Ухвала суду № 86620238, 24.12.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №132/3150/18

Провадження №1-кп/127/901/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі колегії суддів:

судді-доповідача Бернади Є.В.,

суддів Бойка В.М., Воробйова В.В.

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.,

сторони обвинувачення: прокурора Чабана С.В.,

потерпілої ОСОБА_1 ,

сторони захисту: адвокатів Стринатка Ю.Д., Намчука В.М.,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України.

Захисник обвинуваченого – адвокат Стринатко Ю.Д. – в судовому засіданні просив задовольнити клопотання сторони захисту, яке було подано через відділу прийому суду, про зміну ОСОБА_2 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт. Клопотання мотивував тим, що обвинувачений ОСОБА_2 винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнає, а матеріали кримінального провадження не містять доказів, які спростовують його показання. Зауважив, що ОСОБА_2 вже тривалий час перебуває під вартою, у зв`язку з чим стан його здоров`я значно погіршився та надалі останній не може утримуватися в умовах СІЗО.

Також посилався на те, що стороною обвинувачення не дотримуються вимоги процесуального закону щодо письмового звернення до суду з відповідним клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_2 та адвокат Намчук В.М. підтримали заявлене клопотання та просили його задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу обвинуваченому, натомість просив продовжити ОСОБА_2 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики, які існували на час застосування до останнього запобіжного заходу не відпали. Зокрема, ОСОБА_2 неодноразово висловлював погрози в бік потерпілої під час судового засідання, а тому є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, останній може чинити тиск на потерпілу та свідків, вчиняти нові злочини.

Потерпіла ОСОБА_1 підтримала думку прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисники заперечили проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що в ирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Порядок звернення сторони захисту до суду з клопотанням про зміну застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу регламентований статтею 201 глави 18 КПК. Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК.

Суд враховує, що стороною захисту вимоги наведеної правової норми щодо строку та порядку звернення до суду з відповідним клопотанням дотримані, натомість такі вимоги не дотримані прокурором при зверненні до суду з клопотанням про продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу. Разом з тим, чинне кримінально-процесуальне законодавство не містить застережень, що недотримання наведеного вище строку та порядку звернення до суду має наслідок неможливість вирішення питання щодо застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу по суті. Зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.

Отже, аналіз вищенаведених норм кримінально-процесуального закону не свідчить про те, що недотримання порядку звернення до суду з відповідними клопотаннями призводить до неможливості їх розгляду по суті, а тому суд вважає за доцільне розглянути надані суду клопотання та надати оцінку доводам сторін кримінального провадження. Крім того, частиною третьою статті 331 КПК визначено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд вважає за доцільне зазначити, що приписи частини третьої статті 331 КПК є імперативними. Крім того, положення чинного кримінально-процесуального закону не містять застережень, що недотримання прокурором вимог щодо форми звернення до суду з клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою на стадії судового розгляду кримінального провадження має наслідок повернення такого клопотання або ж відмова у його задоволенні.

Строк тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою спливає 11.01.2020 р., тому в даному випадку вирішенню підлягають клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу та клопотання сторони захисту про заміну обраного запобіжного заходу на домашній арешт.

При вирішенні питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.

Згідно з положеннями частиною першою статті 183 КПК взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) в своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»). Водночас наявність щирої впевненості є недостатньою для обґрунтування підозри. Словосполучення «обґрунтована підозра» передбачає наявність існування фактів або інформації, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 48, справа «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому злочину здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказів не завершені, а тому вирішення зазначеного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Посилання захисників обвинуваченого на невідповідність обвинувального акту вимогам статті 291 КПК, як на підставу для зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу суд до уваги не приймає. Зокрема, питання щодо відповідності обвинувального акту вимога кримінально-процесуального закону вирішувалось судом під час проведення підготовчого судового засідання, за результатами якого судом прийнято рішення про призначення кримінального провадження до судового розгляду. Тому на даний час вирішення зазначеного питання вже не відноситься до повноважень суду, натомість зібрані у справі докази, як вже зазначено, мають оцінюватись відповідно до приписів статті 94 КПК.

При вирішенні питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернуто увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

Також суд приймає до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).

Відповідно до вимог статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Як на підставу для зміни ОСОБА_2 запобіжного заходу сторона захисту посилалась на те, що в обвинуваченого за період перебування під вартою значно погіршився стан здоров`я, у зв`язку з чим останній не може утримуватись під вартою, однак об`єктивних доказів на підтвердження даної обставини стороною захисту суду надано не було.

Захисники обвинуваченого посилались на те, що судом фактично здійснюється квазіавтоматичне продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, яке ЄСПЛ у справі «Шишков проти Болгарії» (пункт 66) та «Тасе проти Румунії» (пункт 40) визнано порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції. Однак таке посилання захисників суд оцінює критично, оскільки сторони висловлюють свої доводи щодо доцільності чи недоцільності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою і зазначеним доводам судом надається належна правова оцінка. Також судом залежно від стадії судового розгляду кримінального провадження оцінюються ризики, на які посилається прокурор, з точки зору їх прийнятності для прийняття відповідного процесуального рішення. Крім того, як вже судом зазначено вище, імперативна норма частини третьої статті 331 КПК покладає на суд обов`язок постановки на обговорення питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою до закінчення строку дії попереднього судового рішення.

Посилання захисників обвинуваченого на тривале перебування обвинуваченого під вартою як на підставу для зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу суд також оцінює критично. Зокрема, ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці зауважував, що розумний строк розгляду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод оцінюється з огляду на обставини справи; вивчаючи розумність строків кримінального процесу, суд звертає увагу inter alia (поміж іншим) на складність справи, поведінку заявника та рух справи в адміністративних органах та судах (п. 99 справа «Кениг проти Федеративної Республіки Німеччина»). На даний час судом вживаються розумні заходи, спрямовані на реалізацію сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та обов`язків, а тому підстави для ствердження порушення розумного строку судового розгляду, на переконання суду, відсутні.

Отже, суд враховує, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя особи (умисному вбивстві), на даний час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами не завершено. Суд також приймає до уваги те обставину, що хоча в силу приписів статті 89 КК є особою, раніше не судимою, але раніше притягувався до кримінальної відповідальності у зв`язку з вчиненням насильницьких злочинів (проти життя та здоров`я особи). Крім того, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_2 в судових засіданнях неодноразово висловлював погрози в бік потерпілої ОСОБА_3 , на зауваження судді-доповідача щодо неприпустимості такої поведінки не реагував, що стало підставою для його видалення із зали судових засідань до закінчення засідання, яке відбулось 17.09.2019 р. Як вже зазначено судом вище, об`єктивних даних, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою, в тому числі й за станом здоров`я, суду надано не було. Тому, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, матеріали справи, суд приходить до переконання, що ОСОБА_2 , перебуваючи на волі, може незаконно впливати на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, переховуватися від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Враховуючи викладене, з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченим позапроцесуального впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, суд вважає за доцільне в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого – адвоката Стринатка Ю.Д. про зміну застосованого запобіжного заходу відмовити, продовживши ОСОБА_2 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою, – продовжити на 60 днів, з 24.12.2019 р. до 23:59 год. 21.02.2020 р.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її дію.

Суддя-доповідач:

Суддя:

Суддя: