Ухвала суду № 86660877, 23.12.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

23.12.2019 р. Справа №914/1976/18

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., за участю секретаря судового засідання Кушти А.М., розглянувши

скаргу (вх.№3404/19 від 09.12.2019р.): Товариства з обмеженою відповідальністю «Парашар Індастріз», м.Київ

на дії/бездіяльність державного виконавця Панчишин В.Р.

орган оскарження (орган ДВС): Залізничний відділ державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області

у справі №914/1976/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Парашар Індастріз», м.Київ

до відповідача 1: Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, м.Львів

до відповідача 2: Міністерства соціальної політики України, м.Київ

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Львівська обласна державна адміністрація, м. Львів

про: стягнення 2 865520,37 грн.

Представники

скаржника: Соболь О.Я. (наказ №46-К від 12.12.2018р.);

боржника: Колодій І.Я. (довіреність №3968/13 від 30.11.2018р.);

органу ДВС: Антощук Б.В. (довіреність №15.2-09/7396 від 07.03.2019р.); Панчишин В.Р. (довіреність №09-36/7846 В-18 від 15.03.2019р.),

ВСТАНОВИВ:

09.12.2019р. до Господарського суду Львівської області надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Парашар Індастріз» на дії/бездіяльність державного виконавця Панчишин В.Р. (надалі по тексту – «скарга на дії органу ДВС») у справі №914/1976/18, відповідно до якої, скаржник просить суд визнати неправомірною постанову про зняття арешту з коштів від 29.11.2019р., винесену державним виконавцем Панчишиним В.Р. у виконавчому провадженні №59708130; зобов`язати державного виконавця Панчишина В.Р. або іншу посадову особу Залізничного ВДВС ГТУЮ у м. Львів усунути порушення та поновити порушене право ТОВ «Парашар Індастріз» на виконання судового рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2019р. у справі №914/1976/18 шляхом примусового стягнення з Львівського КЕПЗПіП коштів з рахунку НОМЕР_1 , відкритого в АТ банк Кредит Дніпро МФО 305749 на користь ТОВ «Парашар Індастріз». Вказана скарга зареєстрована відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№3404/19 від 09.12.2019р.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищевказану скаргу передано до розгляду судді Король М.Р.

10.12.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти до розгляду скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Парашар Індастріз» на дії/бездіяльність державного виконавця Панчишин В.Р. (вх.№3404/19 від 09.12.2019р.); розгляд скарги в судовому засіданні призначити на 18.12.2019р.

У судове засідання 18.12.2019р. з`явилися представники скаржника, боржника та органу ДВС, при цьому, 18.12.2019р. представником боржника подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи для належної підготовки для участі у судовому розгляді справи та написання відзиву на скаргу. Вказане клопотання зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№53318/19.

У судовому засіданні 18.12.2019р. оголошено перерву до 23.12.2019р.

Крім того, 18.12.2019р. представниками органу ДВС подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи копій матеріалів виконавчого провадження, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№53322/19.

Ухвалами від 18.12.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, повідомив відповідача 2 та третю особу про час та місце проведення судового засідання у цій справі.

20.12.2019р. на адресу суду від відповідача 2, Міністерства соціальної політики України, надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.53601/19.

21.12.2019р. боржником подано до суду відзив на скаргу, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№53930/19.

23.12.2019р. скаржником подано до суду додаткові пояснення до скарги про дії/бездіяльність державного виконавця, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№54152/19.

Після закінчення перерви, у судове засідання 23.12.2019р. з`явилися представники скаржника, боржника та органу ДВС.

Розглянувши скаргу (вх.№3404/19 від 09.12.2019р.), суд зазначає наступне:

Господарським судом Львівської області розглядалася справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Парашар Індастріз» (надалі по тексту – «Скаржник», «позивач») до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування (надалі по тексту – «Боржник», «відповідач 1»), Міністерства соціальної політики України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: Львівська обласна державна адміністрація про стягнення 2865520,37грн.

20.05.2019р. Господарський суд Львівської області ухвалив рішення у справі №914/1976/18, яким вирішив: зменшені (уточнені) позовні вимоги – задоволити; стягнути з відповідача 1 на користь позивача суму основного боргу за договором у розмірі 2686317,00грн., 3% річних в сумі 78764,63грн. та 189607,41грн.; стягнути з відповідача 1 на користь позивача судові витрати в сумі 44320,33грн.; повернути з Державного бюджету України на користь позивача суму надмірно сплаченого судового збору в розмірі 1162,77грн.

29.05.2019р. Господарський суд Львівської області ухвалив додаткове рішення у справі №914/1976/18, яким вирішив: заяву позивача від 27.05.2019 р. за вх. № 1379/19 про ухвалення додаткового рішення у справі № 914/1976/18 – задоволити; стягнути з відповідача 1 на користь позивача втрати, пов`язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи в розмірі 16569,83грн.

16.07.2019р. Господарським судом Львівської області видано накази про примусове виконання рішення від 20.05.2019р. та додаткового рішення від 29.05.2019р. у цій справі.

Вищевказані накази подано Скаржником та знаходяться на виконанні в межах виконавчого провадження №59708130 у Залізничному відділі державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області (надалі по тексту – «Орган ДВС») для примусового виконання рішень у цій справі.

Так, 05.08.2019р. державним виконавцем у виконавчому провадженні №59708130, в рамках зведеного виконавчого провадження №59519830 винесено постанову про арешт коштів Боржника, яку скеровано для виконання до банківських установ.

Водночас, 29.11.2019р. державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Панчишиним Володимиром Романовичем, у ВП59708130, при примусовому виконанні наказу від 16.07.2019р. у справі №914/1976/19 про стягнення з Боржника на користь Скаржника суми основного боргу за договором у розмірі 2686317,00грн., 3% річних в сумі 78764,63грн. та 189607,41грн., винесено постанову (надалі по тексту – «Оскаржувана постанова») про зняття арешту з коштів що містяться на рахунку НОМЕР_1 в АТ Банк Кредит Дніпро МФО 305749, що належить Боржнику.

При цьому, у тексті Оскаржуваної постанови зазначено, що така винесена державним виконавцем керуючись ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із тим, що відповідно до положень Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом щодо Боржника забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Відповідно до ст.339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з п. «а» ч.1 ст.341 ГПК України, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

Враховуючи наведене, а також те, що в матеріалах справи відсутні та учасниками справи не надано доказів отримання Скаржником Оскаржуваної постанови, при цьому, як зазначає Скаржник про винесення такої йому стало відомо лише 06.12.2019р. з Автоматизованої системи виконавчого провадження, а як підтверджується відміткою на поштовому конверті, із скаргою у цій справі Скаржник звернувся 09.12.2019р., судом встановлено, що скаргу подано в межах встановленого ГПК України строку.

Так, у поданій скарзі Скаржник просить суд визнати неправомірною Оскаржувану постанову та зобов`язати державного виконавця Панчишина В.Р. або іншу посадову особу Органу ДВС усунути порушення та поновити порушене право Скаржника на виконання судового рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2019р. у справі №914/1976/18 шляхом примусового стягнення з Боржника коштів з рахунку НОМЕР_1 , відкритого в АТ банк Кредит Дніпро МФО 305749 на користь ТОВ «Парашар Індастріз».

В обґрунтування поданої скарги, Скаржник зазначає, зокрема, наступне:

1) Боржника не включено до переліку державних підприємств, що не підлягають приватизації, а тому, на нього не розповсюджується дія Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»;

2) передбачена Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» заборона вчинення виконавчих дій застосовується виключно до об`єктів державної власності, яким не є Боржник;

3) Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» передбачено виключення, на які не розповсюджується заборона вчинення виконавчих дій, а саме: стягнення коштів, при цьому, на виконанні в Органу ДВС знаходиться наказ про примусове виконання рішення Господарського суду у Львівській області у цій справі, яким суд вирішив стягнути з Боржника на користь Скаржника саме грошові кошти;

4) положеннями Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» встановлено заборону виконавцю здійснювати будь-яку дію у виконавчому провадженні.

Суд зазначає, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Приписами ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» визначені права та обов`язки виконавців, закріплена обов`язковість вимог виконавців.

Так, відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Водночас, за приписами ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

05.08.2019р., під час примусового виконання рішення суду у цій справі, державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів Боржника.

Водночас, 20.10.2019р. набрав чинності Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Згідно з п.3 Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

При цьому, судом встановлено, що дані про Боржника включено до вказаного Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, що є додатком до Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що протягом трьох років після набрання чинності Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», а саме, з 20.10.2019р., заборонено вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на кошти Боржника.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п.1 ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Отже, Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з моменту набрання ним чинності передбачено заборону звернення стягнення на кошти Боржника, що, відповідно до положень ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», є підставою для зняття арешту з коштів такого боржника.

Як зазначено вище, Оскаржувану постанову винесено державним виконавцем Панчишин В.Р. 29.11.2019р., а отже після набрання 20.10.2019р. чинності Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». При цьому, як це передбачено п.1 ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», станом на момент винесення Оскаржуваної постанови у державного виконавця було наявним документальне підтвердження, що звернення стягнення на кошти, що містяться на рахунку Боржника заборонено законом, оскільки як і тексти вищевказаних законів так і Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, який є Додатком 1 до Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» оприлюднено на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення державного виконавця щодо зняття, відповідно до Оскаржуваної постанови, арешту з коштів Боржника є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу, що доводи Скаржника про те, що передбачена Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» заборона вчинення виконавчих дій не розповсюджується на стягнення коштів, а тому, в даному випадку не може застосовуватись до спірних відносин, є безпідставними, оскільки вищевказаним законом передбачено виключення щодо стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Водночас, в даному випадку, Органом ДВС виконується рішення суду у цій справі, щодо стягнення грошових коштів, які не були передані в заставу за кредитними договорами.

Водночас, суд погоджується з доводами Боржника про те, що трактувати уточнення, що містяться в п.3 Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», а саме, «що були передані у заставу за кредитними договорами» лише до слова «товарів» є неправильним, оскільки, відповідно до правил граматики української мови сполучники служать для поєднання між собою однорідних членів речення та рівноправних речень. У виділеній частині речення одиничний, простий, єднальний сурядний сполучник «і» з`єднує між собою однорідні члени речення (додатки) «грошових коштів, товарів», які після розділового знаку уточняються словами «... що були передані в заставу за кредитними договорами», які конкретизують та пояснюють попередній член речення, з яким вони пов`язані однією синтаксичною функцією.

Беручи до уваги викладене вище, прийняття державним виконавцем Органу ДВС Панчишиним Володимиром Романовичем рішення шляхом винесення Оскаржуваної постанови є підставним, обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, а тому, доводи Скаржника, викладені в скарзі (вх.№3404/19 від 09.12.2019р.), є необгрунтованими, а отже, відсутні підстави для задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Парашар Індастріз» на дії/бездіяльність державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Панчишин В.Р.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення скарги не спростовує.

Беручи до уваги викладене вище, керуючись ст. 234, 235, 326-327, 339-343 ГПК України, суд

УХВАЛИВ

1. Відмовити у задоволенні скарги (вх.№3404/19 від 09.12.2019р.) Товариства з обмеженою відповідальністю «Парашар Індастріз» на дії/бездіяльність державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Панчишин В.Р.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку та строки, визначені главою 1 розділу 4 Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст ухвали складено та підписано 27.12.2019р.

Суддя Король М.Р.