Рішення № 86588997, 24.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2019 року м. Київ № 640/7747/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доКиївської міської митниці ДФСпро визнання протиправними дій, скасування рішень, стягнення зайво сплачених коштів,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської митниці ДФС (далі по тексту - відповідач), в якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить суд:

- визнати протиправними дії Київської міської митниці ДФС щодо митного оформлення товару згідно митної декларації №UA100110/2019/169748 від 08 квітня 2019 року та скасувати відмову у митному оформленні товару, оформлену карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100110/2019/00533 від 08 квітня 2019 року в частині вимоги надання сертифікату про походження товару або сплати компенсаційного мита в розмірі 17,66 % згідно рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 13 листопада 2015 року №АС-344/2015/4411-06;

- визнати протиправними дії Київської міської митниці ДФС у формі листа від 23 квітня 2019 року №4066/10/26-70-19-04 та скасувати рішення у формі листа від 23 квітня 2019 року №4066/10/26-70-19-04;

- визнати протиправним нарахування у ВМД №UA100110/2019/170103 від 11 квітня 2019 року суму компенсаційного мита у розмірі 135 260,37 грн. та суму переплаченого ПДВ з урахуванням суми компенсаційного мита у розмірі 27 037,33 грн.;

- стягнути з бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі компенсаційного мита 135 260,37 грн., зайво сплаченого ПДВ з урахуванням суми компенсаційного мита у розмірі 27 037,33 грн. та 450 грн. від простою транспортного засобу на території митного контролю на відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями та діями.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що нормами чинного законодавства не передбачено при митному оформленні подання сертифіката про походження товару. Позивач повідомив, що транспортний засіб, заявлений ним до митного оформлення, виготовлено на замовлення третьої особи для інших ринків світу, крім ЄС, а тому неможливо отримати на вказаний транспортний засіб сертифікат відповідності. Такий сертифікат видається за наявності двох умов: машина виготовлена для експорту до відповідних країн ЄС та наявний оригінальний інвойс Land Rover.

Також позивач просив врахувати, що він як громадянин України ввіз на митну територію України товар, опис якого схожий на рішення Комісії, а відповідач неправомірно вимогам сплати остаточного компенсаційного мита за ставкою 17,66 %, адже заявник не є імпортером; товар ввезений ним для особистого користування, а не для продажу; ввезення цього товару не заподіює шкоди національному товаровиробнику; код транспортного засобу є іншим, ніж вказано у Рішенні, а саме M1G, а не М1.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників сторін.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що під час митного оформлення транспортного засобу позивачу було відмовлено у прийнятті МД №UA100110/2019/169748 від 08 квітня 2019 року у зв`язку з відсутність сертифіката про походження товару, виданого компетентним органом даної країни або країни вивезення, а декларанту Приватному підприємству «Брок Ресурс» надана картка відмови за №UA100110/2019/00533. У зв`язку з відсутністю сертифіката про походження товару, виданого уповноваженим органом країни походження чи країни експорту товару, відповідно до Рішення міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі №АС-344/2015/4411-06 від 13 листопада 2015 року імпорт на митну територію України вказаного товару здійснюється зі сплатою остаточного компенсаційного мита за ставкою 17,66 %.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

08 квітня 2019 року відділом митного оформлення №1 митного поста «Столичний» Київської міської митниці ДФС зареєстровано та прийнято до митного оформлення ЕМД №UA100110/2019/169748 на товар - автомобіль легковий з двигуном внутрішнього згоряння Land Rover Discovery Sport HSE Luxury, номер кузова НОМЕР_1 , виробник - Jaguar Land Rover Limited, країна виробництва - GB.

Під час митного оформлення позивачу відмовлено у прийнятті вказаної митної декларації та декларанту видана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100110/2019/00533 від 08 квітня 2019 року у зв`язку з відсутністю сертифіката про походження товару та, як наслідок, необхідності сплати остаточного компенсаційного мита за ставкою 17,66 %.

Незгода позивача із зазначеними діями та рішеннями митного органу зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митний кодекс України встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування.

Згідно частини 1 статі 1 Митного кодексу України, законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Частиною 1 статті 3 Митного кодексу України встановлено, що при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, чинні на день прийняття митної декларації органом доходів і зборів України.

Згідно частини 1 статті 44 Митного кодексу України, для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.

Пунктом 2 частини 4 статті 44 Митного кодексу України встановлено, що документи, які підтверджують країну походження товару, не вимагаються у разі, якщо товари ввозяться громадянами та оподатковуються за єдиною ставкою мита відповідно до розділу ХІІ цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 364 розділу ХІІ Митного кодексу України, цей розділ регулює умови та порядок пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов`язаних зі здійсненням підприємницької діяльності.

За приписами частини 1 статті 377 Митного кодексу України товари за товарними позиціями 8701-8707, 8711, 8716 згідно з УКТ ЗЕД, які підлягають державній реєстрації, при ввезенні громадянами на митну територію України […], незалежно від їх вартості, підлягають письмовому декларуванню та митному оформленню в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, з оподаткуванням ввізним митом за повними ставками Митного тарифу України, акцизним податком і податком на додану вартість за ставками, встановленими Податковим кодексом України.

Товари, зазначені у частині першій цієї статті, що ввозяться громадянами на митну територію України для вільного обігу, підлягають обов`язковій сертифікації у випадках, встановлених законодавством для підприємств. Документи, що засвідчують відповідність таких товарів вимогам технічних регламентів та національних стандартів, подаються органам доходів і зборів під час митного оформлення цих товарів з метою вільного обігу та уповноваженим органам під час їх державної реєстрації в Україні (частина 2 статті 377 Митного кодексу України).

Суд зазначає, що дана норма вимагає подання сертифіката відповідності транспортного засобу вимогам технічних регламентів та національних стандартів, однак це не є тотожним поняттю сертифіката про походження товару.

Згідно пункту 60 статті 4 Митного кодексу України, транспортні засоби особистого користування - це наземні транспортні засоби товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепи до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, плавучі засоби та повітряні судна, що зареєстровані на території відповідної країни, перебувають у власності або тимчасовому користуванні відповідного громадянина та ввозяться або вивозяться цим громадянином у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію виключно для особистого користування, а не для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивач придбав транспортний засіб - автомобіль марки Land Rover Discovery Sport HSE Luxury кузов № НОМЕР_1 , виготовлений в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, країна походження - Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, VIN-коду відповідно до міжнародного стандарту ISO 3779-1983 (останні технічні правки 2009 року ISO 3779-1983 для особистого користування).

Суд не бере до уваги посилання відповідача на обов`язковість подання сертифікату про походження товару, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 44 Митного кодексу України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару тільки у передбачених законом випадках.

Згідно частини 3 статті 44 Митного кодексу України, у разі ввезення товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов`язково:

1) на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України;

2) на товари, щодо ввезення яких в Україну застосовуються кількісні обмеження (квоти) або заходи, вжиті органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в межах повноважень, визначених Законами України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україні», «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

3) якщо це передбачено законами України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Разом з тим, пунктом 2 частини 4 статті 44 Митного кодексу України встановлено, що документи, які підтверджують країну походження товару, не вимагаються у разі, якщо товари ввозяться громадянами та оподатковуються за єдиною ставкою мита відповідно до розділу ХІІ цього Кодексу.

При цьому, суд звертає увагу на особливості застосування законів України та інших нормативно-правових актів з питань державної справи, що передбачені статтею 3 Митного кодексу України.

Відповідно до частини 4 статті 3 Митного кодексу України у разі, якщо норми законів України чи інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків підприємств і громадян, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України або здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, чи прав та обов`язків посадових осіб органів доходів і зборів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення як на користь таких підприємств та громадян, так і на користь органу доходів і зборів, рішення повинно прийматися на користь зазначених підприємств і громадян.

Під час процедури декларування та виконання митних формальностей за митною декларацією, поданою позивачем, відповідач мав прийняти рішення на користь позивача, оскільки останній ввіз на митну територію України товар, який оподатковується за єдиною ставкою мита відповідно до розділу ХІІ Митного кодексу України, а норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків громадян.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно вимагав від позивача подання сертифікату про походження товару.

Стосовно застосування остаточних компенсаційних заходів відносно імпорту в Україну легкових автомобілів відповідно до рішення від 13 листопада 2015 року Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, прийнятого відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» та з урахуванням положень «Угоди про субсидії та компенсаційні заходи СОТ» прийняла рішення №АС-344/2015/4411-06 (далі - Рішення Комісії), згідно з яким вирішено застосувати остаточні компенсаційні заходи щодо імпорту в Україну товару походженням з Російської Федерації, якщо такий товар класифікується за товарною позицією 8703 згідно з УКТ ЗЕД.

Остаточні компенсаційні заходи застосовуються строком на п`ять років.

Остаточні компенсаційні заходи застосовуються шляхом запровадження справляння остаточного компенсаційного мита щодо імпорту в Україну товару, опис якого наводиться вище: виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Соллерс - Далекий Схід» - у розмірі 17,66 %; виробництва Відкритого акціонерного товариства «АвтоВАЗ» - 14,57 %; інших виробників у Російській Федерації - 10,41 %. Остаточне компенсаційне мито справляється у відсотках до митної вартості товару, опис якого наводиться вище.

Остаточне компенсаційне мито стягується органами доходів і зборів (митницями) України незалежно від сплати інших податків і зборів (обов`язкових платежів).

Імпорт на митну територію України товару, опис якого наводиться вище, без сертифіката про походження та в разі неможливості визначення його походження здійснюється зі сплатою остаточного компенсаційного мита за ставкою 17,66 %.

Остаточні компенсаційні заходи застосовуються з моменту набрання чинності Рішенням Комісії. Рішення Комісії набирає чинності через 30 календарних днів з дня опублікування цього повідомлення.

03 грудня 2015 року в газеті «Урядовий кур`єр» №226 було опубліковано повідомлення «Про застосування остаточних компенсаційних заходів щодо імпорту в Україну легкових автомобілів походженням з Російської Федерації», а отже станом на момент виникнення спірних правовідносин дане Рішення Комісії є чинним.

З метою вирішення питання чи розповсюджуються вимоги Рішення Комісії на транспортні засоби особистого користування (товарна позиція УКТ ЗЕД 8703), які ввозяться на митну територію України її громадянами, суд враховує положення Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» та положення Господарського кодексу України.

Згідно преамбули Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», цей Закон визначає механізм захисту національного товаровиробника від субсидованого імпорту з інших країн, митних союзів або економічних угруповань, регулює засади і порядок порушення та проведення антисубсидиційних розслідувань, а також застосування компенсаційних заходів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: імпорт - ввезення на митну територію країни імпорту товару (товарів), призначеного для споживання в цій країні імпорту; імпортер - суб`єкт господарсько-правових відносин, що декларує надходження на митну територію України товару (товарів); компенсаційне мито (попереднє або остаточне) - особливий вид мита, що справляється у разі ввезення на митну територію України товару, що є об`єктом застосування компенсаційних заходів (попередніх або остаточних); товар - будь-яка продукція, призначена для продажу.

Сфера застосування Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» визначена статтею 2, відповідно до якої цей Закон застосовується щодо субсидованого імпорту товару (товарів), що ввозиться в Україну з території країни походження або з території країни-посередника. Відповідно до цього Закону можуть застосовуватися компенсаційні заходи щодо субсидованого імпорту в Україну з метою усунення наслідків субсидії, що безпосередньо або опосередковано надається для виробництва, переробки, транспортування або експорту товару, ввезення якого на митну територію України заподіює шкоду національному товаровиробнику подібного товару.

Згідно вимог статті 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Аналіз вищенаведених норм чинного законодавства у взаємозв`язку із Рішенням Комісії дає суду підстави для висновку, що останнє регулює правовідношення, які виникають під час ввезення на митну територію України суб`єктами господарсько-правових відносин продукції (товару), яка призначена для продажу, ввезення якої на митну територію України заподіює шкоду національному товаровиробнику подібної продукції (товару).

Водночас, як зазначалось вище, позивачем придбано транспортний засіб, який в подальшому пред`явлено до митного оформлення, для власних потреб та користування.

Відтак, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо вимоги сплатити остаточне компенсаційне мито за ставкою 17,66 %, оскільки позивач, по-перше, не є імпортером, по-друге, товар ввезений ним для особистого користування, а не для продажу, по-третє, ввезення цього товару не заподіює шкоди національному товаровиробнику.

Виходячи з критеріїв правомірності дій та рішень суб`єкта владних повноважень, визначених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при вчиненні оскаржуваних дій та прийнятті оскаржуваної картки відмови відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, передбачений чинним законодавством, відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в частині оскарження позивачем дій та рішення відповідача.

В частині позовних вимог щодо оскарження рішення відповідача, оформленого листом від 23 квітня 2019 року №4066/10/26-70-19-04, суд зазначає, що даним листом Київська міська митниця ДФС відмовила у задоволенні скарги щодо скасування картки відмови в митному оформленні товару від 08 квітня 2019 року №UA100110/2019/00533 та здійснення митного оформлення товару.

Частиною 1 статті 256 Митного кодексу України передбачено, що відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження (частина 2 статті 256 Митного кодексу України).

Суд зазначає, що саме картка відмови в митному оформленні товару від 08 квітня 2019 року №UA100110/2019/00533 є тим рішенням суб`єкта владних повноважень, що зумовлює для позивача негативні наслідки та порушує його права та законні інтереси, відтак, на думку суду, саме її скасування в судовому порядку призведе до відновлення порушеного права позивача.

За таких обставин, суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Також суд вважає необґрунтованою вимогу позивача про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача коштів в розмірі компенсаційного мита 135 260,37 грн., зайво сплаченого ПДВ з урахуванням суми компенсаційного мита у розмірі 27 037,33 грн. та 450 грн. від простою транспортного засобу на території митного контролю на відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями та діями, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів орган доходів і зборів не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов`язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів.

Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб органу доходів і зборів, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку.

Повернення сум відповідних митних платежів здійснюється також у разі, якщо:

1) законом передбачено повернення сум сплаченого мита при поміщенні товарів у митний режим реімпорту або у митний режим реекспорту відповідно до розділу V цього Кодексу, а також в інших випадках, визначених цим Кодексом;

2) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, здійснюється зміна раніше заявленого митного режиму, якщо суми митних платежів, належних до сплати при поміщенні товарів у новий митний режим, є меншими, ніж суми митних платежів, сплачених при поміщенні їх у попередній митний режим;

3) відновлюється режим найбільшого сприяння, вільної торгівлі;

4) митну декларацію змінено або визнано недійсною;

5) у товарах, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі, виявлено дефекти або вони якимось іншим чином не відповідають погодженим специфікаціям, за умови, що ці товари не ремонтувалися і не використовувалися відповідно на території України та за її межами (крім операцій, необхідних для виявлення дефектів або невідповідності) і повертаються протягом строку, визначеного підпунктом «а» пункту 3 частини другої статті 78 цього Кодексу;

6) платником податків подано органу доходів і зборів документи, які підтверджують наявність у нього на день подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення права на звільнення від сплати митних платежів.

Згідно з пунктом 43.1 статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до статті 43 цього Кодексу та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (пункт 43.2 статті 43 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку повернення авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18 липня 2017 року №643 (далі - Порядок №643), повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплаченої суми митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня її виникнення.

Повернення сум відповідних митних платежів у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 301 Митного кодексу України, здійснюється за умови, що заява подається не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів, а саме:

- при поміщенні товарів у митний режим реімпорту або у митний режим реекспорту відповідно до розділу V Митного кодексу України, а також в інших випадках, визначених Митним кодексом України;

- у випадках та в порядку, визначених нормами Митного кодексу України, здійснюється зміна раніше заявленого митного режиму, якщо суми митних платежів, належних до сплати при поміщенні товарів у новий митний режим, є меншими, ніж суми митних платежів, сплачених при поміщенні їх у попередній митний режим;

- відновлюється режим найбільшого сприяння, вільної торгівлі;

- митну декларацію змінено або визнано недійсною;

- у товарах, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі, виявлено дефекти або вони якимось іншим чином не відповідають погодженим специфікаціям, за умови, що ці товари не ремонтувалися і не використовувалися відповідно на території України та за її межами (крім операцій, необхідних для виявлення дефектів або невідповідності) і повертаються протягом строку, визначеного п.п. «а» п. 3 частини другої статті 78 Митного кодексу України;

- платником податків подано органу доходів і зборів документи, які підтверджують наявність у нього на день подання контролюючому органу митної декларації для митного оформлення права на звільнення від сплати митних платежів, Митниця ДФС у строк не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки про повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені згідно з реєстром таких висновків за відповідними платежами для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України відповідно до Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року №1146.

Таким чином законодавством визначено спеціальний порядок повернення суб`єкту господарювання помилково або надміру сплачених сум митних платежів. В той же час позивачем заходи, передбачені Порядком №643, щодо повернення коштів в розмірі компенсаційного мита 135 260,37 грн., зайво сплаченого ПДВ з урахуванням суми компенсаційного мита у розмірі 27 037,33 грн. та 450 грн. від простою транспортного засобу на території митного контролю не вживалися, що унеможливлює стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно сплаченого компенсаційного мита.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності своїх дій та рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, а позивача звільнено від їх сплати, підстави для здійснення розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України - відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 72-77, 139, 143, 243-246, 257-263, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100110/2019/00533 від 08 квітня 2019 року в частині вимоги надання сертифікату про походження товару або сплати компенсаційного мита в розмірі 17,66 % згідно рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 13 листопада 2015 року №АС-344/2015/4411-06.

3.Визнати протиправними дії Київської міської митниці ДФС щодо нарахування у ВМД №UA100110/2019/170103 від 11 квітня 2019 року суми компенсаційного мита у розмірі 135 260,37 грн. та суми переплаченого ПДВ з урахуванням суми компенсаційного мита у розмірі 27 037,33 грн.

4.В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко