участю:

представника позивача - Коротенка О.І.,

представника відповідача - Чорнодуб М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,

до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057,

про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Чиєу ОСОБА_2 , з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення УГІРФО УМВС України в Харківській області від 10.03.2010 року, викладене у формі висновку, про скасування посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам Чиєу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що його було повідомлено ГУ ДМС в Харківській області про скасування посвідки на постійне проживання (дозволу на імміграцію в України) рішенням від 10.03.2010 р. Вважає його протиправним та таким, що порушує права позивача на постійне проживання в Україні на законних підставах.

Представником відповідача 23.10.2019 р. до суду подано відзив на позов, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує. Зазначає, що під час розгляду питання про здійснення позивачу обміну посвідки перевірка поданих документів не була здійснена через відсутність особової справи позивача. Крім того, в ході перевірки встановлено, що рішення про надання даної посвідки було прийнято з порушенням норм міграційного законодавства, а саме: порушення позивачем шестимісячного строку звернення з заявою про видачу посвідки на постійне проживання. Матеріали особової справи про надання дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання були вилучені слідчим управлінням ГУ МВС України в Харківській області на підставі постанови про здійснення виїмки документів. Вказана особова справа була вилучена з метою перевірки факту видачі дозволу на імміграцію в Україну на підставі підроблених документів. Керівництвом ВГІРФО УМВС України в Харківській області прийнято рішення щодо документування позивача посвідкою на постійне проживання, позивач вважається такою особою, яка має дозвіл на імміграцію на підставі абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». Станом на сьогоднішній день особова справи позивача у відповідача відсутня, що унеможливлює проведення перевірки та з`ясування, чи відсутні підстави для відмови у видачі чи обміні посвідки.

Ухвалою суду від 03.10.2019 р. відкрито спрощене провадження по справі без виклику сторін. За клопотанням відповідача 20.11.2019 р. розгляд справи призначено до розгляду у загальному провадженні.

Судом встановлені наступні обставини справи.

Рішенням УГІРФО ГУМВС України в Харківській області позивача 05.12.2007 року було документовано посвідкою серії ХР №17403 на постійне проживання в Україні.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання.

Листом від 25.09.2019 року Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області позивача повідомлено про те, що згідно обліків Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області значиться громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому рішенням УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 10.03.2010 року було скасовано посвідку на постійне проживання.

Висновком УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області від 10.03.2010 р. скасовано посвідку позивача, визнано недійсною та ухвалено вилучити для знищення, скасувати реєстрацію місця проживання громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам Чиєу ОСОБА_2 , анулювати в національному паспорті громадянина В`єтнаму штамп «дозволено постійне проживання в Україні», тощо.

Позивач вважає рішення УГІРФО УМВС України в Харківській області від 10.03.2010 року прийнято протиправно, незаконно та порушує права позивача на постійне проживання в Україні на законних підставах. Позивач посилається на те, що при прийнятті рішення про скасування посвідки на постійне проживання УГІРФО УМВС України в Харківській області не було враховано, що позивач тривалий час проживає на території України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи позову, відповіді на відзив та відзиву, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 5 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині шістнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону №2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами частини 1 пунктів 2, 3 цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Згідно абз. 6 ст. 1 Закону № 2491-ІІІ (в редакції, чинній на момент видачі посвідки), посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно до абз. 6 п.4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію" особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію, а відтак, позивач отримав посвідки на постійне проживання в межах законодавства.

Абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень цього Закону передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1986 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07.06.2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб`єкта владних повноважень. Позивачу, в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При видачі в 2007 році позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, уповноважений орган проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувався положеннями абз.4 п.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні. За результатами аналізу цієї ж норми Закону відповідач прийняв протилежне рішення, що міститься у висновку відповідача.

Доказів того, що посвідка на постійне проживання Чиєу ОСОБА_2 є підробленою або отримана позивачем у не передбаченому законом порядку, відповідачем не надано.

З приводу доводів відповідача про пропущення Чиєу ОСОБА_2 шестимісячного строку звернення за отриманням посвідки, суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу V Прикінцевих положень Закону №2491-ІІІ, цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування. 7 липня 2001 року вказаний закон опубліковано у виданні "Урядовий кур`єр" № 119.

Пунктом 2 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" зобов`язано Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.

Пунктом 3 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" рекомендовано Президенту України визначити центральний орган виконавчої влади, на який буде покладено виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції, та привести свої акти у відповідність з цим Законом.

З метою забезпечення виконання Закону України "Про імміграцію" Президентом України видано Указ № 596 від 07.08.2001 року, яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов`язано Кабінету міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Таким підзаконним актом стала постанова КМУ "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання" №1983 від 26.12.2002 року. Відповідно до вступної частини постанова видана на виконання статті 5 Закону України "Про імміграцію", тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абзацом четвертим пункту 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Таким чином, суд зазначає, що документування посвідками на постійне місце проживання в`єтнамських громадян на підставі Закону України "Про імміграцію" відповідними міграційними органами фактично було розпочато після 26.12.2002 року у порядку, передбаченому постановою КМУ №1983 від 26.12.2002 року, вже після спливу шестимісячного терміну, передбаченого "Прикінцевими положеннями" Закону України "Про імміграцію".

Відповідно до вищенаведеного, громадянин Соціалістичної республіки В`єтнам не міг звернутися і бути документованим посвідкою на постійне проживання у визначений законом термін до 07.02.2002 року, оскільки порядок видачі таких посвідок було затверджено Кабінетом Міністрів України, всупереч п.2 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" та Указу Президента України № 596 від 07.08.2001 року.

Суд зазначає, що на момент звернення позивача з клопотанням про надання посвідки було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", разом з тим, недотримання позивачем передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну не є підставою для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.08.2018 року по справі № 820/1608/17, відповідно до якої посвідка на постійне проживання може бути скасована суб`єктом владних повноважень лише у випадку скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію". Інших підстав для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання діюче законодавство не передбачає.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача у висновку на той факт, що після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення з заявами про видачу посвідок на постійне проживання, норма абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" втратила чинність, оскільки жодним законом дана норма скасована не була, що свідчить про відсутність підстав вважати протилежне.

Крім того, при розгляді зазначеної справи судом враховано, що на підставі посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України.

Відповідно до пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Положеннями пункту 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року №251 встановлено, що посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що посвідка на постійне проживання видається у разі отримання дозволу на імміграцію.

При цьому, як вище вже зазначено, іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року посвідка на постійне проживання в Україні видається без оформлення дозволу на імміграцію у разі звернення із заявою про видачу вказаної посвідки протягом шести місяців з дня набрання чинності Закону №2491-ІІІ.

Судом встановлено, що позивач у 1986 році прибув до України з метою працевлаштування та у подальшому залишився проживати в Україні. З заявою та довідкою щодо видачі посвідки на постійне проживання в Україні позивач звернувся з пропуском шести місяців з дня набрання чинності Закону №2491-ІІІ, як-то передбачено абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень вказаного Закону. Зазначена довідка була надана позивачу 30.07.2002 р., відповідно якої слідує, що згідно Міжурядової угоди між СРВ та СРСР Чиєу ОСОБА_2 працював на ХЗТД в ЦМА фрезеровщиком в період з 02.11.1986 р. по 01.10.1992 р.

Суд зазначає, що ухвалою від 03.10.2019 року, зокрема, було витребувано з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області належним чином засвідчену копію особової справи позивача про надання дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання. Представником відповідача у наданому до суду відзиві на позов було зазначено, що матеріали особової справи про надання дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання позивача були вилучені слідчим управлінням ГУ МВС України в Харківській області на підставі постанови про здійснення виїмки документів. Також з наданих представником відповідача доказів судом встановлено, що особову справу громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , було вилучено на підставі протоколу виїмки від 17.03.2011 року. У своєму відзиві представник зазначив, що справа позивача була оглянута та долучена до матеріалів кримінального провадження №12013220140000348, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, передбаченого ст. 358 КК України, досудове розслідування у якому триває. Також представником відповідача вказано, що зазначене кримінальним провадження у липні 2014 року направлено прокуратурою Харківської області до СВ Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області.

Однак, в судовому засідання сторони не заперечували, що це саме та довідка позивача, яка стала підставою видачі посвідки на постійне проживання в Україні.

Водночас, при наданні позивачу посвідок на постійне місце проживання в Україні відповідним органом була проведена перевірка законності залишення його на постійне проживання на території України, при цьому, документування позивача посвідкою на постійне місце проживання відбулося на підставі пункту 4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону №2491-ІІІ, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію виявлено не було та надано позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні.

З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтованого скасування дозволу на імміграцію.

Таким чином, доводи відповідача про те, що рішення про видачу позивачу посвідок на постійне місце проживання в Україні прийнято з порушенням вимог законодавства, є необґрунтованими.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.09.2019 року по справі №820/1822/17.

Суд зазначає, що відповідно о положень ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням того, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження законності прийнятого рішення, а також доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію", суд зазначає, що під час судового розгляду справи не підтверджено обставин правомірності прийняття відповідачем спірного у даній справі рішення. Отже, з урахуванням викладених обставин справи, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Суд зазначає, що відповідачем не доведено обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 242-246, 255, 295, пп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Чиєу ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення УГІРФО УМВС України в Харківській області від 10.03.2010 року, викладене у формі висновку, про скасування посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь Чиєу ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області (код ЄДРПОУ 37764460).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення складено 26 грудня 2019 року.

Суддя Мінаєва К.В.