Рішення № 86690517, 21.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2019 року Справа № 160/9623/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі – відповідач, ГУ ДФС у Дніпропетровській області), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.07.2019 року № Ф-117343-17/65.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що перебувала на обліку як фізична особа-підприємець з 04.11.2015 року, та як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (20.06.2018 року встановлено ознаку незалежної професійної діяльності (адвокат), 18.02.2019 року діяльність ФОП припинено. 05 серпня 2019 року позивач отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.07.2019 року № Ф-117343-17/65, відповідно до якої станом на 30.06.2019 року у неї виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 2604,14 грн. Позивач зауважує, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України № 2464 не передбачений. Оскільки позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», вона вважає, що до неї не можуть застосовуватись положення ч.3 ст.5 Закону України №2464. Враховуючи практику ЄСПЛ позивач вважає, що оскаржувана вимога є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Адміністративний позов не відповідав вимогам ст.161 КАС України, тому ухвалою суду від 04.10.2019 року був залишений без руху, з наданням строку для усунення недоліків. На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 25.10.2019 р. вх. № 60713/19. В зв`язку з перебуванням судді Неклеси О.М. у відпустці вказана заява отримана 04.11.2019 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

25.11.2019 року на електронну пошту суду та 26.11.2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не визнає адміністративний позов та просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що згідно даних Реєстру ОСОБА_1 у 2018 році перебувала на обліку як фізична особа-підприємець (з 04.11.2015 року) та як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (з 20.06.2018 року). Таким чином, фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність та одночасно провадить незалежну професійну діяльність, веде окремий облік оподаткування доходів/витрат, отриманих/понесених від провадження незалежної професійної діяльності і підприємницької діяльності, та здійснює окремо розрахунки з бюджетом. ОСОБА_1 є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Відповідно до облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості позивача станом на 09.07.2019 року, становить 2604,14 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 09.07.2019 року №Ф-117343-17/65, відповідно до вимог чинного законодавства. Підтверджуючи позицію ГУ ДФС у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 було самостійно подано податкові декларації за звітні 2018-2019 роки, як самозайнятої особи та фізичної особи-підприємця, при цьому єдиний соціальний внесок сплачено лише як за фізичну особу-підприємця. Так як встановлення ознаки «Адвокат» було здійснено 20.06.2018 року, то вже 19.07.2018 року контролюючим органом було здійснено нарахування єдиного внеску як самозайнятій особі, а також в подальшому - щоквартально.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 04.11.2015 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована державним реєстратором як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців, номер запису: 22240000000103200.

Згідно довідки №1804650700015 від 20.06.2018 року, позивач взятий на облік платника податків як фізична особа-підприємець (04.11.2015 року) та згідно витягу з реєстру платників єдиного податку від 26.11.2015 року за №1504653401044 є платником єдиного податку II групи без реєстрації ПДВ.

Відповідно до реєстраційних та облікових даних, ОСОБА_1 здійснює діяльність, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування (КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права) та як особа, яка провадять незалежну професійну діяльність (з 20.06.2018 р. - адвокат).

18.02.2019 року діяльність Криворучко ОСОБА_2 , як фізичної особи-підприємця припинено, номер запису: 22240060002103200.

Згідно відомостей, які містяться в інтегрованій картці платника по єдиному внеску (71040000) за позивачем станом на 30.06.2019 року рахувався борг у сумі 2604,14 грн., як за особу, яка обрала спрощену систему оподаткування та особу, яка проводять незалежну професійну діяльність.

09.07.2019 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області винесено відносно ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-117343-17/65 у сумі 2604,14 грн.

Не погодившись з прийнятою вимогою, позивач звернувся із скаргою до Державної фіскальної служби України, яка рішенням Державної фіскальної служби України від 13.09.2019 року № 1776/6/99-00-08- 06-01 залишена без задоволення, а вимога - без змін.

Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-117343-17/65 у сумі 2604,14 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 2 частини 1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон України №2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (п.4, п.5 ч.1 ст. 4 Закону України № 2464).

За приписами ч.3 ст.5 Закону України № 2464 платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 15 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункті 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Водночас, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 року адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Положеннями пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України визначено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (п.п. 65.1 ст. 65 ПК України).

Відповідно до пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Водночас, відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті ПК України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», а отже до неї не можуть застосовуватись приписи ч.3 ст.5 Закону України № 2464.

Зазначені висновки суду кореспондуються з положеннями п.2 ч.1 ст.7 Закону України № 2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Таким чином, позивачка, перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинна перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 2 групи єдиного податку із зареєстрованими видами діяльності.

Аналогічна правова позиція з приводу подібних правовідносин викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 року справа №К/800/44702/14.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами позивача, що податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Окрім того, судом встановлено, що згідно відомостей, які містяться в інтегрованій картці платника по єдиному внеску (71040000), що були надані до суду відповідачем, за позивачем станом на 30.06.2019 року рахувався борг у сумі 2604,14 грн.

03.07.2019 року, в результаті погашення недоїмки - нарахування єдиного внеску по платіжному дорученню від 03.07.2019 року, сума недоїмки позивача була зменшена та склала 1686, 08 грн.

Також з наданих відповідачем відомостей з інтегрованої картки платника по єдиному внеску (71040000) вбачається, що станом на 30.07.2019 року недоїмка склала також 1686, 08 грн.

Отже, з 03.07.2019 року по 30.07.2019 року недоїмка по єдиному внеску (71040000) в інтегрованій картці платника рахувалась у розмірі 1686, 08 грн., тоді як вимога про сплату боргу була складена відповідачем 09.07.2019 року на суму більшу ніж визначено в інтегрованій картці платника, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість прийняття такої вимоги.

Окрім цього, суд вказує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, суд, з урахуванням практики ЄСПЛ дійшов висновку, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області, приймаючи оскаржувану вимогу, діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

Відтак, суд вважає винесену вимогу від 09.07.2019 року № Ф-117343-17/65 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 2604,14 грн. протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень рішення (вимога) якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності прийняття такого рішення.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Дніпропетровській області на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49600, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.07.2019 року № Ф-117343-17/65.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Копію рішення суду направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2019 р.

Суддя О.М. Неклеса