Ухвала суду № 86650535, 18.12.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 398/2840/19

Провадження № 2/521/5280/19

У Х В А Л А

18 грудня 2019 року місто Одеса

Суддя Малиновського районного суду м. Одеси Мазун І.А, розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до судді Київського районного суду м.Одеси ОСОБА_2 Ірини Василівни, головного лікаря Медичного реабілітаційного центру «Одеський» Полюляха Руслана Анатолійовича, Київського районного суду м. Одеси про захист честі, гідності, стягнення моральної шкоди та штрафу, -

В С Т А Н О В И В:

09.08.2019р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом до судді Київського районного суду м. Одеси Огренич Ірини Василівни, головного лікаря Медчного реабілітаційного центру «Одеський» Полуляха Руслана Анатолійовича, Київського районного суду м. Одеси про захист честі, гідності, стягнення моральної шкоди та штрафу.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03.09.2019р. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до судді Київського районного суду м. Одеси Огренич Ірини Василівни, головного лікаря Медичного реабілітаційного центру «Одеський» Полуляха Руслана Анатолійовича, Київського районного суду м. Одеси про захист честі, гідності та стягнення моральної шкоди направлено за підсудністю до Київського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 31.10.2019р. зазначену цивільну справу передано до Одеського апеляційного суду для вирішення питання визначення підсудності.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.11.2019р. визначено підсудність цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до судді Київського районного суду м. Одеси Огренич Ірини Василівни, головного лікаря Медчного реабілітаційного центру «Одеський» Полюляха Руслана Анатолійовича, Київського районного суду м. Одеси про захист честі, гідності та стягнення моральної шкоди – Малиновському районному суду м. Одеси.

В своїй позовній заяві позивач зокрема зазначає, що суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_3 здійснила шахрайські маніпуляції з приводу захисту інтересів головного лікаря Медчного реабілітаційного центру «Одеський» Полюляха Руслана Анатолійовича щодо не розгляду його позову до головного лікаря реабілітаційного центру «Одеський» Полюляха Руслана Анатолійовича про відшкодування моральної шкоди, постановивши ухвалу від 22.09.2017р. про відкриття провадження та призначення справи до розгляду на 13.11.2017р., а в подальшому своєю ухвалою від 12.12.2017р. залишення його позову без розгляду, яка була скасована ухвалою постановою апеляційного суду Одеської області від 28.02.2018р.

Згідно позовних вимог позивач просить здійснити суд згідно ухвали судді Огренич І.В. від 22.09.2017р. на підставі ст.ст. 109,119-122 ЦПК України за письмове поширення наклепів на позивача (ст.151-1ККУ) головного лікаря ОСОБА_4 штраф на наклепи 5000грн. та моральну шкоду 20000грн.; суддю Огренич І.В. покарати за наклепи на позивача та крутійство з його позовною заявою штрафом 5000грн. та моральну шкоду, без термінове довічне не відкривання суду згідно його позовної заяви – ухвала суду ОСОБА_3 22.09.2017р. і призначення суду на 13.11.2017р. – 30000грн.; зняти з нього ст.207 ч.1 п.5 ЦПК України, як застосовану до нього кримінально-корупційно, знявши з нього тавро «Ідіот», а відповідачу – головному лікарю Центру медичної реабілітації воїнів АТО-ОСС «Одеський» Полюляха ОСОБА_5 .А. затвердити законне тавро «Судимий».

Розглянувши матеріали позовної заяви, суд прийшов до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в частині позовних вимог до судді Київського районного суду м.Одеси Огренич Ірини Василівни, Київського районного суду м. Одеси з наступних підстав.

Право на оскарження судових рішень та процесуальних дій перебуває у прямому зв`язку із визначенням підсудності, а також з процедурою, передбаченою відповідним процесуальним законодавством, а тому реалізувати право на оскарження судових рішень та дій можна виключно в цих межах.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно частини 11 статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 та Верховним судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2018 року у справі №454/1008/16.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

За ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Проте у даній справі, між позивачем та судом зазначені правовідносини не виникли.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Відповідно до закону можуть діяти вищі спеціалізовані суди. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

У п.10 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007р. №8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд, згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до судді Київського районного суду м. Одеси Огренич Ірини Василівни, Київського районного суду м. Одеси щодо захисту честі, гідності та стягнення з судді Київського районного суду м. Одеси моральної шкоди та штрафу слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Керуючись п.1 ч.1 ст..186 ЦПК України, суддя –

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Київського районного суду м. Одеси Огренич Ірини Василівни, Київського районного суду м. Одеси щодо захисту честі, гідності та стягнення з судді Київського районного суду м. Одеси моральної шкоди та штрафу.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя І.А.Мазун