Рішення № 86631119, 24.12.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року ЛуцькСправа № 140/3020/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Волинської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся із позовом до Прокуратури Волинської області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу; зобов`язання виплатити середній заробіток за 691 день вимушеного прогулу, пов`язаного із затримкою виконання судового рішення від 14 листопада 2016 року, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді, у сумі 1 658 670 грн 32 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області із 30 червня 2016 року; стягнуто з прокуратури Волинської області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 30 червня 2016 року по 14 листопада 2016 року включно у сумі 71 709 грн 80 коп. Вказане судове рішення фактично виконане 23 серпня 2019 року (позивача поновлено на посаді начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області із 30 червня 2016 року на підставі наказу прокурора Волинської області № 305к від 23 серпня 2019 року).

Керуючись принципами обов`язковості судового рішення, статтею 236 Кодексу законів про працю України, позивач просить стягнути із відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період із 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року (усього за 691 робочий день) у сумі 1 658 670 грн 32 коп. із застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу працівників органів прокуратури.

У відзиві на позов від 11 листопада 2019 року відповідач його вимог не визнав (арк. спр. 39-45). Вказав, що у постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року, якою ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області, були допущені описки у частині зазначення реквізитів рішення суду першої інстанції, яке скасовується, прізвища позивача. Вказані обставини (поважні причини) унеможливили виконання судового рішення одразу після набрання ним законної сили. Окрім того, за ініціативою ОСОБА_1 виконавче провадження із примусового виконання судового рішення в частині поновлення на роботі відкрите лише 09 серпня 2019 року, у цей же день позивач звернувся до Прокуратури Волинської області із відповідною заявою про його поновлення.

Керуючись наведеним, відповідач вважає, що підстав для добровільного виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі у нього не було, а навпаки - існували поважні причини для його невиконання.

Також вказав, що поновлення позивача на роботі фактично відбулось із затримкою на 692 робочих дні, а середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період із 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року становить 1 074 582 грн 68 коп.

У відповіді на відзив від 18 листопада 2019 року ОСОБА_1 вказав, що описки у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року було виправлено відповідними ухвалами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24, 25 вересня 2019 року. На його переконання, наявність таких описок стала формальною підставою для невиконання рішення суду.

Із посиланням на частину першу статті 370, 372 Кодексу адміністративного судочинства України зазначив, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Таким чином, законодавець визначає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення.

Прокуратура Волинської області 26 листопада 2019 року подала заперечення на відповідь на відзив (арк. спр. 67-70), у яких повторно зазначено про поважність причин невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року, у резолютивній частині якої допущені описки в частині зазначення прізвища позивача та реквізитів судового рішення, яке переглядалось. Постанова суду, відповідно до вимог статті 258 КАС України, була виконана у серпні 2019 року на підставі виконавчого листа, виданого Волинським окружним адміністративним судом 22 липня 2019 року.

У клопотанні від 28 листопада 2019 року (арк. спр. 4-75-76) відповідач просив відмовити у виплаті позивачу вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку з огляду на те, що трудові відносини між сторонами тривають.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи (арк. спр. 1).

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до прокуратури Волинської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року в адміністративній справі № 803/1157/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року (із урахуванням ухвал з питань внесення виправлення в судове рішення від 24 і 25 вересня 2019 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року у справі № 803/1157/16 та прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог; визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Волинської області за № 270к від 30 червня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області із 30 червня 2016 року; стягнуто із прокуратури Волинської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 30 червня 2016 року по 14 листопада 2016 року включно у сумі 71 709 грн 80 коп., без урахування податків і зборів; постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць (15 096 грн 80 коп.) допущено до негайного виконання; вирішено питання про розподіл судових витрат (арк спр. 8-12, 58, 59).

Вказане судове рішення набрало законної сили 14 листопада 2016.

Постановою Верховного Суду від 07 травня 2019 року касаційну скаргу прокуратури Волинської області залишено без задоволення; постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року у справі № 803/1157/16 залишено без змін.

На виконання Постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року, постанови про відкриття виконавчого провадження № 59768833 від 09 серпня 2019 року, наказом прокурора області № 305к від 23 серпня 2019 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області із 30 червня 2016 року (арк. спр. 13).

У зв`язку із затримкою виконання судового рішення, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частиною другою статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Отже, законодавством передбачено обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Верховний Суд у постанові від 24 січня 2019 року (справа № 760/9521/15) звернув увагу, що обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Частинами першою та сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Ця норма передбачає обов`язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб`єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. В цьому випадку орган, який розглядав спір, виносить ухвалу про виплату вказаного відшкодування.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Зазначена норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.

Заробітна плата за час вимушеного прогулу, який мав місце до постановлення рішення про поновлення на роботі, стягується з роботодавця з розрахунку середнього заробітку працівника, який визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» і «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Із пункту 5 Порядку №100, вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Таким чином, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що при несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Суд звертає увагу, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року стягнуто із прокуратури Волинської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 30 червня 2016 року по 14 листопада 2016 року включно, в частині поновлення позивача на посаді вказана постанова допущена до негайного виконання. Однак дане рішення суду було виконано лише 23 серпня 2019 року, що підтверджується відповідним наказом № 305к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 ».

Враховуючи те, що рішення суду від 14 листопада 2016 року про поновлення позивача на посаді у зв`язку із його незаконним звільненням виконане Прокуратурою Волинської області 23 серпня 2019 року, тому період із 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року є часом затримки виконання судового рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Відтак, позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме за період з із 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року.

Обставини щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача встановлені постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року у справі № 803/1157/16 та відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування у даній справі.

Наведеним судовим рішенням установлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 754 грн 84 коп. (арк. спр. 11).

На підставі листів Мінсоцполітики Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2016-2019 роки судом установлено, що час затримки у поновленні на роботі позивача становить 693 робочих днів, із яких за 2016 рік - 34 робочих дні (листопад - 12, грудень - 22); за 2017 рік - усього 249 робочих дні; за 2018 рік - усього 250 робочих днів; за 2019 рік - 160 робочих днів (січень-липень - 144 робочих дні, серпень - 16 робочих днів).

Стосовно доводів позивача про необхідність коригування середньоденної заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадового окладу за увесь період затримки виконання судового рішення (шляхом множення середньоденної заробітної плати позивача на відповідні коефіцієнти підвищення посадового окладу) суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Отже, згідно із пунктом 10 Порядку №100 коригування передбачено для випадку, коли підвищення посадових окладів відбулося : у розрахунковому періоді; у періоді, коли за працівником зберігався середній заробіток.

При цьому, в залежності від виду нарахування буде залежати і розрахунковий період - 12 або 2 місяці, що передують події.

В даному випадку середній заробіток за час затримки виконання судового рішення не є виплатою за період збереження середнього заробітку, хоч сума такого розрахунку визначається із середнього заробітку за два місяці.

Крім того, у розрахунковому періоді (квітень, травень 2016 року) не було підвищення окладу, а тому підстав для проведення коригування заробітної плати для обчислення середнього заробітку немає, оскільки підвищення окладів відбулось поза межами розрахункового періоду в період затримки виконання судового рішення.

Вказані доводи узгоджуються із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі №823/726/16.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки у поновленні на роботі складає 523 104 грн 12 коп. (754 грн 84 коп. х 693 робочих дні).

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо наявності поважних причин, які унеможливлювали виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року. Так, наявні описки у судовому рішенні не впливали на його зміст та ухвалами суду були виправлені. На переконання суду вказана обставина є формальною причиною для невиконання відповідачем постанови Львівського апеляційного адміністративного суду та порушує конституційні права позивача.

Також суд наголошує, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде працівник ініціювати примусове виконання цього рішення.

При цьому суд зважає на висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04), відповідно до яких від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

На переконання суду, відповідач не довів правомірності своїх дій, а тому, виходячи із наданих частиною четвертою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності Прокуратури Волинської області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення; стягнення із Прокуратури Волинської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у частині поновленні на роботі за період із 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року у сумі 523 104 грн 12 коп.

За вказаних обставин, виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Прокуратури Волинської області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 15, ідентифікаційний код юридичної особи 02909915) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Прокуратури Волинської області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Стягнути з із Прокуратури Волинської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у частині поновленні на роботі за період із 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року у сумі 523 104 грн 12 коп. (п`ятсот двадцять три тисячі сто чотири грн. 12 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2019 року.