Ухвала суду № 86693392, 28.12.2019, Василівський районний суд Запорізької області

Справа № 311/4124/18

Провадження № 2/311/539/2019

28.12.2019

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2019 року Суддя Василівського районного суду Запорізької області Сидоренко Ю.В., розглянувши матеріали заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, –

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Василівського районного суду Запорізької області знаходиться цивільна справа № 311/4124/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Запорізьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, визнання права власності на частку спільного сумісного майна подружжя.

Ухвалою Василівського районного районного суду Запорізької області від 13 травня 2019 року відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами загального позовного провадження.

За предметом заявлених позовних вимог, викладених у заяві позивача ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог в редакції від 05.07.2019 року, позивачка просить: 1) Квартиру АДРЕСА_1 - визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; 2) Поділити спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Визнати якою є квартира АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 7/10 частки квартири АДРЕСА_1 , як об`єкту спільної часткової власності, залишивши за ОСОБА_2 право власності на 3/10 частки вище вказаної квартири, як об`єкту спільної часткової власності.

Ухвалою Василівського районного районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено дану цивільну справу до судового розгляду по суті.

26 грудня 2019 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій позивачка просить застосувати наступні види забезпечення позову у даній цивільній справі, а саме: 1) Заборонити відповідачу ОСОБА_2 вчиняти їй, ОСОБА_1 , та її дітям ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 й ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чинити у будь- який спосіб перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; 2) Встановити ОСОБА_2 обов`язок надати їй, ОСОБА_1 та її дітям: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 й ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 року ключі від вхідних дверей до квартири АДРЕСА_1 ; 3) Встановити ОСОБА_2 обов`язок надати їй, ОСОБА_1 та її дітям: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 й ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - для проживання спальну кімнату (площею 21,0 кв.м., зазначену плані квартири до технічного паспорту на квартиру під № 7), з забороною відповідачу заходити до вказаної кімнати; 4) Заборонити відповідачу ОСОБА_2 надавати дозвіл на відвідування та перебування у квартирі АДРЕСА_1 будь-яких осіб, за винятком її, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 й ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зберігання речей, які не належать позивачу, відповідачу та їх дітям.

В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначає, що після подачі позову до суду з боку відповідача ОСОБА_2 чиняться протиправні дії стосовно неї та її неповнолітніх дітей, які виражаються у перешкоджанні можливості їй та її неповнолітнім дітям проживати та користуватися житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 . Вказує, що відповідач ОСОБА_2 вчиняє дії, пов`язані з позбавленням її права власності та котирування вищевказаною квартирою, а отже позивачка вважає, що існує реальна загроза, що відповідач ОСОБА_2 може вчинити дії, спрямовані на зміну власників, з метою не допущення та унеможливлення виконання судового рішення, порушення її прав та прав її дітей на користування житлом.

Давши оцінку наведеним у заяві підставам забезпечення позову, вважаю, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

У відповідності з ч.2 ст.151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.151 ЦПК України, серед іншого заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Тобто, для обґрунтування забезпечення позову повинна бути підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.

Частиною 1 статті 153 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.3 ст.152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

У відповідності до п.4 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналізуючи вищезазначені норми, можна зробити висновок, що у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За змістом заявлених та в подальшому збільшених ОСОБА_1 позовних вимог вбачається, що предметом позову є визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, визнання права власності на частку спільного сумісного майна подружжя, зокрема: квартири АДРЕСА_1 .

Однак, наведені позивачем ОСОБА_1 у поданій заяві від 26.12.2019 року заходи забезпечення позову не є предметом заявлених на теперішній час позовних вимог про поділ майна подружжя, яким позивачка ОСОБА_1 просить визнати вищевказане житлове приміщення спільною сумісною власністю подружжя та поділити це майно, визначивши ідеальні його частки. Проте, у поданій заяві про забезпечення позову позивачка просить вжити заходи до відповідача щодо фактичного користування цим спірним житловим приміщенням, виділивши його в натурі, що не є предметом позову на теперішній час.

Також позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову за запропоновим позивачем способом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки ОСОБА_1 , за захистом яких вона звернулася до суду саме у вказаній позовній заяві, яка є предметом судового розгляду на теперішній час.

Окрім того, у поданій заяві про забезпечення позову не обґрунтовано існування реальної загрози відчуження майна на користь третіх осіб, а лише містяться посилається на імовірність такої можливості, що за своєю суттю є суб`єктивним припущенням сторони заявника, також до заяви не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження нерухомого майна або передачу у користування належного відповідачу майна, позивачем до суду не надано. Тобто з наведеного витікає, що заява немотивована та до неї не додані додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб, як зазначено у заяві.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача ОСОБА_1 щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, надаючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову за поданою ОСОБА_1 заявою, враховуючи співмірність заходів забезпечення позову змісту заявлених ОСОБА_1 на теперішній час позовних вимог, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому за тими способами забезпечення, які просить вжити до відповідача позивач, а тому приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149, 150, 153, 258, 260, 353, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 311/4124/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Запорізьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, визнання права власності на частку спільного сумісного майна подружжя – відмовити.

Ухвала набирає законної сили після її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду – якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п.1 Розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Ухвала складена та підписана – 28 грудня 2019 року.

Суддя

Василівського районного суду

Запорізької області Ю.В. СИДОРЕНКО