Рішення № 86689954, 20.12.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 грудня 2019 р. Справа № 120/3342/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Віятик Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Драло В.О.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представників відповідача: Варганова В.В,, Бубели Н.А.,

представника третьої особи: Вербицької Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, відшкодування майнової шкоди

ВСТАНОВИВ:

17.10.2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці, Вінницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність управління Державної казначейської служби України в м. Вінниці Вінницької області щодо відмови добровільно відшкодовувати завдану позивачу матеріальну шкоду.

- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 12 738,30 грн. майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Конституційного суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, який передбачає оподаткування пенсій, внаслідок чого у період з 01.02.2015 по 01.07.2016 року позивачем недоотримані доходи у вигляді частини утриманої пенсії в загальному розмірі сумі 12738,30 грн.

Зазначив, що за період з 01.02.2015 по 01.07.2016 отримував пенсію по інвалідності, призначену відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру», яка оподатковувалося податком на доходи фізичних осіб та військовим збором відповідно до абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового Кодексу України. Вказана норма Податкового кодексу України визнана неконституційною і втратила свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №1 -р/2018 від 27.02.2018. Таким чином, відбулося звуження змісту та обсягу його прав як на майно у вигляді пенсійних виплат. Отже, за вищевказаний період позивачу завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 12738,30 грн. Статтею 152 Конституції України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Крім того позивачем заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 22.10.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.

29.10.2019 року позивачем подано матеріали на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 04.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.12.2019 року.

Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позовну заяву.

20.11.2019 року від представника третьої особи – Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшли пояснення щодо заявленого позову, згідно яких останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зазначає, що діяльність пенсійного органу у даних правовідносинах виконується як податковим агентом, який у своїх правах та обов`язках прирівняний до платника податку та у нього відсутні підстави для порушення своїх зобов`язань. Відтак, пенсійний орган не діяв в спосіб та межах передбачених законодавством.

25.11.2019 року від представника Головного управління Державної казначейської служби України в м. Вінниці Вінницької області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зазначає, що Державна казначейська служба України у спірних правовідносинах не здійснювала жодних протиправних дій відносно позивача. Належними відповідачами по даній справі є Міністерство юстиції України, оскільки одним із основних завдань Міністерства юстиції України є забезпечення представництва інтересів держави в судах України. Крім того, спірні правовідносини виникли з причин прийняття закону, який згодом визнано неконституційним, а не з дій вчинених відповідачем. Жодним нормативно-правовим актом України не передбачено, що Управління Державної казначейської служби України в м. Вінниці Вінницької області несе відповідальність за державу та за дії інших органів державної влади. Відтак, Управління Державної казначейської служби України в м. Вінниці Вінницької області не має правових підстав щодо проведення безспірного списання коштів Державного бюджету для відшкодування майнової шкоди.

26.11.2019 року від представника Державної казначейської служби України також надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого відображена позиція, що викладена у відзиві представника Управління Державної казначейської служби України в м. Вінниці Вінницької області. Просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

27.11.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечує щодо доводів відповідачів та просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

02.12.2019 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

02.12.2019 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.

В судовому засіданні 02.12.2019 року суд, заслухавши пояснення позивача, думку сторін, клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задовольнив та визнав поважними причини такого пропуску.

Крім того, протокольною ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог від 02.12.2019 року.

Також, в судовому засіданні 02.12.2019 року, судом з`ясовано думку учасників справи щодо залучення Державної казначейської служби України в якості співвідповідача та відкладено розгляд справи 20.12.2019 року.

20.12.2019 року в судовому засіданні залучено Державну казначейську службу України в якості співвідповідача та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення Міністерства юстиції України в якості співвідповідача.

В судовому засіданні, 20.12.209 року сторонами подано заяву (вх. № 58766), згідно якої останні щодо розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

З урахуванням ч. 7 ст. 181 КАС України, якщо під час підготовчого засідання вирішенні питання, зазначені у частині другій статті 180 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання, суд протокольною ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 02.12.2019 року, в цьому ж судовому засіданні.

Позивач в судовому засіданні просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів та третьої особи заперечували щодо задоволення адміністративного позову, просили відмовити.

Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи та докази що містяться в ній, прийшов до наступних висновків.

ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та перебуває на обліку як пенсіонер в органах Пенсійного фонду з 01.04.2002 року.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції від 10.11.2016) встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Приписами Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166 -VII до Податкового кодексу України внесено зміни, які набрали чинності з 01.07.2014. Згідно з цими змінами статтю 164 Кодексу доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII до зазначеного підпункту Кодексу внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» від 02.06.2016 №1411-VІІІ, який набрав чинності з 01.07.2016, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці розмір пенсії позивача становив з лютого по вересень 2015 року – 8326,02 грн., з вересня 2015 по червень 2016 року – 8399,09 грн. Разом суму нарахованої пенсії за цей період становить – 142199,97 грн., у зв`язку з чим із пенсії позивача було утримано податок на доходи фізичних осіб за період з 01.02.2015 по 01.07.2016 в загальній сумі 11580,24 грн. та військовий збір за аналогічний період – 1158,06 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

В ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачена аналогічна норма проте, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Суд зазначає, що Акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов`язковими до виконання на території України.

Проте, акти Конституційного Суду України не регулюють суспільні відносини, оскільки до повноважень Конституційного Суду України не входить нормотворчість. Акти Конституційного Суду України конкретизують чинне законодавство, здійснюють тлумачення положень Конституції.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Судом встановлено, що пенсія позивача оподатковувалась податком на доходи фізичних осіб та військовим збором до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 № 1-р/2018.

Отже, до прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, зокрема станом на час виникнення спірних відносин, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України підлягали застосуванню у відповідності до чинного на той момент законодавства.

Таким чином, у період з 01.01.2015 по 01.07.2016 пенсія позивача була об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

В суду відсутні докази про утримання з пенсії позивача податку на доходи фізичних осіб та військового збору після 27.02.2018 - втрати чинності абзацу 1 підпункту 164.2.19 Податкового кодексу України.

Стаття 56 Конституції України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В частині 3 статті 158 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Цивільний кодекс України визначає підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (стаття 1175 Кодексу).

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. (частина 1 статті 1166 ЦК України).

На думку позивача, внаслідок визнання неконституційним, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України відбулося порушення його права на отримання очікуваних доходів у вигляді частини оподаткованих пенсійних виплат у загальній сумі 12738,30 грн.

Суд зазначає, що при обчисленні розміру упущеної вигоди (неодержаного прибутку) має значення достовірність (реальність) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов`язок з доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку не посягання на її право, покладається на цю особу.

Позивач вважає, що шкода, завдана йому прийняттям закону, який визнано неконституційним є підставою для стягнення коштів з Державного бюджету України відповідно до ст. 1175 Цивільного кодексу України.

Однак, на переконання суду визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.

Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 Цивільного кодексу України.

В частині 2 цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд зазначає, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в судовому порядку судом не визнані незаконними та не скасовані.

В свою чергу положення статті 1175 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що оподаткована сума щомісячного довічного грошового утримання позивача не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відноситься відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки суми утриманого податку на доходи фізичних осіб і військового збору з пенсії не є збитками, то вони не можуть бути відшкодовані в порядку ст. 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету.

Щодо посилання позивача на порушення його права на мирне володіння майном, та як наслідок порушення статті 1 Першого протоколу Європейська Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), суд зазначає наступне.

Так, право власності має фундаментальний характер та захищається згідно з нормами законодавства України (ст. 41 Конституції України) з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції`від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес`АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення пункту 1 передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності та не було свавільним.

Так пенсія позивача у період 01.01.2015 по 01.07.2016 підлягала оподаткуванню на підставі норми Закону, яка була чинною та визнана неконституційною лише 27.02.2018р. Тому втручання Держави в даному випадку є виправданим, законним та пропорційним.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області, Державної казначейської служби України , третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення майнової шкоди задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

Відповідач: Держава України в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області (вул. Замостянська, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 38054707)

Відповідач: Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 37567646).

Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Рішення в повному обсязі складено: 27.12.2019 р.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна