Ухвала суду № 86632442, 16.12.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1340/3487/18

У Х В А Л А

16 грудня 2019 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Карп`як О.О.,

секретар судового засідання Лубоцька Н.І.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Гальчинського С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України про визнання протиправними рішення та дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

06.08.2018 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України про визнання протиправними рішення та дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у якій позивач просить:

- визнати протиправними рішення та дії (бездіяльність) Військової прокуратури Західного регіону України щодо невидачі ОСОБА_1 при звільненні з роботи 02.09.2014 року належним чином оформленої трудової книжки;

- зобов`язати Військову прокуратуру Західного регіону України оформити і видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку;

- стягнути з Військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.09.2014 року по день належного оформлення і видачі трудової книжки ОСОБА_1 .

Ухвалою від 08.08.2018 року позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позову, а саме: подання заяви про поновлення строку звернення до суду, вказавши поважність причин його пропуску та підтвердження цього відповідними доказами.

22.08.2018 року на усунення недоліків позову позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду та визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. В обґрунтування заяви позивачем вказано, що з 03.09 по 25.12 2014 року він перебував у відрядженнях м. Києві, Дніпропетровську та в зоні проведення АТО. З 2013 року є інвалідом 3 групи та протягом 2014 – 2018 років неодноразово перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні. Наслідком його інвалідності є погіршення якості життя, що в певній мірі заважало йому підготувати відповідний позов. Також, у 2015-2016 роках він неодноразово перебував у службових відрядженнях, пов`язаних з виїздом у місця постійної дислокації військ, що також перешкоджало йому своєчасно звернутись до суду. Також вказує на те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь – яким строком. Також вказує, що трудову книжку йому видали 31.07.2018 року, тому тільки в цей день він міг дізнатись, що така є неналежно оформлена, оскільки в ній невірно вказано дату його звільнення – у день видачі трудової книжки. Тому вважає, що строк звернення до суду пропущений з поважних причин, тому наявні підстави для визнання поважними причини пропуску такого строку.

На підтвердження обставин поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду, до заяви долучено такі докази: копії довідок про відрядження з 08.09.2014 року, копію звіту про використання коштів, виданих на відрядження б/н, б/д, копію платіжного доручення про оплату відрядження від 01.04.2015 року, копії виписних епікризів про перебування позивача на лікуванні з 03.03.2015 – 18.03.2015, з 20.05.2015 року по 18.06.2015 року, з 10.07 по 24.07.2015, 16.08 по 19.08.2015 року, з 07.09. по 18.09.2015 року, з 24.09. по 13.10.2015, з 24.09.2015 – 13.10.2015 , 27.09.16 – 20.10.2016, копії свідоцтва про хворобу , повідомлення про перебування на стаціонарному лікуванні, копії листків непрацездатності, копії довідок, копія посвідчення.

Ухвалою від 28.08.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 14.11.2018 року зупинено провадження у справі до одужання позивача.

Ухвалою від 20.11.2019 року поновлено провадження у справі.

09.12.2019 року представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Клопотання мотивоване тим, що посилання позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду про обізнаність щодо порушеного його права з моменту отримання відповіді відповідача 13.07.2018 року за вих.№ 10/5-338 є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. У вказаній довідці повідомлялось про представлення довідки про виплату сум у зв`язку з звільненням, яка додана до листа №172 від 12.07.2018 року, повідомлено про відсутність інформації у Військовій прокуратурі Західного регіону України щодо закупівлі та видачі останньому трудової книжки за час роботи в прокуратурі Західного регіону України. Вказана відповідь не містить інформування щодо невидачі такої книги позивачу. Також вказує, що у період з 24.03.2014 року по 31.08.2016 року обіймаючи посаду першого заступника військового прокурора позивач не вчиняв жодних дій для отримання трудової книжки, хоч знав, що він її не отримував. Крім того, позивач не навів жодних доказів та не навів жодних підтверджуючих фактів, які б перешкоджали йому у вищевказані періоди захистити свої права. Тільки після спливу більше 4 років з моменту порушеного на його думку права, останній звертається до суду. У період з 14.01.2015 року по 23.03.2015 року позивач виконував обов`язки військового прокурора регіону, тому відповідно до розподілу обов`язків між керівництвом прокуратури регіону сам мав контролювати, не допускати та усувати будь – які порушення вимог трудового та іншого законодавства. Тому вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вказаним позовом. Просить позов залишити без розгляду.

16.12.2019 року позивачем подано заперечення на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Вказує, що відповідно до ст.117 КЗпП України, перебіг тримісячного строку звернення о суду починається з наступного дня після видачі належним чином оформленої трудової книжки. Тому вважає, що для звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлюється тримісячний строк, оскільки це є трудовим спором. Тому, строк звернення до суду з таким спором обчислюється з дня фактичного розрахунку. Просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача.

Позивач в судовому засіданні заперечив проти заявленого клопотання, просить відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду підтримав, просить його задоволити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані клопотання та долучені до них докази, встановив наступне.

Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України №951 к від 08.08.2012 року ОСОБА_1 призначено першим заступником прокурор Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері з 15.08.2012 року.

Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України №76 ш ві 22.08.201 року, реорганізовано з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо утворення військових прокуратур», прокуратури Центрального, Південного, Західного регіонів України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та усі підпорядковані їм 29 прокуратур з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері(на правах міських) шляхом перетворення їх відповідно у військові прокуратури регіонів та гарнізонів. Утворено з дня набрання чинності вищезазначеним Законом у структурі органів прокуратури України 3 військові прокуратури регіонів ( на правах прокуратур областей поза групою), а саме: військову прокуратуру Центрального регіону України ( з місцем дислокації у м. Києві); військову прокуратуру Південного регіону України (за місцем дислокації в м. Одесі); військову прокуратуру Західного регіону України (з місцем дислокації у м. Львові).

Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України №1194 к від 28.08.2014 року у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо утворення військових прокуратур», призначено ОСОБА_1 першим заступником військового прокурора Західного регіону України на умовах строкового трудового договору, збережено йому встановлену за попередньою посадою відсоткову надбавку з урахуванням надбавок за класний чин та вислугу років.

Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України №1246 к від 03.09.2014 року, звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України з 02.09.2014 року у зв`язку з вступом на військову службу (п.3 ст.36 КЗпП України) та увільнено від обов`язків члена колегії військової прокуратури цього регіону.

Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України №8-вк від 03.09.2014 року у зв`язку з утворенням військових прокуратур відповідно до наказу Генерального прокурора України №76ш від 22.08.2014 року, призначено полковника юстиції ОСОБА_1 першим заступником військового прокурора Західного регіону України з 03.09.2014 року, відряджено до військової прокуратури Південного регіону України для виконання службових обов`язків на посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів об`єднаними силами антитерористичної операції військової прокуратури цього регіону, увільнивши його від виконання службових обов`язків за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України. Підстава: наказ, рапорт Парамонова Є.В.

01.06.2018 року позивачем подано рапорт на ім`я ТВО військового прокурора Західного регіону України з проханням повідомити про виплачені йому у встановленому порядку суми у зв`язку з припиненням трудового договору і звільнення його з роботи з прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у військовій сфері у вересні 2014 року та дату видачі трудової книжки.

Листом від 13.07.2018 року №10/5-338 вих.18 військова прокуратура Західного регіону України повідомила позивача про те, що у них відсутня інформація про видачу йому трудової книжки прокуратурою Західного регіону України та надано довідку про виплату належних йому сум.

Відповідно до наданої довідки №172 від 12.07.2018 року, борг щодо розрахунків з позивачем при звільнені з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України з 02.09.2014 року у зв`язку з вступом на військову службу станом на жовтень 2014 року становить 0 грн.

24.07.2018 року позивач звернувся до Військового прокурора Західного регіону України з листом, в якому просив видати належним чином оформлену трудову книжку та здійснити всі належні йому виплати, зокрема вихідної допомоги.

31.07.2018 року у відповідь на звернення позивача, Військова прокуратура Західного регіону України повідомила про те, що згідно з розділом 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань військового обов`язку і військової служби» від 11.05.2007 року №1014-У внесено зміни у ст.44 КЗпП України, у зв`язку з чим виплата вихідної допомоги у разі призову або вступу працівника на військову службу не виплачується. (рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008). Також надано належним чином заповнену трудову книжку серії НОМЕР_1 .

Спір стосується бездіяльності відповідача щодо невидачі трудової книжки позивачу при звільнені з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України з 02.09.2014 року у зв`язку з вступом на військову службу.

Відповідно до ст.99 КАС України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ст.100 КАС України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відповідно до ч.3 ст.3 КАС України (чинна редакція), провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Інститут строків в судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

При цьому слід зазначити, що судом вбачаються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльності), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Разом з цим, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Поважність причин пропуску строку звернення до суду суд оцінює у кожному конкретному випадку з метою визначення правових наслідків. Так, поважними причинами можуть бути визнані: захворювання, що перешкоджає звернутись до суду, відрядження, несвоєчасне отримання оскаржуваного рішення, тощо.

При цьому, як вбачається зі змісту ст.122 КАС України, початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа: дізналася або повинна була дізнатися про порушення. При цьому, йдеться не про те, коли особа з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність.

Як вбачається з копії наказу від 22.08.2014 року №76ш, у зв`язку з утворенням військових прокуратур, зокрема реорганізовано прокуратуру Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у військовій сфері у військові прокуратури регіонів.

Відтак, позивач продовжив роботу у реорганізованій структурі та з 03.09.2014 року призначений першим заступником військового прокурора Західного регіону України.

Всі накази про переміщення на службі як у прокуратурі Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у військовій сфері (до 03.09.2014 року) так і військовій прокуратурі(з 03.09.2014) здійснені згідно особисто поданих позивачем рапортів, копії яких долучено до матеріалів справи.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з 03.09.2014 року до 24.07.2018 року про видачу трудової книжки. Відтак, більше трьох років позивач не звертався до відповідача щодо видачі трудової книжки чи повідомлення причин не видачі такої.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач вказує про перебування ним на лікуванні та у відрядженнях.

Аналізуючи подані позивачем документи в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду судом встановлено, що останній перебував на лікуванні:

- у 2015 році: з 03.03.2015-18.03.2015 (16 днів), з 20.05.2015- 18.06.2015 (30 днів), з 15.07.2015 року по 24.07.2015 року ( 10 днів), з 11.08.2015 по 19.08.2015 (9 днів), з 07.09.2015 року по 18.09.2015 року (12 днів), з 24.09.2015 року по 13.10.2016 року (20 днів), всього – 97 днів за 2015 рік;

- у 2016 році: з 26.08.2016 року по 26.09.2016 року (32 дні); з 27.09.2016 року по 20.10.2016 року (24 дні); з 21.10.2016 року по 27.10.2016 року (7 днів); з 28.10.2016 року по 21.11.2016 року (25 дні); з 22.11.2016 по 09.12.2016 року (18 днів); з 22.12.2016 по 31.12.2016 року (10 днів), всього – 116 днів за 2016 рік;

- у 2017 році: з 18.05.2017 по 26.06.2017 (40 днів), з 27.06.17 по 07.07.2017 (11 днів), з 07.08.2017 по 21.08.2017 (15 днів), з 30.08.2017 року по 09.09.2017 року (11 дні), з 11.09.2017 по 03.10.2017 року (23 дні), всього – 100 днів за 2017 рік.

Також судом береться до уваги перебування позивача у службовому відрядженні у складі сил та засобів, які залучаються та беруть участь в Антитерористичній операції з 03.09.2014 по 29.12.2014 року.

Судом не беруться до уваги покликання позивача на перебування у короткотривалих до 5 днів службових відрядженнях як на поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Відтак, позивачем не обґрунтовано наявності перешкод чи труднощів для своєчасного вчинення процесуальних дій щодо подання позову та звернення до відповідача про видачу трудової книжки у період січня – лютого 2015 року, з 19.03.2015 року по 19.05.2015, з 19.06.2015 – 15.07.2015, з 25.07.2015 – 10.08.2015, з 20.08.2015 по 06.09.2015, з 14.10.2016 року по 25.08.2016 року, з 01.01.2017 року по 17.05.2017, з 08.07.2017 по 06.08.2017, та з 03.10.2017.

Щодо тверджень позивача про неможливість працевлаштування з вересня 2014 року, суд до таких ставить критично з огляду на те, що позивач продовжував працювати у реорганізованому органі та подавав про це рапорт.

Судом враховуються пояснення відповідача про те, що з 14.01.2015 року по 23.03.2015 року позивач виконував обов`язки військового прокурора регіону, відповідно до наказу №24 від 14.05.2014 року до обов`язків якого входило контролювати, не допускати та усувати порушення трудового та іншого законодавства.

З огляду на викладене, суд вважає твердження позивача про неможливість звернення до суду необґрунтованими та безпідставними, оскільки вказана обставина, на думку суду, жодним чином не позбавляла позивача можливості звернутись до суду у встановлений КАС України строк.

З приводу доводів позивача, викладених у запереченні на клопотання, слід зазначити наступне.

З врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки /пункт 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" № 2 від 06 березня 2008 року/.

Відповідно до частини 1, 2 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При цьому слід виходити з того, що спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі, а інші спори, зокрема, про зміну дати і формулювання звільнення, про оплату часу вимушеного прогулу не є спорами про звільнення. Тому при зверненні до суду з такими заявами діє тримісячний строк. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено (як виняток) місячний строк.

Стаття 233 Кодексу законів про працю України визначає момент - день, з якого слід обчислювати строк для звернення до суду з позовом про захист порушеного права. Як слідує зі змісту наведеної норми, повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, в статті кодексу конкретизується це правило стосовно до випадку звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

При цьому обчислення строку з дня вручення копії наказу про звільнення або трудової книжки є лише конкретизацією загального правила про обчислення строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його суб`єктивних трудових прав. Отже слід вважати, що при першій же дії роботодавця працівник і дізнався про порушення права.

Відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (Справа N 1-5/2012) в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237 1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Згідно мотивувальної частини цього ж рішення Конституційний Суд України дійшов

висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (Справа N 1-13/2013) в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За змістом норми статті 12 Закону України "Про оплату праці" норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

В той же час, як слідує зі змісту позовних вимог, зазначені вимоги стосуються покладення на відповідача обов`язку здійснити позивачу виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за невидачу належним чином оформленої трудової книжки з 03.09.2014 року по день належного оформлення та видачі трудової книжки.

При цьому, як слідує з матеріалів справи, позивач дізнався або повинен був дізнатись про те, що відповідач вчинив, на думку позивача, дії пов`язані із затримкою видачі трудової книжки на момент прийняття наказу від 03.09.2014 року №1246 к, від 03.09.2014 №8-вк., з дня ознайомлення з такими наказом №1246 к, оскільки саме в цей день роботодавець зобов`язаний видати йому трудову книжку.

Також, згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Датою, з якої позивач мав би довідатися про порушення своїх трудових прав, є наступний день після звільнення. Саме від цієї дати (03.09.2014 року) минуло більше трьох років до звернення до суду з вказаним позовом.

За таких обставин, в даному випадку ще після 03.09.2014 року, тобто одразу після звільнення, позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а саме про не оформлення та невидачу йому трудової книжки в день звільнення.

В той же час позивач подав адміністративний позов до суду 06.08.2018 року, тобто з порушенням тримісячного строку звернення до суду встановленого частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України.

Вимога позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки не є стягненням грошового забезпечення, а є компенсацією (санкцією) за час затримки видачі трудової книжки. Це є свого роду відповідальність роботодавця за несвоєчасну видачу трудової книжки. До структури заробітної плати не входить середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, який виплачується у разі затримки видачі трудової книжки. Тому, до вказаних правовідносин необхідно застосовувати встановлений законом строк звернення до суду з позовом.

Отже, суд вважає, що зазначені у заяві про поновлення строку звернення до суду підстави для поновлення строку звернення до суду є неповажними та недоведеними документально.

Відповідно до чч.3,4 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість клопотання відповідача та наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду та відсутність поважних причин для його поновлення.

Керуючись статтями 123, 240, 248, 256, 292, 295 КАС України, суд-

ухвалив:

Клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду – задоволити.

Позов ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України про визнання протиправними рішення та дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення (проголошення).

Повне судове рішення складено 26.12.2019 року.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна