Рішення № 86632227, 23.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 року № 320/4546/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І.,

при секретарі судового засідання Лубянської Д.С.,

за участі:

представника позивача - Єрміліна С.О.,

представника відповідача - Куртомоллаєва А.Є.,

третя особа - не з`явилась,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Київський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 04 червня 2019 року внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оформлене пунктом 28 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05 липня 2019 року №88;

- зобов`язати Міністерство оборони України (код 00034022) вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу, з урахуванням права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, внаслідок травми та захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 04 червня 2019 року, з урахуванням проведених виплат та факту подання ОСОБА_1 всіх документів, передбачених законодавством, відповідно до порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відмова відповідача у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги є протиправною, безпідставною та такою, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства. Стверджено, що посилання комісії на пункт четвертий статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яким врегульовано отримання одноразової грошової допомоги у разі зміни групи інвалідності, є неправильним, адже ІІ група інвалідності була встановлена позивачу вперше та при первинному огляді.

Відповідач адміністративний позов не визнав, подав до суду письмовий відзив, в якому вказав, що оскаржуване рішення прийнято комісією Міністерства оборони України у відповідності до положень законодавства. Пояснив, що між первинною втратою працездатності позивача на 20% та втратою працездатності у виді встановлення йому ІІ групи інвалідності, пройшов термін понад 2 року, у зв`язку із чим, відсутні підстави для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, внаслідок травми та захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Третя особа наданим їх правом, передбаченим статтею 165 КАС України, не скористалась, пояснень по суті справи суду не надала.

Ухвалою суду від 27.08.2019 відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі.

Протокольною ухвалою суду від 21.11.2019, без виходу до нарадчої кімнати, суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 23.12.2019, прибули представник позивача та представник відповідача. Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, представник відповідача з адміністративним позовом не погодився, наполягав на відмові у його задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних Сил України на різних посадах.

Як убачається з матеріалів справи, під час проходження служби та виконання завдань за призначенням в зоні проведення АТО, 26 лютого 2015 року, під час переміщення між опорними пунктами, внаслідок підриву МТЛГБ на фугасі, позивачем було отримано мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку 1-2 ступеня, акустичну травму.

Згідно із витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця №2055 від 08.06.2015, встановлено, що мінно-вибухова травма (МВТ, ЗЧМТ, струс головного мозку 26.02.2015). Посттравматична сенсоневральна приглуховатість зліва. Стан після перенесеної гострої реакції на стрес у вигляді стійкого астено-неврологічного та інсомничного синдромів з виходом в компенсацію, - травма, захворювання, так, пов`язане із захистом Батьківщина (а.с. 19).

26 травня 2016 року позивачу було встановлено 20% втрати працездатності застрахованої особи та виплачено грошову допомогу у сумі 20300,00 грн.

Ухвалою суду від 16.12.2019 у Міністерства оборони України витребовувалась належним чином засвідчена копія довідки від 26.08.2016 про встановлення ОСОБА_1 20% втрати працездатності.

Проте, суд отримав лист відповідача від 16.12.2019, в якому зазначено, що для отримання необхідного документу доцільно звернутися до Київського обласного військового комісаріату.

У той же час, Київський обласний військовий комісаріат у своєму листі від 27.11.2019 зазначив, що він не є носієм інформації щодо встановлення 20% втрати працездатності ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що при розгляді даної у контексті встановлення позивачу 20% втрати працездатності, суд керується тим, що факт встановлення такої втрати працездатності та виплати у зв`язку із цим грошової допомоги, не ставилось під сумнів сторонами спору, а матеріали справи є достатніми для його вирішення.

Відповідно до свідоцтва про хворобу №589 від 10.07.2018, діагноз позивача: стійкий помірно виражений астено-неврологічний стан після перенесеної гострої реакції на стрес у акцентуйованої за змішаним типом особистості, ускладнений інсомнією. Гіпертонічна хвороба І ст, хронічний гастродуоденіт у фазі нестійкої ремісії. Гастроезофагальна рефлюксна хвороба з езофагітом, неалкогольна жирова хвороба печінки без порушення функції. Хронічний панкреатит у фазі ремісії. Порушення торелантності до глюкози. Захворювання, так, пов`язані із захистом Батьківщини.

Наслідки мінно-вибухової травми (26.02.2015): закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, укубаротравми, у вигляді цефалгічного, церебрастенічного синдромів з вегетативною нестійкістю, емоційно-вольовими порушеннями, хронічної двобічної нейросенсорної приглуховатості при сприйнятті шепітної мови на ліве вухо до 1 м, на праве 1,5 м, субатрофії зорових нервів зі звуженням полів зору концентрично на 20-30*, переферичною дистрофією сітківок обох очей при гостроті зору 0,5 не корегує на кожне око. Травма, так, пов`язана із захистом Батьківщини (а.с. 20-21).

Судом встановлено, що Наказом командира військової частини А1619 від 17.07.2018 року №168, позивача було виключено зі списків частини та звільнено у запас (а.с. 22).

У подальшому, 04 червня 2019 року, під час первинного огляду Броварською міжрайонною МСЕК, ОСОБА_1 було встановлено II групу інвалідності, довічно, з 04.06.2019 (а.с. 23).

На підставі наведеного, позивачем на адресу Київського обласного військового комісаріату було подано документи до комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, для призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ-Ї групи інвалідності.

Київським обласним військовим комісаріатом пакет документів для призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ-ї групи інвалідності, було направлено на адресу Міністерства оборони України для прийняття відповідного рішення.

5 липня 2019 року комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум ухвалила рішення, оформлене пунктом 28 протоколу №88, про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки встановлення групи інвалідності відбулося у понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.

Комісією зазначено, що ступінь втрати працездатності визначається у відсотках втрати працездатності (групи інвалідності). Ураховуючи, що між первинною втратою працездатності, яка визначалась у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення ІІ групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки, немає підстав для призначення одноразової грошової допомоги (а.с. 26).

Вважаючи, що рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 28 протоколу №88 від 05.07.2019 є протиправним і таким, що порушує права позивача, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон України № 2011- XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частини першої статті 16 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною другою статті 16 Закону України № 2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Так, відповідно до пункту четвертого частини другої статті 16 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 16-2 Закону України № 2011-XII (в редакції станом на час прийняття відповідачем рішення про відмову у призначення допомоги від 07.12.2018) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Частиною дев`ятою статті 16-3 Закону України №2011-XII, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, яка прийнята відповідно до п. 2 ст.16-2, п. 9 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).

Відповідно до Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» інвалідність це міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Частиною другою пункту третього Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 19 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста є наслідком:

- вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

- вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;

- навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

- подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Перелік, наведений у пункті 19 Порядку №975, є вичерпним.

Суд звертає увагу на той факт, що 04.06.2019 відбувся первинний огляд позивача Броварською міжрайонною МСЕК та позивачу при первинному огляді вперше було встановлено ІІ групу інвалідності довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0081130.

Враховуючи, що позивачу 04.06.2019 вперше при первинному огляді МСЕК було встановлено ІІ групу інвалідності, у зв`язку з захворюванням та травмою, пов`язаними із захистом Батьківщини, в силу вищезазначених положень він має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Зазначені відповідачем підстави відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, із посиланням на абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ та пункт 8 Порядку № 975 про те, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, суд вважає очевидно необґрунтованими.

На думку суду, відповідач помилково вважає, що у позивача відбулася зміна групи інвалідності або її причина, або зміна ступеня втрати працездатності, адже у позивача відбулося первинне встановлення інвалідності після визначення ступеню втрати працездатності, що не визначено, як підстава для відмови у призначенні ОГД.

Так, у позивача не відбулося зміни групи інвалідності чи її причини, адже група інвалідності позивачу вперше була встановлена при первинному огляді МСЕК 04.06.2019.

Більше того, у ході судового розгляду встановлено та не спростовано відповідачем, що у позивача не відбулася зміна ступеня втрати працездатності, адже встановлений позивачу ступінь втрати працездатності 20% після цього не змінювався.

Отже, жодної з обставин, зазначеної відповідачем як підстава для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, не існує.

Частинами другою та четвертою статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Такі положення норми статті 16-3 застосовуються при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги, яка повинна виплачуватись при встановленні інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

Системний аналіз наведених правових норм (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Аналогічна правова позиція вкладена в постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року у справі № 21-563а14, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 806/694/16, від 15 березня 2018 року у справі № 816/4195/15, від 21 червня 2018 року у справі № 751/4367/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 295/14297/16-а, від 13 грудня 2018 року у справі № 623/1711/17, від 05 квітня 2019 року у справі №820/4143/18.

Стаття 16 Закону України № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, натомість строків реалізації такого права на одноразову грошову допомогу не передбачено ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.

Абзац 2 частини 4 статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ встановлює обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги. Такими обмеженнями є: зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін.

За таких обставин до позивача не можуть бути застосовані положення частини четвертої статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ у частині, що стосується обмеження виплати одноразової грошової допомоги понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

Окремо, щодо обставини, на яку посилається відповідач про те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 стаття 16-3 Закону № 2011-ХІІ була доповнена абзацом другим частини четвертої, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було доповнено частину четверту статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» абзацом 2, відповідно до якого, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Так, у силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 01.01.2017, не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення первинної групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) за часовий проміжок з 2015 по 2019 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону у часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного зміни групи інвалідності або її причини для позивача, починаючи з 04.06.2019, і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний термін.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.03.2018 у справі № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Також, відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

За змістом положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дії чи утримується від їх вчинення.

Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень протиправними.

Безумовно, з прийняттям оспорюваного рішення позивач позбавлений можливості отримати та розпорядитися належною йому одноразовою грошовою допомогою, а відтак прийнявши рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, відповідач допустив не передбачуване для позивача втручання у майнові права та інтереси позивача.

Щодо формулювання позовних вимог про зобов`язання Міністерства оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, з урахуванням його права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 04 червня 2019 року, з урахуванням проведених виплат та факту подання усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд звертає увагу, що на підставі досліджених матеріалів справи та встановлених у ході судового розгляду фактичних обставин, та з урахуванням наведених вище мотивів, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення, та відповідно про наявність законних підстав для призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, суд зазначає, що належним способом захисту, є зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 04 червня 2019 року внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оформлене пунктом 28 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05 липня 2019 року №88.

Зобов`язати Міністерство оборони України (код 00034022) призначити та виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу, з урахуванням права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, внаслідок травми та захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 04 червня 2019 року, з урахуванням проведених виплат та факту подання ОСОБА_1 всіх документів, передбачених законодавством, відповідно до порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.

Дата складення і підписання повного тексту рішення - 26 грудня 2019 р.