Рішення № 86690327, 27.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2019 року Справа № 160/9985/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренка Д.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом позивача-1 - ОСОБА_1 , позивача-2 - ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява позивача-1 - ОСОБА_1 та позивача-2 - ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій, з урахуванням уточненого позову, поданого 04.11.2019 року, позивачі просять:

- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсій за віком з 29.08.2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 29.08.2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсій за віком з 29.08.2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючим пенсіонерам, здійснити осучаснення пенсій відповідно до пенсійної реформи України з проведенням компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачі отримували пенсію за віком, однак після переїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю відповідач припинив їм виплату, тому вони звернулися до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська, за рішенням якого з 25.03.2013 року було поновлено виплату пенсії за віком. З 29.08.2018 року відповідачем було знову припинено виплату пенсії позивачам, з підстав закінчення строку дії паспортів для виїзду закордон, які були дійсні до 28.08.2018 року. Позивачі наголошують, що відповідач не повідомив на підставі якої норми закону ним було припинено виплату пенсії, вважають, що закінчення строку дії паспорта для виїзду за кордон не свідчить про втрату позивачами громадянства та, відповідно, не є підставою для припинення виплати пенсії. Зауважують, що у грудні 2018 року вони отримали нові паспорти для виїзду за кордон, тому з метою продовження виплати пенсій, через свого представника звернулися до відповідача із такою заявою. У квітні 2019 року відповідач листом повідомив представника позивачів про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії з підстав ненадання документів, які б підтверджували проживання осіб на території України, тому позивачі звернулися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою суду від 06.11.2019 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами. Також, цією ухвалою судом витребувано у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області копії пенсійних справ позивачів. Копія ухвали про відкриття провадження у справі отримана сторонами, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та розпискою.

05.12.2019 року від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, а також копія пенсійної справи позивачів. У відзиві відповідач позов не визнав, зазначив, що на виконання постанови Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05.06.2013 року по справі №201/5024/13-а було поновлено пенсію позивачам з 25.03.2013 року, на підставі поданої заяви про поновлення пенсії та інших поданих документів. До заяви про поновлення пенсії позивачами було додано, зокрема, паспорти для виїзду за кордон, термін дії яких становив до 28.08.2018 року, тому виплату пенсій позивачам було призупинено з 29.08.2018 року, тобто моменту припинення чинності документу, що посвідчує особу, як громадянина України. Позивачі отримали нові паспорти громадян України для виїзду за кордон 28.12.2018 року і на їх підставі звернулися до Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії через свого представника, який діючи на підставі довіреності надав 15.08.2019 заяву про поновлення виплати пенсії за віком з 01.09.2018 року. Отже, враховуючи, що представник позивачів звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про поновлення виплати пенсії встановленої форми лише 15.08.2019 року, а також, з огляду, на те, що пенсія може бути поновлена або громадянину України або іноземцю чи особі без громадянства, за умови оформлення належним чином документів щодо проживання на території України, тому у заяві було відмовлено. Відповідач зауважує, що на даний час Україною підписані міжнародні договори з 21 країною, але Угода про соціальне забезпечення між урядами Ізраїлю та України не укладена, Верховною Радою України не прийнято законодавчі акти, які б могли забезпечити виплату пенсій громадянам, які мешкають в інших країнах, з якими Україною не були підписані відповідні міжнародні угоди. За таких обставин, призначати та виплачувати пенсію позивачам на інших умовах ніж ті, які передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», немає законних підстав, тому відповідач вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

У відповіді на відзив від 18.12.209 року представник позивачів зазначив, що відповідач у відзиві на позов не обґрунтував своєї позиції, а саме не пояснив на підставі якої норми закону з 28.09.2018 року було припинено виплату пенсії позивачам, та не надав відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії. Наголошує, що законодавством не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як закінчення строку дії закордонного паспорту, тому позовні вимоги позивачів просить суд задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримували пенсію за віком, як громадяни України, до переїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Постановою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05.06.2013 року у справі №201/5024/13-а (2-а/201/159/2013), яка була залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 року, позов, зокрема, позивачів, було задоволено частково. Визнано незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської області щодо відмови в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської області поновити виплату пенсії призначеної ОСОБА_1 як не працюючому громадянину, на підставі пенсійної справи, з урахуванням індексу інфляції, на вказаний в заяві банківський рахунок, з 25 березня 2013 року. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської області поновити виплату пенсії призначеної ОСОБА_2 як не працюючій громадянці, на підставі пенсійної справи, з урахуванням індексу інфляції, на вказаний в заяві банківський рахунок, з 25 березня 2013 року.

З матеріалів пенсійної справи вбачається, що пенсія виплачувалась позивачам до 28.08.2018 року, з 29.08.2018 року відповідачем було припинено виплату пенсії за віком, у зв`язку із закінченням дії терміну паспортів для виїзду за кордон.

16.04.2019 року представник позивачів звернувся до структурного підрозділу відповідача із заявами (вх.№1697, №1648), в яких просив внести зміни в особові дані у зв`язку зі зміною паспортів та продовжувати виплачувати пенсію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . До заяв подав копії нових паспортів для виїзду за кордон, копії довіреностей та копії паспорту довіреної особи.

Також, 23.04.2019 року представник позивачів звернувся із заявою до відповідача, в якій просив: внести зміни в особисті дані, у зв`язку зі зміною паспортів та продовжити виплату раніше призначених пенсій з 01.09.2018 року, виконати перерахунок з підстав призупинення виплати пенсій та повідомити, які документи необхідно в подальшому надавати до Пенсійного фонду та з якою послідовністю.

Листом від 24.04.2019 року №1066/02.23-16 «Про розгляд звернення», та листом від 24.04.2019 року №1065/02.23-16 «Про розгляд звернення», Саксаганський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомив, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється за заявою, поданою пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, де вказується адреса одержувача пенсії. Особа, яка звертається за пенсією повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). За документ, що засвідчує місце проживання, особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання. Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Верховною Радою України не прийняті законодавчі акти, які могли б забезпечити виплату пенсії громадян, які мешкають в інших країнах. З огляду на вищезазначене, пенсія може бути призначена громадянину України або іноземцю чи особі без громадянства, за умови оформлення належним чином документів щодо проживання на території України, тому, законних підстав для поновлення виплати пенсії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - немає.

Розглянувши звернення позивачів від 23.04.2019 року, листом від 23.05.2019 №117-46/Ф-18, Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України повідомив, що надана довіреність від 20.03.2019 року, складена у Державі Ізраїль та перекладена на українську мову (за винятком печатки), не засвідчена нотаріально на території України, штамп «Апостиль» не перекладено на українську мову відповідно, не засвідчено його переклад), тому підстави для надання інформації щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_5 та ОСОБА_2 – відсутні.

13.06.2019 року представник позивачів звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати відповідь на звернення від 23.04.2019 року, враховуючи усунення недоліків, зазначених у відповіді від 23.05.2019 №117-46/Ф-18, а також просив продовжити виплату пенсії позивачам.

Листом від 05.07.2019 року №16460/Ф-111 Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України повідомив, що він не здійснює безпосередньо поновлення пенсій. З питання поновлення виплати пенсії необхідно звернутись до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (Саксаганський відділ) з оригіналом довіреності та надати документи, зазначені у листі ПФУ від 23.05.2019 №11746/Ф-11.

15.07.2019 року представник позивачів повторно подав заяву до ГУ ПФУ, в якій просив внести зміни в особові дані у зв`язку зі зміною паспортів та продовжувати виплачувати раніше призначену пенсію з 01.09.2018 року; виконати перерахунок пенсії ОСОБА_6 , згідно раніше поданих документів; надати роз`яснення про підстави припинення виплати пенсії із зазначенням відповідних пунктів нормативних документів; повідомити які необхідно в подальшому подавати до Пенсійного фонду та з якою періодичністю; повідомити, з яких підстав Саксаганський відділ обслуговування громадян керується у своїй роботі не чинними положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 30.07.2019 року №18701/Ф-111 Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України повідомив, що детальні роз`яснення з порушених питань було надано листами ПФУ від 23.05.2019 №11746/Ф-11 та від 05.07.2019 року №164460/Ф-111. Нових підстав для перегляду немає.

Заявою від 15.08.2019 року вх.№6118/Т-09 представник позивачів звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області Саксаганський відділ обслуговування громадян (Сервісний центр), в якій просив повторно внести зміни в особові дані у зв`язку зі зміною паспортів та продовжити виплату раніше призначених пенсій, з 2013 року поновлених за рішенням суду пенсій за віком з 01.09.2018 року (у тому числі виконати перерахунок пенсії ОСОБА_6 , згідно раніше поданих документів). До заяви подав: заяви позивачів про відновлення виплати пенсії за віком, копії паспортів позивачів, копії довідок РНОКПП позивачів, копію довіреності від 20.03.2019 року з перекладом від 07.06.2019 року та нотаріальним посвідченням, копію паспорту довіреної особи.

Листом від 23.08.2019 року №6118/Т-09 «Про розгляд звернення» Саксаганський відділ обслуговування громадян (Сервісний центр) повідомив про призупинення з 29.08.2018 року виплати пенсії позивачам. Заяв, встановленого зразка щодо подовження виплати пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не надавалося. Також зазначено, що заява особисто позивачами не надавалася.

Матеріалами справи підтверджується, що 14.08.2019 року представником позивачів було подано заяви про призначення/перерахунок пенсії від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із припиненням виплати пенсій ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за віком з 29.08.2018 року, позивачі звернулися з позовом до суду.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28.12.2018 року було отримано паспорти громадянин України для виїзду за кордон, із закінченням строку дії – 28.12.2028 року. У паспортах міститься відмітка, що дані паспорти виписані замість іншого паспорту від 28.08.2008 року. Також в паспорті стоїть відмітка про постійне місце проживання в Ізраїлі.

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачі, як громадяни України (що вказано в їх закордонних паспортах в графі «Громадянство»), незалежно від їх проживання в Державі Ізраїль, та мають право користуватися всіма своїми конституційними правами, у тому числі і на пенсійне забезпечення, тому за відсутності законодавчих перешкод, відповідач зобов`язаний відновити їм виплату пенсії.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закон №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст.7 Закону №1058-IV визначено, що загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно зі ст.51 цього Закону, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі – Закон №1382-IV), реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до п.1.5.Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1) (далі – Порядок №22-1) заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Також, що стосується посилань пенсійного органу на необхідність особистого звернення позивачів із заявою про поновлення виплати пенсії, суд зазначає, що подання заяви від імені пенсіонера належним представником останнього не може бути підставою для відмови в поновленні пенсійних виплат, оскільки згідно п.1.1 Порядку №22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Таким чином, посилання відповідача на те, що заяву про поновлення виплати пенсії не було подано особисто, є необґрунтованими, оскільки, згідно з наведеним пунктом Порядку №22-1, заява про поновлення виплати пенсії може бути подана через законного представника, як це і було зроблено позивачами через свого представника – Тєлєгіна О.Ю., що має відповідну довіреність на вчинення дій від імені позивачів.

Рішенням №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною, відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі “Пічкур проти України”, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянини України, позивачі мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 року по справі №523/5348/17 (адміністративне провадження №К/9901/247/17), яка в силу вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За таких обставин з дати прийняття рішення Конституційним Судом України №25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачам було припинено виплату пенсії, в них виникло право на відновлення виплати пенсії за віком.

Таким чином, враховуючи відсутність у позивачів постійного місця проживання на території України, суд вважає можливим звернення представника позивачів із заявами про поновлення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

При цьому, суд враховує, що право особи звернутися до УПФУ із заявою про поновлення пенсії через свого представника прямо передбачено статтею 44 Закону №1058-ІV, ч.1 якого визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Отже, висновки відповідача щодо відсутності підстав для поновлення та виплати пенсії позивачам є безпідставними, та такими що суперечать приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про неправомірність дій відповідача щодо припинення позивачам виплати пенсій за віком та відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , з 29.08.2018 року, що викладено у листі Саксаганського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 24.04.2019 року №1065/02.23-16 та у листі від 24.04.2019 року №1066/02.23-16.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача поновити виплату пенсій за віком з 29.08.2018 року позивачам, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючим пенсіонерам, здійснити осучаснення пенсій відповідно до пенсійної реформи України з проведенням компенсації втрати частини доходів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Частиною 1 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, оскільки рішення у вигляді листів Саксаганського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 24.04.2019 року №1065/02.23-16 та у листі від 24.04.2019 року №1066/02.23-16 про відмову у поновленні виплати пенсії позивачам є протиправним, то відновлення порушених прав позивачів можливе, шляхом зобов`язання відповідача поновити зазначені виплати.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст.76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Пунктом 10 ч.2 ст.245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, суд дійшов висновку, що права позивачів порушуються відмовою відповідача викладеною у формі листів Саксаганського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 24.04.2019 року №1065/02.23-16 та від 24.04.2019 року №1066/02.23-16, з підстав того, що представником позивачів не надано документів щодо проживання на території України, оформлених належним чином.

На підставі зазначеного, з метою повного захисту прав та інтересів позивачів, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною відмову відповідача викладену в листі від 24.04.2019 року №1065/02.23-16 та в листі від 24.04.2019 року №1066/02.23-16.

Окрім того, відповідач неправомірно відмовив позивачам у поновленні виплати пенсії за відсутності на те правових підстав та без обґрунтування позбавив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пенсії лише через те, що вони проживають за кордоном, а також з підстав закінчення дії паспортів громадян України для виїзду за кордон, тому порушені права позивачів підлягають захисту судом, шляхом зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії з 29.08.2018 року в розмірах, відповідно до чинного законодавства України.

Аналогічні висновки щодо права позивача на поновлення пенсії у даних правовідносинах викладено в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №211/1789/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75368828), від 17.07.2018 року у справі №537/52/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75368720).

Отже, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивачів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачами при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду у розмірі 1536,80 грн., що документально підтверджується копією дубліката квитанції №0.0.1487968992.1 від 09.10.2019 року та копією дубліката квитанції №0.0.1507975319.1, які наявні в матеріалах справи.

Отже, судовий збір у сумі 1536,80 грн. пропорційно підлягає поверненню позивачам за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Згідно з п.1 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи приписи п.1 ч.1 ст.371 КАС України, суд вважає, рішення суду в частині виплати пенсій у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 139, 242-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсій за віком з 29.08.2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та відмову у поновленні виплати пенсій ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , з 29.08.2018 року, викладену у листі Саксаганського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області області від 24.04.2019 року №1065/02.23-16 та у листі від 24.04.2019 року №1066/02.23-16.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) поновити виплату пенсій за віком ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) починаючи з 29.08.2018 року в розмірах, відповідно до чинного законодавства України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) на користь позивача-1 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (сiмсот шiстдесят вiсiм гривень 40 копiйок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) на користь позивача-2 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (сiмсот шiстдесят вiсiм гривень 40 копiйок).

Рішення суду в частині виплати пенсій позивачам у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко