Рішення № 86691227, 27.12.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2019 року м. Житомир справа № 240/10319/19

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Токаревої М.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирського обласного військового комісаріату у якому просить:

- визнати протиправним дії Житомирського обласного військового комісаріату щодо відмови у видачі мені посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

- зобов`язати Житомирський обласний військовий комісаріат видати мені посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, як батьку померлого під час проходження військової служби військовослужбовця ОСОБА_2 , причиною смерті якого є захворювання, яке пов`язано з проходженням військової служби.

В обґрунтування позову вказано, що після смерті сина звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату із заявою про видачу посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби. Проте, листом Житомирського ОВК від 06.08.2019 № 4119 було відмовлено у видачі посвідчення з посиланням, що законні підстави видачі посвідчення відсутні.

Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

У встановлений судом строк відповідачем було надано до суду відзив на позовну заяву за змістом якого просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву вказано, що згідно наказу командира військової частини А3283 від 04.07.2018 № 203 солдат ОСОБА_2 22 липня 2015 року самовільно залишив військову частину, чим скоїв правопорушення, а тому, законні підстави для видачі посвідчення на право користування пільгами членам сім`ї солдата ОСОБА_2 відсутні.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 проходив військову службу у Збройних силах України. Згідно наказу командира військової частини А 3283 від 04.07.2018 його було виключено зі списків військової частини з 05.07.2017 у зв`язку зі смертю. Також у наказі вказано, що ОСОБА_2 з 27.11.2015 перебував у розпорядженні командира військової частини-польова пошта В 3675.

Крім того, у матеріалах справи міститься направлення ОСОБА_2 на лікування в/ч пп В3675 № 801.

Згідно витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 22.05.2019 № 177 вбачається, що захворювання та причина смерті ОСОБА_2 ТАК, пов`язане з проходженням військової служби.

Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_1 є його батьком.

Довідкою ТОВ "Управляюча компанія "Полісся" від 11.12.2018 №2980 підтверджується, що ОСОБА_2 до дня смерті проживав разом з батьком, який перебував на його утриманні.

Після смерті сина ОСОБА_1 звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату із заявою про видачу посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

Лист Житомирського ОВК від 14.06.2019 № 3187 повідомлено ОСОБА_1 , що зроблено запити до в/ч А3283 та до Головного управління військової служби правопорядку Збройних Сил України про надання інформації про наявність кримінального провадження щодо померлого ОСОБА_2 .

У відповідь від ГУ ВСП ЗСУ надійшов лист від 08.07.2019 № 306/3/5122, в якому зазначено, що інформація щодо відкриття кримінального провадження за фактом самовільного залишення військової частини А 3283 військовослужбовцем ОСОБА_2 відсутня.

Листом Житомирського ОВК від 06.08.2019 № 4119 було відмовлено ОСОБА_1 у видачі посвідчення відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з посиланням, що законні підстави видачі посвідчення відсутні. Позиція Житомирського обласного військового комісаріату ґрунтується на тому, що відповідно до п.2 ч.3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Слід зазначити, що конкретної причини відмови у видачі посвідчення відповідачем не вказано, а лише процитовано норму Закону.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у видачі посвідчення члена сім`ї загиблого відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Суд враховує, що відповідно до статті 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Абзацом першим пункту 1 частини 1 статті 10 Закону №3551-XII встановлено, що чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Відповідно до абзацу 9 пункту 1 частини 1 статті 10 Закону №3551-XII порядок надання статусу особи, на яку поширюється чинність цього Закону, особам, зазначеним в абзацах п`ятому - восьмому цього пункту, визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом 16 пункту 1 частини 1 статті 10 Закону №3551-XII до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302), особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого". Нагрудний знак зазначеним особам не видається.

Абзацом 2 пункту 7 Положення №302 визначено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Разом з тим, відповідно до п.2 ч.3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Відповідно до п. 1.1 розділу І Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (далі - Положення №402), військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до п.2.4.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402 ВЛК може приймати постанову про причинний зв`язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), яке призвело до смерті військовослужбовця, і причину смерті приймається в одному з формулювань, вказаних у пунктах 21.5, 21.6 розділу II Положення:

Відповідно до п. 21.5 "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби" або "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини" або "Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби" - якщо воно одержане за обставин, не пов`язаних з виконанням обов`язків, або одержане внаслідок правопорушення.

Отже, підставою для отримання посвідчення відповідно до зазначеного вище Закону є причинний зв`язок смерті з пораненням, контузією чи каліцтвом, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків).

Обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо відмови у видачі позивачу посвідчення відповідач у відзиві посилався на згідно наказу командира військової частини А3283 від 04.07.2018 № 203 солдат ОСОБА_2 22 липня 2015 року самовільно залишив військову частину, чим скоїв правопорушення.

Слід зазначити, що за нормами ст. 9 КУпАП надано визначення поняттю адміністративне правопорушення, зокрема адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Нормами ст. 15 КУпАП визначено, що за вчинення військових адміністративних правопорушень військовослужбовці, а також військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів несуть відповідальність, передбачену главою 13-Б цього Кодексу, за умови, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Слід наголосити, що за приписами ст. 251 КУпАП вказано, що Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

З огляду на наведені норми суд дійшов висновку, що вчинення особою адміністративного правопорушення має бути підтверджено доказами, зокрема, хоча б протоколом про вчинення адміністративного правопорушення.

В порушення наведених норм відповідачем не було надано жодних доказів щодо того, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок вчинення ним адміністративного правопорушення. Крім того, взагалі не було надано жодного доказу вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення.

З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку, що відмова Житомирського обласного військового комісаріату у видачі ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби є протиправною, оскільки не підтверджена жодними доказами та ґрунтується виключно на припущеннях.

Суд наголошує, що інших обставин, які б позбавляли можливості видачі ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, крім посилання на вчинення його померлим сином адміністративного правопорушення, відповідачем не наведено.

Вирішуючи позовну вимогу щодо видачі посвідчення суд виходить з наступного.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Отже, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на те, що у ході судового розгляду було визнано протиправною відмову у видачі посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, а інших підстав для відмови не вбачається, то суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача у обраний ним спосіб судового захисту, який є належним та дієвим в межах спірних правовідносин.

Така позиція суду грунтується на позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 2340/3933/18.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів та системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Житомирського обласного військового комісаріату ( вул. Сергія Параджанова, 4, м.Житомир,10001, код ЄДРПОУ 07873079) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Житомирського обласного військового комісаріату, оформлену листом від 06.08.2019 №СЗ/4119 щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

Зобов`язати Житомирський обласний військовий комісаріат видати ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, як батьку померлого під час проходження військової служби військовослужбовця ОСОБА_2 , причиною смерті якого є захворювання, яке пов`язано з проходженням військової служби.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева