Рішення № 86612543, 17.12.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2019 справа № 914/2174/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНФОКОМ”, м.Львів;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельний – Регіон”, м.Львів;

про: стягнення заборгованості;

ціна позову: 90229,17грн.

Представники:

Позивача: Станкевич А.О. – представник (довіреність від 11.11.2019р. №18);

Відповідача: Тибінка В.Я. – представник (довіреність від 24.11.2019р. №856).

ВСТАНОВИВ:

24.10.2019р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНФОКОМ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельний – Регіон” про стягнення 50000грн. суми основної заборгованості, 36665,69грн. пені та 3563,48грн. штрафу; ціна позову: 90229,17грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань за Договором підряду на виконання робіт методом горизонтально-направленого буріння від 08.10.2018р. №25/10.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.10.2019р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 19.11.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.11.2019р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 03.12.0219р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.12.2019р. у даній справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 17.12.2019р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до закриття провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 50000грн. суми основного боргу за договором та задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 36665,69грн. пені та 3563,48грн. штрафу, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

17.12.2019р. Позивачем подано до суду заяву (вх. №53031/19) у якій з підстав відшкодування Відповідачем судового збору просить суд не стягувати з Відповідача на користь Позивача 1921грн. судового збору. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Представник Відповідача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, визнав факт погашення 50000грн. суми основного боргу, стягнення яких є предметом спору у справі, проти стягнення 36665,69грн. пені та 3563,48грн. штрафу заперечив.

17.12.2019р. Відповідачем подано до суду клопотання (вх. №53029/19), у якому просить суд долучити до матеріалів справи Платіжне доручення від 16.12.2019р. №1976 про відшкодування Відповідачем на користь Позивача 1921грн. судового збору. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Позиція Позивача:

Позивач з підстав, зазначених у поданих до суду заявах, просить суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 50000грн. суми основного боргу з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором підряду на виконання робіт методом горизонтально-направленого буріння від 08.10.2018р. №25/10-ГНБ, стягнути з Відповідача на користь Позивача 36665,69грн. пені та 3563,48грн. штрафу за порушення порядку і строку здійснення оплати робіт за Договором та не стягувати з відповідача на користь Позивача судові витрати у справі.

Відповідач визнає факт сплати на користь Позивача 50000грн. суми основного боргу з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором підряду на виконання робіт методом горизонтально-направленого буріння від 08.10.2018р. №25/10-ГНБ та відшкодування Позивачу 1921грн. судового збору і просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення 36665,69грн. пені та 3563,48грн. штрафу за порушення порядку і строку здійснення оплати робіт за Договором.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

08.10.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний-Регіон» (надалі – Відповідач, Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфоком» (надалі – Позивач, Підрядник) укладено Договір підряду на виконання робіт методом горизонтально-направленого буріння №25/10-ГНБ (надалі – Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Підрядник відповідно та на підставі Договору зобов`язувався власними силами та з матеріалів Замовника (п.2.2. Договору), виконати на об`єкті, вказаному Замовником в обумовлений строк комплекс будівельно-монтажних робіт по влаштуванню переходів методом горизонтально-направленого буріння (надалі – ГНБ) через автошляхи та залізничні колії із затягуванням ПЕ-футляру діаметром 560мм. Для прокладання каналізації загальною довжиною 118,7м. (надалі – роботи), і передати виконані роботи Замовнику, а замовник зобов`язувався оплачувати роботи на умовах Договору та приймати від Підрядника фактично виконані роботи в терміни та на умовах Договору.

Відповідно до п.1.2. Договору роботи здійснюються Підрядником відповідно до проектно-кошторисної документації.

Здавання-приймання виконаних робіт здійснюється Сторонами за Актами виконаних робіт (п.1.3. Договору).

Відповідно до п.2.1. Договору ціна Договору на момент його укладення є твердою та становить 380551,58грн., крім того ПДВ – 76110,32грн., всього з ПДВ – 456661,90грн., про що Сторони укладають Договірну ціну, що є додатком до Договору та його невід`ємною частиною.

Поліетиленові труби діаметром 560 мм. є матеріалами Замовника та їх вартість не входить у Договірну ціну, яка зазначена в п.2.1. Договору.

Пунктом 3.1. Договору Сторонами погоджено термін виконання робіт: початок – протягом трьох банківських днів від дати отримання авансу, при умові виконання п.6.2.; закінчення – 29 робочих днів після отримання авансу.

Згідно п.4.1. Договору Замовник здійснює оплату у наступному порядку:

4.1.1. попередня оплата, що становить 30% від ціни Договору протягом трьох робочих днів з моменту підписання Договору;

4.1.2. решту 70% ціни Договору протягом п`яти робочих днів з моменту підписання Сторонами Акту прийому-передачі виконаних робіт.

Оплата здійснюється у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Підрядника (п4.2. Договору).

Відповідно до п.5.1. Договору роботи повинні бути виконані Підрядником протягом терміну (строку), що передбачений п.3.1. Договору.

Пунктом 5.2. Договору Сторонами погоджено, що здавання-приймання виконаної роботи здійснюється Сторонами за Актом приймання-передачі виконаних робіт.

Місцем здавання робіт є об`єкт (п.5.3. Договору).

Відповідно до п.5.4. Договору за результатами огляду результатів роботи Підрядник і Замовник підписують Акт прийому-передачі виконаних робіт.

Пунктом 5.5. Договору встановлено, що складання Акту приймання-передачі виконаних робіт покладається на Підрядника. Підрядник зобовязується надати Замовнику вищезазначені Акти для розгляду представником Замовника виконаної роботи.

Згідно п.5.7. Договору фактично виконані Підрядником роботи передаються Замовнику шляхом надання Підрядником Акту приймання-передачі виконаних робіт. Замовник підписує його протягом трьох робочих днів з моменту отримання і скріплює печаткою, або надає обґрунтовані зауваження щодо виконаних робіт (їх частини). У випадку наявності у Замовника обґрунтованих зауважень щодо виконаних робіт (їх частини), він повинен письмово повідомити про це Підрядника протягом трьох робочих днів з моменту отримання Акту приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідно до п.7.1. Договору Сторони несуть відповідальність одна перед одною за виконання взятих на себе зобов`язань у встановленому Законом порядку.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що за неоплату, несвоєчасну оплату ціни Договору Замовник сплачує на користь Підрядника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Згідно п.7.5. Договору при порушенні Замовником п.4.1.2. Договору більш, ніж на 20 календарних днів, Замовник сплачує на користь Підрядника штраф у розмірі 1% від суми простроченого платежу.

Додатковою угодою від 14.11.2018р. №1 до Договору Сторонами погоджено викласти п.3.1. Договору у наступній редакції:

« 3.1. термін виконання робіт: початок – протягом трьох банківських днів від дати отримання авансу, при умові виконання п.6.2.; закінчення – 30.12.2018р.».

Окрім того, Додатковою угодою від 17.12.2018р. №2 до Договору Сторони, у зв`язку із необхідністю виконання додаткових обсягів робіт, домовились збільшити ціну Договору на 30571,11грн., крім того ПДВ – 6114,22, всього з ПДВ – 36685,33грн.

Термін виконання робіт: початок – протягом трьох банківських днів від дати отримання авансу, при умові виконання п.6.2.; закінчення – 21.01.2019р.

Вказаний Договір та Додаткові угоди до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що Актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018р. від 28.12.2018р. №1 на суму 456661,90грн. та за січень 2019р. від 23.01.2019р. №1 на суму 36685,33грн. передав Відповідачу роботи за Договором на загальну суму 493347,23грн. Вказані Акти приймання виконаних будівельних робіт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором у встановленому Договором порядку та строки не виконано.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 20.02.2019р. звертався до Відповідача Претензією від 20.02.2019р. вих. №012 зі вимогою про сплату 356348,67грн. боргу, а також 5623,47грн. пені та 3563,48грн. штрафу за Договором.

В подальшому Відповідачем 17.10.2018р. сплачено на користь Позивача 136998,56грн., 11.03.2019р. – 115000грн, 03.06.2019р. – 50000грн., 06.06.2019р. – 50000грн., 14.06.2019р. – 50000грн., 27.06.2019р. – 41348,67грн., внаслідок чого утворився борг в розмірі 50000грн.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 10.09.2019р. повторно звертався до Відповідача Претензією від 10.09.2019р. вих. №141 із вимогою про сплату 50000грн. суми основного боргу за Договором, а також 36665,69грн. пені, 3563,48грн. штрафу.

Відповідачем вказану Претензію залишено без відповіді та реагування. Доказів повного чи часткового задоволення Претензії до подання позовної заяви Учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З підстав наведеного Позивач просив суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 50000грн. суми основного боргу з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором підряду на виконання робіт методом горизонтально-направленого буріння від 08.10.2018р. №25/10-ГНБ, а також 36665,69грн. пені, 3563,48грн. штрафу за порушення порядку і строку здійснення оплати робіт за Договором.

19.11.2019р. Відповідачем подано клопотання (вх. №47824/19), у якому просить суд долучити до матеріалів справи доказ сплати основного боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі.

В обґрунтування викладених у клопотанні доводів Відповідач долучає копію платіжного доручення від 04.11.2019р. №1828 про сплату на користь Позивача 50000грн.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Приписами частини другої вказаної статті передбачено, що до договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

В судовому засіданні суд роз`яснив представникам Учасників справи наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно ч.3. ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що предмет спору в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 50000грн. суми основного боргу припинив своє існування після відкриття провадження у справі, що має наслідком закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 36665,69грн. пені за період з 04.02.2019р. по 04.08.2019р. та 3563,48грн. штрафу за порушення порядку і строку здійснення оплати робіт за Договором суд зазначає наступне.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно положень ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання — господарською організацією (ч.ч. 6, 7 ст. 231 Господарського кодексу України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що за неоплату, несвоєчасну оплату ціни Договору Замовник сплачує на користь Підрядника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Згідно п.7.5. Договору при порушенні Замовником п.4.1.2. Договору більш, ніж на 20 календарних днів, Замовник сплачує на користь Підрядника штраф у розмірі 1% від суми простроченого платежу.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що стягнення судом за неналежне виконання Відповідачем грошових зобов`язань неустойки у вигляді одночасно штрафу та пені не суперечить умовам Договору та узгоджується із положеннями закону, оскільки згідно ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду що вбачається із постанов суду від 09.02.2018р. у справі № 911/2813/17, від 17.05.2018р. у справі № 910/6046/16, від 22.03.2018р. у справі № 911/1351/17 та ін.

Перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не вірно враховано суми та періоди існування заборгованості з врахуванням здійснених Відповідачем часткових оплат; крім того, невірно обраховано завершення періоду нарахування пені згідно вимог ч.6 ст.232 ГПК України згідно Договору, Додаткової угоди №1 за Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018р. від 28.12.2018р., а також початок існування протермінованої заборгованості згідно Додаткової угоди №2 за Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2019р. від 23.01.2019р.

Так, Позивачем при обчисленні пені за порушення порядку і строку здійснення оплати робіт за Договором згідно Акту від 28.12.2018р. №1 не враховано положень укладеного між Сторонами Договору (п.4.1.2.) щодо того, що оплата решти 70% ціни договору здійснюється протягом п`яти робочих днів з моменту підписання Сторонами Акту прийому-передачі виконаних робіт, тобто не враховано вихідних та святкових днів, які не є робочими днями, а відтак, з врахуванням положень п.4.2 Договору щодо здійснення оплати в безготівковому порядку, суд зазначає, що першим днем порушення строків оплати згідно Договору є 09.01.2019р., а не 04.02.2019р.

Таким чином встановлений ч.6 ст.232 ГК України строк нарахування пені за порушення порядку і строку здійснення вказаного платежу розпочинається 09.01.2019р. та припиняється не 04.08.2019р, а 09.07.2019р.

Окрім того, Позивачем не враховано зменшення суми боргу з врахуванням здійснених Відповідачем 11.03.2019р., 03.06.2019р., 06.06.2019р., 14.06.2019р. та 27.06.2019р. часткових оплат.

Так, сума пені за порушення порядку і строку здійснення оплати робіт за Договором згідно Акту від 28.12.2018р. №1 в межах заявлених до стягнення Позивачем періодів (з 04.02.2019р. по 09.07.2019р.) становила:

в період з 04.02.2019р. по 10.03.2019р. сума боргу становила 319663,34грн., сума пені за вказаний період – 11034,95грн.;

в період з 11.03.2019р. по 02.06.2019р. сума боргу становила 204663,34грн., сума пені за вказаний період – 16743,14грн.;

в період з 03.06.2019р. по 05.06.2019р. сума боргу становила 154663,34грн., сума пені за вказаний період – 444,92грн.;

в період з 06.06.2019р. по 13.06.2019р. сума боргу становила 104663,34грн., сума пені за вказаний період – 802,90грн.;

в період з 14.06.2019р. по 26.06.2019р. сума боргу становила 54663,34грн., сума пені за вказаний період – 681,42грн.;

в період з 27.06.2019р. по 09.07.2019р. сума боргу становила 13314,67грн., сума пені за вказаний період – 165,98грн.

Нарахування пені за порушення порядку і строку здійснення оплати робіт за Договором згідно Акту від 28.12.2018р. №1 в період після 09.07.2019р. є безпідставним та необґрунтованим, а відтак, в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити.

При цьому, Позивачем при обчисленні пені за порушення порядку і строку здійснення оплати робіт за Договором згідно Акту від 23.01.2019р. №1 за січень 2019р. також не враховано положень укладеної між Сторонами Додаткової угоди від 17.12.2018р. №2 до Договору (п.5.) щодо того, що остаточний розрахунок з Підрядником за фактично виконані об`єми робіт здійснюється Замовником після підписання Акта здачі-приймання будівельно-монтажних робіт протягом 10 днів, а відтак першим днем порушення строків оплат, з врахуванням приписів ч.5 ст.254 ЦК України, є 05.02.2019р., а не 04.02.2019р.

Таким чином встановлений ч.6 ст.232 ГК України строк нарахування пені за порушення порядку і строку здійснення вказаного платежу розпочинається 05.02.2019р. та припиняється не 04.08.2019р, а 05.08.2019р.

Так, сума основного боргу Відповідача перед Позивачем з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором згідно Акту від 23.01.2019р. №1 в період з 05.02.2019р. по 04.08.2019р. становила 36685,33грн, сума пені за вказаний період – 6430,49грн.

Відтак, сума належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором за вказаний Позивачем період становить 12301,35грн. (11034,95 + 16743,14 + 444,92 + 802,90 + 681,42 + 165,98 + 6430,49).

Щодо нарахування Позивачем Відповідачу штрафу в порядку пункту 7.5. Договору суд зазначає, що такий розрахунок проведено Позивачем вірно, сума штрафу, належного до стягнення з Відповідача на користь Позивача становить 3563,48грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 36665,69грн. пені є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 12301,35грн., а позовні вимоги про стягнення 3563,48грн. штрафу є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум пені та штрафу здійснювалась судом за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2019».

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов`язання, щодо оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором, враховуючи погашення Відповідачем суми основного боргу після відкриття провадження у справі, перевіривши розрахунок нарахованих сум пені за заявлений Позивачем період та штрафу, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 50000грн. суми основного боргу за виконані Позивачем та прийняті Відповідачем роботи за Договором закрити у зв`язку із відсутністю предмета спору, стягнути з Відповідача на користь Позивача 12301,35грн. пені та 3563,48грн. штрафу. В решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1921грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 10.10.2019р. №6001115071 про сплату 1921грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком до позовної заяви.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору Позивачем станом на час розгляду спору по суті суду не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

17.12.2019р. Позивачем подано до суду заяву (вх.№53031/19) у якій з підстав відшкодування Відповідачем судового збору просить суд не стягувати з Відповідача на користь Позивача 1921грн. судового збору.

17.12.2019р. Відповідачем подано до суду клопотання (вх. №53029/19), у якому просить суд долучити до матеріалів справи Платіжне доручення від 16.12.2019р. №1976 про відшкодування Відповідачем на користь Позивача 1921грн. судового збору.

В судовому засіданні 17.12.2019р. представники Учасників справи зазначили про відшкодування Відповідачем на користь Позивача згідно Платіжного доручення від 16.12.2019р. №1976 1921грн. сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору з підстав чого Позивач просив суд не стягувати такий з Відповідача при вирішенні спору по суті.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 92, 241, 509, 525, 526, 527, 530, 547, 549, 601, 610, 612, 614, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 837, 875 Цивільного кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний-Регіон» (79035, Львівська область, м.Львів, вул.Зелена, буд.115А; ідентифікаційний код: 40760052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКОМ» (79035, Львівська область, м.Львів, вул.Хлібна, буд.1; ідентифікаційний код 25228900) 50000грн. суми основного боргу закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний-Регіон» (79035, Львівська область, м.Львів, вул.Зелена, буд.115А; ідентифікаційний код: 40760052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКОМ» (79035, Львівська область, м.Львів, вул.Хлібна, буд.1; ідентифікаційний код 25228900) 12301,35грн. пені та 3563,48грн. штрафу.

4. В решті в позові відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 23.12.2019р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.