Рішення № 86628106, 08.11.2019, Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/837/19

Провадження № 2/188/401/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2019 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Бурди П.О.,

при секретарі Власенко А.А.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка Дніпропетровської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Петропавлівської селищної ради Петропавлівського району Дніпропетровської області про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі – відповідач 1), Петропавлівської селищної ради Петропавлівського району Дніпропетровської області (далі – відповідач 2), про визнання права власності.

Позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що починаючи з 2005 року вона почала проживати та користуватися житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , який і на цей час перебуває у її безперервному, відкритому та добросовісному володінні та користуванні. Місце проживання позивачки зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично позивачка більше 10 років проживає у спірному житловому будинку, а зареєструвати своє місце проживання у вказаному будинку не має змоги у зв`язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на це майно та смертю його власників. Перед початком користування позивачкою вказаним будинком він був покинутий його власниками, стояв з вибитими вікнами і дверями, був зруйнований дах, двір та город заросли чагарниками, електропостачання було відключене, була відсутня огорожа.

Позивачка за власний рахунок відновила цей житловий будинок до придатного для проживання стану, з 2005 року проживає та господарює у вказаному житловому будинку, обробляє прилеглу земельну ділянку, відновила електропостачання та уклала договір про користування електричною енергією для побутових споживачів від 23.08.2005, з того часу сплачує за спожиту електроенергію, вносить земельний податок.

З 1987 року 51/100 частина цього будинку належала ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 49/100 частин – його дружині ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкові справи після їх смерті не заведені.

Спадкоємець ОСОБА_3 - його син відповідач 1 на дату смерті батька був зареєстрований разом з батьком за однією адресою, але до цього часу не вжив жодних заходів для оформлення правовстановлюючих документів на спадкове майно, будинок занедбав та покинув.

Позивачка стверджує, що протягом 14 років ніхто не звертався до неї з позовом про витребування з її володіння спірного житлового будинку.

Позивачка також вказує, що ні з ким і ніколи не укладала ніяких договорів (у тому числі й усних) щодо користування вказаним житловим будинком та встановлення строків такого користування.

Починаючи з 2005 року і по цей час ніхто не вживав жодних дій, які б перешкоджали позивачці і далі користуватися вказаним житловим будинком.

Земельна ділянка для будівництва та обслуговування спірного житлового будинку не приватизована.

Спірне нерухоме майно понад 10 років перебуває у безперервному, відкритому та добросовісному володінні та користуванні позивачки, але позивачка не може розпоряджатися цим майном у зв`язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів.

Позивачка вважає, що відповідачем за її позовом про визнання права власності за набувальною давністю є правонаступник попереднього власника майна, яким є відповідач 1.

Крім того, враховуючи, що відповідач 1 не прийняв спадщину після смерті батька, позивачка вважає, що відповідачем також має бути орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, яке входить до складу спадщини, тобто відповідач 2.

Посилаючись на статті 328, 335, 344, 1277 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України, позивачка просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , а витрати по сплаті судового збору залишити за нею.

Ухвалою суду від 29.08.2019 позовна заява прийнята до розгляду і відкрите провадження за правилами загального позовного провадження.

Відповідачі відзиви на позов не надавали.

Ухвалою від 16.09.2019 у справі призначено судовий розгляд.

Позивачка в судовому засіданні в заявах по суті справи позов підтримала, просила задовольнити, надала в обґрунтування позовних вимог доводи, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач 1 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце проведення судових засідань повідомлявся належним чином.

Відповідач 2 в судове засідання свого представника не направив, надав до суду заяву про розгляд справи без участі його представника, судові витрати просив залишити на позивачці.

Вислухавши заяви по суті позивачки, вивчивши надані нею докази, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3).

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч.1).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4).

Судом встановлено, що спірне нерухоме майно складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Власником цього майна до 1987 року був ОСОБА_3 на підставі свідоцтва на право приватної власності на будівлю від 03.06.1985, зареєстрованого в Реєстровій книзі Павлоградського бюро технічної інвентаризації 03.06.1985 за №26-59 (а.с. 7).

Рішенням народного суду Петропавлівського району Дніпропетровської області від 04.09.1987 у справі №2-194-1987, яке набрало законної сили, розірваний шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і розділене спільне майно подружжя у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , виділено ОСОБА_3 51/100 частину всього домоволодіння, а ОСОБА_4 – 49/100 частин всього домоволодіння (а.с.8-9).

ОСОБА_3 не звертався з приводу внесення змін в реєстраційні документи.

ОСОБА_4 на підставі вказаного судового рішення 13.05.1998 зареєструвала у Павлоградському бюро технічної інвентаризації своє право власності на 49/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , про що записано в реєстрову книгу за №26-59, що підтверджено реєстраційним посвідченням (а.с. 10).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 12.05.1997 (а.с. 11). На день його смерті разом з ним були зареєстровані син ОСОБА_2 , відповідач 1 у цій справі, з 27.07.1989, та невістка ОСОБА_5 з 09.01.1990, що вбачається з довідки відповідача 2 від 01.04.2019 №1890 (а.с. 12).

Відповідач 1 не звертався до нотаріуса з приводу отримання свідоцтва про спадщину, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заведена.

Після смерті батька відповідач 1 в спірному житловому будинку не проживав, з 09.09.2004 до 10.07.2007 та з 15.01.2009 до 15.01.2019 відбував покарання у вигляді позбавлення волі на підставі відповідних судових рішень, що підтверджується копією вироку Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 03.09.2010 у справі №1-17/10 (а.с. 44-52).

Внаслідок того, що після смерті батька відповідач 1 не користувався спірним житловим будинком та земельною ділянкою, на якій він розташований, у будинку та господарських спорудах були вибиті вікна і двері, був зруйнований дах, двір та город заросли чагарниками, електропостачання було відключене, була відсутня огорожа.

Позивачка за власний рахунок відновила цей житловий будинок до придатного для проживання стану, з квітня 2005 року проживає та господарює у вказаному житловому будинку, обробляє прилеглу земельну ділянку, відновила електропостачання та уклала договір про користування електричною енергією для побутових споживачів від 23.08.2005, з того часу сплачує за спожиту електроенергію, вносить земельний податок.

ОСОБА_4 , яка після розлучення з ОСОБА_3 виїхала за межі Петропавлівського району, під час приїзду в смт Петропавлівка в 2005 році не заперечувала проти користування позивачкою цим будинком і віддала їй наявні у неї документи.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

За час добросовісного, відкритого і безперервного володіння і користування позивачкою спірним житловим будинком ніхто із спадкоємців ОСОБА_3 або ОСОБА_4 не пред`являв до позивачки позову про витребування майна у вигляді цього будинку з чужого незаконного володіння.

Зазначені обставини судом встановлені на підставі заяв по суті позивачки, її заяви до Петропавлівської районної електромережі про підключення спірного житлового будинку до електромережі (а.с. 13), договору №2002566 про користування електричною енергією для побутових споживачів, укладеного позивачкою щодо цього будинку 23.08.2005 (а.с. 14-17), актом №2002566 результатів обстеження технічного стану електричних мереж будинку від 06.07.2005 (а.с.18), розрахунковою книжкою за електроенергію №2002566 від 23.08.2005 на ім`я позивачки із зазначенням адреси: АДРЕСА_1 (а.с. 19), квитанціями на ім`я позивачки про сплату за спожиту електроенергію за цією адресою (а.с. 20-22), актом про виконання технічної перевірки енергопостачальною компанією від 22.10.2012, у якому споживачем вказана позивачка (а.с. 23), квитанціями про сплату земельного податку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24), актом обстеження матеріально-побутових умов позивачки, складеним депутатом Петропавлівської селищної ради у окрузі №19 ОСОБА_6 в присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 25), показаннями в судовому засіданні свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 такого майна не зареєстровано (а.с.29).

Правовідносини між сторонами регулюються нормами ЦК України.

Згідно з ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч.2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах захист права власності та інших речових прав» (далі – Постанова №5) при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні, вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

У пункті 11 Постанови №5 зазначено, що враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

Відповідно до п. 13 Постанови №5 можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Позивачкою правильно визначено відповідачів, враховуючи, що відповідно до п. 13 Постанови №5 відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник, тобто в цьому випадку відповідач 1, а відповідно до ч. 1 ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачем є орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, яке входить до складу спадщини, що зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, тобто відповідач 2.

Згідно зі ст. 335 ЦК України безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Відповідач 2 такі дії щодо спірного майна не вчиняв.

Пунктом 14 Постанови №5 передбачено, що виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Таким чином, позивачка понад десять років безперервно, добросовісно та відкрито володіє і користується житловим приміщенням у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , який згідно з технічним паспортом на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленим 25.04.2019 ФОП ОСОБА_12 , складається з такого: будинок літера «А», літня кухня літера «Б», сарай літера «В», огорожа №1, свердловина №2 (а.с. 26-28).

Позивачка звернулася до суду, бо не може розпоряджатися цим майном у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нього.

Отже, позов є обґрунтованим і підлягає повному задоволенню.

За висновком ТОВ «Севен груп плюс» 24.05.2019 ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 складає 65023,00 грн. (а.с. 30).

Виходячи з цієї ціни позову та вимог пп.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», позивачкою був сплачений судовий збір в розмірі 768 грн 40 коп, про що до позову додана квитанція банку від 30.07.2019 (а.с. 38).

Судові витрати позивачки по сплаті судового збору у зв`язку з задоволенням позову відповідно до приписів ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів у рівних частках, однак позивачка просить залишити їх на ній.

На підставі викладеного, ст. ст. 16, 317, 319, 328, 335, 344, 392, 1277 ЦК України, керуючись статтями 4, 13, 76-82, 141, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , та Петропавлівської селищної ради Петропавлівського району, код ЄДРПОУ 04338486, місце знаходження: вул. Героїв України, №53, смт. Петропавлівка Петропавлівського районуДніпропетровської області, поштовий індекс 52700, про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Судові витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд.

Повне рішення складене 18.11.2019.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя П. О. Бурда