Рішення № 86697370, 09.12.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/2335/18

Провадження № 2/638/2105/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2019 Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді – Шестака О.І.,

при секретарі – Цуваревій Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) про визнання майна, придбаного під час шлюбу, особистою приватною власністю, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) про розподіл майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який згодом був уточнений, до ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) про визнання майна, придбаного під час шлюбу, особистою приватною власністю.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначила наступне: 02 листопада 2002 року, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , був укладений шлюб. В шлюбу народилось двоє синів ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова у січні 2016 року, шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Питання про розподіл майна не ставилось.

Під час шлюбу було придбане майно, а саме: квартира АДРЕСА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 17 листопада 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дахно О.А. та зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13.12.2011 року.

Після народження старшого сина ОСОБА_3 , позивач і відповідач по справі, проживали у гуртожитку «Медик 3» у кімнаті матері позивача за адресою: АДРЕСА_3 . В 2004 році усією сім`єю переїхали до квартири матері позивача за адресою: АДРЕСА_4 . У зв`язку з народженням другої дитини сім`я потребувала більшої житлової площі. Позивач стверджує, що відповідач на той час не заробляв достатньо для придбання більшого за площею житла. Саме тому мати позивача – ОСОБА_5 , запропонувала їй продати її квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , додати коштів та придбати їм іншу більшу за площею квартиру.

Вісімнадцятого листопада 2011 року, ОСОБА_5 , продала свою квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , відповідно до договору купівлі-продажу від 18.11.2011 року посвідченого приватним нотаріусом Гончаренко Н.Ю., за реєстраційним номером № 7195, за суму 280000 (двісті вісімдесят тисяч) гривень 00 коп.

Позивач ОСОБА_1 позичила у своєї матері суму 410000,00 (чотириста десять тисяч) гривен 00 копійок, про що написала розписку 16.11.2011 року, яка була написана у присутності свідка ОСОБА_6 , подруги матері позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач – ОСОБА_1 , придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , відповідно до договору купівлі-продажу від 17.11.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дахно О.А., за реєстраційним номером № 3100. В якій, вона, її діти, проживають на даний час, та зареєстрований відповідач по справі.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст. 4, 175 ЦПК України, ч. 3 ст. 368, п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, Постанови ВСУ від 1.07.2015 р. № 6-612цс15, Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 позивач просить суд визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , особистою приватною власністю позивача по справі, ОСОБА_1 .

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.04.2018 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального провадження.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.06.2018 року закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено справу до судового розгляду в судове засідання у приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова.

26.09.2018 року до суду від відповідача по справі ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява про розподіл майна подружжя. В обґрунтування якої ОСОБА_2 зазначив наступне: 02 листопада 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, який було розірвано заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова 24 листопада 2015 року.

ОСОБА_2 зазначив, що на даний час шлюбні стосунки між ним та ОСОБА_1 припинені, спільного господарства не ведеться.

В період шлюбу, до моменту фактичного припинення шлюбних відносин, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було придбано квартиру за договором купівлі-продажу від 17.11.2011 року, за суму 405120 гривень, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , і в якій відповідач за первісним позовом зареєстрований по теперішній час (дані обставини підтверджується копією договору купівлі продажу від 17.11.2011 року.

ОСОБА_2 зазначив, що квартира за адресою: АДРЕСА_5 за його згодою була оформлена на ОСОБА_1 , придбана в шлюбі за грошові кошти, які йому надав його батько ОСОБА_7 для придбання вищезазначеної квартири; ОСОБА_7 , 14 ІНФОРМАЦІЯ_4 2011 року продав свою квартиру за адресою АДРЕСА_6 , за суму: 478 938 грн. 00 копійок, що еквівалентна 60 000 доларів США. В подальшому, ОСОБА_2 повернув своєму батькові гроші і через рік, 10 липня 2012 року його батьки придбали собі житло, але значно дешевше вартістю 264740 грн. 00 коп.

ОСОБА_2 зазначив, що з 2000 року і по теперішній час, займається підприємницькою діяльністю, як Фізична особа-підприємець; так, у 2005 році він отримував щорічний дохід у сумі - триста шістдесят чотири тисячі сімсот грн. 00 коп., у 2006 році 394720 грн.00 коп.; у 2007 році - 333456 грн.00 коп.; у 2008 році - 398150 грн. 00 коп.; 2009 році - 255700 грн.00 коп.; 2010 році - 78000 грн.00 коп.; у 2011 році - 189720 грн. 00 коп.; 2012 році - 84850 грн. 00 коп.

На думку ОСОБА_2 вищезазначена квартира безумовно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто його – ОСОБА_2 , та його колишньої дружини – ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 вважає, що позовні вимоги, які викладені в позовній заяві ОСОБА_1 до нього про визнання майна придбаного під час шлюбу, особистою приватною власністю є не обґрунтованими, в зв`язку з тим, що обставини та докази на які посилається ОСОБА_1 не відповідають дійсності, з наступних підстав: розписка від 16.11.2011 р., про отримання грошових коштів ОСОБА_1 від її матері ОСОБА_5 , на думку ОСОБА_2 , є фіктивною; джерела отримання або надходження коштів у сумі чотириста десять тисяч грн. 00 коп., що належали громадянці ОСОБА_5 для надання позики, не відомі та жодним належним доказом не підтверджені; Договір купівлі - продажу квартири від 18 листопада 2011 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , яка належала на праві приватної власності ОСОБА_5 , укладено 18.11.2011 року, після придбання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартири за договором купівлі-продажу від 17.11.2011 року, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 ; свою квартиру громадянка ОСОБА_5 продала за суму двісті вісімдесят тисяч грн. 00 коп. (280000 грн.00 коп.), а їх квартира, куплена на передодні, вдвічі дорожча і придбана за суму чотириста п`ять тисяч сто двадцять грн. 00 коп. (405120 гривень 00 коп.).

Позовні вимоги, які викладені в позовній заяві ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна придбаного під час шлюбу, особистою приватною власністю ОСОБА_2 - не визнає.

У зв`язку із вищенаведеним ОСОБА_2 просить суд: здійснити поділ спільного майна подружжя; в порядку розподілу майна подружжя, визнати за ним, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженцем м. Харкова, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , право власності на: Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 ; інше майно - залишити у власності Відповідача.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги з урахуванням уточнених підтримала в повному обсязі, просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, проти зустрічного позову заперечувала, просила відмовити у задоволенні зустрічних вимог у повному обсязі.

Представник позивача за первісним позовом адвокат Цой Д.А. позовні вимоги з урахуванням уточнених підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, проти зустрічного позову заперечував, просив відмовити у задоволенні зустрічних вимог у повному обсязі.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 проти первісного позову заперечував повністю, просив суд відмовити позивачу за первісним позовом у задоволенні позовних вимог у повному обсязі; свої зустрічні позовні вимоги підтримав у повному обсязі просив суд їх задовольнити.

Представник відповідач за первісним позовом адвокат Каткова Антоніна Геннадіївна проти первісного позову заперечувала повністю, просила суд відмовити позивачу за первісним позовом у задоволенні позовних вимог у повному обсязі; зустрічні позовні вимоги підтримала у повному обсязі просила суд їх повністю задовольнити.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 через канцелярію суду надала заперечення на зустрічну позовну заяву про розподіл майна подружжя, де заперечує у повному обсязі проти зустрічного позову, докази та доводи викладені у зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 вважає такими, що не відповідають дійсності, а зустрічні позовні вимоги безпідставними та просить суд в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши доводи сторін, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 ЦК України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 ЦК України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Під час розгляду справи Судом встановлено:

Судом встановлено, не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували у шлюбі, який було зареєстровано 02 листопада 2002 року, який був розірваний 24 листопада 2015 року заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова.

За час шлюбу на ім`я ОСОБА_1 , придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , відповідно до договору купівлі-продажу від 17.11.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дахно О.А., за реєстраційним номером № 3100, що зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13.12.2011 року.

Джерелом походження коштів на придбання спірної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , позивач ОСОБА_1 вказала позику в розмірі 410000,00 грн., яку вона отримала у своєї матері ОСОБА_5 , про що, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 16.11.2011 року була складена розписка, яка міститься в матеріалах справи.

Даний факт надання своїй дочці у позику грошових коштів у сумі 410000,00 грн., із складанням відповідної розписки, підтвердила у судовому засіданні і ОСОБА_5 , яка була допитана судом у якості свідка. Свідок також повідомив місце складання розписки – АДРЕСА_7 , дату та час складання розписки не пам`ятає, розмір своєї середньомісячної заробітної плати до 2011 року не пам`ятає.

У якості свідка була допитана громадянка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка повідомила суду, що була свідком складання ОСОБА_1 розписка про позику грошових коштів у ОСОБА_5 , та була присутньою при передачі коштів ОСОБА_5 ОСОБА_1 для придбання квартири, проте не змогла повідомити суд про точну дату та час складання цієї розписки, точну суму не знає, проте зазначила, що грошей було багато, тексту розписки не пам`ятає.

Джерелом походження коштів на придбання спірної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 зазначив, грошові кошти, які йому надав його батько ОСОБА_7 у якості позики яку ОСОБА_2 повернув своєму батькові через рік, а також доходи ОСОБА_2 , як фізичної особи-підприємця, на підтвердження яких в матеріалах справи є копії податкових звітів за період 2005-2012 рр., згідно яких ОСОБА_2 за вказаний період отримано загальний доход у сумі 986579,00 грн.

У якості свідка був допитаний ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який підтвердив суду, що дійсно надавав 15.11.2011 року синові – ОСОБА_2 позику на придбання спірної квартири у розмірі 51000,00 дол.США, яку ніяким чином не оформлювали, бо не вважали за потрібне. Свідок повідомив, що ОСОБА_2 повернув йому у грудні 2011 року, точної дати не згадав приблизно 25 числа, частину позики у розмірі 21000,00 дол.США, а також протягом 2012 року частинами повернув ще 10000,00 дол.США, залишок у сумі 20000,00 дол.США ОСОБА_7 пробачив синові ОСОБА_2 .

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України, ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині на чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно приписів ст. 57 СК України, Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", суди, вирішуючи спори між подружжям про майно, повинні встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Надана ОСОБА_1 розписка про позику у своєї матері грошей на придбання квартири не може свідчити про отримання цих коштів позивачкою. Однак, факт отримання позивачкою грошей від своєї матері, сам по собі не свідчить про придбання спірної квартири саме за ці кошти. Також цей факт не доводить, що відповідачу було відомо про позику здійснену на той момент його дружиною, і про використання у якості платежу саме цих коштів.

Також повідомлення ОСОБА_2 про факт отримання від свого батька ОСОБА_7 позики на придбання квартири, підтверджене останнім в судовому засіданні під час допиту у якості свідка, не може бути належним доказом про укладення цього договору позики, оскільки цей правочин не укладений письмово та не посвідчений нотаріально, а тому не відомий ні час його укладання ні сума позики, що викликає обґрунтовані сумніви в достовірності цих відомостей.

Суд бере до уваги податкові звіти ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця, що містяться у матеріалах справи, як такі, що обґрунтовано доводять наявність доходів у відповідача за первісним позовом, і спростовують позицію ОСОБА_1 про відсутність у її колишнього чоловіка достатніх доходів.

Суд зауважує, що в матеріалах справи не міститься жодних відомостей про доходи позивача за первісним позовом ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що метою придбання спірної квартири було поліпшення житлових умов сім`ї, у зв`язку із народженням другої дитини, що не заперечувалось сторонами. Даний факт свідчить про те, що договір укладено одним із подружжя в інтересах сім`ї, і таке майно згідно ч. 3 ст. 61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази придбання позивачем ОСОБА_1 спірної квартири за особисті кошти в розумінні приписів ст. 57 СК України, у зв`язку із чим, є всі підстави вважати, що згідно положень ст. 60 СК України спірна квартира набута подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги за первісним позовом є такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року №17-рп/2012, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ч. 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Ст. 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Ч. 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Ч. 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Ч. 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11).

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Судом встановлено, не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували у шлюбі, який було зареєстровано 02 листопада 2002 року, який був розірваний 24 листопада 2015 року заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова.

За час шлюбу ОСОБА_1 , придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , відповідно до договору купівлі-продажу від 17.11.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дахно О.А., за реєстраційним номером № 3100, що зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13.12.2011 року.

Суд вважає, що зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

Оскільки суд прийняв рішення по первісному (основному) позову про відмову визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 , то згідно положень ст. 60 СК України суд визнає спільною сумісною власності подружжя квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею – 63,3 кв.м.

Оскільки сторони не дійшли згоди щодо поділу майна, відповідач за зустрічним позовом повністю заперечував проти задоволення зустрічного позову, а тому суд згідно законодавства вважає можливим розподілити спільне майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме:

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею – 63,3 кв.м.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею – 63,3 кв.м.

Інше майно – залишити у власності ОСОБА_1 .

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 3, 15, 16368, 372 ЦК України, ст. ст. 57, 60, 61, 69, 70, 71, 163 СК України, ст. ст. 3, 4, 10, 12, 13, 76-81, 82, 141, 206, 207, 247, 258-259, 263-265, 272, 273, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) про визнання майна, придбаного під час шлюбу, особистою приватною власністю залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) про розподіл майна подружжя задовольнити.

Визнати спільною сумісною власності подружжя квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею – 63,3 кв.м.

Здійснити поділ спільного сумісного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме:

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на Ѕ квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею – 63,3 кв.м.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на Ѕ квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею – 63,3 кв.м.

Право спільної сумісної власності сторін на поділене майно припинити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 3038 грн. 41 коп. (три тисячі тридцять вісім) гривень 41 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту виготовлення його повного тексту.

Повний текст рішення складений 18.12.2019.

Головуючий