Рішення № 86610153, 18.12.2019, Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/3888/19

№ 2/688/1169/19

Рішення

Іменем України

18 грудня 2019 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого – судді Козачук С.В.,

з участю секретаря судового засідання – Гаврилової Н.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Шепетівці цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

22 жовтня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, вказавши, що 16.09.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики №73326 в електронній формі. За умовами п.1.1 укладеного Договору позики, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 1201 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.

Пунктами 1.3, 1.4 Договору позики встановлено, що позика надається строком на 30 днів. Дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником за домовленістю сторін, вважається датою укладення Договору позики між позичальником і позикодавцем.

Позивачем в порядку встановленому п.1.4 Договору позики на картковий рахунок відповідача була перерахована сума позики в розмірі 1201 грн., що підтверджується повідомленням від 30.09.2016 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів, згідно Договору про організацію переказу грошових коштів №ВП-180516-3 від 18.05.2016 року.

Позивачем належним чином виконані умови Договору позики, в той час як відповідачем отримані кошти в передбачені строки не повернуті, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість за Договором позики зі сплати основного боргу, процентів та прострочених процентів.

Згідно п.1.5 Договору позики, нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов: 1,9 % від суми позики, але не менше ніж 30 грн. за перший день користування позикою; 1,9 % від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п.1.2 цього Договору; 3,8% від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п.1.2 цього Договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до п. 1.1, 1.5 Договору позики, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем станом на 16.10.2019 року становить 50469,19 грн., з яких: 1201 грн. - основний борг; 25701,38 грн. - заборгованість по процентах та 23566,81 - заборгованість за простроченим процентам.

Реєстрація відповідача на сайті позивача, подання відповідачем заповненої заявки на отримання позики із зазначенням номеру банківської картки для перерахування коштів, підтвердження позивачем заявки на отримання позики у передбачений Правилами спосіб, вчинення відповідних дій щодо отримання позики, свідчить про те, що відповідач був ознайомлений з усіма істотними умовами отримання позики, а Договір позики було укладено та підписано в електронній формі, що в силу приписів ст.ст. 6, 627 ЦК України, ст.ст. 11,12 Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що прирівнюється до договору у письмовій формі. Тому позивач просить позов задоволити та стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 50469,19 грн., а також 1921 грн. судового збору.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча про час, день та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Представник відповідача ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій просив справу розглядати без його та відповідача участі, позовні вимоги не визнали. До заяви додав письмову заяву, у якій вказує на те, що позивачем не надано жодного розрахунку обґрунтованості вказаної ціни позову, не надано механізму та порядку нарахування заборгованості по відсотках та заборгованості по прострочених відсотках. Просив застосувати строк позовної давності, посилаючись на те, що позивачем його пропущено, оскільки із позовом до суду звернулись 17.10.2019 року.

Судом встановлено, що 16.09.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №73326 в електронному вигляді, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 1201 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, строком 30 днів зі сплатою процентів за користування позикою: - 1,9 % від суми позики, але не менше ніж 30 грн. за перший день користування позикою; 1,9% від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п.1.2 цього Договору; - 3,8% від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п.1.2 цього Договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до п.1.1 укладеного Договору позики, позикодавець зобов`язується надати позичальникові на умовах, що передбачені даним Договором, грошові кошти в позику в сумі 1201 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою зазначені у п.1.5 цього Договору.

Пунктами 1.3, 1.4 Договору позики встановлено, що позика надається строком на 30 днів. Дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний позичальником за домовленістю сторін вважається датою укладення Договору позики між позичальником і позикодавцем.

Позивачем в порядку встановленому п.1.4 Договору позики на картковий рахунок відповідача 16.09.2016 року була перерахована сума позики в розмірі 1201 грн., що підтверджується повідомленням від 30.09.2019 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів, згідно Договору про організацію переказу грошових коштів №ВП-180516-3 від 18.05.2016 року.

Вказані обставини підтверджуються: Договором №73326 від 16.09.2016 року про надання позики; повідомленням від 30.09.2019 року.

Відповідно до п.7.1 Договору позики №73326 від 16.09.2016 року, невід`ємною частиною цього Договору є Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН» регламентують порядок надання грошових коштів у позику фізичним особам.

Згідно п.п.4.1,4.2 Правил, заявник, що має намір отримати позику, проходить реєстрацію в Особистому кабінеті на Сайті Товариства. Заявник для оформлення позики здійснює оформлення Заявки на Сайті Товариства шляхом заповнення всіх полів Заявки, що відмічені як обов`язкові для заповнення.

Згідно п.6.3 Правил, у разі прийняття позитивного рішення Товариство інформує Заявника шляхом відправлення CMC-повідомлення на телефонний номер зазначений в Заявці, розміщенням інформації щодо прийнятого рішення в Особистому кабінеті та шляхом надсилання електронного повідомлення на електрону адресу зазначену в Заявці. Електронне повідомлення про прийняття позитивного рішення в наданні позики містить гіперактивне посилання. Здійснюючи перехід по гіперактивному посиланню Заявник отримує електронну копію договору позики.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, в ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

-заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

-вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 даного Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 даного Закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно- цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Отже, 16 вересня 2016 року у визначеному пунктами 4.1, 4.2 Правил порядку відповідач оформив заявку для отримання позики шляхом заповнення усіх полів заявки, які є обов`язковими для заповнення, на підставі якої між сторонами було укладено договір позики в електронній формі. Як вбачається із письмових пояснень, відповідач не заперечує факту укладення Договору та отримання позики, а тому ці обставини не підлягають доказування в силу положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Таким чином, між сторонами виникли цивільно-правові відносини, пов`язані із виконанням договору позики, укладеного в електронній формі.

Позивач, перерахувавши відповідачу обумовлені грошові кошти, виконав умови договору позики, проте відповідач своїх зобов`язань за договором позики не виконав, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) та нараховані проценти за користування позикою не повернув.

Згідно з наданою ТОВ «ВЕЛЛФІН» довідкою щодо заборгованості за Договором №73326 від 16.09.2016 року, станом на 16.10.2019 року відповідач має заборгованість у сумі 50469,19 грн., з яких 1201 грн. сума основного боргу, 25701,38 грн. проценти за користування позикою, 23566,81 грн. заборгованість за простроченими процентами. При цьому, розрахунок нарахування відсотків до позовної заяви не наданий.

Відповідно до ч.ч.І, 6 ст. 81 ЦП К України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Разом з тим, вирішуючи цивільно-правовий спір, суд враховує наступне.

Як роз`яснено в абзаці 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, суд зобов`язаний визначитися, чи доведений факт порушення відповідачем прав позивача, чи обґрунтовані позовні вимоги і лише у разі доведеності позовних вимог, вирішити питання щодо застосування позовної давності.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 14-318цс18).

Правовідносини, які виникли між сторонами з приводу договору позики, є подібними до правовідносин, які виникають з договорів кредиту, а тому в силу ч. 9 ст.10 ЦПК України суд вважає можливим застосувати у цій справі вказані правові позиції.

Так, за умовами укладеного кредитного договору сторони по справі погодили сплату 16 жовтня 2016 року заборгованості за позикою та процентів за наданою позикою.

ОСОБА_1 зобов`язався відповідно до пункту 1.5 договору позики сплачувати проценти за користування позикою у розмірі 1,9 % від суми позики, але не менше 30 грн. за перший день користування позикою, та 1,9 % від суми позики щоденно за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, і 3,8% від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк, зазначений в пункті 1.2 Договору (30 днів).

Відтак, у межах строку кредитування (з 16.09.2016 року по 16.10.2016 року) відповідач мав, зокрема, повернути позивачеві позичені кошти і сплачувати проценти. Після закінчення строку користування позикою, починаючи з 17.10.2016 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість.

За такого позивач мав право на нарахування процентів за користування кредитом лише в межах строку надання позики по 16.10.2016 року.

Як вбачається з визначеного сторонами графіку розрахунків до Договору позики від 16.09.2016 року, який є його невід`ємною частиною, позичальник здійснює повернення позики одним платежем 16.10.2016 року в сумі 1892,75 грн., з яких: 1201 грн. сума по договору позики, 691,75 грн. сума процентів за користування позикою за період 16.09.2016 року по 16.10.2016 року. І саме позовні вимоги щодо стягнення таких сум є доведеними та обґрунтованими, а вимога позивача в частині стягнення заборгованості за процентами в сумі 25009,63 грн. ( 25701,38 грн. – 691,75 грн.) та заборгованості за простроченими процентами за користування позикою за період з 16.10.2016 року по 16.10.2019 року в сумі 23566,81 грн., який виходить за межі строку кредитування, не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Певний період часу, початок якого визначений календарною датою або подією, починається з наступного дня після вказаної дати або дня події, які, в свою чергу, до цього строку не включаються.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу.

Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку.

Сторони домовились, що сума позики має бути повернута ОСОБА_1 16.10.2016 року, тому у зв`язку із недотриманням позичальником такої домовленості, про порушене право позивач був обізнаний 16.10.2016 року, а тому позовна давність для захисту порушеного права тривала з 17.10.2016 року до 16.10.2019 року.

Така ж правова позиція щодо застосування строку позовної давності висловлена Верховним судом України в постанові від 16 квітня 2014 року у справі №6-24цс14.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява по даній справі подана до суду 22.10.2019 року, а дата здачі кореспонденції для суду позивачем у відділенні поштового зв`язку 17.10.2019 року.

Таким чином, ТОВ «ВЕЛЛФІН», звернувшись з позовом до суду через засоби поштового зв`язку 17.10.2019 року, пропустило строк позовної давності, а тому у позові через пропуск позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з позики та процентів за користування позикою у межах строку кредитування слід відмовити.

Крім того, після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, тому заявлена ТОВ «ВЕЛЛФІН» вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування позикою в сумі 25009,63 грн. та заборгованості за простроченими процентами за користування позикою за період з 16.10.2016 року по 16.10.2019 року в сумі 23566,81 грн. є безпідставною і в її задоволенні слід відмовити у зв`язку із необґрунтованістю позовних вимог в цій частині.

Керуючись ст.ст.2, 12, 13, 76-82, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 23 грудня 2019 року.

Суддя: С.В. Козачук