Рішення № 86622554, 10.12.2019, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/11121/19

2/357/4344/19

Категорія 75

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Кошель Л. М. ,

при секретарі – Вангородська О. С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «САЛОН – ПЕРУКАРНЯ «ЗОЛУШКА» про стягнення середнього заробітку за затримку у виплаті заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2019 року до суду звернулась ОСОБА_1 з цивільним позовом до ТОВ «САЛОН – ПЕРУКАРНЯ «ЗОЛУШКА» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи тим, що у липні 1992 року вона була прийнята на роботу до ТОВ «САЛОН – ПЕРУКАРНЯ «ЗОЛУШКА» на посаду парикмахера, а 31.03.2017 року звільнена за власним бажанням. В день звільнення позивачці не виплачено заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/1224/18 задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «САЛОН – ПЕРУКАРНЯ «ЗОЛУШКА», стягнуто з відповідача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 29 599,68 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2017 року по 04.10.2018 року в розмірі 29 394,36 грн. Рішення набрало законної сили 06.03.2019 року, перебувало на примусовому виконанні в ДВС, однак фактично виконано лише 23.09.2019 року. Позивачка зазначає, що оскільки з моменту ухвалення рішення суду до дня фактичного розрахунку пройшло 242 робочих дні з 04.10.2018 року по 23.09.2019 року, тому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 19 360 грн..

Представник відповідача ТОВ «САЛОН – ПЕРУКАРНЯ «ЗОЛУШКА» директор Осяніна М.М. подала відзив на позовну заяву, який мотивований тим, що на рахунок ТОВ «САЛОН – ПЕРУКАРНЯ «ЗОЛУШКА» у АТ «ПриватБанк» накладено арешт постановою ДВС, що унеможливлювало проведення виплати позивачці. Оскільки прострочення виплати ОСОБА_1 відбулося не з вини відповідача, представник відповідача ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову.

З`ясувавши правову позицію учасників судового процесу, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі наказу №1к від 02.07.1992 року ОСОБА_1 була прийнята по переводу на посаду перукаря на підприємство «Золушка». 31.03.2017 року на підставі наказу №12 позивачка була звільнена за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП України.

23.11.2017 року ОСОБА_1 звернулася до директора ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» із заявою про те, що при звільненні було порушено вимоги ст.116 КЗпП, зокрема не виплачена заробітна плата за березень 2017 року та не виплачена компенсація за невикористані відпустки за період з 1992 року по 01.04.2017 рік. Враховуючи викладене вимагала, не пізніше наступного робочого дня, з дати отримання цієї заяви, виплатити належну їй заробітну плату та компенсацію за не використані відпустки, та виплатити середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку. Заява залишилась без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04.10.2018 року справі № 357/1224/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Суд вирішив стягнути з ТОВ «САЛОН – ПЕРУКАРНЯ «ЗОЛУШКА» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 29 599, 68 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2017 року по 04.10.2018 року в розмірі 29 934,96 грн. Стягнуто з ТОВ «САЛОН – ПЕРУКАРНЯ «ЗОЛУШКА» в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн. В решті вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 06.03.2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2019 року у відкритті касаційного провадження відмовлено.

04.04.2019 року в Білоцерківському міському відділі ДВС ГТ УЮ у Київській області зареєстровано заяву ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі №357/1224/18.

05.04.2019 року постановою державного виконавця Білоцерківського міськрайонного відділу ДВС ГТ УЮ у Київській області Піонтківської А.В. відкрито виконавче провадження № 58803460 про примусове виконання виконавчого листа №357/1224/18.

Постановою головного державного виконавця Білоцерківському міському відділі ДВС ГТ УЮ у Київській області Рябокінь М.В. від 30.09.2019 року закінчено виконавче провадження № 58803460 у зв`язку з фактичним стягненням сум за виконавчим документом.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями ст.94 КЗпП України, заробітна плата, це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», основна заробітна плата, це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оплату праці», організація оплати праці здійснюється, крім іншого, на підставі колективних договорів. Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, обєднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» та ст. 97 КЗпП України оплата працi працiвникiв здiйснюється за погодинною, вiдрядною або iншими системами оплати працi. Оплата може провадитися за результатами iндивiдуальних i колективних робiт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату працю», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.1821 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як роз`яснено в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року за № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судовим рішенням у справі № 357/1224/18 встановлено обов`язок ТОВ «САЛОН – ПЕРУКАРНЯ «ЗОЛУШКА» виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження відсутності своєї вини у затримці розрахунків з ОСОБА_1 ..

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Роботодавець повинен нести відповідальність, встановлену статтею 117 КЗпП України, у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Відтак, початок затримки розрахунку необхідно обраховувати з 05.10.2018 року, тобто наступного дня за днем ухвалення судового рішення у справі № 357/1224/18 і по день фактичного розрахунку, тобто по 23.09.2019 року, що складає 242 робочі дні.

Обраховувати середній заробіток за затримку розрахунку необхідно виходячи із суми середнього заробітку за один день роботи у розмірі 54,23 грн.. Зазначена сума встановлена рішенням суду у справі № 357/1224/18.

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 05.10.2018 року по 23.09.2019 року у розмірі 13 123,66 грн. (54,23*242). Тому, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь позивачки необхідно стягнути 768,40 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.116,117 КЗпП України, ст.ст. 4, 12, 141, 223, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САЛОН-ПЕРУКАРНЯ «ЗОЛУШКА», ЄДРПОУ: 20605260 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 05.10.2018 року по 23.09.2019 року у розмірі 13 123,66 грн. та 768,40 грн. судового збору, разом 13 892,06 грн..

В іншій частині відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Білоцерківський міськрайонний суд.

Повне рішення складено 10.12.2019 р.

СуддяЛ. М. Кошель