
Справа № 420/6373/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-3972/13- 19-СГ від 23 липня 2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» - згідно з яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) орієнтовною площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, в зв`язку з тим, що земельний масив, в якому розташована бажана до відведення земельна ділянка, вже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою; зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження у відповідності до ст. 12 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, а позивачу відповіді на відзив.
Позивач в судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. Позов обґрунтований тим, що позивач 02.10.2018 року звернувся до відповідача із клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів). За результатом розгляду зазначеного клопотання Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області відмовлено у його задоволенні. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2019 року у справі № 420/918/19 зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути відповідне клопотання. Внаслідок повторного розгляду клопотання позивача було прийнято наказ №15-3972/13-19-СГ від 23.07.2019 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) орієнтовною площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, в зв`язку з тим, що на земельний масив, в якому розташована бажана до відведення позивачу земельна ділянка, вже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою. Позивач вважає, що наказ відповідача є протиправним, в зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. Відзив на позовну заяву (аркуші справи 35-40) обґрунтований тим, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки при повторному розгляді клопотання з`ясовано, що на земельний масив, в якому розташована бажана до відведення позивачу земельна ділянка, вже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою. Крім того, зазначено, що між Головним управлінням Держгеокадастру у Одеській області та державним підприємством «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» укладено договір № 34 від 04.03.2019 року на підготовку лотів до проведення земельних торгів.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищевикладені приписи КАС України суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача, заперечення відповідача, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 02 жовтня 2019 року звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) (аркуш справи 22).
За результатами розгляду зазначеної заяви, Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки з підстав того що земельна ділянка, яка зазначена в заяві наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 12.09.2018 № 77 включена у перелік земельних ділянок, право оренди на які, виставляється на земельні торги окремими лотами і до якого включена земельна ділянка, що зазначена у заяві позивача.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року у справі № 420/918/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) відмовлено.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року по справі № 420/918/19 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 – задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути питання щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) із прийняттям відповідного владного рішення організаційно-розпорядчого характеру, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даній постанові. В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено (аркуші справи 13-21).
Відповідно до ст. 15?, 118, 122, 123, та 134 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 року №308, на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року №420/918/19, враховуючи наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеськй області від 11.03.2019 року №15-1255/13-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області 23.07.2019 року винесено наказ №15-3972/13-19-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» (аркуш справи 25). Позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) орієнтовною площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, в зв`язку з тим, що на земельний масив надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі, і на бажану до відведення позивачу земельну ділянку (аркуш справи 25).
Позивач не погодився з правомірністю вищезазначеного наказу відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, а тому звернувся до суду з цим.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного Кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно із ч. 3 ст. 78 Земельного Кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до ст. 19, ч. 2, 3 ст. 22 Земельного Кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно із п. «б» ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст.121, ч. 6, ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства - в розмірі 2,0 гектарів.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
При цьому, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином для отримання земельної ділянки безоплатно у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого компетентним органом приймається рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в наданні такого дозволу, яка має бути вмотивованою.
При цьому, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано клопотання від 02.10.2018 року із зазначенням цільового призначення земельної ділянки та її розмірів, які відповідають нормам безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, до заяви додані графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто, зазначена заява відповідає вимогам ст. 118 Земельного кодексу України.
Однак, позивачу наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.07.2019 року №15-3972/13-19-СГ відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) орієнтовною площею 2,0 га, із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства, в зв`язку з тим, що на земельний масив, в якому розташована бажана до відведення позивачу земельна ділянка, вже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою.
Суд звертає увагу, що договір на підготовку лотів №4 від 04.03.2019 року, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області та Державним підприємством «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» вже після звернення позивача з клопотанням від 02.10.2018 року про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).
Відповідач, відмовляючи позивачу наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-3972/13- 19-СГ від 23.07.2019 року у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність посилався на те, що на земельний масив, в якому розташована бажана до відведення позивачу земельна ділянка, вже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою.
При цьому, такої підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, яка зазначена в оскаржуваному наказі не передбачено положеннями ст. 118 Земельного кодексу України, клопотання та додані до нього документи відповідають вимогам законодавства, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-3972/13- 19-СГ від 23 липня 2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» - про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) орієнтовною площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), суд зазначає наступне.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Окрім того, в матеріалах справи з приводу даних правовідносин вже наявна постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2019 року у справі № 420/918/19, якою, зокрема, зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути питання щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності в адміністративних межах Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунків) із прийняттям відповідного владного рішення організаційно-розпорядчого характеру, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даній постанові (аркуші справи 13-21).
Однак, відповідач повторно відмовив позивачу у задоволенні клопотання наказом № 15-3972/13- 19-СГ від 23 липня 2019 року.
Аналізуючи правові обставини, які склались, суд наголошує, що згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Таким чином, суд у вказаних правовідносинах має застосувати такий захід правового впливу, який беззаперечно забезпечить належний захист порушених прав позивача. Підлягають застосуванню у даному випадку висновки суду апеляційної інстанції у справі №420/918/19, згідно яких надано оцінку попередній відмові позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Визначаючи попередню відмову неправомірною та безпідставною, обов`язком суб`єкта владних повноважень є застосування вказаних висновків при повторному розгляді заяви особи і недопущення прийняття рішення на основі тих же підстав, які суд визнав необґрунтованими.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Крім того, суд зазначає, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.
Згідно матеріалів справи, позивач – ОСОБА_1 є особою, яка брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та має статус учасника бойових дій (аркуш справи 24).
При цьому, відповідно п.14 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій передбачено першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.
В даному випадку, відповідно до п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України №898-р від 19.08.2015 року «Про питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками», зобов`язано Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру, обласні та Київську міську державну адміністрацію забезпечити розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок.
Відтак, позивач має привілейоване право на одержання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про втручання суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з наступних підстав.
Згідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано ч. 6 ст. 118 Земельного Кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
В даному випадку не є втручанням суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки позивач звертався до відповідача з питанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, проте відповідач протиправно надав ОСОБА_1 формальну відмову.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 22 грудня 2018 року у справі №804/1469/17 від 26 лютого 2019 року у справі №802/721/18-а та від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18, де зазначено що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За приписами ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: «Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Враховуючи повторну відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, зважаючи на необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне, з урахуванням відповідних позицій Верховного Суду, Європейського суду з прав людини, зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно клопотання від 02.10.2018 року за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).
Саме такий спосіб захисту порушеного права, на переконання суду, слугуватиме належним механізмом недопущення повторного порушення права позивача, а спір між сторонами буде вирішено остаточно.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 39765871) про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-3972/13- 19-СГ від 23 липня 2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою»- згідно з яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) орієнтовною площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, в зв`язку з тим, що земельний масив, в якому розташована бажана до відведення земельна ділянка, вже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою; зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) – задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-3972/13- 19-СГ від 23 липня 2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».
Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно клопотання від 02.10.2018 року за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.І. Свида
.
Судове рішення № 86632100, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 26.12.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 420/6373/19. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: