Рішення № 86681692, 22.10.2019, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/1653/18

Провадження № 2/675/17/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2019 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі головуючої – судді Янішевської О. С., секретаря судового засідання Беліци М. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду у м. Ізяславі в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 247 ЦПК України, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Максус Лізинг» про захист прав споживача, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про захист прав споживача, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, мотивуючи це тим, що 05 червня 2018 року між ним та ТОВ «Максус Лізинг» укладено договір фінансового лізингу № 02251, предметом якого є сільськогосподарська техніка вартістю 280 000 грн. Представник відповідача запропонувала ОСОБА_1 сплатити перший внесок у найближчому відділенні банку та укласти договір, після чого через три дні за окрему плату буде здійснена доставка техніки. При цьому позивач посилається на те, що представник ТОВ «Максус Лізинг» не надала йому можливості ознайомитися з умовами договору. ОСОБА_1 05 червня 2018 року сплатив на рахнок, наданий представником ТОВ «Максус Лізинг» 28000 грн. та підписав договір, який вважає недійсним, оскільки умови цього договору є несправедливими, оскільки порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків стороін, завдають шкоди споживачеві. Так у п. 4.3 оспорюваного договору вказано, що вибір продавця предмету лізингу здійснює ТОВ «Максус Лізинг», проте у договорі лізину відсутні будь-які відомості про продавця товару, зо суперечить положенням ст. 808 ЦК України. Предметом лізингу є трактор, однак індивідуальні ознаки такої техніки у договорі не вказані. Відповідно до п. 9.1 договору комісія за організацію договору являє собою погоджений відсоток від варьолсті предмета лізингу в розмірі 10 відсотків, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору. Комісія за організацію договору входить до обов`язкових лізингових платежів. Згідно п. 9.2 договору авансовий платіж складає частину вартості предмету лізингу в ромірі 25 відсотків від вартості тпредмета лізингу, зазначеному у договорі та додатку до нього № 1. ОСОБА_1 вказує, що сплативши 28000 грн., тобто 10 відсотків від вартості предмету лізингу, він фактично сплатив комісію за організацію договору, передбачену п. 9.1. Ця комісія не відноситься до витрат відповідача, безролсередньо пов`язаних з виконанням договору, тобто не є лізинговим платежем. Крім того, відповідно до п. 12.1 договору у випадкуророзірвання договору, поверненю підлягає 80 відсотків сплаченого авансового платежу або авансових платежів, 20 відсотків дізингодавецьутримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору у такому випадку не повертається, тому позивач вважає такі умови несправедливими, вважає, що правочин здійснений з використанням нечесної підприємницької практики. ОСОБА_1 зазначає, що через специфічність правової природи договору лізингу, законодавство України вимагає нотаріального посвідчення такого договору, тоді як договір, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Максус Лізинг» нотаріально не посвідчений.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просить визнати договір № 02251, укладений між ним та ТОВ «Максус Лізинг» 05 червня 2018 року недійсним, застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з ТОВ «Максус Лізинг» 28000 грн.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився.

Представник позивача ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, звернулась до суду з письмовою заявою про розгляд справи за її відсутності, заявлені вимоги підтримала повністю.

Відповідач ТОВ «Максус Лізинг» про дату, час та місце розгляду справи повідомлене належним чином.

Відповідно до змісту ч. 7 ст. 128, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Надіслана ТОВ «Максус Лізинг» судова повістка за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, однак не була вручена ТОВ «Максус Лізинг» через відсутність адресата, про що свідчить довідка відділення Укрпошти у рекомендованому повідомлені про вручення поштового відправлення.

За таких обставин суд вважає, що ТОВ «Максус Лізинг» належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Таким чином, суд вважає, що використано достатньо засобів повідомлення відповідача про судовий розгляд вказаної справи з метою забезпечення його конституційного права на участь в судовому засіданні та доступу до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

20 червня 2018 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Максус Лізинг» про захист прав споживача, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Ухвалою від 25 червня 2018 року відкрите провадження в справі за вказаним позовом. 21 грудня 2018 року закрите підготовче провадення, призначено судовий розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 05 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Максус Лізинг» було укладено договір № 02251 фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов`язався придбати та передати позивачу на умовах фінансового лізингу у користування майно, а позивач зобов`язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами вказаного договору, що підтверджується вказаним договором, копія якого додана до матеріалів справи.

Предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору; або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору.

Того ж дня, 05 червня 2018 року позивач оплатив авансовий платіж на рахунок ТОВ «Максус Лізинг» в розмірі 28000 грн., що підтверджується квитанцією № 32, копія якої додана до матеріалів справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Будь-яких заперечень та відзиву на позов відповідачем до суду не надано.

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Положеннями статті 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно із частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Так, згідно із ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частини 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Отже, виходячи зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України та аналізу норм законодавства, вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Згідно із ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Проте, договір фінансового лізингу від 05 червня 2018 року нотаріально посвідчено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Згідно із п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що згідно із ч. 4 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 220 ЦК України договір є недійсним, оскільки він укладений з недотриманням форми укладення правочину.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі за № 6-2766цс15.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Згідно із ч. 5 цієї статті у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливими може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Отже, для кваліфікації умов договору як несправедливих, необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 с. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємооблік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пп. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Так, згідно п. 12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п. 1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановлений чиним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Тобто, за невиконання своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору.

Таким чином, з аналізу змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, вбачається виключення та обмеження прав лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім своїх обов`язків, звужені обов`язки лізингодавця, встановлені в Законі України «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання та неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу, одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечать вимогам цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справах № 6-65цс15 та № 6-3020цс15.

Тобто укладений договір не був спрямований на настання реальних наслідків.

Відповідно до положень, закріплених у п. 2 ч. 1, ч. ч. 2, 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.

В силу ст. 230 ЦК України правочин вчинений в результаті обману може бути визнаний недійсним, якщо обман стосуються обставин, які мають істотне значення, щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність.

При цьому обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

В силу ст. ст. 3, 627 ЦК України договору притаманна така ознака як свобода договору. Поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю вона вважається вищою цінністю права, що забезпечує природне існування фізичної особи.

Свободу договору можна охарактеризувати як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії, вчинки на власний розсуд, не порушуючи при цьому свободу інших суб`єктів.

Зміст свободи договору в загальному розкривається у ст. 627 ЦК України, яка з посиланням на ст. 6 ЦК України встановлює співвідношення актів цивільного законодавства і договору. За ними зміст названого принципу проявляється у свободі особи вільно вступати у договірні відносини; самостійно обирати контрагента та вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини; самостійно визначають умови (зміст) договору, структуру і вид договірного зв`язку.

Учасники договору можуть обрати договір, що передбачений законом (так звані поіменовані договори, які прямо передбачені в ЦК України або в іншому нормативному акті), так і договір, не передбачений у законодавстві (непойменовані), проте породжує права та обов`язки його учасників.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов`язкової сили для сторін.

Одночасно слід зазначити, що договір є підставою виникнення договірного зобов`язання - під яким, відповідно до ст. 509 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У даній справі встановлено, що станом на день розгляду справи ТОВ «Максус Лізинг» коштів позивачу не повернуло, в укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу ( вид, рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо), що є порушенням ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 807 ЦК України.

Відповідачем здійснюється нечесна підприємницька практика, оскільки під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Підсумовуючи викладене, враховуючи недотримання встановленої законом нотаріальної форми для його укладення та порушення нормами договору фінансового лізингу вимог ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Максус Лізинг» договір фінансового лізингу є недійсним.

Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки позивачем на виконання договору фінансового лізингу було сплачено на рахунок ТОВ «Максус Лізинг» кошти в розмірі 28000 грн., суд приходить до висновку, що передані відповідачу кошти повинні бути повернуті позивачу у розмірі 28000 грн.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити в повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Керуючись ст. ст. 3, 6, 24, 216, 230, 207, 626, 627, 807 Цивільного Кодексу України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансовий лізинг»,ст.ст. 2, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 92, 95, 133, 141, 200, 206, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Ізяславським РВ УМВС України в Хмельницькій області 19 грудня 2008 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (місцезнаходження 02093 м. Київ, вул. Бориспільска, буд. 11-А, офіс 404-3, код ЄДРПОУ 41597671) про захист прав споживача, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладення договір № 02251 від 05 червня 2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» та ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 28000 (двадцять вісім тисяч) гривень та сплачений при подачі позовної заяви судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривень. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Хмельницькому апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: О. С. Янішевська