Рішення № 86692162, 27.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2019 року м. Київ справа № 320/1373/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області" про визнання протиправними дій, визнання протиправними протоколу та постанови, скасування протоколу та постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області" (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанови № 91 від 20 листопада 2018 р. з причинним зв`язком захворювання "захворювання пов`язано із проходженням служби в ОВС" через прийняття протоколу № 91 від 20 листопада 2018 р.;

- визнати протиправними протокол № 91 від 20 листопада 2018 р. та постанову № 91 від 20 листопада 2018 р. відповідача;

- скасувати протокол № 91 від 20 листопада 2018 р. засідання Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області", на підставі якого приймалася постанова № 91 від 20 листопада 2018 р.;

- скасувати постанову № 91 від 20 листопада 2018 р. Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області" з причинним зв`язком захворювання "захворювання, пов`язане з проходженням служби в ОВС", якою відмінено постанову № 16 від 21 квітня 2016 р. з причинним зв`язком захворювання "захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що йому з 13 квітня 2016 р. встановлено 2 групу інвалідності з причиною інвалідності - "захворювання, пов`язане з проходженням служби в ОВС". Пізніше, на підставі його заяви відповідачем прийнято постанову від 21 квітня 2016 р. № 16, якою змінено причину інвалідності - "захворювання, так, пов`язане із захистом Батьківщини". Проте, постановою від 20 листопада 2018 р. № 91 відповідач відмінив постанову від 21 квітня 2016 р. № 16 та залишив причинний зв`язок захворювання - "захворювання, пов`язане з проходженням служби в ОВС", що на думку позивача є протиправним, оскільки чинним законодавством не передбачено право відповідача самостійно за власною ініціативою змінювати причини інвалідності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 р. відкрито спрощене позовне провадження в цій адміністративній справі та призначено судове засідання.

19 квітня 2019 р. до суду надійшов відзив від відповідача, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що 20 листопада 2018 р. до Військово-лікарської комісії ДУ "ТМО МВС України по Київській області" надійшов лист від Центральної медичної (військово-лікарської) комісії МВС України, в якому рекомендувалося відмінити постанову від 21 квітня 2016 р. № 16 щодо позивача. На підставі вказаного листа проведено засідання з приводу визначення правильності встановлення причинного зв`язку захворювання з захистом Батьківщини в постанові ОСОБА_2 ТМО від 21 квітня 2016 р. № 16. Згідно з протоколом ВЛК від 20 листопада 2018 р. № 91 було видано постанову ВЛК № 91 від 20 листопада 2018 р., в якій зазначено, що відбувся розгляд документів позивача, колишнього співробітника ОВС, щодо правильності встановлення зв`язку з захистом Батьківщини в постанові від 21 квітня 2016 р. № 16. Встановлено, що згідно з пунктом 1.78.6 Порядку формулювання причинного зв`язку захворювань наказу МВС України № 85, причина інвалідності – "пов`язана із захистом Батьківщини", передбачена лише для військовослужбовців внутрішніх військ МВС, до яких позивач не відноситься. Наголосив, що чинною редакцією Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом МВС України від 3 квітня 2017 р. № 285, зазначене формулювання причини інвалідності взагалі не передбачено. Винесення даної постанови не суперечить чинному законодавству, дана постанова була прийнята на підставі медичної документації позивача, відомості з якої використовувалися при складанні постанови. Фактично в постанові було змінено тільки причинний зв`язок захворювання.

22 квітня 2019 р. до суду позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якому він просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стверджував, що на оскаржуваному протоколі члени комісії свої підписи не поставили, прийнятий протокол по суті підписав лише голова комісії. Завірена копія оскаржуваного протоколу не відповідає законодавчо встановленому зразку ні по формі, ні по заповненню його змісту. Про оскаржувану постанову позивач дізнався лише отримавши на пошті рекомендований лист. Спірні правовідносини виникли в листопаді 2018 року і за нормою п. 5 розділу 1 Положення №285 повинні були бути вирішені лише на підставі діючого законодавства. При звільненні з ОВС України за хворобою, позивач вибув у запас до Збройних Сил України вже як військовослужбовець, що підтверджується його військовим квитком. Крім того, з доданих позивачем документів вбачається, що позивач безпосередньо брав участь у бойових діях, пов`язаних із захистом суверенітету, цілісності, незалежності Батьківщини.

12 серпня 2019 р. до суду сторони не прибули.

Ураховуючи положення ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи здійснено судом без участі представників сторін у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач з 13 квітня 2016 р. є пенсіонером по інвалідності із встановленою 2 групою інваліда війни довічно, що підтверджується копією пенсійного посвідчення від 28 березня 2018 р. Серії НОМЕР_1 та випискою до акту огляду МСЕК № 0214448 від 13 квітня 2016 р. та № 0214448 від 13 квітня 2016 р.

Згідно з вказаною випискою до акту огляду МСЕК причина інвалідності – «захворювання пов`язане із проходженням служби в ОВС».

Рішенням міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 18 грудня 2014 № 12/ІІІ/1/841 позивачу встановлено статус учасника бойових дій, оскільки позивач, займаючи посаду старшого прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора ДПС взводу ДПС ДАІ відділення ДАІ з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району, підпорядкованого Управлінню ДАІ ГУМВС України в Київській області, з 3 серпня 2014 р. по 1 вересня 2014 перебував у службовому відрядженні у складі сил та засобів, які залучаються та беруть участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей з метою виконання службових завдань. Вказане підтверджено витягом з наказу Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України від 1 вересня 2014 р. № 108 та довідкою від 1 вересня 2014 р. № 1/5166, виданою начальником Слов`янського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області.

Згідно з свідоцтвом про хворобу від 25 січня 20156 р. №79/3В Військово-лікарською комісією ДУ «ТМО МВС України по Київській області» позивачу встановлено діагноз (п.12): гіпертонічна хвороба ІІІ ст., кризовий перебіг, ІХС: гіпертонічна хвороба ІІ ст., ступінь 3, кризовий перебіг (неускладнений гіпертонічний криз 30 грудня 2015 р.) ІХС: стабільна стенокардія напруги ІІ Фкл. Атеросклеротичний кардіосклероз СН ІІАст. зі збереженою ФВЛШ. Цукровий діабет, тип 2, середнього ступеню важкості ст.медсубкомпенсації. ЦАС. Дисциркуляторна та дисметаболічна енцефалопатія ІІ ст. з лівобічною пірамідною недостатністю, стійким церебростенічним, вестибулярним синдромами, частими тривалими цефалгіями, мнестичним зниженням. Діабетично-гіпертонічна ангіопатія сітківки обох очей. Дистальна діабетична полінейропатія нижніх кінцівок, сенсорна форма, ХАН ІІ ст. Виразкова хвороба ДПК, ОСОБА_3 . Хр. холецистопанкреатит в ст.нестійкої ремісії. Ожирння ІІ ст. аліментарно-конституційного генезу без порушення функції. Хронічний тиреоїдит. Змішаний зоб. Остеохондроз попереково-крижового відділів хребта з незначним порушенням функції. Постановлено причинний зв`язок захворювання: "Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в ОВС".

Постановою ВЛК ДУ "ТМО МВС України по Київській області" від 21 квітня 2016 р. № 16, за результатами розгляду заяви позивача щодо зміни причинного зв`язку його захворювання та на підставі наданих останнім документів, постановлено внести зміни до п. 12 вищевказаного Свідоцтва про хворобу №79/ЗВ від 25 січня 2016 р. в частині зв`язку захворювання, а саме, змінено на: "Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини". Зв`язок захворювання в п. 12 Свідоцтва про хворобу № 79/ЗВ від 25 січня 2016 р. відмінено.

20 листопада 2018 року постановою ВЛК ДУ "ТМО МВС України по Київській області №91 за результатами розгляду документів позивача щодо правильності встановлення зв`язку захворювання із захистом Батьківщини в постанові вирішено відмінити постанову від 21 квітня 2016 р. № 16, залишивши чинним причинний зв`язок захворювання, встановлений в свідоцтві про хворобу від 25 січня 2016 р. № 79/3В: "Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в ОВС".

Підставою для перегляду та зміни причинного зв`язку захворювання став лист голови ЦВЛК МВС України від 16 листопада 2018 року № 33/2-185, відповідно до якого запропоновано відмінити постанову ВЛК від 21 квітня 2016 р. № 16 щодо позивача у зв`язку з невідповідністю такої постанови вимогам нормативно-правових актів.

У зв`язку з тим, що позивач вважає дії і рішення відповідача протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Організація діяльності медичних (військово-лікарських) комісій МВС щодо проведення лікарської та військово-лікарської експертизи унормована Положенням, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 3 квітня 2017 р. №285 (в редакції від 3 квітня 2017 р.) (далі - Положення №285).

Приписами пункту 2 Розділу I Положення №285 визначено, що медичні (військово-лікарські) комісії МВС (далі - ВЛК) - це спеціальні підрозділи, що утворюються в закладах охорони здоров`я МВС та Національної гвардії України для проведення лікарської та військово-лікарської експертизи.

Відповідно до вимог підпункту 3 пункту 3 Розділу I Положення №285 основним завданням ВЛК є, зокрема, визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, травм, контузій і каліцтв у поліцейських, що проходять службу, звільняються зі служби та звільнились зі служби, військовослужбовців НГУ, колишніх військовослужбовців, колишніх осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - колишні особи рядового й начальницького складу).

ВЛК відповідно до покладених на них завдань проводять військово-лікарську експертизу кандидатам на військову службу за контрактом, у військовому резерві, до вступу у ВВНЗ, військовослужбовцям НГУ, колишнім військовослужбовцям, колишнім особам рядового й начальницького складу (підпункт 2 пункту 4 Положення Розділу I №285).

Згідно з вимогами пункту 5 Положення №285 встановлено, що ВЛК у своїй роботі керуються чинним законодавством України, цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами з питань військово-лікарської експертизи.

Так, при здійсненні військово-лікарської експертизи щодо військовослужбовців, резервістів, кандидатів на військову службу за контрактом, кандидатів до вступу до ВВНЗ ВЛК керуються Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 (далі - Положення про ВЛЕ у ЗС України).

Постанови ВЛК щодо причинного зв`язку захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва) приймаються згідно з вимогами відповідних розділів цього Положення та Положенням про ВЛЕ у ЗС України.

Постанови щодо ступеня придатності до служби колишніх поліцейських, колишніх військовослужбовців, осіб рядового й начальницького складу, причинного зв`язку їх захворювань, травм (поранень) приймаються ВЛК відповідно до цього Положення, законодавства чинного на момент звільнення зазначених осіб зі служби.

Як встановлено судом, позивача відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) звільнено зі служби поліції у запас (з постановкою на військовий облік) на підставі рапорту позивача від 25 січня 2016 р. та свідоцтва про хворобу від 25 січня 2016 р. № 79/ЗВ, що підтверджується витягом з наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 26 січня 2016 р. № 21 о/с.

Суд зазначає, що на момент звільнення позивача зі служби проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України, визначалось Порядком, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 лютого 2001 р. №85 (в редакції від 17 листопада 2015 р.) (далі - Порядок №85).

Відповідно до вимог пункту 1.53 Порядку №85 постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва) у колишніх осіб рядового й начальницького складу і колишніх військовослужбовців, пов`язаного із захистом Батьківщини, проходженням служби в органах внутрішніх справ (проходженням військової служби), виноситься на основі цього Порядку та Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, інших нормативно-правових актів МВС щодо цього питання.

Згідно з вимогами пунктом 1.78.6 Порядку №85 постанова ВЛК про причинний зв`язок виноситься у формулюванні: "Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини", якщо воно виникло в період служби у військових частинах і установах, що входили до складу діючої армії, або коли захворювання, яке виникло до цього, в період служби у військових частинах і установах, які входили до складу діючої армії, досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби.

Постанова в такому формулюванні виноситься щодо військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, вказаних у пункті 1.85.1 цього Порядку.

Зазначена постанова виноситься також при хронічних, повільно прогресуючих захворюваннях за наявності медичних документів, виданих у перші десять років після вибуття військовослужбовця з діючої армії або пізніше, але за даними за зазначені десять років, якщо вони дозволяють віднести початок захворювання на період перебування в діючій армії.

Тобто, формулювання "Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини" зазначається комісією у разі, якщо захворювання виникло до або в період служби у військовий частинах і установах, що входили до складу діючої армії.

Разом з тим, суд зауважує, що на час розгляду справи відсутній перелік бойових дій, щодо участі в яких застосовується формулювання, передбачене пунктом 1.78.6 Порядку №85, а пункт 1.85.1 у Порядку №85 відсутній.

Судом встановлено, що предметом оскарження у даній справі є правомірність дій ВЛК щодо скасування власної постанови про встановлення причинного зв`язку захворювання позивача: “захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини” та внесенні змін до п. 12 Свідоцтва про хворобу: “захворювання, пов`язане з проходженням служби в ОВС”.

На час прийняття оскаржуваної постанови ВЛК, організація діяльності медичних (військово-лікарських) комісій МВС щодо проведення лікарської та військово-лікарської експертизи визначається Положенням, затвердженим Наказом МВС № 285 від 03.04.2017.

Однією із функцій штатних ВЛК є перегляд власних постанов і постанов підпорядкованих ВЛК у порядку контролю, а також у разі оскарження їх керівництвом МВС, Національної поліції України, командуванням НГУ чи особами, що пройшли медичний огляд, та в інших необхідних випадках.

На виконання вказівки ЦВЛК та за результатами повторного опрацювання медико-експертної документації визначення причинно-наслідкового зв`язку захворювання позивача, ВЛК скасовано власну постанову, та прийнято нову, у якій визначено причину виникнення захворювання “у зв`язку з проходженням служби в ОВС”, замість “пов`язане із захистом Батьківщини”.

В обґрунтування прийнятого рішення, відповідачем зазначено, що скасована постанова не відповідала вимогам пункту 1.78.6 Порядку (який діяв на момент визначення причинно-наслідкового зв`язку хвороби позивача “Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини”), оскільки формулювання причинного зв`язку захворювань передбачене даним пунктом лише для військовослужбовців внутрішніх військ МВС, яким позивач не був.

Суд звертає увагу, що вказаним пунктом Порядку взагалі не передбачено таке формулювання, як: “для військовослужбовців внутрішніх військ МВС”.

При цьому, законодавцем чітко визначено, що обов`язковою умовою встановлення причинного зв`язку захворювання “Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини” є виникнення такого захворювання під час проходження служби у військових частинах та установах, що входять до складу діючої армії або коли захворювання, яке виникло до цього, у період служби у військових частинах і установах, які входять до складу діючої армії, досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби.

У той же час, поняття “діючої армії” зустрічається у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в якому статтею 5 передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Також, пунктом першим статті 6 цього ж закону встановлено, що учасниками бойових дій визначаються військовослужбовці, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Другої світової воєн, під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани і підпільники громадянської та Другої світової воєн.

Судом встановлено, що позивач брав участь у здійсненні антитерористичної операції у складі правоохоронного органу спеціального призначення, однак не у складі діючої армії.

Частиною 6 статті 7 КАС України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Незважаючи на те, що позивачем не вказано у позові про значення для захисту його прав та законних інтересів того чи іншого формулювання причинного зв`язку захворювання, що є предметом позову у справі, суд бере до уваги наступне.

Статтею 97 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено виплату поліцейському одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога), яка є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, що призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі:

1) загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті поліцейського внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин;

2) смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції;

3) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;

4) визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;

5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності;

6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.

Статтею 99 цього ж Закону визначено розмір одноразової грошової допомоги, який визначається виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату і залежить від наявності певних ознак, зокрема: 1) групи інвалідності, 2) причин отримання інвалідності, поранення (контузії, травми або каліцтва). При цьому розмір одноразової грошової допомоги суттєво коливається - від 70 до 400 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, що обумовлює наявність законного інтересу позивача до формулювання причинного зав`язку захворювання.

Суд бере до уваги, що єдиною підставою для скасування висновку про причину інвалідності – "пов`язана із захистом Батьківщини", є те, що така підстава передбачена лише для військовослужбовців внутрішніх військ МВС, до яких позивач не відноситься. Саме ця причина для скасування як факт зазначена у спірних рішеннях і визнається сторонами.

Суд зазначає, що на час їх існування внутрішні війська було підпорядковано МВС України, а позивач також проходив службу в органах МВС України. Фактично, перебуваючи в одному міністерстві (МВС України), через відмінність у підпорядкуванні, за умов неналежного правового врегулювання цим Міністерством, про що судом зазначено вище, за однакових умов створюється різний правовий статус для працівників цього міністерства і порушується законний інтерес позивача.

При цьому суд бере до уваги, що у Рішенні Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 за конституційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначено:

«Конституційний Суд України вважає, що приписи статті 3 Конституції України зобов`язують державу обґрунтовувати законодавче регулювання, зокрема, у вирішенні питань соціального захисту відповідних категорій громадян.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України). Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України).

Конституційний Суд України наголошував, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо (абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (частина перша статті 65 Основного Закону України).

Конституційний Суд України вважає, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.

Рівність та недопустимість дискримінації особи є конституційними принципами національної правової системи України, а також фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 14), Протоколі № 12 до неї (стаття 1) та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1, 2, 7).

На це вказував і Європейський суд з прав людини, стверджуючи, що відмінність у ставленні є дискримінаційною тоді, коли немає об`єктивного і обґрунтованого виправдання (§ 51 рішення у справі "Stec and Others v. the United Kingdom" від 6 липня 2005 року).

Отже, військовослужбовці, які постраждали під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при виконанні військового обов`язку, мають різний рівень соціального забезпечення. Такий підхід законодавця до визначення рівня соціального забезпечення вказаних категорій осіб не відповідає принципу справедливості та є порушенням конституційного принципу рівності.

Таким чином, законодавець не забезпечив певні категорії військовослужбовців, які виконують конституційно значущі функції щодо захисту Вітчизни, особливими умовами соціального захисту, обсяг яких має передбачати гідні умови їх життя й повне відшкодування заподіяної шкоди, чим порушив сутність конституційного права на соціальний захист, конституційні гарантії щодо безумовного забезпечення належного рівня їх соціального захисту.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 59 Закону щодо визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, що поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, є такими, що суперечать Конституції України».

Суд зазначає, що і у даному випадку у цій адміністративній справі такий підхід законодавця до визначення нормативного врегулювання причинного зв`язку захворювання щодо вказаних категорій осіб (співробітники міліції, поліції та внутрішніх військ, які підпорядковані МВС України) не відповідає принципу справедливості та є порушенням конституційного принципу рівності.

Як вже зазначалось, позивач перебував у службовому відрядження у складі сил та засобів, які залучались та брали участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових завдань у 2014 році.

Суд звертає увагу, що за одних і тих самих обставин у разі отримання поранення (контузії, травми або каліцтва) під час участі в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей та подальшого настання інвалідності ці та інші категорії осіб згідно з різними формулюваннями причинного зв`язку захворювання матимуть відмінні один від одного правові статуси та необґрунтовані переваги стосовно обсягу надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом, встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян, особливих вимог, передбачених законом, щодо реалізації окремих прав таких осіб, що суперечитиме приписам Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" N 5207-VI від 6 вересня 2012 р.

Суд, з урахуванням наведених вище мотивів і підстав, застосовуючи принцип верховенства права, зазначаючи про неприпустимість дискримінації, вважає, що позивач належить до переліку осіб, для встановлення причинного зв`язку захворювання яким застосовується формулювання "Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини".

Тому суд дійшов висновку, що позивачеві правомірно було встановлено постановою від 21 квітня 2016 р. № 16 причинний зв`язок "Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини". У зв`язку з цим спірна постанова № 91 від 20 листопада 2018 р. Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області" з причинним зв`язком захворювання "захворювання, пов`язане з проходженням служби в ОВС", якою відмінено постанову № 16 від 21 квітня 2016 р. з причинним зв`язком захворювання "захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини" підлягає скасуванню.

Посилання відповідача на те, що у чинній редакції Положення №285 відсутнє формулювання "Захворювання, Так, пов`язане із захистом Батьківщини" суд відхиляє, оскільки причинний зв`язок захворювання встановлюється відповідно до законодавства, чинного на момент звільнення осіб зі служби, яким зазначене формулювання, у даному випадку Порядком №85 та Положенням №402, було передбачене. Право змінити формулювання причинного зв`язку захворювання, встановлене відповідно до Порядку №85 на ті, що зазначенні у Положенні №285, передбачено лише для звільнених зі служби поліцейських, а позивач був звільнений як працівник міліції.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо винесення постанови № 91 від 20 листопада 2018 р. з причинним зв`язком захворювання "захворювання пов`язано із проходженням служби в ОВС" через прийняття протоколу № 91 від 20 листопада 2018 р., суд зазначає наступне.

Указані позивачем протиправні дії не спричинили негативних наслідків для відповідача, оскільки оскарженню підлягає прийняте рішення по суті, а не дії, щодо його прийняття, тобто позивачем у даному випадку неправильно обрано спосіб захисту. У зв`язку з цим, суд вважає, що у задоволенні цієї позовної вимоги необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог позивача про скасування протоколу № 91 від 20 листопада 2018 р. засідання Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області", на підставі якого приймалася постанова № 91 від 20 листопада 2018 р., суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог пп. 3 п. 1 розділу IX Положення № 285 постанови ВЛК, прийняті за результатами лікарської (військово-лікарської) експертизи, записуються щодо поліцейських, військовослужбовців за результатами медичного огляду – до Акта медичного огляду, Довідки або Свідоцтва про хворобу, медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, Книги (журналу) обліку документації ВЛК, в інших випадках – до Книги протоколів засідань ВЛК (додаток 16) та Постанови (додаток 17).

Згідно з вимогами п.п. 3, 4, 6 Положення № 285 в Книзі протоколів засідань ВЛК зазначаються документи, на підставі яких прийнята постанова (витяги із медичної документації, документація щодо участі в АТО, у бойових діях, щодо обставин отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), щодо часу виникнення і загострення захворювання). Наводиться скорочений зміст вказаних документів. Оформлення протоколів засідань ВЛК за дорученням голови комісії здійснюють лікар та медичний реєстратор ВЛК. Протокол засідання ВЛК підписується головою та членами комісії. Окремі постанови штатних ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень (контузій, травм, каліцтва) оформлюються протоколом у Книзі протоколів засідань ВЛК та Постановою (додаток 17).

Суд зазначає, що зазначені норми права вказують на те, що у протоколі фіксується хід засідання ВЛК, зміст прийнятої постанови та документи, на основі яких прийнято рішення. Отже, протокол засідання М(ВЛ)К Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» № 91 від 20 листопада 2018 р. не є індивідуальним актом, а самі по собі дії щодо його складання не порушують прав позивача.

Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 640/12476/16-а зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

У межах спору, що виник між ОСОБА_1 та Військово-лікарською комісію ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області», належним та ефективним способом захисту прав позивача, у разі визнання їх порушеними, є визнання протиправною та скасування постанови № 91 від 20 листопада 2018 року.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування протоколу засідання ВЛК та про визнання протиправними дій щодо його складання не підлягають розгляду судом, у тому числі в порядку адміністративного судочинства.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі та обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Така ж правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №11-124апп18. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення в справі “Сокуренко і Стригун проти України” від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі “Занд проти Австрії” від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад її учасників, суд дійшов висновку про закриття провадження в частині позовних вимог позивача про скасування протоколу № 91 від 20 листопада 2018 р. засідання Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області", на підставі якого приймалася постанова № 91 від 20 листопада 2018 р. у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідач, прийнявши постанову № 91 від 20 листопада 2018 р. з причинним зв`язком захворювання "захворювання пов`язано із проходженням служби в ОВС" через прийняття протоколу № 91 від 20 листопада 2018 р. не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене свідчить, що право позивача порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими частково, а тому позов необхідно задовольнити частково.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати постанову Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області" № 91 від 20 листопада 2018 р. з причинним зв`язком захворювання ОСОБА_1 "Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в ОВС", якою відмінено постанову № 16 від 21 квітня 2016 р. з причинним зв`язком захворювання "захворювання пов`язане із захистом Батьківщини" щодо ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування протоколу № 91 від 20 листопада 2018 р. засідання Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області", на підставі якого приймалася постанова № 91 від 20 листопада 2018 р. - закрити

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Відповідач – Військово-лікарська комісія Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області», адреса: вул. Вишгородська, 85/а, м. Київ, 04114.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 27 грудня 2019 року