Рішення № 86691613, 28.12.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 грудня 2019 року Справа № 280/5284/19 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (пр.Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначені пенсії позивачу, викладене в листах відповідача від 05.06.2019 та 11.07.2019 та зобов`язати відповідача призначити та виплачувати в подальшому позивачу пенсію за віком з 01.06.2018 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11.11.1999 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Враховуючи те, що позивач постійно мешкає в Державі Ізраїль, де немає територіального органу ПФУ, в нього виникли труднощі щодо того, до якого з управлінь ПФ України йому звертатися. Тому, потребуючи допомоги у реалізації свого законного права на пенсію, 04.06.2018 представники позивача звернулися до Пенсійного фонду України з заявою, в якій просили Пенсійний Фонд визначити уповноважений територіальний орган, що має розглянути заяву по суті та направити її за належністю. Пенсійний фонду України виконав прохання позивача і листом №113347/Б-11 від 13.06.2018 року направив заяву про призначення пенсії позивачу з доданими документами, необхідними для призначення пенсії, вказавши: «... управлінням визначеним для розгляду заяви позивача про призначення пенсії є Токмацьке об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій». Крім того, 01 червня 2018 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подала безпосередньо до Токмацького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області особисту заяву позивача про призначення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану. Листом від 12.06.2018 №23/П-7 було відмовлено у призначенні пенсії. 25.06.2018 року за №27/М-7 Токмацьке об`єднане УПФУ в Запорізькій області вдруге відмовив позивачу, у відповідь на вказівку ПФУ про розгляд його заяви про призначення пенсії, обґрунтувавши свою відмову як і попередню. 03.12.2019 позивач звернувся до суду із адміністративним позовом, яким просив зобов`язати Токмацьке об`єднане УПФУ в Запорізькій області призначити йому пенсію. 21.05.2019 року Третім апеляційним адміністративним судом було прийняте рішення у справі № 280/5203/18, яким визнано протиправними дії Токмацького об`єднаного УПФУ в Запорізькій області та зобов`язано Токмацьке об`єднане УПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача від 11.10.2018 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду. 12.06.2019 було отримане рішення Токмацького об`єднаного УПФУ в Запорізькій області №3042/02 від 05.06.2019 року, у відповідності до якого, позивачу було відмовлено у поновленні пенсії на тій підставі, що у позивача відсутня реєстрація на території Україні за місцезнаходженням відповідача та що позивачем не надано належним чином завірені копії документів. Представниками позивача був направлений повторний лист про добровільне виконання рішення суду від 21.05.2019 у справі № 280/5203/18. 17.07.2019 був отриманий лист відповідача від 11.07.2019 № 406/02, яким було повідомлено про відмову в призначенні пенсії позивачу. Позивач вважає дії відповідача щодо незаконної відмови в поновленні виплати пенсії, є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству, у зв`язку із чим з чим звернувся з даним адміністративний позовом до суду.

Ухвалою суду від 04.11.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 04.12.2019. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

21.11.2019 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№48960), в якому посилаючись на ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пункт 1.1., пункт 2.9. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 зазначає, що для призначення пенсії особа повинна бути, зокрема, громадянином України, а також подати документ, що підтверджує її місце проживання (реєстрації), та повинна звернутись до управління Пенсійного фонду України саме за місцем свого проживання. Крім того, зазначив, що вимоги позивача про проведення індексації і компенсації втрати частини доходів є передчасними, адже позивачеві пенсія не призначалась. Зважаючи на все вищенаведене, вказав представник відповідача, в управління відсутні законні підстави для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , який виїхав з України на постійне місце проживання до Ізраїлю на підставі чого просить відмовити позивачу в задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

27.11.2019 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх..№49970), в якій посилаючись на правову позицію Верховного Суду , викладену у постановах від 19.05.2015 року по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а, позицією Верховного Суду, викладеною у постанові під 20.09.2018 по справі №754/3047/17 зазначив, що відзив на адміністративний позов жодним чином не спростовує доводів адміністративного позову, а лише вказує на його обґрунтованість, на підставі чого просить задовольнити вимоги позивача в повному обсязі.

Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України,письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий органом від 29.09.1999, 11.11.1999 виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Перед виїздом за кордон позивач проживав в м. Токмак Запорізької області, що підтверджується листом Пенсійного фонду України від 13.06.2018 №13347/Б-11.

З метою призначення пенсії за віком позивач 27.04.2018 звернувся до Токмацького ОУПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії.

Листом від 12.06.2018 №23/П-7 Токмацьким ОУПФУ в Запорізькій області надано відповідь представнику позивача, відповідно до якого зазначає, що в долученому паспорті громадянина України для виїзду за кордон зазначено постійне місце проживання – Ізраїль, в заяві про призначення/перерахунок пенсії зазначено місце реєстрації та проживання Держава АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 . Згідно з п.2.23 Порядку документи. Необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і в копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату надаються тільки в оригіналах. Крім того, в поданій заяві не зазначено банківські реквізити, на які необхідно перераховувати суми пенсійних виплат.

Не погодившись з вищезазначеною відмовою позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.02.2019 по справі №808/5203/18 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2019 по справі №280/5203/18 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2019 року - скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Токмацького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.

Зобов`язано Токмацьке об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду та прийняти рішення за наслідками розгляду такої заяви.

В іншій частині позову – відмовити.

Листом від 05.06.2019 №3042/02 Токмацьке об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомило представника позивача, що на виконання рішення суду, управлінням повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 за наслідками якого прийнято рішення від 31.05.2019 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Також у вказаному листі зазначено: «…До заяви було надано копію трудової книжки (не посвідчена) та оригінали довідок про заробітну плату для обчислення пенсії, виданих ВАТ «Південджизельмаш» за період роботи з 01.01.1970 по 31.12.1998…. Додана Вами копія трудової книжки не посвідчена нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації за останнім місцем роботи, тому, відповідно, не може бути прийнята до уваги. Згідно з п.2.1. розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. Надані Вами оригінали довідок не відповідають вищезазначеному додатку 1 Порядку, тому не можуть бути враховані при призначенні пенсії.».

21.06.2019 представником позивача були надані до Токмацького ОУПФУ в Запорізької області додаткові документи, а саме:

нотаріально засвідчена копія довіреності представників;

нотаріально засвідчена копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон;

нотаріально засвідчена копія ІПН;

оригінал довідки про заробітну плату № Б-379 від 22.06.2018 року Архівного відділу виконавчого комітету Токмацької міської ради;

оригінал довідки про заробітну плату № Б-380 від 22.06.2018 року Архівного відділу виконавчого комітету Токмацької міської ради;

оригінал довідки нро заробітну плату № Б-381 від 22.06.2018 року Архівного відділу виконавчого комітету Токмацької міської ради;

оригінал довідки про заробітну плату № Б-383 від 22.06.2018 року Архівного відділу виконавчого комітету Токмацької міської ради;

оригінал довідки про заробітну плату № Б-384 від 22.06.2018 року Архівного відділу виконавчого комітету Токмацької міської ради;

оригінал особистої заяви ОСОБА_1 про перерахування пенсії на банківський рахунок.

Листом від 11.07.2019 №406/02 відповідачем було повідомлено представника позивача, що на виконання рішення суду, управлінням повторно розглянено заяву ОСОБА_1 за наслідками якого прийнято рішення від 05.07.2019 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Також у зазначено листі було вказано: «…Згідно заяви і доданих до неї документів Ви на території України фактично не проживаєте. Місце реєстрації та проживання – АДРЕСА_1 .. До заяви про призначення пенсії за віком додано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який не містить інформацію про місце проживання (реєстрації) на території України. Також на копії трудової книжки на першій сторінці зазначено російською « ОСОБА_2 ». Документи, які підтверджують належність цієї трудової книжки ОСОБА_3 , відсутні.»

Вважаючи зазначені рішення відповідача щодо не призначення пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право на отримання пенсії є конституційним правом громадян України.

Частиною 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.

Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009, пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Зазначені положення Закону №1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07.10.2009.

Як вказано в Рішенні № 25-рп/2009 від 07.10.2009, оспорюваними нормами Закону №1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону №1058-ІV, громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України.

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (далі - Порядок) особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України “Про громадянство України” документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий органом 0800 від 29.09.1999.

Тобто, позивач, як громадянин України, має право на звернення до Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії.

Виходячи з приписів статті 24 Конституції України суд зазначає, що проживаючі в Ізраїлі громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За таких обставин, посилання відповідача на відсутність у позивача реєстрації на території України, зокрема, як на підставу для відмови у призначенні пенсії є необґрунтованими та такими, що суперечать Конституції України та міжнародним зобов`язанням України.

Вищевказаний висновок суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка викладена в постановах від 12.03.2019 по справам: №308/6229/16-а (адміністративне провадження №К/9901/17631/18), №441/1239/17 (адміністративне провадження №К/9901/16361/18), №752/10522/16-а (адміністративне провадження №К/9901/13541/18) та інших.

Посилання відповідача щодо належності трудової книжки саме ОСОБА_3 , як на підставу для відмови у призначенні пенсії є безпідставним оскільки, відповідно до п. 2.1 ч. 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач при відмові щодо призначення пенсії позивачу діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, тобто, з порушенням вимог ч.2ст.2 КАС України.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасуванню листів відповідача від 05.06.2019 року та 11.07.2019 року то суд зазначає, що ці листи відповідача є листами повідомленням позивача про прийняте рішення відповідачем, а тому суд вважає, що такий лист повідомлення відповідача не порушує прав та інтересів позивача та не несе жодних наслідків для позивача. А тому в цій частині позов позивача не підлягає задоволенню.

Натомість, в матеріалах справи міститься рішення відповідача від 05.07.2019 №1 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу при прийнятті якого, як встановив суду, відповідач діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а відтак є протиправним.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає та поновлює пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку, призначення та поновлення пенсій громадянам, та на свій розсуд.

Щодо позовних вимог позивача про проведення індексації і компенсації втрати частини доходів.

Згідно статті 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.

Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).

За змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що наразі пенсію позивачу не поновлено, жодних виплат на його користь не проводилось.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще не виник, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Отже, вимоги про зобов`язання здійснити поновлення та виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів є передчасними.

Частиною 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року та керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача слід прийняти рішення про визнання протиправним та скасування рішення від 05.07.2019 №1 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин та досліджених судом документів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору проводиться пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 9, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (пр.Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №1 від 05 липня 2019 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_3 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (пр.Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі та підписано 28.12.2019.

Суддя А.В. Сіпака