Рішення № 86692700, 27.12.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

27 грудня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4745/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також – позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі також – відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку), відповідного до якої просить:

- визнати неправомірними дії УПФУ в м. Сєвєродонецьку щодо припинення з 01.05.2018 виплати позивачу, призначеної пенсії за віком;

- зобов`язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку відновити виплату позивачу, призначеної пенсії за віком, та виплатити заборгованість, що виникла з 01.05.2018, з урахуванням індексації втрачених доходів у зв`язку із затримкою виплати пенсії, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок;

- зобов`язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку нарахувати та сплатити позивачу заборгованість по пенсії за віком за період з 10.08.2014 по 17.01.2015;

- зобов`язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку провести індексацію, призначеної позивачу пенсії за віком, з 10.08.2014 по сьогоднішній день.

Також просить допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць та зобов`язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку надати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що пенсійний вік позивача за датою народження - 09.02.1958, настав 10.08.2014, коли в м. Луганську відбувалися бойові дії. На момент досягнення пенсійного віку приміщення Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська було розбите і не працювало. 13.10.2014 працівником управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська було прийнято заяву про призначення позивачу пенсії за віком та сформовано пенсійну справу. Але пенсія почала нараховуватись не з 10.08.2014, а з 17.01.2015. До того ж, жодного разу до пенсії не застосовувалась індексація, а з 01.05.2018 пенсійні виплати взагалі було припинено.

У листі від 22.06.2018 №325/к-4 УПФУ в м. Сєвєродонецьку повідомило, що виплата пенсії позивачу зупинена у зв`язку зі скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Дане рішення приймалось на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання.

У відповіді Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської влади від 19.04.2019 № 2973/07 на лист позивача зазначено, що рішення стосовно скасування довідки не приймалось і довідка є дійсною.

УПФУ в м. Сєвєродонецьку листом від 22.06.2018 №324/к-4 повідомило, що пенсія призначена позивачу з 17.01.2015, оскільки заява про призначення пенсії була подана пізніше, ніж у трьох місячний термін після досягнення пенсійного віку.

У відповіді від 05.12.2018 за №555/к-4 зазначено, що УПФУ в м. Сєвєродонецьку було зроблено запит до ГУ ПФУ в Луганській області щодо перевірки реєстрації та обробки звернення позивача за призначенням пенсії в підсистемі «Звернення» інтегрованої комплексної інформаційної системи ПФУ в Артемівському р-ні м. Луганська. Згідно відповіді ГУПФУ в Луганській області відомості про реєстрацію заяви про призначення пенсії за 2014 рік в електронному журналі звернень відсутні».

Позивач вважає, що, відповідач, припиняючи виплату пенсії, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, оскільки не існувало підстав для невиплати йому пенсії (у розумінні статей 47, 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003) та таким чином порушив її конституційні права, а тому звернулась з цим позовом до суду.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 59-62).

Згідно частини першої статті 26 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року.

Таким чином, 09.08.2014 ОСОБА_1 досягла пенсійного віку.

Керуючись частиною першою статті 45 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме: пенсія за віком призначається з дня, що настає на днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

17.01.2015 позивач звернулась до УПФУ в м. Сєвєродонецьку із заявою про призначення пенсії.

Позивач у позовній заяві вказує, що 13.10.2014 зверталась за призначенням пенсії за віком до Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська.

УПФУ в м. Сєвєродонецьку зроблено запит до головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо перевірки реєстрації та обробки звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії в підсистемі «Звернення (призначення та перерахунок пенсій)» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України в Артемівському районі м.Луганська.

Згідно відповіді головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №16199/02-03 відомості про реєстрацію заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за 2014 рік в електронному журналі звернень за формою 10 (ІКІС ПФУ Підсистеми «Звернення») відсутні. Заява про призначення пенсії за віком зареєстрована 17.01.2015 в УПФУ в м. Сєвєродонецьку.

Таким чином, призначення пенсії здійснено з дня звернення 17.01.2015, оскільки заява про призначення пенсії за віком надана позивачем пізніше, ніж трьохмісячний термін з дня досягнення пенсійного віку.

За таких обставин, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області вважає свої дії щодо призначення пенсії позивачу правомірними.

З 17.01.2015 позивача було взято на облік. Пенсія позивачу виплачувалась по 30.04.2018. З 0.05.2018 було припинено виплату пенсії.

Керуючись підпунктом 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365 „Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, та на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб (до яких також віднесено позивача) по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система „Аркан”), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів, УПФУ в м. Сєвєродонецьку було прийнято Розпорядження від 25.05.2018 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018 року.

За таких обставин, УПФУ в м. Сєвєродонецьку вважає свої дії щодо припинення виплати пенсії позивачу правомірними.

Із заявою про поновлення виплати пенсії позивач до УПФУ в м. Сєвєродонецьку не звертався.

За таких обставин, УПФУ в м. Сєвєродонецьку вважає свої дії щодо припинення виплати пенсії позивачу правомірними. Підстави для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні.

Щодо вимоги про поновлення нарахування та виплати пенсії з 01.05.2018 без зазначення кінцевої дати.

Як вбачається з судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 03.06.2014 у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України»), законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Суд у цьому ж рішенні також констатував, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, було внесено зміни.

З огляду на наведене, покладення на майбутнє зобов`язань діючим законодавством не передбачено.

Тому, УПФУ в м. Сєвєродонецьку вважає, що позовні вимоги повинні містити чітко визначений період (із зазначенням кінцевої дати), у який, як вважає позивач, були порушені його права.

Щодо вимоги про компенсацію втрати частини грошових доходів з травня 2018 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 цього ж Закону встановлює, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Отже, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання такої умови, як нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії).

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України 21.02.2001 було прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Отже, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

УПФУ в м. Сєвєродонецьку повідомляє, що пенсія позивачу з 01.05.2018 не нараховувалась та не виплачувалась.

Щодо звернення рішення до негайного виконання слід зазначити, що відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) вказаний пункт стосується випадків прийняття судом рішення про стягнення певних конкретно визначених в грошовому розмірі платежів, в той час як позовними вимогами у цій справі є вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

За таких обставин, немає правових підстав для звернення до негайного виконання судового рішення у даній справі.

Щодо вимоги зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення зазначив, що згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

За таких обставин, управління вважає, що немає необхідності зобов`язувати відповідача надавати звіт про виконання судового рішення.

Щодо вимоги про індексацію.

Згідно зі статтею 42 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

УПФУ в м. Сєвєродонецьку проводились перерахунки розміру пенсії ОСОБА_1 , про що свідчать копії розпорядження (до призначення пенсії) від 21.03.2017, розпорядження (масовий перерахунок з 01.09.2015) від 21.03.2017, розпорядження (масовий перерахунок з 01.05.2016) від 21.03.2017, розпорядження (масовий перерахунок з 01.12.2016) від 21.03.2017, розпорядження (масовий перерахунок з 01.12.2016) від 14.08.2017.

Також повідомляємо, що Постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2018 № 141 «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення» індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, вимога позивача щодо проведення індексації пенсії є необґрунтованою.

Щодо пропуску строку, слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з позовної заяви, вона датована 30.10.2019, а питання про порушення своїх прав позивач ставить з моменту припинення пенсійних виплат, а саме: з травня 2018 року.

Позивач про порушення свого права, якщо він вважав його порушеним, повинен був дізнатися з травня 2018 року з моменту припинення пенсійних виплат.

Управління вважає, що позивачем пропущений шестимісячний строк для звернення до суду.

З огляду на вищенаведене, УПФУ в м. Сєвєродонецьку вважає свої дії правомірними, позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

По справі вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи призначено на 04.12.2019. Визнано не пропущеним строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору в розмірі 768,40 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (арк. спр. 1-3).

Ухвалою від 04.12.2019 зобов`язано УПФУ в м. Сєвєродонецьку надати для приєднання до справи належним чином завірені копії документів: пенсійної справи ОСОБА_1 . Розгляд справи відкладено, судове засідання призначено на 27.12.2019 (арк. спр. 65).

Сторони у судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, позивач надав заяву про розгляд справи за відсутності позивача (арк. спр. 64, 69, 84).

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчать пенсійні посвідчення від 27.02.2015 серія НОМЕР_1 (арк. спр. 18).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08.01.2015 № 919020042, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області, фактичним місцем проживання/перебування позивача є - АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 (арк. спр. 19).

За інформацією, виданою управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради від 12.11.2019 № 11937/03, ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПтаСЗН як внутрішньо переміщена особа, відповідну довідку № 919-20042 було видано 08.01.2015, рішення про скасування її дії не приймалось (арк. спр. 57).

Згідно наданих відповідачем документів судом встановлено таке.

17.01.2015 позивач звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку із заявою про призначення пенсії (арк. спр. 51).

З 17.01.2015 ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком та взято на облік до УПФУ в м. Сєвєродонецьку (арк. спр. 21, 33, 51 зворот. бік).

Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 25.05.2018, керуючись: підпунктом 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»; листом головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №6739/02- 02 від 25.05.2018; на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан»), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів від 01.05.2018 призупинена виплата пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018 (арк. спр. 55).

У листі від 22.11.2018 № 16199/02-03 ГУПФУ України повідомило, що запит УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 23.10.2018 № 17021/02-17 щодо реєстрації в підсистемі «Звернення (призначення та перерахунок пенсій)» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України «ІКІС ПФУ» в жовтні 2014 року управлінням Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська заяви на призначення пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , податковий номер НОМЕР_2 , розглянуто. Згідно з даними електронного журналу звернень за ф.Ю (ІКІС ПФУ Підсистеми «Звернення») відомості про реєстрацію заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за 2014 рік в електронному журналі звернень за ф.Ю (ІКІС ПФУ Підсистеми «Звернення») відсутні. Заява про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 зареєстрована в УПФУ в м. Сєвєродонецьку 17.01.2015, пенсію призначено з 17.01.2015 (арк. спр. 54 зворот. бік).

Відповідно до довідок УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 11.11.2019 № 3469 та від 10.12.2019 № 3875 ОСОБА_1 знаходиться на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку та отримала пенсію за період з січня 2015 по квітень 2018 року. З 01.05.2018 пенсія не нараховується та не виплачується (арк. спр. 55 зворот. бік, 81).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі – Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов`язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, від 05.10.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та від 08.06.2016 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.

Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.

Судом установлено, що розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 25.05.2018 призупинена виплата пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018.

Після цього відповідач з посиланням на положення Закону № 1706-VІІ робить висновок стосовно того, що позивач фактично не мешкає за адресою реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, що є на думку відповідача законодавчою підставою для припинення виплати пенсії.

Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.

Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

В свою чергу, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у підрозділі з питань соціального захисту населення та не знятий з обліку як внутрішньо переміщена особа.

Судом не виявлені колізії між положеннями статті 7 Закону № 1706-VІІ та стаття 49 Закону №1058, оскільки як стаття 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.

Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення положень частини третьої статті 4 та статті 5 Закону №1058 прийняв розпорядження від 25.05.2018 про припинення виплати пенсії позивачу не на підставі норм законів, а на підставі підзаконних нормативних актів. Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, та безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо припинення пенсійних виплат.

Як наслідок, в наявності підстави для прийняття судом рішення стосовно прийнятого відповідачем розпорядження від 25.05.2018.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, у зв`язку з чим визнати протиправним та скасувати розпорядження УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 25.05.2018, яким призупинена виплата пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018.

Як встановлено судом, відповідач діяв всупереч вимогам Законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача як внутрішньо переміщеної особи, та зовсім не мав підстав для припинення виплати пенсії.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01.05.2018 виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним, що вказує на наявність підстав зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01.05.2018 з виплатою усієї заборгованості .

Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

В силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З урахуванням вище викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі, та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії.

Щодо вимоги про зобов`язання УПФУ в м. Сєвєродонецьку нарахувати та сплатити позивачу заборгованість по пенсії за віком за період з 10.08.2014 по 17.01.2015 суд зазначає таке.

Згідно частини першої статті 26 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року.

09.08.2014 позивач досягла пенсійного віку.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме: пенсія за віком призначається з дня, що настає на днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідачем щодо вимоги про зобов`язання УПФУ в м. Сєвєродонецьку нарахувати та сплатити позивачу заборгованість по пенсії за віком за період з 10.08.2014 по 17.01.2015 надані письмові пояснення (арк. спр. 70-71), в яких зазначено, що УПФУ в м. Сєвєродонецьку не є правонаступником управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська та не наділене повноваженнями на пенсійне забезпечення громадян, які перебувають або перебували на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 зобов`язано міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації забезпечити до 01.12.2014 переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м.Луганська (код ЄДРПОУ: 21792301) у процесі припинення не перебуває, місцезнаходження юридичної особи 92703, Луганська обл., Старобільський район, місто Старобільськ, площа Гоголя, будинок 5, ОСОБА_2 - підписант з 05.12.2014.

У реєстрі ІКІС ПФУ «Відомості з реєстру страхувальників» зазначена дата переведення управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м.Луганська (код ЄДРПОУ: 21792301) до м.Старобільськ - 23.12.2014.

Наведене свідчить про те, що управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська знаходиться на території, що підконтрольна українській владі з грудня 2014 року.

Таким чином, заява позивача про призначення пенсії від 13.10.2014 до УПФУ в Артемівському районі м.Луганська була подана до органу, що знаходився на території, яка тимчасово не контролюється органами державної влади України. Через відсутність заяви ОСОБА_1 в підсистемі «Звернення (призначення та перерахунок пенсій)» УПФУ в м.Сєвєродонецьку не має законних підстав враховувати цю заяву. Постановою правління Пенсійного фонду України від 12.05.2015 № 9-1 передано частину повноважень управлінь, що знаходяться на території, яка не підконтрольна українській владі, управлінням, що знаходяться на території підконтрольній українській владі, зокрема прийняття звітності, передбаченої законодавством, надання довідок, встановлених законодавством, формування звітності та виконання завдань, передбачених підпунктами 2-4,6,9-12,16, 9 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486.

Згідно постанови Пенсійного фонду України від 12.05.2015 № 9-1 Про здійснення повноважень з обслуговування страхувальників, обслуговування страхувальників на період проведення антитерористичної операції, які перебувають на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Артемівському районі м.Луганська здійснює УПФУ в Старобільському районі.

Дана постанова стосується лише питань з обслуговування страхувальників та не містить положень про здійснення повноважень, до яких входить призначення та виплата пенсій. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 №425/260/17.

УПФУ в м. Сєвєродонецьку зроблено запит до головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо перевірки реєстрації та обробки звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії в підсистемі «Звернення (призначення та перерахунок пенсій)» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України в Артемівському районі м.Луганська.

Згідно відповіді головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №16199/02-03 відомості про реєстрацію заяви ОСОБА_1 . ПРО призначення пенсії за 2014 рік в електронному журналі звернень за формою 10 (ІКІС ПФУ Підсистеми «Звернення») відсутні. Заява про призначення пенсії за віком зареєстрована 17.01.2015 в УПФУ в м. Сєвєродонецьку.

Виходячи з вищевикладеного, УПФУ в м. Сєвєродонецьку не може надати оцінки заяві позивача про призначення пенсії, поданої 13.10.2014, до УПФУ в Артемівському районі м.Луганська у зв`язку з відсутністю на це правових підстав.

Отже, управління не має законних підстав нарахувати та сплатити заборгованість, провести індексацію пенсії за віком за період з 10.08.2014 по 16.01.2015 включно, адже ОСОБА_1 до УПФУ в м. Сєвєродонецьку заяву про призначення пенсії не подавала та на обліку в управлінні у вказаний період не перебувала. Відповідно до заяви позивача, наданої 17.01.2015, позивач повідомляє, що раніше за призначенням пенсії вона не зверталась та на себе будь-яку пенсію не отримувала.

Позивачем надана копія заяви про призначення пенсії від 13.10.2014, яка була прийнята 13.10.2014 УПФУ в Артемівському районі м. Луганська (арк. спр. 37).

Рішення про призначення або відмову в призначенні пенсії УПФУ в Артемівському районі м. Луганська не приймалось.

08.01.2015 позивач була взята на облік управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області як внутрішньо переміщена особа за адресою: 93406, Луганська область, м. Сєвєродонецьк- 6, пр-т АДРЕСА_3 , буд. 31, корп. А, кв. 12 (арк. спр. 19).

17.01.2015 позивач звернулася до УПФУ в м. Сєвєродонецьку із заявою про призначення пенсії (арк. спр. 51).

З 17.01.2015 ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком та взято на облік до УПФУ в м. Сєвєродонецьку (арк. спр. 21, 33, 51 зворот. бік).

Відповідно до листа УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 22.06.2018 № 324/к-4 звернення ОСОБА_3 від 12.06.2018 розглянуто. Щодо порушеного в зверненні питання повідомлено, що згідно заяви позивача від 17.01.2015 пенсія за віком призначена з 17.01.2015 відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003. Керуючись частиною першою статті 45 Закону, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Таким чином, згідно заяви призначення пенсії здійснено з дня звернення 17.01.2015, оскільки надана заява була пізніше ніж трьох місячний термін після досягнення пенсійного віку (арк. спр. 21).

17.01.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій зазначено, що раніше за призначенням пенсії не зверталася, на себе не отримувала будь-яку пенсію. Пенсію отримувала як опікун на пристарілого батька ОСОБА_4 , 1929 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження (арк. спр. 78 зворот. бік).

У листі від 22.11.2018 № 16199/02-03 ГУПФУ України повідомило, що запит УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 23.10.2018 № 17021/02-17 щодо реєстрації в підсистемі «Звернення (призначення та перерахунок пенсій)» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України «ІКІС ПФУ» в жовтні 2014 року управлінням Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська заяви на призначення пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , податковий номер НОМЕР_2 , розглянуто. Згідно з даними електронного журналу звернень за ф.Ю (ІКІС ПФУ Підсистеми «Звернення») відомості про реєстрацію заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за 2014 рік в електронному журналі звернень за ф.Ю (ІКІС ПФУ Підсистеми «Звернення») відсутні. Заява про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 зареєстрована в УПФУ в м. Сєвєродонецьку 17.01.2015, пенсію призначено з 17.01.2015 (арк. спр. 54 зворот. бік).

Таким чином, по даній справі встановлено, що відсутній факт призначення позивачу пенсії згідно прийнятої 13.10.2014 УПФУ в Артемівському районі м. Луганська заяви. Як наслідок, відсутні правові підстави для зобов`язання саме відповідача - УПФУ в м. Сєвєродонецьку нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії за період з 10.08.2014 по 17.01.2015.

Позивачем не надано, а судом не виявлено доказів оскарження позивачем дій або бездіяльності УПФУ в Артемівському районі м. Луганська стосовно прийнятої 13.10.2014 заяви про призначення пенсії та наявності чинних судових рішень або рішень інших компетентних органів.

У зв`язку з чим заявлені вимоги в цій частині не підлягають задоволенню внаслідок їх необґрунтованості.

Щодо вимоги про зобов`язання УПФУ в м. Сєвєродонецьку провести індексацію, призначеної позивачу пенсії за віком, з 10.08.2014 по сьогоднішній день, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Згідно зі статтею 97 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії щороку підвищуються відповідно до індексації грошових доходів населення, але не менш як на 2 проценти заробітку, з якого обчислено пенсію. В усіх випадках зазначене підвищення не може бути менше 2 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі – Закон № 1282) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Відповідно до статті 4 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 6 Закону № 1282 у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Отже, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103%, підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає.

Тобто, в місяцях, коли величина приросту індексу споживчих цін не подолала поріг індексації, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.

При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку № 1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.

Таким чином, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при призначенні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду. Фактично вимоги позивача з цього приводу заявлені передчасно, а тому не підлягають задоволенню.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

В запереченнях відповідач з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України» зазначив про необхідність зазначення кінцевої дати періоду порушення прав позивача, оскільки покладення на майбутнє зобов`язань діючим законодавством не передбачено.

Така позиція відповідача з урахуванням обставин по даній справі є хибною, оскільки адміністративний позов не містить вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії в майбутньому. Предметом позову є бездіяльність відповідача, яка має місце з травня 2018 року по теперішній час. В разі задоволення позову відповідач не зобов`язується виконувати дії на майбутнє, а спонукається до дій, які він повинен був вчинити в період протиправної бездіяльності та вчиняти дії, які повинні бути виконані станом на момент виплати позивачу пенсії відповідно до норм чинного законодавства.

У зв`язку з чим зазначення кінцевої дати протиправної бездіяльності при даних спірних правовідносинах є недоцільним. Крім того, відповідач заперечує проти позову та продовжує допускати протиправну бездіяльність, що автоматично подовжує її строк.

Позиція відповідача щодо неможливості звернення до негайного виконання судового рішення у даній справі є хибною, оскільки пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України прямо передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій – у межах суми стягнення за один місяць.

Тобто, вказаною нормою прямо визначена форма рішення суду – «про присудження виплати пенсій». Предметом даного позову є саме зобов`язання відновити виплату пенсії, що безпосередньо відповідає положенням пункту 1 частини першої статті 371 КАС України. Зобов`язання відновити виплати пенсії є формою стягнення заборгованості в сумі, яка утворилася за період з 01.04.2017.

Як наслідок, в наявності законодавчо визначені підстави для звернення до негайного виконання судового рішення у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 06.11.2019 про відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 768,40 гривень до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки у даній справі позов задовольняється в частині поновлення нарахування та виплату раніше призначеної пенсії, відповідно до приписів частини другої статті 133 КАС України судовий збір у розмірі 768,40 грн. до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком з 01.05.2018.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 25.05.2018 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_3 , з 01.05.2018.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 01.05.2018 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з виплатою виниклої заборгованості по пенсії, починаючи з 01.05.2018.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця