Рішення № 86693722, 26.12.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2019 р. Справа № 400/2922/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Військової частини А0224, пр. Героїв України, 72, м. Миколаїв, 54025 про:визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А0224 (далі – відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини А0224, які полягають у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби;

- зобов`язати військову частини А0224 провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 у розмірі50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.

Ухвалою від 18.09.2019 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що в період проходження військової служби позивач перебував на фінансовому забезпеченні у військовій частині А0224 та отримував грошове забезпечення. При звільненні з військової служби відповідачем виплачено позивачу грошову допомогу при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась йому відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та індексації грошового забезпечення.

Сторонами надано клопотання про розгляд справи у відсутності представників. Відповідач в свої заяві проти позову заперечував у повному обсязі.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

ОСОБА_1 у період з 01.08.1990 року по 30.11.2017 року проходив військову службу у Збройних Силах України.

Наказом командувача високомобільних десантних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 19.10.2017 року № 72 позивача з 30.11.2017 року звільнено з військової служби за пп. «а» ч. 6, з урахуванням пп. «і» п. 1 ч. 8, ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту). наказом командира військової частини А0224 (по стройовій частині) від 30.11.2017 року № 181 позивача з 30.11.2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

14.08.2019 року позивач звернувся до командира військової частини А0224 із заявою, в якій просив провести йому перерахунок та виплату вихідної допомоги при звільнені з урахуванням включення до грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації.

Листом від 27.08.2019 року № 1599 відповідач надав позивачу відповідь на його заяву, в якому повідомив про те, що відповідно до діючого на момент його звільнення законодавства, щомісячна додаткова грошова винагорода до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, не включалась. Щодо прохання включити до розрахунку індексацію, відповідач зазначив, що складові грошового забезпечення військовослужбовців визначені постановою Кабінету міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», відповідно до якої індексація не є складовою грошового забезпечення.

Не погоджуючись з вищевказаним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Спірні правовідносини врегульовано приписами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі – Закон України № 2011), Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 1294), Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 899 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі – Постанова № 889).

Відповідно д ч. 2 ст. 15 Закону України № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Частиною 2 ст. Закону України № 2011 встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч. 4 ст. 9 Закону України № 2011).

Згідно п. 1 Постанови № 1294 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 2 п. 1 Постанови № 889 установлено, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 1 січня 2014 року – у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби на підставі пп. «б» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я). Сторонами не оспорюється, що на момент звільнення позивача з військової служби він набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України № 2011.

Однак, відповідач додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою № 889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включив.

Відмова відповідача ґрунтується на нормах Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260.

Суд зазначає, що оскільки, ч. 4 ст. 9 Закону України № 2011 Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

З огляду на викладене суд дійшов до висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України 2011, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 826/3398/17.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України № 2011 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Також суд зазначає, що під час розгляду даної справи суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.20.2019 року по справі №522/2738/17, відповідно до яких, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункові величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Відповідно до довідки військової частини А0224 про нараховане та виплачене грошове забезпечення від 11.12.2017 № 809 позивач останні 24 місяці перед звільненням (з грудня 2015 року по листопад 2017 року) отримував додаткову грошову винагороду, яка нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця.

З огляду на викладене, з урахуванням висновків суду зазначених вище, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення у суду відсутні.

Підсумовуючи наведене, відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою № 889.

Щодо не включення відповідачем до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне:

Складові грошового забезпечення для цілей обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні визначаються ст. 9 Закону України № 2011.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України № 2011, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII (далі – Закон України № 1282)

Відповідно до ст. 1 Закону України № 1282 індексація грошових доходів населення – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону України № 1282 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

З огляду на системний аналіз правових норм, суд дійшов до висновку, що індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання їх купівельної спроможності.

Пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Отже, слід зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Саме тому, індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, як наслідок вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист (Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ).

Оскільки, в силу положень ст. 9 Закону України № 2011 індексація є складовими грошового забезпечення військовослужбовця, саме тому вона повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні.

З огляду на викладене, відповідачем протиправно не здійснено новий розрахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, яку позивач отримав за час проходження військової служби.

Отже, в даній частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) даний кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Так, відповідно до ст. 43 КЗпП України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 вказаної Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення – в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 31.10.2019 року по справі № 825/598/17, від 31.10.2019 року по справі № 2340/4192/18.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі – Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексацію.

Разом з тим, аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд у постанові від 15.09.2015 року по справі № 21-1765а15 прийшов до висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Як встановлено судом, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації.

Разом з цим, остаточний розрахунок з позивачем на час розгляду даної справи проведено не було.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано до суду довідку про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці, суд доходить висновку, що належим способом захисту прав позивача буде зобов`язання Військової частини А0224 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач в строк, встановлений ухвалою суду від 13.07.2018 року про відкриття провадження в адміністративній справі, відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Одночасно з цим суд зазначає, що вимоги позивача «визнати протиправною бездіяльність Миколаївського обласного військового комісаріату, яка полягає у розрахунку та виплаті…» є за своєю суттю вимогою про визнання протиправними дій. Отже суд, з метою належного захисту прав та законних інтересів позивача, вважає в даній частині вимог змінити формулювання та як бездіяльність визначити «не проведення розрахунку та виплати».

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 159, 241 – 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до військової частини А0224 (пр. Героїв України, 72, м. Миколаїв, 54025, код ЄДРПОУ 08489704) – задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0224 щодо не проведення розрахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.

3. Зобов`язати військову частину А0224 (пр. Героїв України, 72, м. Миколаїв, 54025, код ЄДРПОУ 08489704) здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення, які ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) отримував під час проходження військової служби, та здійснити виплату перерахунку.

4. Зобов`язати військову частину А0224 (пр. Героїв України, 72, м. Миколаїв, 54025, код ЄДРПОУ 08489704) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки сплати належних сум по день фактичного розрахунку.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 26.12.2019 року.

Суддя О.В. Малих