Ухвала суду № 86697201, 27.12.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/1306/19

Провадження № 1-кп/638/1017/19

27.12.2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого - судді Хайкіна В.М.

за участю секретаря – Жакун Н. О.

з участю прокурора – Петренка Р. М.

з участю обвинуваченого – ОСОБА_1

з участю захисника обвинуваченого – Пономаренка В. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання щодо можливості продовження строків тримання під вартою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених частиною 2 статті 187, частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні судді Дзержинського районного суду м. Харкова Хайкіна В.М. знаходиться кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудового розслідування за №12018220480005060 від 23.12.2018 року за підозрою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених частиною 2 статті 187, частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України.

В судовому засіданні прокурором Петренком Р. М. заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 .

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Пономаренко В. М. заперечували проти задоволення клопотання прокурора та заявили клопотання про обрання більш м`якого запобіжного заходу.

Суд, вислухавши думку учасників кримінального провадження, приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини 3 статті 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Положеннями статті 29 Конституції України гарантовано право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Так, у рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.

Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Частиною 1 статті 194 КПК України визначено, що суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, щоб обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою - незалежно від того, наскільки коротким він є, - має бути переконливо доведено органами державної влади. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному здійсненню провадження, не мають прийматися абстрактно (in abstracto), а повинні підтверджуватися фактичними доказами. Небезпека того, що обвинувачений буде переховуватися, не може оцінюватися виключно за ступенем тяжкості ймовірного покарання. Вона має оцінюватися з урахуванням низки інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або зробити її на стільки незначною, що вона не зможе обґрунтовувати досудове тримання під вартою (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пп. 56 та 59 з подальшими посиланнями).

Так, при обранні запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою, існували ризики, передбачені статтею 177 КПК України, які дали суду підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема судом зазначено, що про вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, вік та стан здоров`я підозрюваного, міцність соціальних зв`язків підозрюваного, наявність у нього родини та утриманців, наявність у підозрюваного постійного міста роботи, репутацію підозрюваного, його майновий стан, наявність судимостей у підозрюваного, розмір майнової шкоди спричиненої злочином, вагомість наявних доказів, якими обґрунтовується відповідні обставини.

Вислухавши думку учасників судового засідання, вивчивши надані прокурором документи, які підтверджують необхідність та достатність підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, суд приходить до висновку про відсутність даних, які б свідчили, що ті ризики, які були враховані судом під час обрання запобіжного заходу, на даний момент відсутні.

Розглянувши обвинувальний акт, враховуючи реальне існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, враховуючи особу обвинуваченого, наявні підстави вважати, що знаходячись на волі обвинувачений може продовжити злочинну діяльність, суд вважає, що підстав для заміни або скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на теперішній час не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, Рішенням Європейського суду з прав людини від 10.02.2011, справа «Харченко проти України», ст.ст.314-316, 331, 334, 369 КПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – задовольнити.

Продовжити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Харкова, громадянину України, строк тримання під вартою терміном на 60 днів, тобто до 24 лютого 2020 року.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали суду.

Головуючий: