Рішення № 86697398, 27.12.2019, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/825/19

Провадження № 2-о/480/36/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2019 року Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря судового засідання Трифонової І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Крутоголов подав до суду заяву про встановлення факту отримання 31 липня 2014 року травми під час виконання обов`язків військової служби поблизу населеного пункту Григорівка Амвросіївського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Заява мотивована тим, що він з 23 січня 2009 року перебував на військовій службі. У період з 28 липня по 02 вересня 2014 року приймав участь у бойових діях з метою захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області.

Під час виконання бойового завдання 31 липня 2014 року поблизу населеного пункту Григорівка Амвросіївського району Донецької області він отримав травму від проросійських найманців, внаслідок якої втратив працездатність на 40%, що підтверджується відповідним висновком.

Вказував, що отримав він травму у результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією проти України.

Посилався на те, що визнання вказаного юридичного факту йому необхідно для визначення статусу особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що була ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 03 липня 1954 року та на те, що встановлення факту поранення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України в іншому порядку, окрім як у спосіб звернення до суду, не передбачено законодавством України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд встановити юридичний факт отримання ним травми під час виконання обов`язків військової служби 31 липня 2014 року поблизу населеного пункту Григорівка Амвросіївського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Представник заявника під час судового розгляду вимоги підтримав, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у заяві.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України до суду не з`явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив

Представник заінтересованої особи до суду не з`явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить наступного.

Відповідно до Довідок військової частини 3039 національної гвардії України від 09.10ю.2014 року, за №969 ОСОБА_1 , дійсно, в період з 28.07.2014 року по 02.09.2014 року перебував у службовому відрядженні з метою виконання службово0бойових завдань у зоні проведення антитерористичній операції.

Актом № 20 нещасного випадку (у тому числі порання) що стався 31.07.2014 року о 12:30 год. встановлено, що відповідно до Розпорядження командувача Національної гвардії України від 05.06.2014 року, №1 та наказу №156 ДСК командира військової частини 3039 Національної гвардії України для виконання в зоні АТО ТУ «Кордон» Донецької області. 23.08.2014 року зведений загін військової частини 3039 виконував бойове завдання біля населеного пункту Григорівка,Амвросіївського району, Донецької області. Підчас виконання завдання приблизно о 12:30 годині блокпост був обстріляний невідомою групою людей з крупнокаліберної зброї,а саме:мінометів та БМ-21 «Град». Підчас обстрілу біля старшого сержанта ОСОБА_1 розірвалося декілька снарядів, в наслідок чого у нього з`явилися гості болі в вухах та голові та області шиї (встановлений діагноз при наданні першої медичної травми: баротравма,наслідки мінно-вибухової травми зі струсом головного мозку у вигляді помірної стійкої лікворної гіпертензії,стійкої церебростензії.).

Свідоцтвом про хворобу №76 від 18.03.2016 року встановлено, ОСОБА_1 поставлено діагноз травма. Наслідки мінно-вибухової травми (31.07.2014р.участь в

АТО) у вигляді: посттравматичної енцефалопатії Пст. зі стійким помірним

ЛГС помірною вестибулопатією,синдромом ВСД. Субкомпенсація:

органічною депрессивного розладу. Посттравматичний стресовий розлад.

Хронічна п\тр. лівобічна нейросенсорна приглухуватість легкого ступеню, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби та безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.Згідно даного свідоцтва заявник визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час.

Виходячи зі змісту Довідки до акту МСЕК серії 10ААА №120344 від 05.04.2016 року ступінь втрати ОСОБА_1 професійної працездатності сорок відсотків.

Віповідно до витягу з наказу командира військової частини № 3039 Національної гвардії України № 94 від 04.05.2016 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення,звільнено відповідно до п. «б» ст..26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Збройний Сил України за станом здоров`я

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що факт поранення ОСОБА_1 під час виконання бойового завдання підтверджується належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-80 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (частина перша статті 294 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту зазначених норм права, а також роз`яснень, наданих судам у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження з метою встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку, передбаченому статтею 315 ЦПК України. Метою встановлення такого факту є визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (далі - Конвенція), яка набрала чинності 21 жовтня 19 50 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03 липня 1954 року, тобто отримати статус жертви міжнародного збройного конфлікту.

Статтею 2 Конвенції передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

Статтею 4 Конвенції передбачено, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.

Положеннями статті 13 Конвенції передбачено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.

Крім того, обґрунтовуючи необхідність встановлення факту того, що поранення при виконанні військової служби він отримав внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, заявник акцентував увагу суду на відсутність позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між отриманням ним пораненням та військовою агресією Російської Федерації, оскільки такий порядок законодавством не визначено.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Отже, дослідженими в суді доказами підтверджується факт травми ОСОБА_1 при виконанні обов`язків військової служби 31.07.2014 року поблизу населеного пункту Григорівка Амвросіївського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Встановлення вказаного факту, відповідно до наведеного вище в рішенні породжує юридичні наслідки, оскільки встановлення такого юридичного факту за встановлених судом обставин, може слугувати підставою для визначення статусу особи, яка перебуває під захистом Конвенції, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, та іншими нормативними актами міжнародного права. При цьому, такий юридичний факт є індивідуальним, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника.

При ухваленні даного рішення, суд також враховує, що встановлення зазначеного юридичного факту іншим способом, окрім судового неможливо.

Оскільки встановлення юридичного факту поранення особи при виконанні обов`язку військової служби внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України можливе лише у судовому порядку, а викладені у заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що подана заява є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 18, 23, 76, 258, 259, 263-265, 293, 315, 319, 352,354 ЦПК України суд, -

вирішив:

Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Весняне Миколаївського району,паспорт серія НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 ) заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, (код ЄДРПОУ 37567866, місцезнаходження: м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10;заінтересована особа: Російська Федерація, адреса листування: Посольсьво Російської Федерації в Україні, 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити юридичний факт отримання травми ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Весняне Миколаївського району,паспорт серія НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 )при виконанні обов`язків військової служби 31.07.2014 року поблизу населеного пункту Григорівка Амвросіївського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду ; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя М. М. Войнарівський