Рішення № 86656138, 17.12.2019, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/6628/19

Провадження № 2/946/3069/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2019 року

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого – судді Баннікової Н.В.

Секретар судового засідання – Задачіна О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українське дунайське пароплавство» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українське дунайське пароплавство» (далі - ПРАТ «УДП») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення за скороченням штату, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 31.08.2019 року його було звільнено з посади експерта (з внутрішніх розслідувань) служби економічної безпеки та запобігання корупції наказом заступника голови правління ПрАТ «УДП» Ю. Слівчука № 239 від 30.08.2019 року у зв`язку зі скороченням посади. Звільнення з займаної посади вважає незаконним та безпідставним, скорочення посади товариства проведено із порушенням трудового законодавства України. У зв`язку з цим, просить визнати незаконним та скасувати наказ заступника голови правління ПрАТ «УДП» Ю. Слівчука про його звільнення, поновити його на посаді експерта, стягнути з ПрАТ «УДП» середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсувати моральну шкоду.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги та доводи, викладені у їх обґрунтування в позовній заяві, підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Крім того, зазначив, що в порушення вимог діючого законодавства відповідач не запропонував йому інші посади, що були вакантними на момент його звільнення, а саме: начальника або заступника начальника служби економічної безпеки та запобігання корупції (далі – СЕБЗК). Крім того, звільнення відбувалось при наявності відмови профспілкового комітету на його звільнення.

Представник відповідача ПрАТ «УДП» у судовому засіданні пояснив, що данні посади не були запропоновані, оскільки позивач не відповідав вимогам вказаних посад, а саме, позивач не мав необхідного стажу роботи в правоохоронних органах та стажу роботи на ПрАТ «УДП» - не менше 3 років. Зазначив, що відповідача було звільнено з дотриманням трудового законодавства, було своєчасно попереджено про скорочення штату тощо. Крім того, профспілковим комітетом не було зазначено підстав відмови у наданні зголи на звільнення ОСОБА_1 тощо. Представником відповідача подано письмовий відзив (а.с.25-29).

Заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем по справі ПрАТ «УДП», працюючи на посаді експерта (з внутрішніх розслідувань) служби економічної безпеки та запобігання корупції (а.с. 10-13).

Відповідно до підп.1.2.2 п.1 Наказу в.о. правління ПрАТ «УДП» Ю. Слівчука № 253 від 13.06.2019 року з 01.09.2019 року було наказано скоротити посади, у тому числі і посаду експерта (з внутрішніх розслідувань) (а.с.15).

21.06.2019 р. позивача було повідомлено про звільнення у разі відмови від переведення. Також, згідно цього листа, він був повідомлений, що станом на 20.06.2019 року вакантних посад в ПрАТ «УДП» за його кваліфікації немає (а.с.31).

Згідно Акту № 2 від 28.08.2019 року ОСОБА_1 , у зв`язку із скороченням його посади, було запропоновано вакантну посаду двірника служби адміністративно-господарського обслуговування. Вакантних посад за кваліфікацією ОСОБА_1 , станом на 28.08.2019 року, немає. Окрім того, ОСОБА_1 було запропонована посада сторожа (двірника) відокремленого підрозділу «Учбовий центр», яка буде вакантною з 04.09.2049 року після звільнення працівника. ОСОБА_1 в усній формі відмовився від запропонованих посад (а.с.33).

Виходячи з протоколу засідання профкому № 14 від 29.08.2019 р. профкомом було відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 через незавершений процес кадрової оптимізації (а.с.35-37).

Відповідно до витягу з Наказу № 239, 30.08.2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади експерта (з внутрішніх розслідувань) служби економічної безпеки та запобігання корупції (а.с.16).

Згідно поясненням представника відповідача у судовому засіданні інші вакансії, що мали місце на період з часу попередження і по звільнення ОСОБА_1 , останній не відповідав відповідним вимогам, а саме: наявність юридичної, а не економічної освіти тощо.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідач при звільненні позивача не порушив вимог ч.1 ст.49-2 КЗпП України.

Положеннями ч. 2 ст.40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у п.1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Згідно з правилами ч.1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне звільнення працівник має бути персонально попереджений не пізніше ніж за два місяці. При цьому у випадку змін в організації виробництва і праці враховується переважне право працівника на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган повинен запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. За відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст.49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 6-1723цс17.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Судом встановлено, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності і штату працівників; позивача було попереджено про наступне звільнення за два місяці.

Суд погоджується з позицією відповідача про те, що позивача не можливо перевести на будь-які інші посади, вакантні у позивача, оскільки вони потребували певної освіти та кваліфікації, а спеціалізація позивача дає йому право працювати тільки юристом.

Суд також дійшов висновку, що відповідач при звільненні позивача не порушив вимог ч.1 ст. 49-2 КЗпП України, персонально попередивши позивача про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. За правилом частини першої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівники персонально попереджаються не пізніше, ніж за два місяці. Дана стаття не вимагає письмового попередження про звільнення, проте у будь-якому разі, попередження має бути зроблене в такій формі, щоб працівник правильно зрозумів зміст попередження та у нього не виникало сумнівів у тому, що попередження виходить саме від особи, яка має право на прийняття і звільнення працівників.

Разом з попередженням позивачу пропонувалися наявні на той час в установі посади (а.с.32).

З урахуванням наведеного, судом встановлено, що відповідачем було додержано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 40, 43-1, 49-2, 233, 235 КЗпП України, ст.ст. 259, 263-268 ЦПК ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українське дунайське пароплавство» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде виготовлено 26.12.2019 р.

Суддя: Н.В.Баннікова