Рішення № 86632214, 17.12.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 грудня 2019 року м. Рівне №460/3110/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Головатчик А.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: представник Ісаєва О.С., відповідача: представник Терновець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доДержавної установи "Городоцький виправний центр (№131)" визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

01.11.2019 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної установи «Городоцький виправний центр (№131)» про визнання протиправною бездіяльності адміністрації та просив зобов`язати адміністрацію Державної установи «Городоцький виправний центр (№ 131)» в порядку, визначеному чинним законодавством, направити його до комунального закладу «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня» для медичного психіатричного огляду та стаціонарного лікування.

Ухвалою суду від 04.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/3110/19; розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.11.2019.

28.11.2019 підготовче засідання відкладено до 06.12.2019 у зв`язку з необхідністю отримання ухвали Рівненського апеляційного суду.

Ухвалою суду від 06.12.2019 підготовче засідання закрито і призначено розгляд справи по суті на 17.12.2019.

В судовому засіданні 17.12.2019 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Згідно з позовною заявою та поясненнями представника позивача в судовому засіданні, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що відповідач всупереч кримінально-виконавчому законодавству і «Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі» з 19.04.2019 не надає позивачу дозвіл на короткочасний виїзд до КЗ «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня» для огляду і стаціонарного лікування. Вважає, що така бездіяльність порушує право позивача на охорону здоров`я гарантоване йому законом. Зазначив, що позивач відбуває покарання у виді обмеження волі у Державній установі «Городоцький виправний центр (№ 131)» і страждає на психічне захворювання. За час його перебування в установі виконання покарань стан його здоров`я суттєво погіршився, що зумовило його звернення до адміністрації закладу з проханням надати можливість отримати стаціонарне лікування, яке рекомендоване йому медичним висновком у закладі, який може його надати. Проте, відповідач неодноразово відправляв його на огляд у КЗ «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення», який не проводив його належного лікування. Вказав, що безпідставне невжиття відповідачем ефективних заходів щодо забезпечення йому необхідної медичної допомоги, які він зобов`язаний був здійснити, негативно впливає на стан його здоров`я. З огляду на наведене, сторона позивача просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно з відзивом на позов та поясненнями представника в судовому засіданні, сторона відповідача позов не визнає. Суть заперечень зводиться до того, що відповідно до частини другої статті 63 КВК України направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення установами охорони здоров`я. Повідомив, що неодноразово надавав дозволи позивачу на короткочасні виїзди у КЗ «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» для отримання лікарської консультації по місцю знаходження виправного центру. Також звертався до цього медичного закладу з проханням надати висновок про стан здоров`я засудженого щоб на його підставі направити позивача на лікування у м. Львів. Однак до цього часу відповіді на своє звернення не отримав. Поряд з цим, без наявності такого документа відповідач невзмозі надати дозвіл ОСОБА_1 на виїзд для лікування в КЗ «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня». Крім того зауважив, що норми Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі» не можуть застосовуватися до позивача, оскільки він відбуває покарання у виді обмеження, а не позбавлення волі. З таких підстав сторона відповідача вважає, що вжито всіх необхідних заходів для організації лікування засудженого, а тому просила у позові відмовити.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив такі обставини справи та фактичні правовідносини сторін.

Матеріалами справи стверджується і сторони не заперечують, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді обмеження волі строком на три роки в Державній установі «Городоцький виправний центр №131».

З 08.03.2017 він перебуває під амбулаторним спостереженням в спеціалізованій амбулаторії «ЕГО» з діагнозом «Біполярний афективний розлад» і взятий під активне спостереження (а.с.17-18)

Відповідно до виписки із медичної картки №863/2018 виданої лікарем Івано-Франківської обласної психоневрологічної клінічної лікарні №1 від 02.07.2018 ОСОБА_1 хворіє на психіатричне захворювання, а саме на гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії, афективно-параноїдальний синдром (а.с.11-12). З 25.05.2018 по 02.07.2018 проходив стаціонарне лікування у цій лікарні. Виписаний у зв`язку з покращенням стану пацієнта. Згідно з довідкою медичного закладу від 19.07.2019 №192 знаходиться на психоневрологічному обліку з 2018 року (а.с.14).

03.10.2018 лікарем приватної медичної практики по спеціальності «Психіатрія» позивачу встановлений діагноз - біполярний афективний розлад і призначене лікування, що підтверджується випискою із його медичної карти амбулаторного хворого №48/17 (а.с.15).

12.02.2019 Державна установа «Городоцький виправний центр №131» надіслала лист головному лікарю КЗ «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня» з проханням повідомити щодо можливості проходження медичного огляду і лікування засудженого ОСОБА_1 (а.с. 23)

25.02.2019 КЗ «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня» надала відповідь про можливість проходження позивачем психіатричного огляду, а також стаціонарного лікування у цьому медичному закладі (а.с.24).

17.04.2019 захисником засудженого ОСОБА_1 до адміністрації Державна установа «Городоцький виправний центр №131» подано клопотання, зокрема, щодо направлення засудженого для проходження обстеження у КЗ «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня» (а.с.21-22).

Листом №60/80/2424 від 03.05.2019 захиснику було повідомлено, що виправним центром направлено запит до КЗ «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» про надання направлення позивачу для проходження лікування у КЗ «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня».

Наказами начальника установи виконання покарань позивачу з 18.12.2018 по 07.11.2019 неодноразово надавався дозвіл на короткочасний виїзд за межі виправної колонії до КЗ «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» для отримання лікарської консультації (а.с.61,63,65,67,68,69,70).

У висновках за результатами медичного обстеження ОСОБА_1 в КЗ «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» від 18.12.2018, 16.04.2019 міститься інформація, що показів до його стаціонарного лікування немає (а.с.62-64).

В подальшому, згідно з витягом з постанови лікарсько-консультативної комісії КЗ «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» від 22.07.2019 стан здоров`я позивача погіршився і йому було рекомендовано пройти обстеження та лікування у відомчому закладі охорони здоров`я (а.с.16).

Такі ж медичні рекомендації щодо необхідності стаціонарного лікування містяться у пункті 8 консультаційного висновку спеціаліста КЗ «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня» від 03.12.2019 (а.с.84).

Інші докази подані відповідачем, а саме: довідку відповідача (а.с.60) і акт (а.с.71), клопотання засудженого без дати і підпису (а.с.19-20), лист КЗ «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня» (а.с.25) судом відхиляються і не враховуються при ухваленні рішення, оскільки не мають значення для предмета доказування у цій справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України і Кримінально-виконавчим кодексом України, який є складовою частиною кримінально-виконавчого законодавства України, що регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими, а також Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

Згідно статті 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Відповідно до частини другої статті 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Стаття 8 КВК України визначає основні права засуджених, зокрема, право на охорону здоров`я в обсязі, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров`я, за винятком обмежень, передбачених законом. Охорона здоров`я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засудженому гарантується право на вільний вибір і допуск лікаря для отримання медичної допомоги, у тому числі за власні кошти.

Згідно з частиною четвертою статті 7 КВК України правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Частиною третьою статті 59 КВК України встановлено, що засудженим до покарання у виді обмеження волі може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках, зокрема, за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку.

Згідно з частиною другою статті 63 КВК України направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення установами охорони здоров`я.

Відповідно до частини п`ятої статті 111 КВК України порядок короткочасних виїздів засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Зокрема,порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі виправних колоній мінімального рівня безпеки, дільниць соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки, виховних колоній та виправних центрів регулюється Інструкцією про порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі установ виконання покарань затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 22.11.2011 №3361/5.

Відповідно до пункту 3 цієї Інструкції, засудженим до обмеження волі може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, визначених для засуджених до покарань у виді позбавлення волі, а також з причин, серед яких є необхідність звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку.

Згідно з пунктом 7 даної Інструкції дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником установи з урахуванням особи і поведінки засудженого під час відбування покарання. Його тривалість встановлюється начальником установи з урахуванням підстав, відповідно до яких надається короткочасний виїзд, та віддаленості установи від населеного пункту, до якого виїжджає засуджений.

Пунктом 8 згаданої Інструкції встановлено, що рішення про надання засудженому дозволу на короткочасний виїзд приймається начальником установи (особою, яка виконує його обов`язки) не пізніше доби з часу одержання документів. Про необхідність короткочасного виїзду засуджений подає на ім`я начальника установи письмову заяву, до якої додається документ, що підтверджує наявність особистих обставин (за винятком вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення). Такі документи зберігаються в особовій справі засудженого.

Пунктами 9 і 10 вказаної вище Інструкції визначено, що за результатами розгляду питання про надання засудженому короткочасного виїзду персоналом відділу по контролю за виконанням судових рішень установи складається висновок про короткочасний виїзд засудженого, який підписується начальником установи (особою, яка виконує його обов`язки). При позитивному вирішенні адміністрацією установи питання про надання засудженому короткочасного виїзду видається відповідний наказ. При відмові засудженому у короткочасному виїзді у висновку зазначаються причини відмови. Висновок доводиться під підпис засудженому і долучається до його особової справи.

Суть спору у даній справі полягає у вчиненні чи невчиненні відповідачем всіх дій, які він повинен був здійснити для забезпечення реалізації права позивача на отримання належного психіатричного лікування.

Як встановлено судом ОСОБА_1 відбуває покарання у виді обмеження волі строком на три роки в Державній установі «Городоцький виправний центр №131».

Водночас, позивач страждає на психічне захворювання і знаходиться на психоневрологічному обліку з 2018 року, а відтак потребує медичної допомоги, у тому числі обстеження і лікування у закладах охорони здоров`я за необхідності.

У Державної установи «Городоцький виправний центр №131» немає медичної частини, а медичним закладом, куди він неодноразово направлявся, йому не пропонувалось лікування його захворювання.

Відповідач стверджує, що у висновках обстеження проведених КЗ «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» від 18.12.2018 і 16.04.2019 встановлено, що показань для стаціонарного лікування пацієнта немає, а тому підстав для направлення позивача на лікування не було.

Суд відхиляє ці доводи, оскільки звернення про надання дозволу для виїзду на лікування від захисника засудженого було подано хронологічно пізніше ніж проводилися вказані медичні огляди.

Так, 17.04.2019 захисником засудженого ОСОБА_1 до адміністрації Державна установа «Городоцький виправний центр №131» направлено клопотання, зокрема, щодо направлення засудженого для проходження обстеження у КЗ «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня».

Проте, на дату ухвалення рішення, тобто станом на 17.12.2019 відповідач не дав дозвіл ОСОБА_1 на виїзд у визначений ним медичний заклад для отримання там належного стаціонарного лікування, не зважаючи на те, що стан засудженого після 17.04.2019 (дати подання клопотання) погіршився і йому було рекомендовано пройти стаціонарне лікування. Цей факт підтверджується наявними медичними висновками двох закладів охорони здоров`я: КЗ «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» від 22.07.2019 та КЗ «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня» від 03.12.2019.

З огляду на наведене, суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що для надання позивачу дозволу для виїзду на лікування у КЗ «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня» відсутнє направлення на лікування (медичний висновок), оскільки це спростовується належними і допустимими доказами наявними у матеріалах справи. Поряд з цим, суд зауважує, що цей медичний заклад відповідає встановленим законодавством вимогам для надання психіатричної допомоги засудженим та погодився здійснити огляд і надати належне стаціонарне лікування ОСОБА_1 .

У матеріалах справи наявні два медичні висновки, які є підставою для звернення позивача до медичного закладу для отримання стаціонарного лікування, що, на переконання суду буде більш ефективним заходом для покращення стану психічного здоров`я засудженого ніж направлення його на огляд наказами відповідача до КЗ «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення», які не дали позитивного результату.

Суд зауважує, що для надання позивачу дозволу на виїзд за межі виправного центру на лікування були наявні всі передбачені законом умови, а саме:погіршення стану його здоров`я, що зумовило необхідність звернення в медичний заклад за допомогою, а також наявність відповідного медичного висновку. Однак, не зважаючи на такі обставини, відповідач такого дозволу не надав, хоча повинен був це зробити.

Стосовно тверджень представника Державної установи «Городоцький виправний центр (№131)» про те, що відповідач звертався про надання медичного висновку до КЗ «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення», однак відповіді до цих пір не надано, то суд критично оцінює їх, оскільки до матеріалів справи такого запиту не долучено. Жодних доказів на підтвердження таких доводів не надано, а тому суд їх відхиляє.

Також непереконливими є аргументи позивача і відповідача щодо застосування у цій справі законодавства, яке визначає порядок проведення судово-психіатричних експертиз, тому що ці нормативно-правові акти не регулюють спірні відносини, які склались між сторонами.

Щодо посилань позивача на «Порядок організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі» затверджений спільним наказом Міністерства охорони здоров`я України і Міністерства юстиції України №1348/5/572 від 15.08.2014, то суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 розділу I «Загальні Положення» вказаного Порядку, він визначає основні засади організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі та взаємодію закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги засудженим.

Згідно з статтею 51 Кримінального кодексу України обмеження волі і позбавлення волі є різними видами покарань за критерієм їх суворості. Поряд з цим обмеження волі є менш суворим видом покаранням ніж позбавлення волі.

Аналогія права або закону в кримінальному праві, у тому числі кримінально-виконавчому праві за загальним правилом застосуванню не підлягає.

Відтак, суд погоджується з доводами відповідача, що при вирішенні цього спору не можливо керуватися Порядком №1348/5/572, оскільки позивач відбуває покарання у виді обмеження волі, а не її позбавлення.

Таким чином механізм надання медичної допомоги засудженим саме до обмеження волі, зокрема, позивачу належним чином не врегульований чинними нормативно-правовими актами.

Проте, суд вважає неприпустимим невжиття відповідачем протягом тривалого часу щодо надання належного лікування засудженому, зважаючи на рекомендації лікарів і серйозність його захворювання, яке безумовно впливає на його повсякденне життя з огляду на наступне.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, в рішенні у справі «Король та інші проти України» (пункт 8) Європейський суд зазначив, що «належність» медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення. У цьому контексті зрозуміло, що державні органи повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування, а у випадку, коли це викликано медичним станом, - регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув`язненої особи або запобігання їхньому ускладненню Суд підкреслив, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має бути відповідною рівню допомоги, яку державні органи зобов`язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватись медичне лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань. Невжиття заходів щодо надання особам, які утримуються в установах виконання покарань належної медичної допомоги може визнаватися нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням із засудженими.

З огляду на наведене, суд вважає, що внаслідок ненадання відповідачем дозволу на короткочасний виїзд засудженого у КЗ «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня» на стаціонарне лікування ним було порушено права ОСОБА_1 на отримання вичерпної та належної медичної допомоги під час відбуття покарання. Відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання бездіяльності Державної установи «Городоцький виправний центр №131» підлягає задоволенню.

Щодо іншої позовної вимоги зобов`язання адміністрації Державної установи «Городоцький виправний центр (№ 131)» в порядку, визначеному чинним законодавством, направити засудженого ОСОБА_1 до комунального закладу «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня» для медичного психіатричного огляду та стаціонарного лікування, як способі відновлення порушеного права позивача, суд зазначає таке.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Таким чином, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №3-рп/2003 від 30.01.2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Окрім того, суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Тобто, наслідком встановлення судом протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень є обов`язок суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

За умови відсутності визначеної законодавством необхідності вчинення дій суб`єктом владних повноважень, бездіяльність суб`єкта владних повноважень не є протиправною, оскільки не суперечить законодавству та не створює для особи жодних негативних наслідків.

Отже, встановивши протиправну бездіяльність відповідача, суд має зобов`язати відповідача вчинити дії спрямовані на відновлення порушених такою бездіяльністю прав позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача направити ОСОБА_1 до комунального закладу «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня» для медичного психіатричного огляду та стаціонарного лікування забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача на належне медичне лікування та є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду адміністративної справи відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування та не підтвердив правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах. Натомість позовні вимоги відповідають обставинам справи, ґрунтуються на вимогах закону та підтверджені належними й допустимими доказами, відтак підлягають задоволенню повністю.

Документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору (а.с.4) суд присуджує на користь позивача відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1) до Державної установи "Городоцький виправний центр (№131)" (код ЄДРПОУ 08575616, вул.Барона Штейнгеля, 92 А, с.Городок, Рівненський район, Рівненська область, 35331 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати адміністрацію Державної установи "Городоцький виправний центр (№ 131)" в порядку, визначеному чинним законодавством, направити засудженого ОСОБА_1 до комунального закладу "Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня" для медичного психіатричного огляду та стаціонарного лікування.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державної установи "Городоцький виправний центр (№131)".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 26 грудня 2019 року.

Суддя Друзенко Н.В.