Рішення № 86650154, 23.12.2019, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/13097/18

Провадження № 2/520/2161/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2019 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Огренич І.В.

при секретарі – Грабовій Т.П.

за участю представника позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

представника ТОВ «ФК «Укрфінанс груп»– Алексашкіной С.В.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп», ОСОБА_2 про визнання договору про задоволення вимог іпотека держателя у вигляді іпотечного застереження, що знаходиться у договорі іпотеки від 24.01.2008 року недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Правекс банк», ОСОБА_2 про визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя у вигляді іпотечного застереження, що знаходиться у договорі іпотеки, недійсним, посилаючись на норми ст.ст.60, 65 СК України, ст.ст. 6, 36 Закону України «Про іпотеку».

Ухвалою суду від 30 жовтня 2018 року відкрито провадження по даній справі.

18 березня 2019 року ухвалою суду задоволено клопотання представника позивачки - адвоката Казарновського О.Л. про витребування доказів по справі, та зобов`язано приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Левченко Н.А. надати до суду належним чином засвідчену копію Іпотечного договору від 24 січня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_1 ) та АТ «Правекс-Банк», а також належним чином засвідчену копію заяви ОСОБА_3 (ІПН: НОМЕР_2 ) на згоду укладання даної угоди.

21 травня 2019 року до суду надійшла заява від ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» про заміну неналежного відповідача правонаступником, мотивуючи заяву тим, що 26 травня 2017 року між АТ «Правекс-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами та договорами забезпечення (у тому числі за іпотекою), а надалі, 19 жовтня 2017 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» був укладений договір №19102017 купівлі-продажу прав вимог (у тому числі за Кредитним договором № 3271-001/08Ф від 24 січня 2008, укладеним з позичальником ОСОБА_4 ) та Договір про відступлення прав вимог за договорами забезпечення вимог (у тому числі за іпотечним договором від 24 січня 2008 за реєстровим № 211, укладеним з ОСОБА_2 ), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком А.В. за реєстровим № 2014. Також у заяві зазначено, що позивачу ОСОБА_3 та відповідачу ОСОБА_2 було відомо про зміну кредитора у зобов`язанні, у тому числі іпотекодержателя за іпотечним договором від 24.01.2008 року, оскільки у судах розглядаються інші справи між тими ж сторонами.

02 липня 2019 року у судовому засіданні, представник ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» Алексашкіна С.В. підтримала заяву про заміну сторони по справі правонаступником.

Представник позивачки - адвокат Казарновський О.Л. та відповідач ОСОБА_2 не заперечували проти заміни відповідача по справі його правонаступником.

Згідно ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Згідно з умовами договорів до ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» перейшли права вимоги до боржника в повному обсязі, отже, кредитором за кредитним договором та іпотекодержателем за іпотечним договором є ТОВ «ФК «Укрфінанс груп».

Відповідно до статті 55 ЦПК України, у разі заміни кредитора у зобов`язанні, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Отже, ухвалою суду від 02.07.2019 року відповідач Акціонерного товариства «Правекс банк» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2) замінено його правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд, 63).

У судовому засіданні 27 листопада 2019 року представник позивачки - адвокат Казарновський О.Л. підтримав позов та просить його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_3 визнав та не заперечував проти їх задоволення.

Представник відповідача ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» Алексашкіна С.В. в судовому засіданні позов не визнала, заперечувала проти його задоволення з підстав визначених у відзиву на позовну заяву, та просила відмовити у задоволенні позову при цьому зазначила, що іпотечний договір був укладений без порушень законодавства, тому позовна заява є безпідставною та не обґрунтованою.

Також, представником відповідача ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» зазначено, що позов поданий до суду з пропуском строку позовної давності, що вперше позивачка могла дізнатись про умови іпотечного договору разом з наданням заяви про згоду подружжя щодо надання в іпотеку нерухомості за реєстровим № 208, яка оформлювалась та посвідчувалась у нотаріуса разом з укладанням іпотечного договору за реєстровим № 211, а саме: 24.01.2008 року, окрім того в рамках розгляду цивільної справи за позовом ПАТ «Правекс-Банк» до ОСОБА_2 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням (№ 509/4359/14-ц), що розглядалася в Овідіопольському районному суді Одеської області, представник ОСОБА_3 – ОСОБА_6 за довіреністю від 13.02.2015 року, приймав участь у судових засіданнях, на підтвердження надано докази з матеріалів зазначеної справи. Тому представник відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» вважає, що також є підстави для застосування до вимог ОСОБА_3 строків позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, 24 січня 2008 року між ОСОБА_2 та АТ «Правекс Банк» було укладено іпотечний договір, посвідчений 24.01.2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левченко Н.А., за реєстровим № 211, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею 446,0 кв.м., житловою площею 191,7 кв.м. з господарчими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,1 га, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначений іпотечний договір був укладений в забезпечення виконання грошових зобов`язань ОСОБА_4 за договором про відкриття кредитної лінії № 3271-001/08Ф від 24 січня 2008 року та можливих змін і доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного, повного погашення основної суми боргу за кредитом у розмірі 1 500 000,00 (один мільйон п`ятсот тисяч) гривень та будь якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами Кредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості.

Матеріали справи містять рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.07.2010 року по справі № 2-193/2010, яке набрало законної сили 12.05.2011 року, згідно якого з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 стягнуто солідарно на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №3271-001\08Ф від 24.01.2008 року у розмірі 1 623 965,83 (один мільйон шістсот двадцять три тисячі дев`ятсот шістдесят п`ять гривень вісімдесят три копійки).

Отже, наявність заборгованості підтверджена рішенням суду, а факт невиконання цього рішення суду про стягнення заборгованості за кредитом не заперечується сторонами по справі.

Відповідно до ч. 4. ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ч. 1 ст. 575 ЦК України, Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статей 1, 3, 4 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду; Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності; обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, що діяв на момент укладання спірного договору), майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Статтею 18 Закону України «Про іпотеку» визначені істотні умови, які повинен містити Іпотечний договір, а також інші положення, зокрема, визначення суми, на яку має бути застрахований предмет іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції що діяв на момент укладання спірного договору), Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, пунктом 3.1.3. Іпотечного договору, Сторони передбачили окрім «застосування механізму позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначеному у застереженні про задоволення вимог Іпотекодержателя, шляхом продажу предмета іпотеки Іпотекодержателем або передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання», також інші способи звернення стягнення на предмет Іпотеки.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України).

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону).

Отже, іпотекодержатель має у позасудовому порядку здійснювати захист свого цивільного права та інтересу, оскільки з приводу реалізації цього способу захисту сторони досягли домовленості у договорі іпотеки.

. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 ЦК України).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, з урахуванням можливих способів звернення стягнення на заставне майно, та дотримались норм закону.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки(частина друга статті 36 Закону).

Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки.

Суд вважає, що за змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору - передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору. У разі задоволення боржником або його майновим поручителем вимог іпотекодержателя у визначений вимогою та законом тридцятиденний строк – іпотекодержателю не довилося задовольняти свою вимогу за рахунок іпотечного майна.

З огляду на наведені висновки щодо застосування приписів статей 35, 36, 38 і 39 Закону, враховуючи обов`язковість договору для сторін (стаття 629 ЦК України), які встановили у ньому іпотечне застереження, реалізувавши принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України), у іпотекодавця було понад вісім місяців на вирішення питання з іпотекодержателем до визнання останнім права власності на предмет іпотеки.

Доводи позивачки щодо відсутності згоди подружжя на укладення іпотечного договору, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статі 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до вимог частин 2, 3 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

На виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 18.03.2019 року по даній справі, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левченко Н.А. надані завірені належним чином копія іпотечного договору, посвідченого 24 січня 2008 року за реєстровим № 211 та копію заяви ОСОБА_3 на надання згоди на передачу в іпотеку нерухомого майна.

Отже, у заяві, наданою ОСОБА_3 зазначено, що вона дає згоду своєму чоловікові – гр. ОСОБА_2 на надання в іпотеку за ціну та на умовах за власним розсудом Акціонерному комерційному банку «Правекс-Банк» будинку, житлового з господарчими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 дріб АДРЕСА_2 ), який був придбаний нами в період зареєстрованого шлюбу.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на надання нерухомості в іпотеку банку за ціну та на умовах за його власним розсудом. Заява підписана 24 січня 2008 року, справжність підпису ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левченко Н.А., який зроблено у її присутності та зареєстровано у реєстрі за № 208.

Твердження позивачки відносно того, що вона не надавала згоду на включення до іпотечного договору відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, не можуть бути прийняті судом як належні докази, тому що у заяві про згоду на передачу в іпотеку нерухомого майна відсутні будь-які обмеження щодо умов надання в іпотеку майна, а будь-які інші докази на підтвердження вимог позивачки суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для даного позову стала реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем – відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» за даною справою.

Отже, у зв`язку з невиконанням боржником та іпотекодавцем (майновим поручителем) – відповідачем ОСОБА_2 за даною справою, письмової вимоги іпотекодержателя в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» № 19-10-2017/3 від 01.11.2017 року про усунення порушень кредитного договору та виконання боргових зобов`язання щодо повернення заборгованості за кредитним договором, ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп»06 серпня 2018 року задовольнило свої вимоги за рахунок іпотечного майна та зареєструвало право власності на вищезазначене нерухоме майно, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 133944245 та № 133944448 від 10.08.2018 року.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою ст. 203 Цивільного Кодексу України.

Недійсний правочин - це правочин, що не відповідає вимогам Закону, отже, умови чинності правочину одночасно є умовами його дійсності.

Згідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з вказаних норм чинного законодавства та доказів наявних у матеріалах справи, судом не встановлено порушень укладання оспорюваного договору.

Крім того, суд погоджується з заявою представника відповідача – ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп», щодо наявності підстав для застосування позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України, з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 89, 263, 264 ЦПК України, суд зобов`язаний перевірити належним чином доводи заяви відповідача – ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» про застосування позовної давності та документи, на які він посилався на обґрунтування заяви.

Позивачка, посилаючись на те, що про наявність умов оскаржуваного іпотечного застереження у іпотечному договорі від 24.01.2008 року дізналася лише 20.08.2018 року та вважає, що саме з цього дня і почався перебіг строку позовної давності.

Однак, це спростовується матеріалами справи, із яких вбачається, що позивачкою була надана згода своєму чоловікові на надання в іпотеку банку нерухомості. Заява про згоду подружжя щодо надання в іпотеку нерухомості за реєстровим № 208 оформлювалась та посвідчувалась у нотаріуса 24.01.2008 року, того ж дня у нотаріуса, яка засвідчила підпис ОСОБА_3 , був укладений іпотечний договір за реєстровим № 211.

Також дані твердження позивача спростовується матеріалами справи № 509/4359/14-ц, що розглядалася в Овідіопольському районному суді Одеської області, в якій вона приймала участь в якості відповідача та здійснювала свої права через представника ОСОБА_6 за довіреністю від 13.02.2015 року за реєстровим № 154.

Одним із письмових доказів по справі був іпотечний договір від 24.01.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левченко Н.А. та зареєстрований в реєстрі за р.№ 211 (що знайшло своє підтвердження у рішенні Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2015 року).

Згідно журналу судового засідання від 18.02.2015 року по зазначеній справі – серед інших учасників справи був присутній також представник ОСОБА_3 – ОСОБА_6 , за довіреністю від 13.02.2015 року.

Положення норм процесуального права не покладають обов`язок доказування обставин щодо пропуску позовної давності на сторону відповідача, спростувати цю обставину повинен позивач.

Статтею 256 ЦК України, позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується лише судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка дізналась або могла дізнатись про наявність оспорюваних умов іпотечного договору під час надання згоди подружжя про надання в іпотеку АТ «ПРАВЕКС-БАНК» житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , – тобто 24 січня 2008 року, будь-яких належних та допустимих доказів іншого позивачем не надано.

За загальним правилом (частини 1 статті 13 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення цього суду у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовної заяви ОСОБА_3 відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 12,13, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп», ОСОБА_2 про визнання договору про задоволення вимог іпотека держателя у вигляді іпотечного застереження, що знаходиться у договорі іпотеки від 24.01.2008 року недійсним– відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийнятті постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 26.12.2019 року.

Суддя Огренич І. В.