Ухвала суду № 86627340, 21.12.2019, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

21.12.2019 Єдиний унікальний номер 205/10027/19

Єдиний унікальний номер 205/10027/19

Провадження № 2з/205/239/19

УХВАЛА

про забезпечення позову

21 грудня 2019 року м. Дніпро

Суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Приходченко О.С., розглянувши заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову по цивільній справ за позовною заявою Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна та Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування записів про державну реєстрацію права власності,–

ВСТАНОВИВ:

21 листопада 2019 року Дніпровська міськрада звернулася до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 о. про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування записів про державну реєстрацію права власності.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачеві усунути недоліки із дотриманням ч. 4 ст. 177 ЦПК України, з метою усунення яких 16 грудня 20019 року позивачем подано платіжне доручення про сплату судового збору.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2019 року позов було прийнято до розгляду суду та відкрито загальне позовне провадження.

Разом з позовною заявою Дніпровською міською радою подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій вона посилається на те, що нею заявлено вимоги до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 о. про визнання недійсним договору дарування, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності на спірне нерухоме майно: будівлі магазину продовольчих товарів літ. А-1, загальною площею 52,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Заявник зазначив, що у разі не застосування заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог. Просив накласти арешт на нерухоме майно та заборонити будь-яким особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо вказаного об`єкту нерухомості.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Згідно з ч. 2 ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Пленум Верховного Суду України у п. 4 своєї постанови від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Суд, вивчивши матеріали справи, враховуючи докази, що надані позивачем на підтвердження своїх вимог, вважає, що у даному випадку дійсно виник спір між сторонами, та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у майбутньому.

За таких обставин, заява в частині заборони вчиняти певні дії є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, тому позов слід забезпечити та накласти заборону органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам проводити будь-які реєстраційні дії, в т.ч. посвідчувати правочини, реєструвати право власності, перехід права власності, обтяження, інші речові права та вносити відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно об`єкту нерухомого будівлі магазину продовольчих товарів літ. А-1, загальною площею 52,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вжиття заходів забезпечення щодо спірного майна забезпечить збереження такого майна та унеможливить його відчуження на користь третіх осіб.

Суд вважає, що у даному випадку такий вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Що стосується вимог про накладення арешту на спірний об`єкт нерухомого майна, то в цій частині вимоги заяви задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Забезпечення позову є цивільно-процесуальним заходом, що вживається судом та направлений на захист матеріально-правових інтересів позивача, що гарантують реальне виконання судового рішення. Він застосовується лише до позовів про визнання і про присудження. Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Разом з тим, слід зазначити, що арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника.

Згідно із п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, оскільки такий вид забезпечення позову є занадто суворим і у разі його вжиття буде порушувати права теперішнього власника нерухомого майна, заборони вчиняти певні дії буде цілком достатньо для запобігання наступного відчуження спірного майна.

На підставі викладеного та керуючись ч.ч. 1, 2, ст. 149, п. 2 ч. 1 ст. 150, ч. 6 ст. 153 ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

Заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову задовольнити частково.

Заборонити органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам проводити будь-які реєстраційні дії, в т.ч. посвідчувати правочини, реєструвати право власності, перехід права власності, обтяження, інші речові права та вносити відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно об`єкту нерухомого майна будівлі магазину продовольчих товарів літ. А-1, загальною площею 52,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині у задоволенні заяви відмовити.

Ухвала підлягає негайному виконанню. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя: