Рішення № 86690551, 27.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2019 року Справа № 160/10525/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28.10.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення та перерахунку пенсій №3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 554/03.7-22 від 19.08.2019р. та № 6617/8-09 від 11.09.2019р., якими ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дати первісного звернення, тобто з 08.07.2019 року.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08.07.2019 року вона письмово звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питання призначення пенсії за віком. 19.08.2019 року відділом з питань призначення та перерахунку пенсій № 3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було надано відповідь № 554/03.7-22 про відмову в призначенні пенсії за віком, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно наданої відповіді відділом з питань призначення та перерахунку пенсій №3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.08.2019 р. №554/03.7-22 загальний страховий стаж, ОСОБА_1 , складає 25 років 02 місяці 02 дні. Неможливо зарахувати до страхового стажу періоди роботи: з 03.05.1982р. по 10.12.1982р. (записи № 6-7 трудової книжки) так як неможливо визначити рік наказу про прийом на роботу та з 17.09.1984р. по 03.08.1987р. (записи № 10-11 трудової книжки) так як неможливо визначити рік наказу про звільнення з роботи. З даним рішенням відділу з питань призначення та перерахунку пенсій №3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивач не погоджується та вважає його протиправним, оскільки п. 3 Порядку підтвердження періодів роботи, передбачено, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого постановою Правління Пенсійного Фонду України від 10.11.2006 №18-1, підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років. Відповідно до п.6 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого постановою ПФУ № 18-1 від 10.11.2006 комісія є спеціально створеним колегіальним органом, основним завданням якої є розгляд заяв про підтвердження стажу роботи та прийняття рішень щодо підтвердження стажу роботи або про відмову в його підтвердженні в установленому порядку. Таким чином, законом визначений спеціальний порядок підтвердження трудового стажу для призначення пенсії, як наслідок відділ з питань призначення та перерахунку пенсій № 3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області проігнорував спеціальний порядок призначення пенсії та протиправно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком. З урахуванням викладеного, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

04.12.2019 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи із січня 2019 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 26 років. Загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 25 років 02 місяці 02 дні. Відповідач зазначає, що зарахувати до загального стажу період роботи з 03.05.1982 року по 10.12.1982 року (записи №6-7 трудової книжки), не має можливості, оскільки неможливо визначити рік наказу про прийом на роботу. Також періоди роботи з 17.09.1984 року по 03.08.1987 року (записи №10-11 трудової книжки) так як неможливо визначити рік наказу про звільнення з роботи. Враховуючи викладене, у зв`язку із тим, що не було виконано умови статті 26 Закону №1058- ІV в призначенні пенсії ОСОБА_1 було відмовлено правомірно, тому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 08.07.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.

19.08.2019 року відділом з питань призначення та перерахунку пенсій № 3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було надано відповідь № 554/03.7-22 про відмову в призначенні пенсії за віком, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

В обгрунтування причин відмови позивачу в призначенні пенсії за віком було зазначено, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 25 років 02 місяці 02 дні. Неможливо зарахувати до страхового стажу періоди роботи: з 03.05.1982р. по 10.12.1982р. (записи № 6-7 трудової книжки) так як неможливо визначити рік наказу про прийом на роботу та з 17.09.1984р. по 03.08.1987р. (записи № 10-11 трудової книжки) так як неможливо визначити рік наказу про звільнення з роботи.

Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача позивач звернулась до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно із ст. 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Так, пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Судом було досліджено копію трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , з якої вбачається, що в період з 03.05.1982р. по 10.12.1982р. (записи № 6-7 трудової книжки) вона працювала на посаді сторожа, в період з 17.09.1984р. по 03.08.1987р. (записи № 10-11 трудової книжки) – на посаді охоронника.

Відповідач вважає, що вказані періоди роботи неможливо зарахувати до загального страхового стажу, оскільки рік наказу про прийом на роботу та рік наказу про звільнення з роботи відповідно.

Не зарахування вказаних періодів роботи мало наслідком відмову у призначенні пенсії за віком через недостаніть страхового стажу.

Суд критично ставиться до висновку відповідача про неможливість зарахування вказаних період роботи у зв`язку з наступним.

Порядок ведення трудових книжок, був врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (надалі - Інструкція № 162), та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція № 58), що були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з 2.3 Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи вчиняються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.

Аналогічна норма міститься також в пункті 2.4 Інструкції № 58, відповідно до якої усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Судом було встановлено, що візуально записи в трудовій книжці позивача про спірні періоди роботи виконані з дотримання вимог Інструкцій про порядок ведення трудових книжок, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин, не містять жодних виправлень та сумнівних наведень (тобто неточних записів), які могли б вказувати на суперечливість даних або мали сумнівний характер, вказані записи не містять.

Крім того, частиною 3 статті 44 Закону №1058 передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідні положення кореспондуються і в Законі України «Про пенсійне забезпечення».

Так, згідно з ч. 1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1).

На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, чинним законодавством України передбачено право органів Пенсійного фонду при призначенні/перерахунку пенсії перевіряти обґрунтованість видачі документів та достовірність поданих відомостей.

Проте, в даному випадку відповідач не скористався своїм правом перевірки достовірності записів у трудовій книжці (у разі наявності таких сумнівів), натомість відмовивши у зарахуванні періодів роботи з 03.05.1982р. по 10.12.1982р. та з 17.09.1984р. по 03.08.1987р. без обґрунтованих підстав, пославшись лише на формальні неточності у записах.

Також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).

«Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Тобто, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу.

З урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком.

При цьому, з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, суд керуючись ч.2 ст. 9 КАС України вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача розглянути, подану ОСОБА_1 , заяву про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду, наданих у судовому рішенні.

Крім того, в адміністративному позові позивачем не ставиться питання про визнання дій відповідача щодо відмови їй у призначенні пенсії за віком протиправними, з огляду на викладене та з метою повного та ефективного захисту прав, свобод інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати такі дії відповідача протиправними.

При цьому суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення відділу з питань призначення та перерахунку пенсій №3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 6617/8-09 від 11.09.2019 року, оскільки вказаний лист носить лише роз`яснювальний характер, а відмовлено у призначенні пенсії позивачу було рішенням у формі листа № № 554/03.7-22 від 19.08.2019 року.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте, відповідачем не було надано достатніх доказів на підтвердження правомірності своїх дій в частині відмови у зарахуванні до загального трудового стажу позивача періодів роботи з 03.05.1982р. по 10.12.1982р. та з 17.09.1984р. по 03.08.1987р. та як наслідок відмови в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 768,40 грн.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 384,2 грн. (50%).

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення та перерахунку пенсій №3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 554/03.7-22 від 19.08.2019р., яким ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до загального трудового стажу для обчислення пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи з 03.05.1982 року по 10.12.1982 року та з 17.09.1984 року по 03.08.1987 року

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком від 08.07.2019 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 384,2 гривні.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна