Рішення № 86627791, 26.12.2019, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/6895/19

Провадження № 2/0182/3224/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2019 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 01.10.2019 року звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.

Відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 27.05.2013 року ОСОБА_1 (далі - Відповідач) отримав кредит у розмірі 17 169 грн. 41 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана генеральна угода разом з запропонованими позивачем умовами та правилами, тарифами складають між нею та Банком Кредитний Договір, що підтверджується підписом у заяві.

У порушення ст.ст. 526,527,530,1054 ЦК України та умов Договору відповідач зобов`язання за вказаним Договором належним чином не виконав.

Станом на 17.09.2019 року заборгованість відповідача за Договором склала 79 499 грн. 46 коп., яка складається з наступного:

- заборгованість за кредитом – 17 169 грн. 41 коп.,

- заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 19 787 грн. 73 коп.,

- заборгованість за пенею та комісією - 40 519 грн. 43 грн.,

- штраф, відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди – 2022 грн. 89 коп.

Тому, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором у розмірі 79 499 грн. 46 коп. та понесені ним судові витрати у розмірі 1 921,00 грн.

Представник позивача надав суду письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 41, 42).

Ухвалою про відкриття провадження від 29.10.2019 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що відповідає вимогам ст. 279 ЦПК України. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.

Згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 11.11.2019 року (а.с. 48).

25.11.2019 року на електронну офіційну адресу суду, а 26.11.2019 року в паперовому вигляді, надійшов відзив ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , в якій виклав свої заперечення проти позовних вимог. Так, відповідач зазначає, що між ним та позивачем 27.05.2013 року укладена генеральна угода, відповідно до умов якої заборгованість за кредитним договором № SAMON580000237526470 від 02.10.2008 року складає 19 309 грн. 41 коп ( з урахуванням суми гарантійного платежу у розмірі 2140 грн. )

Датою кінцевого погашення заборгованості є 31.05.2016 року.

ОСОБА_1 починаючи з 01 по 25 чмсло кожного місяця зобов`язаний надавати банку щомісячний платіж у сумі 622 грн 91 коп.

Згідно п. 2.2. Розділу ІІ Угоди, при порушенні ним строків погашення заборгованості, вказаних у вищезазначеній Угоді, Умовах та Правилах більш ніж на 31 день за зобов`язаннями, строк яких не наступив, сторони погодили, що строком повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, починаючи з 32 – го дня порушення вважаться простроченою. Позичальник сплачує штраф в розмірі 2022 грн 89 коп.

Відповідно, з моменту настання вказаного строку – 32 –й день , а тобто – 24.07.2013 року, розпочався й перебіг позовної давності, про що відомо сторонам.

Своїм правом дострокової вимоги, передбаченої ст. 1050 ЦК України, позивач не скористався, а отже, враховуючи, що банк звернувся до суду із позовом – 01.10.2019 року , понад шість років від дня виникнення заборгованості.

Таким чином, вважає позивачем пропущений трирічний строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення основної суми заборгованості ( заборгованість за кредитом, процентами та комісією), так і скорочений річний строк звернення до суду з вимогою щодо стягнення штрафу та пені.

Строк позовної давності пропущено також й щодо дати остаточного погашення всій суми - 31.05.2016 року. Тому, заявляє відповідач , що ним робиться заява про застосування до вимог банку строків позовної давності, які визначені положеннями Генеральної угоди.

Зазначає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню будь-які положення Умов та Правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, оскільки, з ними ОСОБА_1 не ознайомлений та їх не підписував, вважає посилання банку, щодо договору приєднання є протиправними.

Відповідно до висновків, наведеними у Постанові Великої палати Верховного суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 року без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та Правила банківських послуг , відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Також не встановлено доказів, які б підтверджували, що Умови надання кредиту фізичними особами позивачем не змінювалися і на час укладення кредитного договору саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови надання кредиту фізичним особам містили збільшення строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника.

Відповідно до позиції ВС України, при розгляді спорів між банком та позичальником не можуть братися до уваги Умови кредитування та документи , складені в односторонньому порядку банком, які не містять підписів позичальника. Вказані документи не є складовими частинами договору.

Крім того, наголошує, що нарахування позивачем пені та комісії за відсутності норм про це у Генеральній угоді є незаконним та протиправним.

Щодо нарахування заборгованості по процентам вважає , що з 24.07.2013 року (32-й день виникнення прострочення) вся вказана заборгованість набула статусу простроченої, строк її повернення вважається таким, що настав.

Також, 24.07.2013 року розпочався перебіг позовної давності щодо стягнення неустойки ( штрафу, пені), яка сплинула 24.07.2014 року.

Просить у позові відмовити повністю, в частині стягнення 19 229 грн 74 коп. – у зв`язку з безпідставністю та недоведеністю, в частині стягнення 17 169 грн. 41 коп. заборгованості за кредитом, в частині стягнення 557 грн. 99 коп. про стягнення заборгованості про проценти за користування кредитом, в частині стягнення штрафу у сумі 2022 грн. 89 коп. зі спливом строків позовної давності.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі ст.526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до положень ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Судом встановлено, що відповідно п. 2.1 Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання послуг кредитного продукту від 27.05.2013 № б/н (далі Генеральна угода) позивач надав відповідачу кредит у сумі 19 309 грн. 41 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок на строк 36 місяців, з 27.05.2013 року по 31.05.2016 року у обмін на зобов`язання відповідача по поверненню кредиту, сплати відсотків у розмірі 1, 5 % у місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. Сплата заборгованості здійснюється з «1» до «25» число кожного місяця шляхом надання відповідачем позивачу щомісячного платежу у сумі 622 грн. 91 коп. для погашення заборгованості по кредиту, який складається з заборгованості по кредиту, відсотків, а також інших видатків відповідно до Умов та правил. Дата останньої сплати заборгованості не пізніше 31.05.2016 року (а.с. 7).

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана генеральна угода разом з запропонованими позивачем умовами та правилами, тарифами складають між ним та Банком Кредитний Договір, що підтверджується підписом у заяві (а.с. 7).

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за вищезазначеною угодою належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 17.09.2019 року заборгованість відповідача за Договором склала 79 499 грн. 46 коп., яка складається з наступного:

- заборгованість за кредитом – 17 169 грн. 41 коп.,

- заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 19 787 грн. 73 коп.,

- заборгованість за пенею та комісією - 40 519 грн. 43 грн.,

- штраф, відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди – 2022 грн. 89 коп.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належнимчином відповіднодо умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(ст. 1055 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

За змістом статті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями ч.ч.1,2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Встановлено, що у пункті 2.1. Генеральної угоди сторони узгодили розмір процентів за користування кредитними коштами (1, 5 % в місяць), а пунктом 2.2 Генеральної угоди узгодили розмір штрафу(2022 грн. 89 коп. ) за порушення строків погашення заборгованості.

Згідно п. 2.5. Генеральної угоди позичальник взяв на себе зобов`язання щодо повернення суми кредиту, процентів, винагороди відповідно до Генеральної угоди і Умовам та правилам.

Генеральною угодою встановлено дату останньої сплати заборгованості - не пізніше 31.05.2016 року, а отже, суд вважає, що з врахуванням умов підписаної сторонами Генеральної угоди наявні правові підстави для стягнення із відповідача на користь Банку заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 27.05.2013 року по 31.05.2016 року (визначений договором строк кредитування) у розмірі 6472 грн. 85 коп.

Разом з тим, не підлягає до задоволення вимога про стягнення з відповідача відсотків за період з 01.06.2016 року по 17.09.2019 року, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося після спливу визначеного договором строку кредитування.

Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 28.03.2018 року по справі № 444/9519/12.

Також, з врахуванням вимог п. 2.2. Генеральної угоди підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення із ОСОБА_1 на користь Банку штрафу в розмірі 2022 грн. 89 коп.

Відтак, оскільки наявність заборгованості ОСОБА_1 перед Банком, у зв`язку з неналежним виконанням умов генеральної угоди від 27.05.2013 року, установлена на підставі належних та допустимих доказів, наявних у матеріалах справи, то до стягнення підлягає сума боргу у визначеному розмірі, а саме: за кредитом – 19 309 грн 41 коп.,; заборгованість по процентам з 27.05.2013 року по 31.05.2016 року (визначений договором строк кредитування) у розмірі 6472 грн. 85 коп., а також штраф 2022 грн. 89 коп., як така, що обумовлена сторонами при укладенні правочину.

Однак, суд вважає, що не підлягає до стягнення із відповідача на користь позивача пеня та комісія в розмірі 40 519 грн. 43 коп., виходячи із наступного

В генеральній угоді (п.2.8) міститься посилання стосовно визначення її розміру, який визначений Умовою та правилами надання банківських послуг.

Розглядаючи позовні вимоги в цій частині, суд виходить із правової позиції Верховного Суду, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17. Висновки вказаної правової позиції Великої Палати зводяться до того, що банк, обґрунтовуючи наявність та розмір заборгованості, зокрема і окремих частин такої заборгованості, повинен надати підтвердження узгодження із позичальником саме тих умов, за якими таку заборгованість нараховує.

А, отже, витяги з Умови та правила надання банківських послуг, а також Тарифів банку, що надані позивачем, не містять підпису позичальника. А тому не можуть бути доказом узгодження таких умов із відповідачем.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення пені та комісії, оскільки в генеральній угоді сторони розмір пені не узгодили, в ній міститься лише посилання на Умови та правила стосовно порядку нарахування пені. А оскільки позивачем не надано підтверджень узгодження з відповідачем таких Умов та правил, то вимога про стягнення пені та комісії не може бути задоволена.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В даному випадку позивач не довів наявність підстав для стягнення з відповідача пені та комісії саме в тих розміру та порядку, що заявлені у позові.

Тому, у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог в цій частині, такі вимоги не підлягають до задоволення.

Щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності, заявленою представником відповідача у відзиві.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За ст. 257 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Окрім цього, згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено, що, відповідно до Генеральної угоди сторони домовились, що при порушенні відповідачем строків погашення заборгованості, зазначених у Генеральній угоді, Умовах та правилах, більш ніж на 31-й день, по зобов`язанням, строк яких не настав, строком повернення кредиту вважається 32 день з моменту виникнення порушення.

Встановлено, та вбачається з розрахунку, який долучений Банком до позовної заяви, що ОСОБА_1 за вказаним договором починаючи з 27.05.2013 року платежів не здійснював (а.с. 4-5).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 скориставшись своїм правом передбаченим вимогами ст. 267 ЦК України подав до суду вимогу про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності (а.с.50-61).

Таким чином, суд зазначає, що за вимогами п. 2.1 Генеральної угоди щодо сплати відповідачем щомісячного платежу до «25» числа кожного місяця, не сплату ним першого щомісячного платежу у сумі 622 грн. 91 коп. до 25.06.2013, погодженим сторонами строком повернення кредиту є 28.07.2013 - 32-ий день порушення. Отже, загальний строк позовної давності за кредитним договором сплив 28.07.2016 року. Проте, до суду Банк звернувся 01.10.2019 року (а.с. 2), тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

При укладенні Генеральної угоди сторони домовились, що при порушенні відповідачем строків погашення заборгованості, зазначених у Генеральній угоді, ОСОБА_1 та правилах, більш ніж на 31-й день, по зобов`язанням, строк яких не настав, строком повернення кредиту вважається 32 день з моменту виникнення порушення. Заборгованість по кредиту з 32-го дня порушення вважається простроченою, а відповідач сплачує штраф у сумі 2022 грн. 89 коп., що визначено у п. 2.2 Генеральної угоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду,вважається,що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена. Крім того,оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до його звернення до суду (п.80,81 постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12).

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, оскільки на час звернення позивача до суду з цим позовом збіг строк позовної давності за його вимогами, а представник відповідача заявив вимогу про застосування позовної давності.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з відмовою у позові судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

вирішив:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»(ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ – 14360570, місцезнаходження – вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ) до ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором -відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О. В. Рунчева