Рішення № 86647091, 26.12.2019, Липоводолинський районний суд Сумської області

Справа № 581/862/19

Провадження № 2/581/313/19

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 грудня 2019 року селище Липова Долина

Липоводолинський районний суд Сумської області у складі судді Сізова Д.В.,

з участю секретаря Самілик Н.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Липоводолинської селищної ради Сумської області,

про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування,

в с т а н о в и в :

11 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивував такими обставинами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку та погосподарських споруд по АДРЕСА_1 . За життя батько склав заповіт, згідно з яким усе майно заповів йому.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 26 вересня 2013 року за ним було визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті батька на 3/8 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Вказаним рішенням суду також було встановлено, що інші 5/8 частин вказаного домоволодіння належало матері позивача та дружині померлого ОСОБА_2 – ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається із вказаних частин житлового будинку та погосподарських споруд по АДРЕСА_1 . За життя матір склала заповіт, згідно з яким усе майно заповіла йому.

Позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, однак оформити свої спадкові права на належну матері частину домоволодіння він позбавлений можливості за відсутності правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно.

За наявності вказаних обставин, позивач просить визнати за ним в порядку спадкування право власності на 5/8 частини житлового будинку літ. «А-І», загальною площею - 57,4 кв.м, житловою площею – 21,1 кв. м, з верандою літ. «а» та ганком літ. «кр», а також погосподарських будівель: літньої кухні літ. «Б», сараїв літ. «В», літ. «Г», літ. «Д», погребу літ. «п/г», вбиральні літ. «У», огорожі №1-2, по АДРЕСА_1 .

Сторони у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у своїх заявах позивач позов підтримав, відповідач визнав позовні вимоги, усі просили розглянути справу без їх присутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками значаться ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 6).

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 23 липня 2018 року встановлено юридичний факт того, що ОСОБА_3 є рідною матір`ю позивача ОСОБА_1 (а.с. 8-9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с. 7).

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 26 вересня 2013 року за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 на 3/8 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).

Зважаючи на правовий режим набутого батьками позивача спірного нерухомого майна та охоплення заповітом ОСОБА_2 лише належної йому частини домоволодіння, а також враховуючи положення ч. 1 ст. 1241 ЦК України, відповідно до яких непрацездатна дружина померлого успадкувала обов`язкову частку незалежно від змісту заповіту, суд фактично встановив, що інші 5/8 частин домоволодіння належали матері позивача ОСОБА_3 , з яких 1/2 частина на праві спільної сумісної власності та 1/8 частина успадкована обов`язкова частка.

26 грудня 2013 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким усе належне їй майно заповіла своєму синові ОСОБА_1 Заповіт посвідчувався секретарем виконкому Берестівської сільської ради Липоводолинського району Палажченко Л.І. 26 грудня 2013 року за реєстровим №134 (а.с. 13).

23 квітня 2014 року ОСОБА_1 зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно своє право власності на 3/8 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (а.с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Берестівка Липоводолинського району померла ОСОБА_3 (а.с. 14).

Із довідки Берестівської сільської ради Липоводолинського району Сумської області від 18 жовтня 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 до дня смерті була зареєстрована та проживала по АДРЕСА_1 . Разом з нею проживав та був зареєстрований її син ОСОБА_1 (а.с. 15).

Із довідки Берестівської сільської ради Липоводолинського району Сумської області від 19 жовтня 2017 року вбачається, що рішенням виконкому №19 від 30 липня 1993 року ОСОБА_2 надався дозвіл на приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,41 га, але державний акт не виготовлявся (а.с. 17).

25 вересня 2017 року за заявою ОСОБА_1 державним нотаріусом Липоводолинської районної державної нотаріальної контори Мельником В.О. заведена спадкова справа №156/2017 після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до виготовленого 21 серпня 2013 року технічного паспорту, домоволодіння по АДРЕСА_1 складається із житлового будинку літ. «А-І» (1962 року побудови) з верандою літ. «а» та ганком літ. «кр», загальною площею 57,4 кв.м, житловою - 21,1 кв.м, літньої кухні літ. «Б» (1965 року побудови), сараю літ. «В» (1968 року побудови), сараю літ. «Г» (1970 року побудови), сараю літ. «Д» (1975 року побудови), погребу літ. «п/г» (1970 року побудови), вбиральні літ. «У» (1975 року побудови), огорожі №1-2, загальною інвентаризаційною вартістю 44900 грн. (а.с. 18-19).

Згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Також, власник майна, згідно зі ст. 392 ЦК України, може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

До часу набрання чинності ЦК України 2003 року та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на не рухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону № 834-VIII від 26 листопада 2015 року) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до абз. 60 п. 3.3 Інструкції про проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 рорку № 127 не належить до самовільного будівництва індивідуальні житлові будинки, садові, дачні будинки господарські /присадибні/ будинки і споруди, прибудови до них, що побудовані до 05 серпня 1992 року.

Державна реєстрація права на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української PCP, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5. Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будівлі та споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» від 05 серпня 1992 року № 449 (втратила чинність) було вперше встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва. Тобто, до 05 серпня 1992 року не передбачалася процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності. Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року житлових будинків вимогам законодавства, будівельним нормам та державним стандартам і правилам, зокрема, для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 30 липня 2012 року).

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого прав, а не підставою його виникнення.

Отже, за наявності на збудоване до 5 серпня 1992 року домоволодіння виготовленого 21 серпня 2013 року технічного паспорту та відповідних записів у погосподарських книгах, суд приходить до висновку, що наявних у справі доказів достатньо для висновку про належність померлим батькам позивача житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України спадщину складають всі права та обов`язки, які б належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що застосовується, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Факт належності матері позивача 5/8 частин спірного домоволодіння встановлений судовим рішенням та в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребує доказуванню.

За наявності у матеріалах справи відомостей про, те що позивач є єдиним, що належним чином прийняв спадщину спадкоємцем після смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 прийняла в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України, а також враховуючи, що спірний житловий будинок побудований на виділеній для цього земельній ділянці, за наявності технічного паспорту, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуального житлового будинку, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них вимогам законодавства, суд вважає необхідним визнати право власності на належну матері частину житлового будинку за позивачем.

У той же час, розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди на підставі положень ст. 186, 381 ЦК України є приналежністю головної речі (будинку), відповідно до вимог чинного законодавства не потребують окремої реєстрації, а тому не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на розташовані поряд господарсько-побутові будівлі й споруди.

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/8 частин житлового будинку літ.«А-І», загальною площею 57,4 кв.м, житловою - 21,1 кв.м, з приналежними до нього господарсько-побутовими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду через Липоводолинський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Липоводолинська селищна рада Липоводолинського району Сумської області; вул. Роменська, 10, селище Липова Долина, Сумська область; код ЄДРПОУ: 04390972.

Суддя Д. В. Сізов