Рішення № 86613892, 16.12.2019, Таращанський районний суд Київської області

Справа № 379/1007/18

2/379/55/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2019 року Таращанський районний суд Київської області в складі:

головуючого: судді Зінкіна В.І.,

за участю секретаря судового засідання: Бакал О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тараща в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Михайлівський», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватне акціонерне товариство «Стразова компанія «Форте» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 09.08.2018 звернувся до суду з даним позовом, просить суд визнати недійсним кредитний договір № 200022649 від 10.04.2014, що складається із Заяви (оферти), Довідки та Графіку платежів. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 10.04.2014 між ним та відповідачем було укладено Кредитний договір № 200022649. Даний договір укладений у вигляді Заяви (оферти), яка разом із Умовами надання та обслуговування кредитів та Графіком платежів являє собою Кредитний договір. Вважає, що при укладенні вищевказаного кредитного договору згідно з нормами Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про страхування», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про третейські суди» порушені його права як споживача. Так, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про обставини, зазначені в ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Проте, за твердженням позивача, працівники банку з умовами кредитування його належним чином не ознайомлювали, оформлення кредитного договору проходило протягом пів години, після чого йому було вручено кредитний договір, який він не читаючи через дрібний шрифт підписав, надіючись на добросовісність працівника Банку. Вважає, що відповідач, скориставшись його необізнаністю, навмисно не дотримав та грубо порушив імперативні вимоги діючого законодавства України, які визначені та встановлені Законом, що є істотними і необхідними для даного виду договорів, зокрема Банк не надав йому як позичальнику повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації, про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту. Поряд з цим, відповідно до пункту 4.3. Заяви (оферти) зазначено, що складовими і невід`ємними частинами Кредитного договору будуть: дана Заява, Умови і Графік платежів (що містить окрім іншого інформацію про дати і розміри чергових платежів), з якими він нібито ознайомлений, повністю згоден, зміст яких розуміє і положень яких зобов`язується неухильно дотримуватись, а також із тим, що Умови, розміщені Банком в місці, в якому було оформлено дану Заяву та/або в мережі Інтернет на сайті Банку та/або у відділеннях Банку. Але будь-яких Умов по картках, як окремого документу, банк позивачу для ознайомлення не давав, і він як позичальник ніде про це не розписувався. Будь-яку довідку чи повідомлення, як окремого документу із інформацією встановленою відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач не отримував і про що не ставив підпис. Також ця інформація не доводилася в усній формі. Також його підпис на Кредитному договорі ще не свідчить про повне володіння ним всією інформацією про кредит. На думку позивача, Банком проігноровано наведені вимоги законодавства, що є однією з підстав визнання договору недійсним. Позивач не мав часу детально ознайомитися з Кредитним договором за такий короткий строк. Йому повинна була надана можливість детально ознайомитися з умовами даного договору та законодавством, що його регулює. Крім того, працівник банку не надав достовірної інформації, завірив в тому, що всі істотні умови договору роз`яснено та спонукав підписати договір швидше. Позивач просить врахувати, що даний договір містить безліч умов, що регулюються законодавством, з яким він ніколи в житті не зустрічався, а можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови правочину, виявити його недоліки та оцінити всі ризики і збитки, які стануть наслідком його підписання, він не міг, оскільки текст виконаний дуже дрібним шрифтом. Відповідно до пункту 1.6. Заяви (оферти) позичальник начебто просить Банк в безготівковому порядку, за рахунок наданого кредиту, списати з рахунку та зарахувати на користь: ПрАТ «СК «ФОРТЕ» (код ЄДРПОУ 34615026) суму страхової премії у розмірі 1080 грн за весь період страхування згідно Договору страхування ризику неповернення банку наданого кредиту у разі втрати роботи № NPR200022649; ПрАТ «СК «ФОРТЕ» (код ЄДРПОУ 34615026) суму страхової премії у розмірі 450 грн за весь період страхування згідно Договору страхування від нещасних випадків «Персональний медичний помічник» № PMP200022649. На підставі цього пункту Кредитного договору позивача було банком зобов`язано укласти Договір добровільного страхування від нещасних випадків «Персональний медичний помічник» № PMP200022649 від 10.04.2014 та Договір добровільного страхування ризику неповернення банку наданого кредиту у разі втрати роботи № NPR200022649 від 10.04.2014. Дані договори страхування було укладено з приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Форте». Як зазначено в Кредитному договорі та договорі страхування, такі послуги є ніщо інакше, як послуги з добровільного страхування, які Позичальник купує у продавця цих послуг із залученням кредитних коштів Банку. Але прямий обов`язок, щодо такого страхування відповідно до статті 7 Закону України «Про страхування» та іншим законодавством - не встановлений. Позивач зазначає, що даний кредитний договір був типовим і як йому пояснили в банку, що якщо він не погодиться на послуги з добровільного страхування, кредит не отримає. Оскільки страхування в спірних правовідносинах є добровільним, відповідач не має права жодним чином нав`язувати такі послуги та включати їх до кредитного договору. На погляд позивача, банк принципово не повинен обмежувати вибір страхової компанії, так як це суперечить нормі закону, а тому вважає, що п. 1.6 Кредитного договору повинен бути визнаний недійсним. Відповідно до п. 10 Заяви (оферти) сторони погоджуються, що всі спори та розбіжності щодо укладення, виконання, розірвання, зміни, визнання недійним повністю або частково, а також з будь-яких інших питань, які виникають при виконанні Кредитного договору/Договору про Картку чи у зв`язку з ним або випливають з нього, становлять предмет спору та підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід`ємною частиною даної третейської угоди. Договір набрав чинності з 10.04.2014. На час укладення третейського застереження між ним та відповідачем Закон України «Про третейські суди» містив заборону розгляду третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, а тому зазначене третейське застереження, укладене з порушенням вимог п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», а тому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України, вищевказаний пункт кредитного договору щодо третейського застереження є недійсним. З урахуванням наведеного обґрунтування просить суд Кредитний договір № 200022649 від 10.04.2014, що складається з Заяви (оферти), Довідки та Графіку платежів визнати недійсним.

Ухвалою суду від 14.08.2018 позов прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

У поданому 10.10.2018 відзиві уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Смолій Б.В. позов не визнав і в обґрунтування своєї позиції зазначив, що передбачена ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» інформація зазначена в Заяві (оферті) № 200022649 від 10.04.2014, яка особисто підписана позивачем. Відповідач вважає, що норми Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні відносини, тому до спорів щодо невиконання такого договору положення цього Закону застосовані бути не можуть. Крім іншого, представник відповідача стверджує, що із зазначених позивачем підстав оспорюваний договір не може бути визнаний недійсним; що позивач підтвердив свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту, оскільки протягом 14 календарних днів не відкликав її, не відмовився від його виконання, не вимагав надання додаткової інформації про кредитному договору, що свідчить про те, що він був згоден у умовами даного договору. На думку представника відповідача, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б давали підстави вважати, що укладений кредитний договір між сторонами є несправедливим до нього. Посилання позивача на порушення Банком при укладанні кредитного договору ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вважає неправильним, оскільки закон прийнятий 15.11.2016, а договір укладений 10.04.2016, тому згідно ст. 58 Конституції України закони та нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Крім того вказує, що між позивачем та ПрАТ «Страхова Компанія «ФОРТЕ» було укладено договір страхування ризику неповернення банку наданого кредиту у разі втрати роботи № NPR200022649 та договір страхування від нещасних випадків «Персональний медичний помічник» № PMP2000022649, в якому банк не є стороною договору страхування, а виключно був повіреним, який діє на підставі Договору доручення № 001 від 03.10.2013. Позивач впродовж чотирьох років не оскаржував даний договір у судовому порядку, оскільки вважав його чинним. Посилання позивача на те, що даний Кредитний договір був типовим і не погодившись на послуги добровільного страхування, кредит не отримає, жодними належними та допустимими доказами на підтвердження своїх доводів позивачем не надано. Зазначає, що відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Однак позивач не правильно тлумачить третейське застереження, що міститься в Кредитному договорі з даними вимогами Закону, оскільки в договорі передбачено, що на розгляд Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків передаються виключно спори щодо розбіжностей щодо укладання, виконання, розірвання, зміни, визнання недійсним повністю або частково, а також з будь-яких інших питань, які виникають при виконанні Кредитного договору/Договору про Картку чи у зв`язку з ним або випливають з нього, а не спори щодо захисту прав споживачів. Вважає, що підстав для визнання Кредитного договору недійсним немає, а позивачем не надані належні та допустимі докази на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу задоволення позовних вимог. Просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Смолій Б.В. подано клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки вважає, що позивач був обізнаний про умови кредитного договору з моменту його укладення – з 10.04.2014, а з позовом до суду звернувся 09.08.2018, тобто через чотири роки та чотири місяці. Отже, пропустив строк позовної давності для звернення до суду з вимогами щодо визнання недійсними кредитного договору, оскільки саме з дати укладення договору починається перебіг позовної давності. В зв`язку з чим, просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 20.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.12.2018, яке відкладено, востаннє, до 16.12.2019. Судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції за участю представника відповідача - уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський». Забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції доручено Окружному адміністративному суду міста Києва.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належно, про причини неявки суду не повідомив. Відповідно до поданого клопотання, просить справу розглянути без його участі. Крім того, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з його боку відсутні. Не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду, у разі виникнення обставин викладених в ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Представник відповідача участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції не брав, декілька раз не з`явився до Окружного адміністративного суду міста Києва, будучи належним чином повідомленим про дату час та місце проведення відеоконференції. У відзиві на позовну заяву уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Смолій Б.В. просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, здійснювати розгляд справи у відсутності представника Уповноваженої особи.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватне акціонерне товариство «Стразова компанія «Форте» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належно. Правом подати клопотання про відкладення розгляду справи та пояснення щодо позову не скористався.

Згідно положень ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомлених сторін.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору у зв`язку із невиконанням відповідачем вимог статтей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не підлягають до задоволення, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 10.04.2014 між публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та позивачем укладено Договір про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_1 , у вигляді Заяви (оферти), яка разом із Графіком платежів та Довідкою про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту (а.с.12-13) являють собою Договір про надання та використання платіжної картки (Договір про Картку).

Відповідно до п. 1.1 Заяви (оферти) позичальник побажав, щоб на його ім`я було відкрито рахунок, що буде використовуватись виключно в рамках Кредитного договору, номер рахунку зазначений в графі «Рахунок клієнта» Розділу 2 «Кредитний договір» ОП Заяви.

Згідно із п. 2 Заяви № 200022649 основними параметрами заяви (оферти) є:

1. назва продукту – кредит готівкою 3,99;

2. рахунок клієнта – 29090501732601;

3. сума кредиту – 7644,67 грн;

4. строк кредиту: 1096 днів, з 10.04.2014 по 10.04.2017;

5. розмір процентної ставки за кредитом – 0,01% річних;

6. щорічна комісія за обслуговування кредитної заборгованості: 3,99%;

7. комісія за видачу кредиту: 1,5%;

8. сукупна вартість кредиту: 217,64% річних;

9. умови надання та обслуговування кредитів ПАТ «Банк Михайлівський».

Згідно із п. 1.2. Заяви (оферти) позичальник побажав, надати йому кредит в сумі, зазначеній в графі «Сума кредиту» Розділ 2 «Кредитний договір» ОП Заяви, шляхом зарахування суми кредиту на рахунок, а згідно п. 1.3. Заяви (оферти) – в день надання кредиту утримати з рахунку комісію за видачу кредиту в сумі 114,67 грн.

Також відповідно до п. 1.6. Заяви (оферти) позичальник просить Банк в безготівковому порядку, за рахунок надано кредиту, списати з Рахунку та зарахувати на користь ПрАТ «СК «ФОРТЕ» (код ЄДРПОУ 34615026) суми страхової премії у розмірі 1080 грн за весь період страхування згідно із Договору добровільного страхування ризику неповернення банку наданого кредиту у разі втрати роботи № NPR200022649, суму страхової премії у розмірі 450 грн за весь період страхування згідно Договору страхування від нещасних випадків «Персональний медичний помічник» № PMP200022649.

Відповідно до п. 4.4 Заяви позивач погоджується з тим, що складовою та невід`ємною частиною Договору про Картку будуть являтися дана Заява, Умови по картках та Тарифи по Картках, з якими він ознайомлений, повністю згоден, їх зміст розуміє, та положень яких зобов`язується неухильно дотримуватись, які розміщені Банком в місці, в якому було оформлено дану Заяву, та/або в мережі Інтернет на сайті Банку www.mbank.kiev.ua та/або у відділеннях Банку.

Як зазначено відповідачем, на даний час, відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 200022649 від 10.04.2014 заборгованість позивача перед ПАТ «Банк Михайлівський» становить: заборгованість за основною сумою кредиту станом на 11.09.2018 становить 5728,35 грн; сума нарахованої комісії за надання виписок у вигляді текстових повідомлень (SMS-сервіс) станом на 11.09.2018 становить 48,00 грн; сума нарахованої комісії за обслуговування кредитної заборгованості станом на 11.09.218 становить 1220,08 грн; сума штрафу за порушення умов кредитного договору станом на 11.09.2018 становить 900,00 грн; сума нарахованих процентів станом на 19.05.2016 становить 0,18 грн; сума нарахованих процентів з 19.05.2016 по 10.09.2018 становить 5208,78 грн. Загальна сума заборгованості за договором станом на 11.09.2018 становить 13105,39 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ «Банк Михайлівський»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Разом з тим, не можуть бути підставою для задоволення позову у повному обсязі та визнання кредитного договору недійсним в цілому доводи позивача про те, що перед укладенням договору його не було повідомлено про обставини, зазначені в ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», всі складові частини договору ним були підписані без попереднього ознайомлення у зв`язку з дрібним шрифтом, оскільки матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний кредитний договір складається із Заяви, Графіку платежів та Довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, поставивши свій підпис на яких, позивач підтвердив, що відповідач письмово проінформував його про всі умови кредитування, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів». Доказів про те, що позивача було введено в оману та роз`яснено інші умови кредитування, що були вказані у Довідці, позивачем до суду надано не було.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позивачем ПАТ «Банк Михайлівський» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 (справа № 342/180/17 провадження № 14-131цс19).

Стосовно порушення відповідачем норм, встановлених ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, суд зазначає наступне.

Графіком платежів до кредитного договору № 2000022649 від 10.04.2014 встановлено щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 305,02 грн.

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року по справі № 6-1746цс16 висловив правову позицію, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Разом з тим, судом встановлено, що 10.04.2014 між публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та позивачем укладено Договір про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_1 , у вигляді Заяви (оферти), яка разом із Графіком платежів та Довідкою про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту (а.с.12-13) являють собою Договір про надання та використання платіжної картки (Договір про Картку).

Крім того, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Смолій Б.В. подано клопотання, яке надійшло до суду 10.10.2018 одночасно із відзивом на позовну заяву, про застосування строків позовної давності, оскільки вважає, що позивач був обізнаний про умови кредитного договору з моменту його укладення – з 10.04.2014, а з позовом до суду звернувся 06.08.2018, тобто через чотири роки і чотири місяці. Отже, позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з вимогами щодо визнання недійсними кредитного договору, оскільки саме з дати укладення договору починається перебіг позовної давності.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Stubbings та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ураховуючи встановлені обставини справи, обізнаність позивача з умовами оспорюваного договору в момент його підписання, а також відсутність доказів поважності пропуску строку звернення до суду або будь-яких належних доказів чинення йому перешкод звернення з позовом до суду з 10.04.2014, наявність клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд вважає, що заява представника відповідача про застосування до даних правовідносин строку позовної давності підлягає до задоволення.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині визнання недійсним кредитного договору у зв`язку із невиконанням відповідачем вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в частині сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості) не підлягають до задоволення в зв`язку зі спливом строків позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі.

Стосовно порушення відповідачем норм, встановлених ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 10.04.2014 між позивачем та ПрАТ «Страхова Компанія «Форте», від імені якого діє Повірений ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі Договору доручення № 001 від 03.10.2013, укладено Договір добровільного страхування ризику неповернення банку наданого кредиту у разі втрати роботи, номер договору страхування NPR 200022649.

Предметом даного Договору є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані з відшкодуванням Страхувальником зобов`язань передбачених кредитним договором № 200022649 від 10.04.2014, укладеним між страхувальником та кредитором, щодо своєчасного, повного повернення ним наданих кредитором коштів, сплати процентів за користування ними та інших платежів за кредитним договором в результаті втрати доходів страхувальника, внаслідок відсутності його зайнятості, яка виникла у зв`язку зх. розірванням трудового договору.

Також, 10.04.2014 між позивачем та ПрАТ «Страхова Компанія «Форте», від імені якого діє Повірений ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі Договору доручення № 001 від 03.10.2013, укладено Договір добровільного страхування від нещасних випадків, номер договору страхування PMP 200022649.

Предметом даного Договору є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані з життям, здоров`ям та працездатністю застрахованої особи.

Доказів порушень Закону України «Про страхування» при укладенні договорів страхування, суду не надано.

Відповідно до п. 1.6 Заяви (оферти) позивач дав згоду на страхування ПрАТ «Страхова Компанія «Форте» в добровільному порядку.

Підписавши 10.04.2014 Договір добровільного страхування ризику неповернення банку наданого кредиту у разі втрати роботи № NPR 200022649 та Договір добровільного страхування від нещасних випадків № PMP 200022649 з ПрАТ «Страхова Компанія «Форте», позивач підтвердив, що укладення з його боку було добровільним і здійснювалось за його бажанням, а також своїм підписом підтвердив, що отримав всю інформацію в обсязі та порядку, що передбачені ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Позивач самостійно визначив єдиним вигодонабувачем страхування життя ПАТ «Банк Михайлівський».

Позивачем не надано суду доказів, що підписи в договорах добровільного страхування життя виконані не ним, а іншою особою.

Позивачем не надано доказів того, що позивачу нав`язано послугу страхування життя та обмежено її у виборі страхової компанії, тобто порушено п. 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, оскільки Договір добровільного страхування ризику неповернення банку наданого кредиту у разі втрати роботи та Договір добровільного страхування від нещасних випадків вчинені у формі, встановленій законом, укладені у письмовій формі, як передбачено правовими нормами ст. 981 ЦК України, підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальник на момент укладення договорів не заявляв додаткових вимог щодо умов договорів добровільного страхування, а тому, позов в частині визнання Кредитного Договору недійсним з цих підстав не підлягає до задоволення.

Аналогічного висновку дійшов Апеляційний суд Черкаської області у постанові від 22.05.2019 (справа № 22-ц/793/745/19).

Щодо порушення відповідачем норм встановлених абз. 5, 11 п. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що згідно п. 8 Заяви (оферти) позивач своїм підписом під цієї заявою підтвердив, зокрема, що надає згоду на обробку (як з використанням засобів автоматизації, так і без використання засобів автоматизації) і передачу третім особам своїх персональних і інших відомостей відповідно до Умов/Умов по картах. Така згода дана як Банку, так і третім особам, що отримали такі персональні дані від Банку на основі наданої мною згоди.

Закон України «Про захист персональних даних» регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв ’язку з обробкою персональних даних.

Відповідно до 11 Закону України «Про захист персональних даних» підставами для обробки персональних даних є, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.

Згідно із ч. 6 ст. 6 вищезазначеного Закону, не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди. крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Отже, відповідачем із дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних» при обробці персональних даних позивача отримано згоду на обробку персональних даних і на передачу їх третім особам.

Посилання позивача на норми Конституції України (ст. 32) та Закон України «Про інформацію» (ст.11), якими передбачена заборона збирання відомостей про особу без її попередньої згоди є безпідставним та не обґрунтованими.

Крім того, є необґрунтованими посилання позивача щодо позбавлення останнього права відізвати свою згоду на обробку персональних даних, оскільки останній жодного разу не звертався до банку із вимогою про відкликання своєї згоди на обробку персональних даних у відповідності до вимог ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних».

Щодо порушення відповідачем норм, встановлених п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що згідно п. 10 Заяви (оферти) сторони погоджуються, що всі спори та розбіжності щодо укладення, виконання, розірвання, зміни, визнання недійсним повністю або частково, а також з будь-яких інших питань, які виникають при виконанні Кредитного договору/Договору про Картку чи у зв`язку з ним або випливають з нього, становлять предмет спору та підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків. Розгляд здійснюється одноособово суддею, який призначається в порядку, встановленому регламентом Третейського суду, що є невід`ємною частиною даної третейської угоди, із якими сторони ознайомились. Найменування сторін та їх місцезнаходження у цій третейській угоді відповідають найменуванню сторін та їх місцезнаходженню за Кредитним договором/Договором про Картку. Місце і дата укладення цієї третейської угоди відповідають місцю і даті укладення Кредитного договору/Договору про Картку.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки, на момент укладення Договору третейським судам були не підвідомчі справи у спорах щодо захисту прав споживачів, суд вважає, що позов в частині визнання п. 10 Заяви (оферти) недійсним, обґрунтований.

Аналогічного висновку дійшов Херсонський апеляційний суд у постанові від 17.04.2019 (справа 766/205547/18 провадження № 22ц/819/536/19).

Разом з тим, враховуючи встановлені обставини справи, обізнаність позивача з умовами оспорюваного договору в момент його підписання, а також відсутність доказів поважності пропуску строку звернення до суду або будь-яких належних доказів чинення йому перешкод звернення з позовом до суду з 10.04.2014, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині визнання недійсним п. 10 Заяви (оферти) у зв`язку із порушенням норм, встановлених п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейській суди» не підлягають до задоволення в зв`язку зі спливом строків позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі.

Крім того, на даний час, на підставі рішення НБУ від 23.05.2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 23.05.2016 року № 812 «Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» та рішення від 13.06.2016 року № 991 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський». Згідно з даними рішеннями розпочато процедуру ліквідації банку, продовжені повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, визначено уповноважених осіб по 12.07.2020 року. Починаючи з 23.05.2016 року банк здійснює свою діяльність на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним в умовах роботи неплатоспроможних банків.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої у разі відмови в задоволенні позову позивача, який звільнений від сплати судового збору, судові витрати відносяться на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 42 Конституції України, статтями 1, 3, 15, 203, 207, 215, 267, 626, 628, 633, 634, 638, 509, 1054, 1055 ЦК України, статтями 3, 4, 12, 13, 19, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Михайлівський», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Форте» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору – відмовити повністю.

Судові витрати в розмірі 704,80 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Таращанський районний суд Київської області.

Головуючий:В. І. Зінкін