Рішення № 86670159, 23.12.2019, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/10941/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

11 грудня 2019 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Демчика Р.В.

при секретарі Бузун Л.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про припинення права власності та визнання права власності,-

встановив:

Позивач ОСОБА_5 19 грудня 2016 роук звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просила припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 . Присудити на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну йому 1/3 частку вказаної квартири. Визнати за позивачем право власності на 1/3 частку даної спірної квартири, зобов`язати відповідача ОСОБА_2 не чинити перешкоди позивачу у користуванні квартирою. Вселити позивача до спірної квартири. Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачки витрати пов`язані з розглядом даної справи.

В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником 2/3 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Власником іншої 1/3 частини є відповідач ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що у неї з іншим співвласником (братом) склалися неприязні відносини, які полягають у постійних чварах, перешкоді у вселенні у дану квартиру, тобто повноцінним користуванням її власністю, а також у погрозах застосування фізичної сили з боку відповідача. Крім того, сам відповідач, вважаючи її дії протиправними по користуванню своєю власністю, також звертався до правоохоронних органів за результатами чого було складено висновок від 28 вересня 2016 року.

Позивач вказує, що оскільки частка відповідача у спірній квартирі є незначною і її неможливо виділити в натурі, то вона має намір здійснити компенсацію належної відповідачу частки та припинити його право власності на його частку.

Крім того, позивач вказує, що припинення права власності на частку відповідача не завдасть істотної шкоди останньому, оскільки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 серпня 2016 року позивач є власником житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 , загальною площею 91,4 кв.м., житловою 60 кв.м. Позивач бажає укласти договір оренди з відповідачем ОСОБА_2 та надати вказане житло для його постійного проживання.

Також, оскільки відповідач здійснює перешкоди у користуванні власністю позивачу, що полягає в тому, що ОСОБА_2 не допускає ОСОБА_5 до її власності з метою проживання, тому вона вважає за необхідне захистити свої порушенні права шляхом пред`явлення вимоги про усунення перешкод в користуванні власністю та виселенні відповідача, а тому звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 22 грудня 2016 року провадження за позовною заявою залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 23 січня 2017 року провадження у справі відкрито та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

14 лютого 2017 року від відповідача ОСОБА_2 надійшли заперечення на позовну заяву. Із змісту даних заперечень вбачається, що відповідач заперечує проти задоволення позову в повному обсязі. Зазначає, що позивачу належить 2/3 частини квартири згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а відповідачу 1/3 частина квартири, згідно свідоцтва про право власності на житло. Реального поділу часток та виділення часток в натурі між сторонами не було, а тому вважати 1/3 частину квартири незначною часткою не можна, оскільки дане питання слід розглядати в контексті пропорційності частки відповідача відносно всього майна, а в контексті її абсолютної самостійної величини та значимості для власника. Також вказує, що твердження позивача про те, що спільне користування і володіння майном є неможливим, не містить належного обґрунтування, оскільки претензії позивачки щодо неналежної поведінки, погроз відповідача мають вирішуватись не шляхом позбавлення іншого співвласника його частини майна, а іншим порядком. Крім того, відповідач вважає, що визначений позивачем розмір компенсацію за його частку в сумі 23225 грн. безпідставний та такий, що немає законного обґрунтування, а також є занадто низьким, оскільки згідно звіту незалежної оцінки вартість квартири АДРЕСА_3 станом на 1 лютого 2017 року складає 611200 грн., а ринкова вартість об`єкту оцінки (в частині 1/3 частки) складає 220400 грн. Окремо звернув увагу, що він проживає та зареєстрований в спірній квартирі з моменту вселення. Крім того, спільно з ним проживають його цивільна дружина та неповнолітній син і іншого приміщення для проживання його та його сім`ї він не має. З огляду на викладене, просив відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 27 березня 2017 року за клопотанням представника позивача витребувано докази з Черкаського відділу поліції ГУ НП в Черкаській області.

Ухвалою суду від 12 липня 2017 року клопотання представника позивача задоволено. Призначено у справі судову товарознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 10 травня 2018 року провадження у справі відновлено у зв`язку із закінченням проведення експертного дослідження.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2018 року клопотання представника позивача задоволено. Призначено у справі проведення повторної судової товарознавчої експертизи. Зупинено провадження у справі.

25 липня 2019 року ухвалою суду провадження у справі відновлено у зв`язку із закінченням проведення експертного дослідження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі посилаючись на обставини викладені у позові.

Відповідач та його представники в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, просили відмовити в задоволенні позову. Окремо звернули увагу суду на те, що у відповідача не має у власності іншого житла окрім цієї 1/3 частки спірної квартири, а тому припинення його права власності на цю частку завдасть суттєвої шкоди його інтересам.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.(ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Гірвісаарі проти Фінляндії») від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено та визнається сторонами, що позивач є власником 2/3 частин квартири АДРЕСА_4 , а відповідач ОСОБА_2 є власником 1/3 частини цієї квартири.

Спірна квартира є трьокімнатною. Загальна площа квартири складає 68,2кв.м, житлова площа – 42,9 кв.м. /а.с.7-8 т.1/.

Відповідач проживає у спірній квартири разом із своєю сім`єю (цивільною дружиною та неповнолітньою дитиною). Крім того, в спірній квартирі окрім відповідача, зареєстроване місце проживання його неповнолітньої дитини (а.с. 25, 155, 156 т.1).

Спільне користування квартирою сторонами неможливе і в добровільному порядку вони не можуть вирішити вказане питання. Позивач зазначає, що відповідач перешкоджає їй у користуванні належній їй часткою майна, не дає можливості потрапити до квартири, внаслідок чого вона була вимушена звертатися до правоохоронних органів /а.с. 11/. Внаслідок конфліктів щодо користування спільним майном, відповідач також звертався до правоохоронних органів /а.с.10/.

За таких обставин, позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом і просить припинити право власності відповідача на його частку квартири, стягнувши з неї на користь відповідача ОСОБА_2 кошти у сумі, що складають 1/3 частку ринкової вартості квартири. Визнати за нею право власності на 1/3 частину спірної квартири та зобов`язати відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні квартирою. Вселити позивача до спірної квартири та стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати.

За клопотанням представника позивача у справі було проведено судову оціночно-будівельну експертизу. Згідно висновку експерта № 710/17-23, №416/18-23 від 25 квітня 2018 року, експертом визначено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_4 (без ПДВ) станом на момент проведення дослідження, становить 810661грн. Виділення в натурі 1/3 частини зазначеної квартири, у відповідності до вимог державних будівельних норм України – неможливо /а.с. 126-142 т.1/.

Не погоджуючись з даним висновком, представником позивача було заявлене клопотання про призначення у справі повторної судової оціночно-будівельної експертизи.

Згідно висновку експерта №21/18-БТ від 15 липня 2019 року за результатами проведення будівельно-технічної експертизи по цивільній справі №711/10941/16-ц вбачається, що дійсна (ринкова) вартість квартири АДРЕСА_4 , на час проведення експертизи, розрахована порівняльним підходом складає 672200грн. Також експертом встановлено, що виділити в натурі 1/3 частину квартири технічно не вбачається можливим /а.с. 192-211/.

Як вбачається з квитанції № 0.0.1512943209.1 від 4 листопада 2019 року позивачем ОСОБА_6 було здійснено внесення на депозитний рахунок суду кошти в сумі 224067грн. за відшкодування частки ОСОБА_2 у спільному майні /а.с. 21 т.2/.

Тож спір між сторонами виник з правовідносин щодо права власності і регулюється нормами Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та іншими нормативно-правовими актами.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст.5 ЦПК). Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст.16 ЦК. Натомість зі змісту ст.16 ЦК вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес лише таким способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст.13 ЦПК цивільне судочинство ґрунтується на принципі диспозитивності, відповідно до якого сторони розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Таким чином, аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1–3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду № 61-4860св18від 30 травня 2018 року. Так, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у силу положень статтей 21, 24, 41 Конституції України, ст. 319, 358, ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. При цьому право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує, що припинення права власності на частку відповідача не завдасть останньому істотної шкоди, оскільки позивач має у власності житловий будинок, який знаходиться у с. Первомайське Черкаського району Черкаської області і який вона має намір передати в оренду відповідачу.

Разом з тим, суд не може погодитись з даною позицією позивача. Суд враховує, що частка відповідача у спільному майні є незначною, також суд враховує, що згідно висновків експертів, виділити в натурі частку відповідача є неможливим. Разом з тим, суд вважає, що припинення права власності на частку відповідача завдасть останньому істотної шкоди, оскільки у відповідача відсутнє у власності будь-яке інше житлове приміщення. Таким чином, зазначене порушує принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Таким чином, зазначена позовна вимога не підлягає до задоволення.

Враховуючи те, що позивачем внесено на депозитний рахунок суду вартість цієї частки у сумі 224067грн, у відповідності до вимог ч.2 ст. 365 ЦК України, то з урахуванням відмови в задоволенні позову в частині припинення права власності відповідача на його частку у спільному майні, то позивачу слід повернути внесені нею кошти.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача не чинити перешкоди позивачу у користуванні спірною квартирою та вселення її до квартири, то суд приходить до висновку що дана вимога підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що в сторін є спір щодо спільного користування квартирою.

Так, 23 вересня 2016 року за результатами розгляду звернення ОСОБА_7 , 28 вересня 2016 року за результатами розгляду звернення ОСОБА_2 та 04 жовтня 2016 року за результатами розгляду звернення ОСОБА_7 та ОСОБА_2 до правоохоронних органів, були складені висновки Черкаським ВП ГУ НП в Черкаській області якими було встановлено відсутність ознак адміністративних чи кримінальних правопорушень у діях заявників. Проте, була встановлена наявність цивільно-правових відносин, оскільки правоохоронними органами було встановлено, що ОСОБА_2 відмовляється впускати свою сестру ОСОБА_6 до спільної квартири.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.383 ЦК власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно ст.321 ЦК право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно обмежений у його здійсненні. Статтею 391 ЦК передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що доводи позивача про те, що існують перешкоди у користуванні її власністю, є обґрунтованими, оскільки в такому випадку позивач позбавлена в повній мірі реалізувати свої права щодо можливості використання належного їй майна та членами її сім`ї. Отже, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача ОСОБА_2 не чинити перешкоди позивачу ОСОБА_5 в користуванні її власністю, а саме 2/3 частинами квартири АДРЕСА_4 та вселити позивача в зазначену квартиру.

За таких обставин, позовні вимоги слід задовольнити частково.

Щодо позовної вимоги про відшкодування позивачу за рахунок відповідача понесених нею судових витрат, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позовні вимоги задоволенні частково, то за рахунок відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати в сумі 640 грн.

На підставі наведеного, ст.ст.321,365, 383,391 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 280-284 ЦПК України,-

вирішив:

Позов ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ) про припинення права власності та визнання права власності задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_5 в користуванні її власністю – 2/3 частинами квартири АДРЕСА_4 .

Вселити ОСОБА_5 в квартиру АДРЕСА_4 .

Повернути ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 224067 (двісті двадцять чотири тисячі шістдесят сім ) грн. сплачених на рахунок ТУДСА України у Черкаській області як компенсацію за частку ОСОБА_2 у його праві власності, відповідно до квитанції №0.0.1512943209.1 від 4 листопада 2019 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 640 грн. судового збору.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Повне судове рішення складено 23 грудня 2019 року.

Головуючий: Р. В. Демчик