Рішення № 86612527, 23.12.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2019Справа № 910/15174/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДОМ-ГЕРМЕС"

до ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "ЛЮБОМИР-МГ"

про стягнення 55 746,60 грн.

за участю представників:

від позивача: Войтко О.В.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДОМ-ГЕРМЕС" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "ЛЮБОМИР-МГ" про стягнення 301 365,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив договірні зобов`язання в частині своєчасної оплати товару відповідно до договору купівлі-продажу №10-КП від 21.03.2019, укладеного між сторонами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 09.12.2019. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі контррозрахунку позовних вимог).

27.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДОМ-ГЕРМЕС" надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 09.12.2019 представник позивача підтримав заяву про зменшення розміру позовних вимог, подану 27.11.2019, просив прийняти її до розгляду, (зважаючи на факт сплати відповідачем суми основного боргу після подання позивачем позову у даній справі) у зв`язку з чим стягнути з відповідача суму у загальному розмірі 55 746, 60 грн., з яких: пеня - 3 678, 57 грн., штраф - 49 363, 20 грн., 25 відсотків річних - 2 704, 83 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 суд дійшов висновку про прийняття до розгляду заяви про зменшення розміру позовних вимог, з одночасним визначенням нової ціни позову - 55 746, 60 грн. Судове засідання відкладено на 23.12.2019.

У судовому засіданні 23.12.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання 23.12.2019, як і у попереднє судове засідання, не з`явився. Відзиву, заяв та клопотань до суду не надав. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, направленням на адресу місцезнаходження сторони ухвали суду.

Так, копії ухвали Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 та від 09.12.2019 були надіслані рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103051982723 та № 0103052470483 на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична адреса місцезнаходження відповідача, а саме: 81760, Львівська область, Жидачівський район, вул. Польова, буд. 1.

Повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103051982723 підтверджується, що 15.11.2019 відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі, однак не скористався процесуальним правом на подання відзиву у встановлений судом строк.

Разом з цим, згідно відомостей з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» поштове відправлення № 0103052470483 не було вручено адресату.

Судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не заявив жодних заяв, клопотань та заперечень, не направив повноважного представника у судові засідання, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

21.03.2019 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДОМ-ГЕРМЕС" (продавець, позивач) та ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "ЛЮБОМИР-МГ" (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 10-КП (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов`язується передати у власність відповідачу, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах і в порядку, встановленому у Договорі.

Під товаром за змістом цього Договору розуміються: товарна картопля з розміром бульб 35-55 мм. Асортимент, кількість, ціна одиниці товару та загальна вартість товару визначається в специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору (п. 1.2.-1.3. Договору).

Відповідно до п. 2.2. Договору, ціна на товар визначається у Специфікації, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Ціна товару визначається у гривні із обов`язковим посиланням на грошовий еквівалент у Євро, за курсом Євро по відношенню до гривні, встановленим НБУ на момент фактичної оплати за товар, що відповідає ч.2 ст. 533 ЦК України.

Згідно з п. 3.1. Договору, датою поставки є дата отримання покупцем товару на складі покупця згідно з видатковими накладними, підписаними сторонами, але не пізніше 15 травня 2019 року, якщо інші умови поставки не передбачені у Специфікації.

Матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до Специфікації № 1 від 21.03.2019 до Договору продавець зобов`язується поставити товар на загальну суму 493 632 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що на підставі довіреності № 50 від 24.04.2019 та згідно видаткової накладної № 794 від 24.04.2019 відповідачем було отримано товар на загальну суму 493 632,00 грн.

Згідно з п. 4.3. Договору, умови, порядок та терміни (строки) оплати відповідного Товару зазначаються у Специфікаціях до цього Договору.

Згідно з п. 1. Специфікації № 1 до Договору, умови оплати та поставки Товару визначені у наступному порядку:

- 20% вартості всього товару, що становить 98 726,40 грн., що еквівалентно 3200 Євро за курсом продажу Євро по відношенню до гривні, встановленим НБУ на момент укладання даної Специфікації Покупець має оплатити не пізніше 10.04.2019;

- 30% вартості всього товару, що становить 148 089,00 грн., що є еквівалентно 4800 Євро за курсом продажу Євро по відношенню до гривні, встановленим НБУ на момент укладання даної Специфікації Покупець має оплатити не пізніше 2-х банківських днів з моменту повідомлення Продавцем Покупця про прибуття товару до державного кордону України.

- 50% вартості всього товару, що становить 246 816,00 грн., що є еквівалентно 8000 Євро за курсом продажу Євро по відношенню до гривні, встановленим НБУ на момент укладання даної Специфікації покупець має оплатити не пізніше 15.10.2019.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами позивача, ним було виконано обов`язок з відвантаження відповідачу товару на загальну суму 493 632 грн., тоді як відповідач сплатив грошові кошти на розрахунковий рахунок позивача з порушенням договірних строків здійснення оплат, внаслідок чого позивач просить стягнути (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 55 746, 60 грн., з яких: пеня - 3 678, 57 грн., штраф - 49 363,20 грн., 25 відсотків річних - 2 704, 83 грн.

Підстави звернення з позовом саме до Господарського суду міста Києва позивач обґрунтовує тим фактом, що відповідно до п. 10.20 Договору сторони погодили, що місцем виконання даного Договору та місцем виконання своїх зобов`язань є адреса продавця, яка згідно розділу 11 Договору зареєстрована у місті Києві. Таким чином, керуючись положеннями частини 5 ст. 29 ГПК України, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що внаслідок укладення Договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пунктів 9.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами зобов`язань за цим Договором.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар відповідно до специфікації № 1 до Договору на загальну суму 493 632 грн.

Наведені обставини підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема видатковою накладною № 794 від 24.04.2019 на суму 493 632 грн.

Видаткова накладна (копія якої наявна в матеріалах справи) підписана повноважними представниками сторін без заперечень та зауважень, зокрема, щодо кількості якості товару, а також строків поставки товару. Крім того, зазначена видаткова накладна містять посилання саме на умови договору купівлі-продажу № 10-КП від 22.03.2019.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 493 632 грн. При цьому, зважаючи на положення пункту 1 Специфікації в частині умов оплати та здійснення кінцевого та повного розрахунку за отриманий товар не пізніше 15.10.2019, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача стосовно того, що обов`язок покупця з оплати повної вартості отриманого товару за видатковою накладною № 794 від 24.04.2019, настав саме 15.10.2019.

Разом з цим, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що відповідач здійснив оплату 50% вартості товару у розмірі 246 816 грн. з порушенням договірних строків, лише 31.10.2019, після подання позивачем позовної заяви у даній справі.

На підтвердження зазначеного позивач надав до заяви про зменшення розміру позовних вимог копію платіжного доручення № 1151 від 31.10.2019 на суму 246 816 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відповідальність у вигляді пені за порушення строку оплати товару, передбачена у пункті 7.4. Договору, відповідно до якого у випадку прострочення по оплаті товару за Договором покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати штрафних санкцій, зокрема, пені.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Судом встановлено, що позивачем правомірно обчислено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України починаючи з 16.10.2019. Разом з цим, позивачем безпідставно здійснено нарахування заявлених до стягнення санкцій до 31.10.2019 включно, оскільки 31.10.2019 відповідач здійснив повне погашення заборгованості, тоді як день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

При цьому, судом враховано, що п. 4.13. Договору передбачено, що датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що грошові кошти були зараховані на його поточний рахунок в будь-який інший день, окрім дня фактичної оплати боргу відповідачем.

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку та дійшов висновку про те, що арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума пені за порушення відповідачем договірних зобов`язань у розмірі 3 266,09 грн., у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

В пункті 7.4. Договору сторони також погодили, що у випадку невиконання грошового зобов`язання по оплаті товару протягом 5 календарних днів з моменту настання терміну його виконання, з 6 календарного дня прострочення оплати за товар покупцю додатково нараховується штраф в розмірі 20% від суми заборгованості.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок штрафу та встановлено, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку із чим вимога про стягнення 49 363,20 грн. штрафу підлягає задоволенню.

При цьому суд зауважує, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Таким чином, судом встановлено, що у даному спорі договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору (порушення строків розрахунків) у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 25 % річних за користування чужими коштами у розмірі 2 704,83 грн., суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Суд звертає увагу, що у пункті 7.8. Договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченою ч. 2 ст. 625 ЦК України і встановили її в розмірі 25% річних від суми заборгованості протягом 90 календарних днів з дати виникнення заборгованості.

Таким чином, в умовах договору сторонами передбачений інший розмір відсотків річних, а саме 25%, право на яке надано кредитору у разі прострочення грошового зобов`язання статтею 625 Цивільного кодексу України.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 25% річних, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною є сума 25% у розмірі 2 535,78 грн., а тому позовні вимоги в даному випадку підлягають частковому задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3 266,09 грн. - пені, 49 363,20 грн. - штрафу, 2 535,78 грн. - 25% річних.

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Судовий збір згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "ЛЮБОМИР-МГ" (81760, Львівська область, Жидачівський район, вул. Польова, буд. 1, ідентифікаційний код 33506270) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДОМ-ГЕРМЕС" (03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 53-А, ідентифікаційний код 39422783) 3 266,09 грн. - пені, 49 363,20 грн. - штрафу, 2 535,78 грн. - 25% річних та судовий збір у розмірі 1 900,96 грн.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.12.2019.

Суддя І.В. Приходько