Рішення № 86588992, 05.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2019 року м. Київ № 826/1453/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Васильченко І.П., за участю секретаря судових засідань Мельник А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РН Коммерс» до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

за участі представників сторін:

від позивача: Джунь С.В., Кругляков В.Є.

від відповідача: Кальковець В.Л.

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 05 грудня 2019 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РН Коммерс» (далі-позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків (далі - відповідач) в якій просить суд:

-визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001254120 від 19.11.2013, № 0001264120 від 19.11.2013 та № 0001274120 від 19.11.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20.06.2019 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014 року скасовано, справу № 826/1453/14 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2019 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що всі господарські операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом були реальними (фактично здійснені), що підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, операції пов`язані з господарською діяльністю позивача, учасники володіли спеціальною правосуб`єктністю, а тому, висновок контролюючого органу про нереальність (фіктивність) операцій з даним контрагентом є таким, що не відповідає дійсності та не ґрунтується на нормах податкового законодавства.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач подав письмовий відзив на позов, в якому проти позову заперечив та просив суд відмовити в його задоволенні. Вважає, що рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства. В обґрунтування відзиву на позовну заяву зазначає, що перевіркою установлено відсутність можливості контрагента постачати товари (послуги) для позивача, у зв`язку з не підтвердженням операцій по фактичному придбанню такого товару за ланцюгом постачання, а правочини між ними здійснені без цілі настання реальних наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування податком на прибуток, завищення податкового кредиту з податку на додану вартість і як наслідок несплати податків, так як нереальність первинного формування активу доводить нереальність і послідуючого придбання товарів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд встановив наступне.

30.10.2013 Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників була проведена позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "РН Коммерс" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по операціям з ТОВ "Авторекордс" за період 2012, які відображені в податковій звітності в 2012 році, січень-березень 2013.

За результатами перевірки складено акт № 1306/41-20/35500195 від 30.10.2013 яким встановлено порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу в результаті чого занижено податкові зобов`язання на загальну суму 160 479 грн., завищено бюджетне відшкодування на суму 214 953 грн., та пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування в 2012 на загальну суму 1 877 162 грн.

19.11.2013 на підставі акта № 1306/41-20/35500195 від 30.10.2013 прийняті податкові повідомлення - рішення, № 0001274120 яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 877 162,00 грн., № 0001254120 яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 240 718,50 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 80 239,50 грн. та № 0001264120, яким збільшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі в рахунок зменшення податкових зобов`язань у наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 214 953,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "РН Коммерс" не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями № 0001254120 від 19.11.2013, № 0001264120 від 19.11.2013 та № 0001274120 від 19.11.2013, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Приписами п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, заперечень проти позову та пояснень відповідача, висновки щодо порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «РН Коммерс» приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОРЕКОРДС» у період січень, березень, квітень, листопад, грудень 2012 року, січень, лютий 2013 року.

Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом з урахуванням умов спірних правовідносин.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основними видами діяльності за КВЕД-2010 Товариства з обмеженою відповідальністю «РН Коммерс» є:

46.71 - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами;

35.14 - торгівля електроенергією;

74.90 - інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.;

71.12 - діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах;

47.30 - роздрібна торгівля пальним;

19.20 - виробництво продуктів нафтоперероблення.

Фактично у періоді, що перевірявся, товариство займалося оптовою торгівлею паливом.

Так, фінансово-господарські відносини між позивачем та ТОВ «Авторекордс» ґрунтувались на договорі про надання транспортних послуг №137У від 01.06.2011 року та додаткових угодах до вказаного договору.

Відповідно до умов договору №137У від 01.06.2011 ТОВ «Авторекордс» (виконавець) зобов`язувалося на свій ризик надати за завданням замовника з використанням свого транспортного засобу, палива, сировини та матеріалів транспорті послуги по перевезенню працівників замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити послуги. Послуги надаються на підставі замовлень замовника, в яких вказується найменування транспортного засобу, місце та час надання транспортного засобі та іншу умови надання послуги. Вартість послуг визначено у пункті 2 вказаного договору.

Виконавець виконав вказані роботи, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) №01 від 31.01.2012, №02 від 29.02.2012, №03 від 31.03.2012, №07 від 31.07.2012, №08 від 31.08.2012, №09 від 30.09.2012, №11 від 31.10.2012, №12 від 30.11.2012, №13 від 29.12.2012, подорожніми листами.

Позивачем було здійснено оплату за вказаними договорами. Вказана оплата була досліджена контролюючим органом в ході перевірки та викладена в акті перевірки, а також сторонами не заперечується, а тому не потребує доведення.

Суд звертає увагу, що контролюючим органом під час проведення перевірки було досліджено первинні документи на підтвердження здійснення вищевказаних господарський операцій, а також документи на підтвердження оплати за надані послуги, що відображено в акті перевірки від 30.10.2013 року №1306/41-20/33500195.

Слід зазначити, що досліджені під час розгляду справи первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом оформлені відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", всі господарські операції знайшли своє відображення у бухгалтерському обліку позивача та доводять наявність змін в активах позивача під час вчинення господарської операції.

Матеріалами справи також підтверджується, що всі фінансово - господарські зобов`язання відображені в податковому обліку позивача, що не спростовано відповідачем.

При цьому, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій вказані вище контрагенти позивача були зареєстровані як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Щодо посилань контролюючого органу на те, що контрагенти позивача не надавали/надавали не в повному обсязі податкову звітність, а також щодо відсутності інформації про наявність основних засобів, суд зазначає наступне.

Ознайомившись із такими доводами контролюючого органу, слід зазначити, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 30.01.2018 №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Крім того, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставки та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків. Таку ж правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13.

ТОВ «РН-Комерс» на вимогу перевіряючих надало для перевірки всі, передбачені чинним законодавством України первинні документи по його взаємовідносинах з постачальниками.

Документи містять відомості, які в повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись в перевіряємому періоді між позивачем та його контрагентами.

Жоден документ ніким, не визнано ні нікчемним, ні таким, що не відповідає чинному законодавству України.

Тим більше, що з огляду на принцип індивідуальної юридичної відповідальності (ст. 61 Конституції України), ознака фіктивного підприємництва з боку контрагента не має правового значення для платника податків.

Тобто, в разі встановлення у визначеному правовими нормами порядку фіктивного підприємництва з боку контрагента - відсутні підстави для визнання документів, що підтверджують оформлення господарських операцій з цим контрагентом недостовірними.

За змістом норм Податкового кодексу України, право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів, робіт, послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником-платником ПДВ, сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на нормування податкового кредиту наступають лише у разі реального фактичного вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування і або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника додатків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксується дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

При цьому вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарський діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту , тому платник податків і покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт отримання позивачем товарів та послуг, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача.

Також, чинне законодавство України не містить вимоги зазначення в актах виконаних робіт/наданих послуг інформації про залучення працівників (їх професійну належність) необхідних для виконання послуг, залучення машин та устаткування. Як зазначено вище, акти виконаних робіт відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з зазначеними вище контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, зокрема, актами виконаних робіт, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 19.11.2013 року №0001254120, №0001264120, №0001274120 протиправними та такими, що підлягають скасуванню є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242, 243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РН-Коммерс» (03035, м. Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, 45, ЄДРПОУ 33500195) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.11.2013 року №0001254120, №0001264120, №0001274120.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко

Повний текст рішення складено та підписано 23.12.2019 р.