Ухвала суду № 86626000, 26.12.2019, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 173/997/17

провадження № 1-кп/208/104/19

УХВАЛА

26 грудня 2019 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі колегії суддів:

судді-доповідача Бондаренко Н.О.

суддів Івченко Т.П.

Савранського Т.А.

при секретарі Трусовій А.І.

за участю: прокурора Кальчик М.С.

потерпілої ОСОБА_1

представника потерпілої Воронко С.В.

обвинуваченого ОСОБА_2

захисника Шостаков С.М.

у відкритому судовому засіданні розглянувши матеріали обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12016040430001375, відносно:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, п.12,13 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15 п.1,12,13 ч.2 ст.115 КК України,

Під час судового розгляду до обвинуваченого ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Заводського районного суду місті Дніпродзержинська знаходиться матеріали обвинувального акту по кримінальному провадженню № 12016040430001375за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.1 ст.263, п.12,13 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15 п.1,12,13 ч.2 ст.115 КК України, під час судового розгляду до обвинуваченого ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, термін дії якого спливає 01.01.2020р.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про необхідність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_2 оскільки ризики, визначені ст.177 КПК України не зменшилися, підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу немає.

Потерпіла ОСОБА_1 та представник потерпілої Воронко С.В. підтримали клопотання прокурора.

Захисник обвинуваченого Шостаков С.М. у судовому засідання проти задоволення вказаного клопотання заперечив, вказав що ризики прокурором не доведені. Заявив клопотання щодо заміни запобіжного заходу на більш м`який, не пов`язаний з триманням під вартою, а саме домашній арешт, клопотання обґрунтовував що його підзахисний має ряд хронічних тяжких захворювань, являється інвалідом 3 групи. На даний час стан здоров`я хворого значно погіршився. На теперішній час ОСОБА_2 потребує термінового ретельного огляду, обстеження та довгострокового лікування в стаціонарному відділенні в закладі МОЗ, після огляду на консультації лікаря – невропатолога, було прийнято рішення що хворий ОСОБА_2 не може знаходитися в умовах камерної системи та перебувати у ДУ ДУВП № 4).

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав захисника, посилається на наявність міцних соціальних зв`язків, поганий стан здоров`я, він признаний по життєво інвалідом третьої групи, йому необхідно терміново проходити лікування, недоведеність його вини жодним доказом, обмова його з боку потерпілих та свідків, та на лікарський висновок про неможливість тримання в умовах камерної системи та перебувати в СІЗО.

При вирішенні вказаного питання судом приймається до уваги те, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, тяжкість можливих наслідків уникнення від слідства і серйозність пред`явленого обвинувачення, необхідність попередити тиск на свідків. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний та соціальний стан особи.

Суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.29 Конституції України, ніхто не може триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно вимог ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ніхто не може бути позбавлений волі інакше, як згідно з процедурою, встановленою законом, а також якщо є розумні підстави вважати необхідним запобігти вчинення особою правопорушення або втечу після його вчинення.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання неможливості виконання завдань кримінального провадження, передбачені ст.177 КПК України.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так у рішенні ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (пункті 175) зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також див. рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п.32, SeriesA,№ 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).

При розгляді вказаного питання, суд виходить з того, що в наявності обґрунтована підозра про вчинення ОСОБА_2 особливо тяжких злочинів, та на даній стадії судового розгляду суд не має повноважень давати оцінку доказам щодо їх достатності та допустимості.

Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини.

Відповідно до ч.1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При цьому суд має керуватися практикою ЄСПЛ, а саме тим, що оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії), § 106). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови) § 58).

Також суд враховує, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Як відображено у рішеннях ЄСПЛ, аргументи на користь і проти звільнення не можуть бути «загальними та абстрактними» (Boicenco v. Moldova (Бойченко проти Молдови) § 142; Khudoyorov v. Russia (Худойоров проти Росії), § 173), але повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин заявника, які виправдовують його тримання під вартою Aleksanyan v. Russia (Алексанян проти Россії), § 179).

Суд вважає, оскільки обвинувачений не має постійного офіційного місця роботи, тобто не має міцних соціальних зв`язків, проживає та зареєстрований не за місцем вчинення судочинства, то може ухилитися від суду, а при наявності обґрунтованої підозри, та тяжкості покарання, яке загрожує ОСОБА_2 у разі визнання його винним, обвинувачений може переховуватися від суду, таким чином, суд приходить до висновку, що існує ризик втечі обвинуваченого та ухилення від правосуддя.

Крім того, суд бере до уваги ту обставину, що обвинуваченому інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за вчинення особливо тяжкого злочину, тобто останній не дотримується норм суспільної моралі та загальноприйнятих правил поведінки у соціумі, а отже може вчинити новий злочин.

Розглянувши лист Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4) від 19.12.2019 року за № 4/520215 стосовно того, що після огляду та консультації лікаря-невропатолога, прийнято рішення що хворий ОСОБА_2 не може знаходитись в умовах камерної системи та перебувати у ДУ ДУВП (№ 4), суд враховує наступне.

Згідно ч. 1 ст. 206 КПК України, кожен слідчий суддя, суд, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покладає на державу обов`язок захищати фізичне здоров`я осіб, позбавлених волі.

Держава має забезпечити належний захист здоров`я ув`язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги (п. 72 рішення ЕСПЛ від 18.12.2008 у справі «Ухань проти України», заява №30628/02).

Положеннями ув`язнення та ст. ст. 6, 39, 72 Основ законодавства України про охорону здоров`я, передбачено, що особи, узяті під варту, мають право на надання їм медичної допомоги.

Спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 10.02.2012 № 239/5/104, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 року за № 212/20525 затверджено Порядок взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту (далі Порядок).

Розділом ІІ вказаного порядку передбачено організацію взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я при прибутті осіб, узятих під варту, до слідчих ізоляторів та під час перебування їх у СІЗО.

Згідно п. 2.3. Медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров`я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО.

Під час медичного обстеження особи, узятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров`я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування.

У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров`я.

Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Пунктом 2.5. передбачено - Консультування, обстеження і лікування фахівцями закладів охорони здоров`я (якщо воно можливе в умовах медичної частини СІЗО) здійснюється в медичних частинах СІЗО в присутності персоналу медичної частини.

Пунктом 2.6. - Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО.

Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.

Відшкодування витрат, пов`язаних із залученням обраного лікаря-фахівця, здійснюється за рахунок особи, узятої під варту, якій надавалась медична допомога, або її родичів.

На підставі пункту 2.7 - У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров`я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО.

Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

2.8. Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.

Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.

Керівництво СІЗО організовує та забезпечує цілодобову охорону особи, узятої під варту, під час лікування у закладах охорони здоров`я відповідно до вимог нормативно-правових актів Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров`я.

2.10. Невідкладна медична допомога особам, узятим під варту, надається лікарем СІЗО, а у разі неможливості надання такої допомоги у повному обсязі - бригадою швидкої медичної допомоги. Керівництво СІЗО забезпечує своєчасний виклик бригади швидкої медичної допомоги.

У разі прийняття бригадою швидкої медичної допомоги рішення про необхідність госпіталізації особи, узятої під варту, перевезення її до закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку, де така допомога може бути надана, здійснюється цією бригадою. Керівництво СІЗО забезпечує охорону особи, узятої під варту.

Таким чином, перебування особи під вартою в умовах камерної системи у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань не унеможливлює можливість поміщення до закладу охорони здоров`я особи для стаціонарного лікування, організації та забезпечення цілодобової охорони особи, узятої під варту, під час лікування у закладах охорони здоров`я відповідно до вимог нормативно-правових актів Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 138 рішення ЄСПЛ від 15.05.2012 у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, надання необхідної медичної допомоги особам у місцях тримання під вартою є обов`язком держави (див., наприклад, рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пп. 72-74, з подальшими посиланнями). Встановлюючи те, чи виконали державні органи свої обов`язки з надання медичної допомоги особі, яка перебуває під вартою і під їхнім контролем, Суд має оцінити якість медичних послуг, наданих такій особі з урахуванням стану її здоров`я та «практичних вимог ув`язнення», і, якщо її було позбавлено адекватної медичної допомоги, з`ясувати, чи становило це нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження на порушення статті 3 Конвенції (див. рішення у справах «Сарбан проти Молдови» (Sarban v. Moldova), заява №3456/05, п.78, від 4 жовтня 2005 року «Алексанян проти Росії» (Aleksanyan v. Russia), заява №46468/06, п.140, від 22 грудня 2008 року, і «Алексєєнко проти Росії» (Yevgeniy Alekseyenko v. Russia), заява №41833/04, п.104, від 27 січня 2011 року).

Отже, при вирішенні питання, щодо зміни запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою на більш м`який з підстав врахування стану здоров`я суд повинен переконатися у наявності підтвердженої медичної документації про стан здоров`я та оцінити можливість ефективної допомоги в лікуванні захворювання обвинуваченого в умовах СІЗО.

Лист начальника ДУ «Дніпровська установа виконання покарання (№ 4)» взагалі не містить посилання на медичну документацію, висновків конкретних лікарів та ким саме приймалося рішення про неможливість знаходження та перебування ОСОБА_2 в умовах камерної системи ДУ ДУВП (№4), а також не містить посилання якої саме медичної допомоги не можна надати ОСОБА_2 в умовах СІЗО.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що раніше обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, тому строк тримання під вартою обвинуваченого має бути продовжений, а суспільний інтерес, у даному випадку, превалює над правом обвинуваченого на свободу. Від цього підстав для зміни запобіжного заходу на даний час немає.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.06.2019 р. по справі № 3-208/ 2018, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

На підставі викладеного та керуючись ст. 139, 140, 143 177, 178, 183, 331 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Шостакова С.М. про зміну запобіжного заходу на більш м`який, не пов`язаний з триманням під вартою, домашній арешт - відмовити.

Клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 - задовольнити.

Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 залишити без змін - у вигляді тримання під вартою, продовжити строк тримання ОСОБА_2 під вартою на 60 днів, тобто до 22.02.2020 включно.

На підставі ч.1 ст.206 КПК України, п. 2.8 розділу ІІ Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, дозволити керівництву державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» (ЄДРПОУ 14316882) перевезення обвинуваченого ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 до відповідного закладу охорони здоров`я з метою медичного обстеження та надання йому своєчасної, належної та достатньої медичної допомоги.

Зобов`язати керівництво державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» (ЄДРПОУ 14316882) організувати та забезпечити цілодобову охорону обвинуваченого ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 під час лікування у відповідному закладі охорони здоров`я відповідно до вимог нормативно-правових актів Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров`я.

Медичну документацію щодо надання обвинуваченому ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 медичної допомоги, документи щодо дій, вчинених службовими та/або посадовими особами державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» (ЄДРПОУ 14316882) з метою надання обвинуваченому ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 медичної допомоги невідкладно направити до суду.

Копію ухвали надіслати до медичної частини № 4 філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби» у Дніпропетровській та Донецькій областях для виконання. (49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко № 80).

Про результати виконання ухвали негайно повідомити суд першої інстанції.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

На ухвалу про продовження терміну тримання під вартою може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська протягом 7 днів з дня її проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення їй копії ухвали.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Суддя-доповідач Н.О. Бондаренко

Суддя Т.П. Івченко

Суддя Т.А. Савранський