Рішення № 86660881, 17.12.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2019 справа № 914/1606/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”

до відповідача Комунального підприємства “Дрогобичтеплоенерго” Дрогобицької міської ради

про стягнення 6668685,40 грн.

за участю представників:

від позивача Конопліцький І.В.

від відповідача Мелько Л.М.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” Комунального підприємства “Дрогобичтеплоенерго” Дрогобицької міської ради про стягнення 6668685,40 грн., з яких 5144348,37 грн. – основний борг, 701006,74 грн. – пеня, 255083,62 грн. – 3% річних та 568246,67 грн. – інфляційні втрати. Також позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 100031,00 грн. сплаченого судового збору.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву та просив зменшити розмір пені на 50%.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.

10.10.2017р. між Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та Комунальним підприємством “Дрогобичтеплоенерго” Дрогобицької міської ради (споживач) був укладений договір №6222/1718-ТЕ-21 постачання природного газу. Між сторонами також було укладено додаткову угоду №1 від 15.01.2018р. та додаткову угоду №2 від 04.04.2018р.

Відповідно до умов договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з пунктом 2.1. договору, постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 р. по 31 березня 2018 р. (включно) природний газ обсягом до 6400 тис. куб. метрів. Постачальник передає споживачу в період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно) газ обсягом до 100 тис.куб.м. (в редакції додаткової угоди №2 від 04.04.2018р.).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до пункту 3.7. договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Згідно з пунктом 5.4. договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 7.2. договору, споживач зобов`язується своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Згідно з пунктом 8.2. договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 11.01.2005р. №20.

Згідно з пунктом 8.2. договору в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.2018р., у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 04.03.2002р. №256.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору, він передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 31042530,56 грн., однак відповідач, порушуючи умови договору, не здійснив повної оплати за переданий йому газу, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 5144348,37 грн.

Позивач на підставі пункту 8.2. договору нарахував відповідачу 701006,74 грн. пені та керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 255083,62 грн. – 3% річних та 568246,67 грн. – інфляційних втрат.

Таким чином, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 6668685,40 грн., з яких 5144348,37 грн. – основний борг, 701006,74 грн. – пеня, 255083,62 грн. – 3% річних та 568246,67 грн. – інфляційні втрати.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що невчасна оплата за спожитий природний газ зумовлена тим, що відповідач працює за тарифами для трьох груп споживачів: населення, бюджетні установи та госпрозрахункові підприємства. Дані тарифи затверджуються (погоджуються) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування. Через те, що тарифи не покривають витрати виробництва виникає різниця в тарифах, яка складає 3,5 млн. грн.

Як зазначає відповідач, основною причиною невчасного виконання грошового зобов`язання перед позивачем є збитковість господарської діяльності відповідача у зв`язку з наявністю значної заборгованості споживачів за надані послуги.

У зв`язку з наведеним відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено клопотання про зменшення розміру пені на 50%. Як зазначено у клопотанні, КП «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради знаходиться у важкому фінансовому становищі. Несвоєчасне погашення заборгованості перед позивачем сталося не з вини відповідача, оскільки єдиним джерелом для оплати за послуги розподілу природного газу є кошти, отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію з боку населення, бюджетних установ та госпрозрахункових підприємств. Вказана заборгованість споживачів, за умови невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені (погоджені) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, є об`єктивними обставинами, що і викликають недостатність у відповідача коштів для погашення заборгованості одночасно і в повному обсязі.

У клопотанні також зазначено, що фінансова неспроможність підприємства може призвести до спричинення кризової ситуації у всьому регіоні, оскільки в разі припинення надання послуг з теплопостачання, залишаться без тепла не лише мешканці міста Дрогобича, а й соціальна сфера, навчальні заклади, лікарні, дитячі садки тощо.

Таким чином, як зазначає відповідач, у позивача порушуються лише майнові інтереси, а у відповідача майнові та інші інтереси, зокрема: забезпечення безперебійного надання населенню послуг з теплопостачання, виплата заробітної плати працівникам підприємства, безперебійне теплопостачання в опалювальний період.

Відповідач зазначає, що обставини, які змусили його просити зменшення розміру пені є значимими та винятковими, оскільки існує нагальна необхідність спрямовування наявних коштів на здійснення поточних розрахунків для оплати за природній газ, забезпечення безперервного циклу надання послуг з метою забезпечення безаварійного надання послуг теплопостачання.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з огляду на таке.

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.10.2017р. між Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та Комунальним підприємством “Дрогобичтеплоенерго” Дрогобицької міської ради (споживач) був укладений договір №6222/1718-ТЕ-21 постачання природного газу. Між сторонами також було укладено додаткову угоду №1 від 15.01.2018р. та додаткову угоду №2 від 04.04.2018р.

Факт поставки позивачем відповідачу природного газу підтверджується такими актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2017р. на суму 1026902,14 грн., від 30.11.2017р. на суму 5002405,08 грн., від 31.12.2017р. на суму 5707037,41 грн., від 31.01.2018р. на суму 6197179,04 грн., від 28.02.2018р. на суму 6618261,17 грн., від 31.03.2018р. на суму 6137869,12 грн., від 30.04.2018р. на суму 352876,60 грн.

Як зазначає позивач та як підтверджується матеріалами справи, заборгованість відповідача становить 5144348,37 грн.

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності із статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 701006,74 грн. – пені, 255083,62 грн. – 3% річних та 568246,67 грн. – інфляційних втрат є обґрунтовані.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 50% суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому слід враховувати, що правила статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р., про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір пені, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019р. у справі №923/142/19, від 09.10.2019р. у справі №904/4083/18).

У відзиві на позов та клопотанні про зменшення розміру пені відповідач зазначає, що КП “Дрогобичтеплоенерго” використовує природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Підприємство працює за тарифами для трьох груп споживачів: населення, бюджетні установи та госпрозрахункові підприємства, які не покривають витрати виробництва. Порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини відповідача, оскільки зумовлене збитковістю господарської діяльності підприємства у зв`язку з наявністю значної заборгованості споживачів за надані послуги. На підтвердження вказаного відповідачем долучено довідки про наявність кредиторської та дебіторської заборгованості, копію генерального договору кредитної лінії та довідку про тарифи, які свідчать про збитковість підприємства.

Відповідач звернув увагу суду на те, що поставлений природний газ ним частково оплачено, та на те, що позивач просить стягнути з відповідача також і передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України нарахування.

Враховуючи наведене, у зв`язку з важким фінансовим становищем і недоведеністю понесення збитків позивачем внаслідок прострочення оплати, відповідач просив зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50%.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що відповідач частково оплатив поставлений за договором природний газ, що свідчить про значний ступінь виконання боржником зобов`язання. Основним різновидом господарської діяльності відповідача є постачання теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (у т.ч. в навчальні заклади, дитячі садки, оздоровчі санаторії, лікарні та ін.), тому господарська діяльність відповідача є суспільно необхідною та відіграє особливу соціальну роль. Невиконання зобов`язань було зумовлено тим, що єдиним джерелом для оплати за послуги розподілу природного газу є кошти, отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію з боку населення, бюджетних установ та госпрозрахункових підприємств. Вказана заборгованість споживачів, за умови невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені (погоджені) органами державної влади та місцевого самоврядування, відсутністю сучасних дотаційних напрямів у покритті збитків підприємства є об`єктивними обставинами, що і викликають недостатність у відповідача коштів для погашення заборгованості одночасно і в повному обсязі.

Суд вважає, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з КП “Дрогобичтеплоенерго” пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Позивач не подав суду будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах.

Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, а також те, що відповідач частково сплатив суму основного боргу, беручи до уваги, що окрім пені позивач нараховує 3% річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених вчасно коштів відповідачем, а також те, що сплата пені у повному обсязі у даному випадку зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а й інші інтереси, зокрема можливість постачання теплової енергії населенню, суд вважає за можливе застосувати частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України та частину 1 статті 233 Господарського кодексу України та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% і стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 350503,37 грн. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, оскільки відповідач доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 5144348,37 грн. – основного боргу, 350503,37 грн. – пені, 255083,62 грн. – 3% річних та 568246,67 грн. – інфляційних втрат.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №7006943 від 25.07.2019р. на суму 100031,00 грн.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом зменшено розмір пені, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору в цій частині покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 100030,28 грн. судового збору (1,5% ціни позову).

Керуючись статтями 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства “Дрогобичтеплоенерго” Дрогобицької міської ради (82100, Львівська область, місто Дрогобич, вулиця Індустріальна, будинок 1, корпус А, ідентифікаційний код 05445563) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код 20077720) 5144348,37 грн. – основного боргу, 350503,37 грн. – пені, 255083,62 грн. – 3% річних, 568246,67 грн. – інфляційних втрат та 100030,28 грн. – судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 26.12.2019р.

Суддя Петрашко М.М.