
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 грудня 2019 р. Справа № 400/2924/19 м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Військової частини А3767, с. Галицинове, Вітовський район, Миколаївська область, 57286 про:визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А3767 (далі – відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини А3767, які полягають у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби;
- зобов`язати військову частину А3767 провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.
Ухвалою від 18.09.2019 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в період проходження військової служби перебував на фінансовому забезпеченні у військовій частині А3767 та отримував грошове забезпечення. При звільненні з військової служби відповідачем виплачено позивачу грошову допомогу без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась йому відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому в задоволенні вимог позивача просив відмовити. В своєму відзиві відповідач зазначив, що одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач у період з 1992 року по 12.01.2018 року проходив військову службу у Збройних силах України.
Наказом командира військової частини А3767 (по особовому складу) від 03.01.2018 року № 1РС позивача з 12.01.2018 року звільнено у запас за пп. «а» п. 2 ч. 6, з урахуванням пп. «і» ч. 8, ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (закінчення строку контракту). Наказом командира військової частини А3767 (по стройовій частині) від 12.01.2018 року № 10 позивача з 12.01.2018 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та зараховано до оперативного резерву першої черги.
31.07.2019 року позивач звернувся до командиру військової частини А3767 із заявою, в якій просив провести перерахунок та виплату вихідної допомоги при звільненні з урахуванням включення до грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації.
Листом від 01.08.2019 року № 1086 відповідач надав позивачу відповідь, в якій зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України № 2011 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки. Доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Крі того, п. 6 розділу 38 наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260 передбачено, що до місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у п. 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, включається: оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення). Індексація також не входить в перелік виплат, з яких нараховується одноразова грошова допомога при звільнені з військової служби.
Не погоджуючись з вищевказаним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Спірні правовідносини врегульовано приписами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі – Закон України № 2011), Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 1294), Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 899 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі – Постанова № 889).
Відповідно д ч. 2 ст. 15 Закону України № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Частиною 2 ст. Закону України № 2011 встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч. 4 ст. 9 Закону України № 2011).
Згідно п. 1 Постанови № 1294 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 2 п. 1 Постанови № 889 установлено, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 1 січня 2014 року – у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби на підставі пп. «б» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я). Сторонами не оспорюється, що на момент звільнення позивача з військової служби він набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України № 2011.
Однак, відповідач додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою № 889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включив.
Відмова відповідача ґрунтується на нормах Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260.
Суд зазначає, що оскільки, ч. 4 ст. 9 Закону України № 2011 Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
З огляду на викладене суд дійшов до висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України 2011, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 826/3398/17.
У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України № 2011 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Також суд зазначає, що під час розгляду даної справи суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.20.2019 року по справі №522/2738/17, відповідно до яких, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункові величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Відповідно до довідки військової частини А3767 про нараховане та виплачене грошове забезпечення від 13.04.2018 року № 116 позивач останні 24 місяці перед звільненням (з січня 2016 року по грудень 2017 року) отримував додаткову грошову винагороду, яка нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця. В графі 4.4 грошового атестату позивача серії ЗУ № 003790 від 12.01.2018 року зазначено про нарахування та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди.
З огляду на викладене, з урахуванням висновків суду зазначених вище, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення у суду відсутні.
Підсумовуючи наведене, відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою № 889.
Отже, в даній частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку суд зазначає наступне:
Відповідно до ст. 1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) даний кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Так, відповідно до ст. 43 КЗпП України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 вказаної Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення – в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 31.10.2019 року по справі № 825/598/17, від 31.10.2019 року по справі № 2340/4192/18.
У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі – Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Разом з тим, аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд у постанові від 15.09.2015 року по справі № 21-1765а15 прийшов до висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Як встановлено судом, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Разом з цим, остаточний розрахунок з позивачем на час розгляду даної справи проведено не було.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано до суду довідку про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці, суд доходить висновку, що належим способом захисту прав позивача буде зобов`язання Військової частини А3767 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Одночасно з цим суд зазначає, що вимоги позивача «визнати протиправною бездіяльність Миколаївського обласного військового комісаріату, яка полягає у розрахунку та виплаті…» є за своєю суттю вимогою про визнання протиправними дій. Отже суд, з метою належного захисту прав та законних інтересів позивача, вважає в даній частині вимог змінити формулювання та як бездіяльність визначити «не проведення розрахунку та виплати».
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 – 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до військової частини А3767 (с. Галицинове, Вітовський район, Миколаївська область, 57286, код ЄДРПОУ 07913732) – задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3767 щодо не проведення розрахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.
3. Зобов`язати військову частину А3767 (с. Галицинове, Вітовський район, Миколаївська область, 57286, код ЄДРПОУ 07913732) провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку.
4. Зобов`язати військову частину А3767 (с. Галицинове, Вітовський район, Миколаївська область, 57286, код ЄДРПОУ 07913732) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки сплати належних сум одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди по день фактичного розрахунку.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26.12.2019 року.
Суддя О.В. Малих
Судове рішення № 86693739, Миколаївський окружний адміністративний суд було прийнято 26.12.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 400/2924/19. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: