Рішення № 86698625, 21.12.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 грудня 2019 року м. РівнеСправа №460/2316/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі – ГУ ДФС у Рівненській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 13.05.2019 №Ф-7891-50 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 5211,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець. Разом з тим, позивач з 2003 року не займається підприємницькою діяльністю, про що нею прямо зазначено у останній декларації, поданої до контролюючого органу за період 01.01.2003 – 08.07.2003. Крім того, в липні 2003 року ДПІ у м.Рівне була проведена перевірка дотримання вимог законодавства для ліквідації ФОП. Згідно з відповіддю ГУ ДФС у Рівненській області 04.08.2003 контролюючим органом було видано довідку про зняття позивача з податкового обліку. Свідоцтво про реєстрацію підприємницької діяльності було здане у міську раду. Позивач звертає увагу на те, що вона не знала, що ФОП не ліквідований. На сайті державного реєстратора значилося, що свідоцтво про державну реєстрацію недійсне. Підприємницькою діяльністю більше ніколи не займалася. Завжди працювала, має постійне місце роботи. Страхові внески сплачуються роботодавцем в розмірах більших, ніж мінімальний внесок. Однак, контролюючим органом безпідставно, всупереч вимогам податкового законодавства, сформовано позивачу оспорювану вимогу про сплату боргу (недоїмки), якою зобов`язано сплатити заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вважає, що оспорювана вимога винесена з порушенням норм чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 23.09.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. У вказаний судом строк позивач допущені недоліки усунув.

Ухвалою суду від 18.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Відповідачем подано до суду відзив, у якому він заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Крім того, державна реєстрація припинення діяльності позивача як фізичної особи – підприємця не припиняє зобов`язань, які виникли у неї під час такої діяльності. Позивач припинила свою діяльність лише 25.05.2019. Зазначив, що 09.06.2003 ФОП ОСОБА_2 було прийнято рішення про припинення господарської діяльності, в зв`язку з чим 04.08.2003 контролюючим органом була видана довідка про зняття з податкового обліку за формою 12-ОПП. Однак, зняття з податкового обліку не припиняє державної реєстрації підприємницької діяльності. Повідомлення встановленої форми про скасування державної реєстрації підприємницької діяльності від позивача до податкового органу не надходило. Таким чином, з 23.09.2002 по 27.05.2019 позивач перебувала на податковому обліку в контролюючому органі як платник податків за основним місцем обліку. Станом на 30.04.2019 за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску на суму 5211,36 грн, яка нею не погашена. У зв`язку з чим та відповідно до вимог чинного законодавства відповідачем було сформовано оспорювану вимогу. Вважає, що оспорювана вимога винесена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач підтримала позицію, викладену в позові, вважає, що твердження відповідача є необґрунтованими.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 06.09.2002 зареєстрована як фізична особа-підприємець; види діяльності: 01.13 – вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів. 23.09.2002 взята на облік як платник податків; 20.09.2002 взята на облік як платник єдиного внеску.

25.05.2019 до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності, за власним рішенням (а.с.14-15).

13.05.2019 ГУ ДФС у Рівненській області сформовано вимогу №Ф-7891-50 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 5211,36 грн (а.с.17), яка за даними обліку контролюючого органу виникла за період з жовтня 2018 року по березень 2019 року (а.с.52).

Не погоджуючись із вказаною вимогою контролюючого органу, позивач двічі оскаржувала її в адміністративному порядку до ГУ ДФС у Рівненській області, проте рішеннями від 10.06.2019 №5681/ФОП/17-00-50-13 та від 19.07.2019 №1745/ФОП/17-00-50-13 скарги позивача від 27.05.2019 та від 05.07.2019 залишенні без задоволення, а оскаржувана вимога – без змін (а.с.18-20, 38-41).

Вважаючи таку вимогу контролюючого органу протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Пунктом 2 статті 1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст.3 Закону №2464-VI, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Водночас, частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI регламентовано, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відноситься до пільгових категорій, які в силу закону звільняються від сплати за себе єдиного внеску.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI).

Відповідно до положень частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній на момент виникнення недоїмки), єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п.5 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).

Єдиний внесок підлягає сплаті не залежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464-VI).

Викладене дає підстави для висновку, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які одночасно є найманими працівниками, незалежно від отриманого доходу, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичної особи-підприємця. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплата єдиного соціального внеску здійснюється роботодавцем (утримань ЄСВ із заробітної плати немає), а фізична особа-підприємець, за себе, платить єдиний соціальний внесок лише згідно з базою нарахування внеску для фізичної особи-підприємця.

Таким чином, Законом №2464-VI на платника єдиного внеску покладено обов`язок визначення та сплати єдиного внеску не залежно від того, отримано ним дохід у звітному періоді, чи ні.

Пунктом 1 Розділу 1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі – Інструкція №449) встановлено, що дана Інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

Згідно з п.4 Розділу ІІІ Інструкції №449, для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок встановлюється у розмірі 22 відсотків на суму, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У 2018 році мінімальний страховий внесок складав 819,06 грн, що становить 22% від мінімальної заробітної плати (3723).

Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відтак, платник єдиного внеску, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, у 2018 році мав обов`язок зі сплати єдиного внеску в сумі 9828,72 грн, яка сплачується щоквартально по 2457,18 грн (819,06 х 3), а у 2019 році – в сумі 11 016,72 грн, яка сплачується щоквартально по 2754,18 грн (918,06 х 3), з терміном сплати до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).

Згідно з даними інтегрованої картки платника (а.с.52), станом на 30.04.2019 у позивача наявна заборгованість з єдиного внеску за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 на суму 2457,18 грн з терміном сплати до 20.01.2019, та за період з 01.01.2019 по 31.03.2019 на суму 2754,18 грн з терміном сплати до 20.04.2019. Загальна сума заборгованості складає 5211,36 грн (2457,18 + 2754,18).

Доказів сплати єдиного внеску позивачем надано не було.

При цьому, суд зазначає, що чинним законодавством України передбачено, що підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця припиняється з моменту внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності за наслідками державної реєстрації такого припинення в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (далі – Закон №755-IV).

З матеріалів справи судом встановлено, що запис до Державного реєстру про держану реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця внесено державним реєстратором 25.05.2019 (а.с.14-15).

Суд не бере до уваги посилання позивача на те, що свідоцтво про державну реєстрацію підприємницької діяльності здано нею до міської ради 09.06.2003 та відповідно до запису в державному реєстрі є недійсним, оскільки в силу вимог статті 47 Закону №755-IV (в редакції, чинній станом на 09.06.2003) процедура припинення державної реєстрації підприємницької діяльності передбачала подання фізичною особою - підприємцем або уповноваженою нею особою державному реєстратору (надіслання рекомендованим листом з описом вкладення) таких документів: нотаріально посвідченої заяви про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем; документа, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Відповідно до абз.2 ч.15 ст.47 Закону №755-IV (в редакції, чинній станом на 09.06.2003), дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем.

Відтак, недійсність свідоцтва про державну реєстрацію підприємницької діяльності не є тотожним державній реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.

Крім того, абзацом 2 підпунктом 65.10.8 пункту 65.10 статті 65 Податкового кодексу України визначено, що державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Аналогічний зміст регламентовано у частині четвертій статті 6 Закону №2464-VI, згідно з якою у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Тобто державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця не припиняє зобов`язань, які виникли у нього під час такої діяльності.

Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Оспорювана вимога від 13.05.2019 №Ф-7891-50 прийнята відповідачем саме з підстав наявності у позивача недоїмки з єдиного соціального внеску за період з жовтня 2018 року по березень 2019 року в сумі 5211,36 грн.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, оскаржувана вимога сформована контролюючим органом правомірно, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

При цьому, недотримання контролюючим органом строку прийняття такого рішення не може слугувати самостійною підставою для звільнення платника від обов`язку сплати обов`язкових платежів.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.04.2018 у справі №810/5546/15 (№К/9901/28783/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, оскаржена вимога є законною та обґрунтованою. Доводи позивача не спростовують правомірності оскарженого рішення та не дають суду підстав для його скасування. Таким чином, позов задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в задоволенні позову до Головного управління ДФС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33022; код ЄДРПОУ 39394217) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 грудня 2019 року.

Суддя Дорошенко Н.О.