Рішення № 86631961, 16.12.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.005374

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Карп`як О.О.,

секретар судового засідання Лубоцька Н.І.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_2.,

представника відповідача Кельбас Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування вимоги про сплату боргу та рішень,-

в с т а н о в и в:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35) про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу від 06.08.2019 року № Ф-0000231307, рішення від 06.08.2019 року № 0000241307, рішення від 06.08.2019 року № 0000251307.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Головне управління ДФС у Львівській області перевищила свої повноваження, визнавши продаж ОСОБА_1 в 2016 році квартир господарською діяльністю і в такому випадку ОСОБА_1 зобов`язана була б зареєструватися фізичною особою - підприємцем і відповідно сплатити всі необхідні податки з доходів, отриманих з продажу даних квартир. Позивач стверджує, що дане твердження не відповідає положенням Господарського кодексу України, Податковому кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI і що вона сплатила всі необхідні податки, передбачені ст. 172 Податкового кодексу України при продажі більше однієї квартири в рік. У зв`язку з тим, що фіскальній службі не надано право встановлювати фізичним особам статус підприємця, вважає протиправним встановлення порушень статей 4, 7, 8, 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI, так як положення даних статей відносяться до діяльності фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. На час проведення перевірки та подання позовної заяви ОСОБА_1 не була зареєстрована підприємцем у вище зазначеному реєстрі. Просить позов задоволити.

За результатами автоматизованого розподілу 18 жовтня 2019 року визначено головуючого суддю Карп`як О.О.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 21 листопада 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, де просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. Вказав, що ОСОБА_1 протягом 2015 року здійснювала будівництво багатоквартирних житлових будинків та протягом лютого 2016 року систематичний продаж об`єктів нерухомого майна фізичним особам. За період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року ОСОБА_1 отримала дохід від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна в сумі 4 279 193,00 грн. за ознакою доходу « 104». Відповідно, починаючи з 18.02.2016 року, тобто з моменту першого продажу нерухомості платник податків-фізична особа ОСОБА_1 здійснювала господарську діяльність за КВЕД « 68.10» - купівля та продаж власного нерухомого майна. Згідно статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Отже, комплекс послідовних цілеспрямованих дій позивача з продажу нерухомого майна є систематичною діяльністю, метою якої є саме отримання прибутку, оскільки зазначені дії з продажу не можна кваліфікувати як такі, що мали на меті задоволення власних (особистих) потреб фізичної особи ОСОБА_1 , а отже, вказане є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач через канцелярію суду подала відповідь на відзив, де зазначила, що не є платником єдиного внеску, через те, що незареєстрована фізичною особою-підприємцем. Також позивач стверджує, що нею було сплачено суму податку на доходи фізичних осіб за 2016-2016 роки в розмірі 289 202,55 грн. за ставкою 5% від отриманого доходу як це передбачено пунктом 167.2 статті 167 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні 16 грудня 2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечила повністю та з підстав, викладених у відзиві на позов, просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Головним управлінням ДФС у Львівській області в березні - липні 2019 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку, за результатами якої було складено акт перевірки від 05.07.2019 року № 995/13.7/3150325164. Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2016. Згідно акта перевірки ревізором встановлено порушення п.4 ч.1 ст.4, абз.1 п.2.ч.1.ст.7, абз.1 ч.5 ст.8, абз. 3, абз.5 ч.8.ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI.

На підставі акту були винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.08.2019 р. № Ф-0000231307, із зобов`язанням позивача сплатити суми недоїмки з єдиного внеску в розмірі 10 770,32 грн., рішення від 06.08.2019 р. № 0000241307, яким, за порушення п.4 ч.1 ст.4, абз.1 п.2.ч.1.ст.7, абз.1 ч.5 ст.8, абз.3, абз.5 ч.8.ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі п.3 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застосовано штрафні санкції в розмірі 3 231,10 грн., рішення від 06.08.2019 р. № 0000251307, яким за порушення п.2 ст.6 та на підставі п.7. ч.11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застосовано штрафні санкції в розмірі 170 грн.

Позивач подала заперечення на акт перевірки від 05.07.2019 року № 995/13.7/3150325164. На що отримала відповідь Головного управління ДФС у Львівській області від 02.08.2019 року № 38032/10/13, якою повідомлено ОСОБА_1 про прийняття рішення комісією з розгляду спірних питань про правомірність та достатнь. Обґрунтованість висновків акту перевірки від 05.07.2019 року № 995/13.7/3150325164.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до пункт 2 частини другої статті 55 Господарського Кодексу України суб`єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

В ч. 1 статті 58 Господарського кодексу України зазначається, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України контролюючим органом надані повноваження на витребування від платників податків пояснень, первинних документів, а також й інших документів, що мають стосунок до обчислення податків і зборів, перелік яких законом не обмежений.

Згідно положень п. 1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV заявником на присвоєння статусу підприємця, може бути тільки фізична особа, яка має намір стати підприємцем, або уповноважена нею особа - у разі подання документів для державної реєстрації фізичної особи підприємцем фізична особа, яка має намір стати підприємцем, або уповноважена нею особа - у разі подання документів для державної реєстрації фізичної особи підприємцем

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI). Взяття на облік фізичних осіб - підприємців, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. (частина друга статті 5 Закону № 2464-VI).

Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, (далі - Порядок № 1162).

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не представлено суду копії документів, які б підтвердили інформацію, що ОСОБА_1 , на момент реалізації квартир була зареєстрована фізичною особою - підприємцем.

Суд зазначає, що норми Податкового кодексу України та Закону України № 2464-VI не надають повноважень контролюючому органу за власною ініціативою без наявності заяви та звітності платника єдиного внеску встановлювати статуту підприємця та відповідно нараховувати єдиний внесок.

У відзиві відповідач посилається на Постанову Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності від 25.04.2003 року № 3. Дана Постанова узагальнює практику та дає рекомендації щодо порушень законодавства і застосування норм, передбачених Кримінально кодексом України в редакції, яка на сьогодні втратила чинність. В Постанові також йде посилання на обов`язковість реєстрації фізичної особи відповідно до вимог Закону України «Про підприємництво», який втратив чинність з 01.01.2004 року, у зв`язку з прийняттям Господарського кодексу України та Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17.03.1993 № 24-93 який також втратив чинність 01.01.2011 р. у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в 2016 році у відповідності до вимого п. 172.2 ст. 172 Податкового кодексу України перераховано до бюджету 213959,65 грн. податку на доходи фізичних осіб з доходу в сумі 4279139,0 грн., отриманого при нотаріальному посвідчені договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Вказані обставини відображені у акті перевірки.

Суд звертає увагу на те, що в акті перевірки ГУ ДФС у Львівській області від 05.07.2019 року №995/13.7/3150325164 та рішеннях від 06.08.2019 р. зазначено порушення п.4 ч.1 ст.4, абз.1 п.2.ч.1.ст.7, абз.1 ч.5 ст.8, абз.3, абз.5 ч.8.ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Дослідивши правові положення даних статей, суд встановив, що статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено платників єдиного внеску і згідно п. 4 ч. 1 даної статті, ними є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Так як відповідачем не представлено суду доказів, які б підтверджували статус ОСОБА_1 , як фізичної особи - підприємця, то визнання відповідачем ОСОБА_1 платником єдиного внеску є протиправним, як і решта, порушень абз.1 п.2.ч.1.ст.7, абз.1 ч.5 ст.8, абз.3, абз.5 ч.8.ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», через те, що дані норми передбачені для платників єдиного внеску.

Судом також встановлено, що в рішенні від 06.08.2019 р. №0000251307 зазначається порушення п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», встановлене на підставі акта перевірки від 05.07.2019 року №995/13.7/3150325164, про те в даному акті порушення статті 6 вище наведеного Закону не виявлено.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надали суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, не навели мотивів прийняття оскаржуваних рішень.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність своїх дій щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску та застосування штрафних санкцій, як фізичній особі - підприємцю, з доходів отриманих від продажу нерухомого майна в 2016 році.

Відтак, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.. 15.5 п. 15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування вимоги про сплату боргу та рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу від 06.08.2019 року №Ф-0000231307, рішення від 06.08.2019 року №0000241307, рішення від 06.08.2019 року №0000251307, винесені Головним управлінням ДФС у Львівській області.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; код ЄДРПОУ 39462700) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 769,0 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26.12.2019 року.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна