Рішення № 86663602, 17.12.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/13045/19

Провадження № 2/161/3228/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

17 грудня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого – судді Кихтюка Р.М.,

секретаря – Козак О.А.,

з участю позивача – ОСОБА_1 ,

представника третьої особи – Ліпкевича І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Свій позов обґрунтовує тим, що він є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 31.07.2019 року.

Зокрема, 19 липня 2019 р. через електрону торгову систему Prozorro відбулися електронні торги по реалізації активу (майна) ПАТ «Дельта Банк», а саме: житлового будинку, загальною площею 40,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,1681 га, кадастровий номер 0722883700:05:001:2327 за адресою: АДРЕСА_1 , переможцем яких став він.

Вказує, що згідно довідки про склад сім`ї та проживання від 05.08.2019р. №2165. за вказаною адресою зареєстрований ОСОБА_2 .

Зазначає, що наявність зареєстрованої особи в належному йому житловому будинку, порушує його право користування та розпорядження своєю нерухомістю.

Покликаючись на викладені обставини, просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у заяві та просив їх задовольнити, не заперечував щодо ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився по невідомій суду причині, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи у визначеному законом порядку – через оголошення на сайті судової влади. Заяви про розгляд справи за його відсутності та відзив на позов не подав. А тому, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи у відсутності відповідача в порядку ст. 280 ЦПК України.

Представник третьої особи в судовому засіданні не заперечував щодо задоволення позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується договором купівлі-продажу будинку від 31.07.2019 року (а.с. 7-8) та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 9).

Згідно з ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Ч.1 ст.321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому, відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

У постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстрації обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування якої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. ( ст.ст. 71, 72, 116, 156, ЖК УРСР; ст. 405 ЦК України). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Правовою та самостійною підставою для зняття відповідача з реєстрації з місця проживання є визнання особи такою, що втратила право користування житлом на підставі статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Право користування житловим будинком виникло не з підстав, передбачених статтею 405 ЦК України і статті 156 ЖК України, а на підставі сервітуту (статті 395, 397, 403 ЦК України) (висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18)).

Відповідно до ч. 5 ст. 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Згідно приписів п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка булла підставою для встановлення сервітуту.

Частиною другою статті 406 ЦК України визначено, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Як з`ясовано судом, відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язаний, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі ч. 2 ст. 406 ЦК України.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18) та у постанові від 14серпня 2019 року в справі № 702/101/18 (провадження № 61-42856св18).

Отже, дослідивши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необхідність усунення перешкод позивачу в користуванні приналежним йому на праві власності житлом шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а тому позов з наведених підстав слід задовольнити.

Крім того, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 768,40 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 280-282 ЦПК України, ст. 72 ЖК України, ст. 16, 319, 383, 391, 405 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код – невідомо) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код – НОМЕР_1 ) – 768 (сімсот шістдесят вісім) грн.. 40 коп. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Луцького міськрайонного суду Р.М. Кихтюк

Повний текст рішення складений 17.12.2019 року.