Рішення № 86587472, 11.12.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/2092/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

представників позивача Карпенка С.С., Козловича С.М.,

представників відповідача Бисикало Т.А., Вашуленко О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТММ-Енергобуд Менеджмент» до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТММ-Енергобуд Менеджмент» (далі – ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент») звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі – ГУ ДФС у Чернігівській області) про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Чернігівській області від 03.07.2019 №№ 00001961400, 00001971400, 00001981400, 00008871306, 00008881306.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що надані відповідачу під час проведення перевірки первинні документи у повній мірі підтверджують реальність господарських операцій, повністю відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також зазначив, що відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ними господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди, оскільки залучення працівників можливе за договорами цивільно-правового характеру, а основні та транспортні засоби можуть перебувати на праві оренди або лізингу. Враховуючи вищевикладене, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 22.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позовну заяву або заяви про визнання позову.

Відповідачем, у встановлений судом строку, подано до суду відзив на позов, в якому останній не погоджується з позовними вимогами, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що проведеним аналізом наданих під час перевірки даних бухгалтерського обліку (головні книги, аналізи по рахункам та ін.) за 2016 рік - листопад 2017 року встановлено, що підприємством не створювались забезпечення (резерви) для виплати відпусток працівникам, облік їх руху та залишків коштів не відображався на субрахунку, бухгалтерський запис на відповідні суми відсутній.

Щодо неправомірного відображення в бухгалтерському обліку взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 надані акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) не містять зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, немає деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів. В актах здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) також не вказана будь - яка інформація та документальне підтвердження про фактичне надання даних послуг; не розшифровано, яким чином розрахована вартість даних послуг, не зазначені прізвища, ім`я, по батькові водіїв, що здійснювали послуги. Крім того посилається на відсутність технічних можливостей у вказаних фізичних осіб-підприємців для надання транспортних послуг ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» (відсутні транспортні засоби, відсутні трудові ресурси).

Щодо неправомірного відображення витрат на дослідження і розробки у складі витрат, а не віднесення до нематеріального активу, відповідач вказав, що перевіркою встановлено, що підприємством проведені розробки, результати яких слід відображати в балансі як нематеріальний актив, однак позивачем протиправно включено до складу інших операційних витрат результати проведених досліджень-розробки.

Щодо ненарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість на паливно-мастильні матеріали для заправки автомобілів, відповідач зазначив, що в ході проведення перевірки не надано документи, що підтверджують фактичне отримання дизпалива, бензину та газу скрапленого від ПП фірма «Лілія» — чеків з АЗС. Відсутність підтвердження фактичного отримання нафтопродуктів (чеків з АЗС) вказує на те, що вказані операції не є господарською діяльністю платника податку, отже позивачем було використано придбане пальне поза межами господарської діяльності підприємства, що свідчить про порушення підприємством пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, у зв`язку з не нарахуванням податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Щодо не нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість на виробничі матеріали та малоцінні і швидкозношувані предмети (МШП), відповідачем встановлено, що такі не використано в господарській діяльності позивача, а тому ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» в порушення пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України не нарахувало податкові зобов`язання на вартість матеріалів та МШП, які не були використані в господарській діяльності.

Щодо ненарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб, військового податку при здійсненні операцій з безоплатної передачі комплексних обідів працівникам ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» відповідач зазначив, що отримані від ФОП ОСОБА_3 та від ФОП ОСОБА_4 комплексні обіди ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» безкоштовно надавало у якості харчування своїм працівникам за системою «шведський стіл», однак не нарахувало податкові зобов`язання на операції з безоплатного харчування працівників підприємства. Також вказав, що позивач не оподаткував суму додаткових благ, наданих працівникам підприємства у вигляді вартості комплексних обідів, безоплатно наданого платником податку, в результаті чого підприємством не нараховано та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Крім того зазначає, що ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» не склало та не зареєструвало в Єдиному реєстрі податкові накладні, що повинні бути виписані на вартість харчування працівників та на вартість паливно-мастильних матеріалів, використаних не у господарській діяльності.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що підприємство має право виплати на оплату праці, зокрема, оплату відпусток, та інші виплати працівникам здійснювати за рахунок витрат. Відповідно, навіть якщо резерв відпусток не формувався, повинні застосовуватися загальні правила бухгалтерського обліку, згідно з якими витрати на виплату відпусток повністю відповідають поняттю витрат.

Також вказує, що відповідач не здійснив зустрічних звірок щодо ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 , обґрунтувавши висновки акту перевірки виключно суб`єктивними припущеннями, натомість на підтвердження отриманих послуг позивач надав відповідачеві усі передбачені законом первинні документи, у тому числі відповідні міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR), інвойси, митні декларації. Реальність отримання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажу також підтверджується фактом проходження митного контролю цього вантажу і транспорту, на якому він перевозився, як на пунктах пропуску України, так і у відповідних країнах призначення/відправлення.

Крім того позивач посилається на той факт, що позивачем не отримано від застосування результатів проведених досліджень жодних проектів (планів, креслень, технічних умов і т. п.) нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг. Дослідження, які проводяться підприємствами/установами вперше з метою отримання та розуміння нових наукових і технічних знань, а також для розуміння перспектив впровадження отриманих знань в подальшому, не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Висновки відповідача про необхідність надання позивачем чеків з АЗС про отримання палива від ПП фірма «Лілія» вважає безпідставними, оскільки договори позивачем були укладені саме з ПП фірма «Лілія», і факт виконання цих договорів підтверджено видатковими накладними, що передбачені договорами - як доказ його виконання - та підписані представниками ПП фірма «Лілія». Також ПП фірма «Лілія» складено та надано позивачу звіти по товарах на відповідальному зберіганні за 2016, за 2017, за 2018 роки. Чеки з АЗС не є належним первинним документом щодо виконання зазначених договорів з ПП фірма «Лілія». Оскільки під час отримання водіями бензину за талонами, факт його продажу відбувся раніше - під час його оплати шляхом безготівкового перерахунку коштів, тому отримання за талонами раніше оплаченого палива не є продажем товару та розрахунковими операціями, оскільки водіями не сплачувались за нього готівкові кошти. За таких обставин операція, яка проводиться при видачі пального на АЗС при наданні талону, є поверненням власнику його майна (в даному випадку - пального), і така операція не може вважатися розрахунковою операцією, оскільки пальне було оплачене в попередньому періоді.

Щодо тверджень відповідача, що позивач не нарахував податкові зобов`язання на вартість матеріалів та МШП, які не були використані в господарській діяльності, позивач вказав, що неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов`язана з його господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції або отримати дохід у майбутніх періодах.

Щодо не нарахування позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб, військового податку при здійсненні операцій з безоплатної передачі комплексних обідів працівнику, позивач зазначив, що фактично позивачем надавалися тільки соціальні пільги й гарантії, які передбачено Колективними договорами, у вигляді компенсації працівникам вартості обідів, яка перераховувалася постачальникам відповідних послуг. Отже позивач не є постачальником послуг (безоплатне постачання) та не здійснює постачання послуг з організації харчування. Вказав, що відсутність персоніфікації доходу означає, що немає об`єкта обкладення податком з доходів фізичних осіб та військовим збором.

У поданих суду додаткових письмових поясненнях щодо окремих питань позивач вказує, що припущення відповідача, зазначені як у акті перевірки, так і у відзиві на позов, а також представниками відповідача у судових засіданнях, спростовуються первинними та обліковими документами позивача, наявними в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 17.09.2019 задоволено заяву представника ГУ ДФС у Чернігівській області та строк підготовки справи №620/2092/19 до розгляду по суті продовжено до 14:00 год. 16.10.2019.

Ухвалою суду від 23.10.2019 без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 11:00 год. 04.11.2019.

Ухвалою суду від 13.11.2019 задоволено клопотання представників сторін та зупинено провадження у справі у зв`язку із наданням сторонам часу для примирення, до 11:00 год. 11.12.2019.

Ухвалою суду від 11.12.2019 без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судово-економічної експертизи, оскільки останнє заявлено з порушенням статті 180 Кодексу адміністративного судочинства України на стадії судового розгляду справи по суті, а не під час підготовчого провадження.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових письмових поясненнях щодо окремих питань.

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі та просили суд у їх задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» з 23.09.2016 зареєстроване в якості юридичної особи, яку у цей же день взято на податковий облік в органах державної податкової служби, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 15.07.2019 (т.1 а.с.39-41).

На підставі наказів ГУ ДФС у Чернігівській області від 04.04.2019 №797, від 20.05.2019 №1057 та направлень на перевірку від 18.04.2019 №№ 1001, 1002, 1003, 1004, 1005, відповідачем з 18.04.2019 по 27.05.2019 проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 23.09.2016 по 31.12.2018, валютного законодавства за період з 23.09.2016 по 31.12.2018, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 23.09.2016 по 31.12.2018, іншого законодавства за період з 23.09.2016 по 31.12.2018.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 03.06.2019 №442/14/40848765 (далі – акт перевірки), в якому зафіксовані порушення позивачем:

- пунктів 5, 6, 7, 20 П(С)БО 16 «Витрати», пункту 13 П(с)БО 11 «Зобов`язання», наказ Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291 «Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій» та підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 7786534 грн., у тому числі за 2017 рік в сумі 7742218 грн., за 2018 рік в сумі 44316 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 , пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, всього в сумі 769220 грн., у тому числі за грудень 2018 року у сумі 769220 грн.;

- підпункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в частині не реєстрації податкових накладних;

- пункту 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінанси України від 13.01.2015 №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 №111/26556;

- абзацу «б» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164; пункту 167.1 статті 167; підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168; пункту 171.2 статті 171; абзацу «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за перевіряємий період на суму - 487283,40 грн.;

- абзацу «б» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164; підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168; пункту 171.1 статті 171; абзацу «а» пункту 176.2 статті 176; пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, в результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з військового збору за перевіряємий період на суму – 40606,95 грн.;

- статей 1, 2 Закону України від 23.09.1994 № 185-94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (зі змінами та доповненнями, який діяв на момент порушення) щодо прострочення термінів надходження валютної виручки по контракту №118/ИЭ/16 від 11.01.2017 та повернення валютних коштів по контракту №22ТК від 06.12.2017 (т.1 а.с.42-136).

На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Чернігівській області винесено податкові повідомлення-рішення від 03.07.2019, зокрема:

- № 00008881306, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, пені на 70113,64 грн., з них за податковим зобов`язанням - 40606,95 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 29506,69 грн. (т.1 а.с.182-184);

- №00008871306, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на 841363,65 грн., з них за податковим зобов`язанням - 487283,40 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 354080,25 грн. (т.1 а.с.191-193);

- №00001961400, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 9733168,00 грн., з них за податковим зобов`язанням - 7786534,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 1946634,00 грн. (т.1 а.с.185-186);

- №00001971400, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 769220,00 грн. та до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) – 0,00 грн., відповідно до пункту 54 підрозділу 2 Розділу XX Податкового кодексу України (т.1 а.с.187-188);

- №00001981400, яким встановлено відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого абзацом 2 пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України, податкових накладних/розрахунків коригування на суму податку на додану вартість 768281,00 грн. та застосовано до позивача штраф у розмірі 50% у сумі 384140,50 грн. (т.1 а.с.189-190).

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

В силу підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

У відповідності до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 137.1 статті 137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств (абзацу «б» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України).

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Згідно з підпунктами 168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

В силу положень статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок (абзац «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України).

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу. Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е)постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1, пунктом 198.2 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

В силу пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 200.1, 200.4 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Також пунктом 198.5 статті 198 ПК України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

За приписами пункту 44.1. ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

У свою чергу, у відповідності до статті 4 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Статтею 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Аналогічні положення відображені у пункті 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення №88).

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом №996-XIV і Положенням №88.

Відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Податкове повідомлення-рішення №00001961400, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 9733168,00 грн., прийнято у зв`язку з: 1) порушенням порядку формування резерву відпусток (основний платіж – 773348,00 грн., штрафні (фінансові) санкції – 193337,00 грн.); 2) нереальністю господарських операцій по взаємовідносинам з ФОП Волкодав (основний платіж – 158958,00 грн., штрафні (фінансові) санкції – 39740,00 грн.); 3) нереальністю господарських операцій по взаємовідносинам з ФОП Мукій (основний платіж – 59868,00 грн., штрафні (фінансові) санкції – 14967,00 грн.); 4) щодо неправомірного відображення витрат на дослідження та розробки (основний платіж – 6794360,00 грн., штрафні (фінансові) санкції – 1698590,00 грн.).

Податкові повідомлення-рішення №00001971400, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 769220,00 грн., і №00001981400, яким застосовано до позивача штраф у розмірі 50% у сумі 384140,50 грн., прийнято у зв`язку з: 1) не нарахуванням податкових зобов`язань з безоплатного харчування працівників підприємства (основний платіж – 543650,00 грн., штраф за не реєстрацію податкової накладної – 271355,50 грн.); 2) не нарахуванням податкових зобов`язань на паливно-мастильні матеріали (основний платіж – 128298,00 грн., штраф за не реєстрацію податкової накладної – 64149,00 грн.); 3) не нарахуванням податкових зобов`язань на виробничі матеріали, МШП, не використані в господарській діяльності та віднесені на рахунок 92 (основний платіж – 97272,00 грн., штраф за не реєстрацію податкової накладної – 48636,00 грн.).

Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного.

Стосовно порушення ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» вимог податкового законодавства України щодо надання безоплатного харчування працівникам товариства, суд зазначає наступне.

Як стверджує відповідач, отримані від ФОП ОСОБА_3 та від ФОП ОСОБА_4 комплексні обіди ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» безкоштовно надавало у якості харчування своїм працівникам за системою «шведський стіл», однак, в порушення пунктів 185.1, 187.1, 188.1 ПК України, не нарахувало податкові зобов`язання на операції з безоплатного харчування працівників товариства на загальну суму 543650,00 грн.

На переконання контролюючого органу операції підприємства з безкоштовного харчування своїх працівників на умовах «шведського столу» для такого підприємства - платника податку на додану вартість є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, при здійсненні якої податок на додану вартість нараховується в загальновстановленому порядку.

Так, судом встановлено, що між адміністрацією та трудовим колективом «ТММ-Енергобуд Менеджмент» укладено Колективний договір на 2017-2019 рік, який зареєстровано Управлінням праці та соціального захисту населення Чугуївської районної державної адміністрації 28.12.2016 за реєстраційним номером 35 (т.6 а.с.134-135).

Пунктом 8.2 розділу 8 «Соціальні пільги й гарантії» вказаного колективного договору передбачено, що підприємство частково компенсує працівнику вартість обіду за умови наявності коштів у бюджеті підприємства. Компенсація харчування в інші дні, окрім робочого часу, не відбувається, працівник оплачує повну вартість обіду. Допускається надання обідів за типом «Шведського столу».

Аналогічні положення передбачено і у Колективному договорі між адміністрацією та трудовим колективом «ТММ-Енергобуд Менеджмент» на 2018-2020 рік, який зареєстровано Управлінням праці та соціального захисту населення Чугуївської районної державної адміністрації 14.12.2017 за реєстраційним номером 44 (т.6 а.с.132-133).

Наказом ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» від 01.11.2016 №2/1 в цілях надання соціальних гарантій, компенсацій, пільг працівникам ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент», передбачених Колективним договором, а також в представницьких цілях наказано забезпечити залучення на договірних засадах постачальників послуг з організації харчування для працівників підприємства, а також для гостей підприємства; забезпечити організацію харчування по системі «шведський стіл»; затвердити «Положення про організацію харчування» (т.6 а.с.136-138).

Позивач для організації комплексних обідів для працівників підприємства залучив на договірних засадах постачальників послуг, а саме: фізичних осіб-підприємців ОСОБА_3 (далі – ФОП ОСОБА_3 ) та ОСОБА_4 (далі – ФОП ОСОБА_4 ).

01.11.2016 між ФОП ОСОБА_3 (постачальник) та ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» (покупець) укладено договір №У01.06/11-16 з організації комплексних обідів (т.1 а.с.213-215), за умовами якого постачальник зобов`язується за заявкою покупця надати, а покупець прийняти і оплачувати послуги з організації комплексних обідів (далі - послуги) (пункт 1.1.). Надання послуг здійснюється постачальником щодня, виходячи з 5-денного робочого тижня для першої та другої робочих змін (пункт 4.3). Договірна вартість послуг з організації одного комплексного обіду становить: категорія 1 – 40,00 грн. без ПДВ; категорія 2 – 28,00 грн. без ПДВ; включає в себе доставку, організацію та обслуговування, забезпечення посудом на період обслуговування (пункти 6.1 і 6.2).

Додатковою угодою від 02.05.2018 №1 сторони внесли зміни у вищевказаний договір, виклавши пункт 6.1. договору у наступній редакції: «Договірна вартість послуг з організації одного комплексного обіду складає: категорія 1 – 45,00 грн. без ПДВ; категорія 2 – 28,00 грн. без ПДВ» (т.1 а.с.216).

Відповідно до Специфікації від 01.01.2016 до договору з організації комплексних обідів від 01.11.2016 №У01.06/11-16 (т.1 а.с.240-241) право на харчування за рахунок підприємства надається виключно працівникам ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» в соціальних цілях та гостям підприємства з метою установлення та підтримання взаємовигідного співробітництва. Гостями підприємства вважаються представники замовників, покупців, постачальників, підрядників підприємства, які були допущені на територію підприємства у справах з питань комерційної діяльності. Обслуговування працівників та гостей підприємства здійснюється за системою «шведський стіл», що передбачає: вільний вибір блюд; відсутність обмежень на кількість споживання.

11.10.2018 між ФОП ОСОБА_4 (виконавець) та ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» (замовник) укладено договір №У11.01/10-18 з організації комплексних обідів (т.6 а.с.10-12), за умовами якого виконавець зобов`язується за заявкою замовника надати, а замовнк прийняти і оплачувати послуги з організації комплексних обідів (далі - послуги) (пункт 1.1.). Надання послуг здійснюється виконавцем щодня (виходячи з 5-денного робочого тижня) для першої і другої робочої зміни в терміни, що встановлені замовником (пункт 4.3). Договірна вартість послуг з організації одного комплексного обіду становить: категорія 1 – 45,00 грн. без ПДВ; категорія 2 – 28,00 грн. без ПДВ; включає в себе доставку, організацію та обслуговування, забезпечення посудом на період обслуговування (пункти 6.1 і 6.2).

Додатковою угодою від 01.11.2018 №1 сторони внесли зміни у вищевказаний договір, виклавши пункт 6.1. договору у такій редакції: «Договірна вартість послуг з організації одного комплексного обіду складає: категорія 1 – 50,00 грн. без ПДВ; категорія 2 – 30,00 грн. без ПДВ» (т.6 а.с.13).

Відповідно до Специфікації від 11.10.2018 до договору з організації комплексних обідів від 11.10.2018 №У11.01/10-18 (т.6 а.с.14-15) право на харчування за рахунок підприємства надається виключно працівникам ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» в соціальних цілях та гостям підприємства з метою установлення та підтримання взаємовигідного співробітництва. Гостями підприємства вважаються представники замовників, покупців, постачальників, підрядників підприємства, які були допущені на територію підприємства у справах з питань комерційної діяльності. Обслуговування працівників та гостей підприємства здійснюється за системою «шведський стіл», що передбачає: вільний вибір блюд; відсутність обмежень на кількість споживання.

На підтвердження виконання вищевказаних договорів позивачем надано суду: акти звірки; акти здачі-прийняття наданих послуг; видаткові накладні; платіжні доручення (т.1 а.с.204-212,217-239, 242-250; т.6 а.с.16-80).

Суд вважає, що позивач, як юридична особа, не може споживати продукти харчування, а фактичні отримувачі вказаної послуги є фізичні особи – працівники та гості товариства, які безпосередньо споживають послуги з організації харчування, що надаються виконавцями - ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 .

Отже суд погоджується з доводами позивача, що останнім фактично надавались соціальні пільги й гарантії, передбачені колективними договорами, у вигляді компенсації працівникам вартості обідів, шляхом оплати за послуги з організації харчування за системою «шведський стіл», яка перераховувалась постачальникам відповідних послуг - ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 .

З вищевикладеного випливає, що позивач не є постачальником послуг (безоплатне постачання) та не здійснює постачання послуг з організації харчування.

У свою чергу, суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) підприємством платником податку у зв`язку з придбанням продуктів харчування для забезпечення безкоштовного харчування своїх працівників на умовах шведського столу, включаються до складу податкового кредиту такого підприємства за умови наявності відповідного документального підтвердження (податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, митні декларації, інші документи, передбачені підпунктом 201.11 статті 201 ПК України).

При цьому, якщо вартість зазначеного безкоштовного харчування включається до вартості товарів/послуг, операції з постачання яких є об`єктом оподаткування та пов`язані з отриманням доходів зазначеним підприємством, дані товари визнаються такими, що призначаються для використання/використані в господарській діяльності, і додаткового нарахування податкових зобов`язань за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 ПК України, не здійснюється.

Якщо вартість послуг з харчування не включається до вартості товарів/послуг, то дані товари/послуги визнаються такими, що постачаються безоплатно в межах господарської діяльності, а тому податкові зобов`язання нараховуються відповідно до пункту 185.1 статті 185 Кодексу, база оподаткування податком на додану вартість визначається згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України. Податкові зобов`язання відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України також не нараховуються.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Таким чином, надання безкоштовного харчування працівникам передбачає наявність витрат підприємства на таку операцію, проте дає можливість не нараховувати зобов`язання з податку на додану вартість, користуючись правом на податковий кредит.

В свою чергу, безоплатна передача інших товарів, окрім продуктів харчування, у ході перевірки не встановлена, в акті перевірки не зазначена.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно встановив порушення позивачем податкового законодавства, у зв`язку з безкоштовним харчуванням працівників за принципом «шведського столу», а тому позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 03.07.2019 №00001971400 у частині податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за безоплатне харчування працівників у сумі 543650,00 грн. підлягає задоволенню за обґрунтованістю.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 03.07.2019 №00001981400 у частині штрафу за не реєстрацію податкової накладної щодо безоплатного харчування працівників у сумі 271355,50 грн. то вона також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від основної вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 03.07.2019 №00001971400 у частині податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за безоплатне харчування працівників у сумі 543650,00 грн.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень від 03.07.2019 №00008871306 та №00008881306 суд виходить з наступного.

Як випливає з розрахунку донарахувань податку на прибуток та податку на додану вартість в розрізі податкових повідомлень-рішень (т.13 а.с.207), податкові повідомлення-рішення №00008881306 і №00008871306 прийняті у зв`язку із встановленням одного порушення податкового законодавства щодо надання безоплатного харчування працівникам товариства.

Відповідач у акті перевірки стверджує, що перевіркою встановлено порушення позивачем абзацу «б» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.2 статті 171, абзацу «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України, в результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за перевіряємий період на суму 487283,40 грн.

Відповідач вважає, що позивачем не оподатковано суму додаткових благ, наданих працівникам підприємства у вигляді вартості комплексних обідів, безоплатно наданого платником податку у сумі 2707130,00 грн.,

Крім того відповідач у акті перевірки посилається на встановлені перевіркою порушення позивачем абзацу «б» підпункту 168.1.2; підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168; пункту 171.1 статті 171; абзацу «а» пункту 176.2 статті 176; пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, в результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з військового збору за перевіряємий період на суму – 40606,95 грн.

Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Абзацом «є» підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.

Відповідно до підпункту 164.2.17. пункту 164.2. статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу), зокрема, у вигляді вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 цього Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 168.1.2 пункту168.1 статті 168 ПК України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Отже для нарахування вказаного виду податку податковим агентом необхідна персоніфікація отриманого доходу, тобто одержання доходу безпосередньо конкретним платником податку.

З аналізу вищевказаних правових норм слідує, що додаткове благо повинно бути персоніфікованим та пов`язано із конкретною фізичною особою - платником податків, створювати певні вигоди для такої особи, надаватися податковим агентом та бути виражене у формі коштів, матеріальних або нематеріальних цінностях, послугах чи інших видах доходу.

Судом встановлено, що харчування працівників здійснювалось за принципом «шведського столу», що не вбачає можливості для чіткого визначення кількості спожитих продуктів конкретним працівником, без складання списків з зазначенням кількості наданих обідів конкретним працівникам, а відтак суд дійшов висновку про неможливість визначити розмір додаткового блага кожного співробітника та унеможливлює ідентифікацію конкретних осіб, яким надано послуги з харчування.

Суд звертає увагу відповідача, що під час визначення додаткового блага він повинен обов`язково вказувати фізичну особу - платника податків, у якої це благо виникає, та період, у який це додаткове благо виникло.

Як випливає з акту перевірки відповідачем взагалі не визначено конкретних фізичних осіб, у яких виникло додаткове благо та податковий період, у який це додаткове благо виникло, а лише у Додатку №16 особою, у якої виникло додаткове благо у всіх податкових періодах, зазначено директора ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» - ОСОБА_5 .

Отже донарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору здійснено не шляхом визначення податку з доходу, отриманого конкретною фізичною особою, а з суми, на яку постачальниками послуг з організації харчування надано обіди невизначеному колу працівників товариства, сплаченої ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент».

Такий підхід до визначення податкового зобов`язання податковим органом не ґрунтується на нормах Податкового кодексу України.

Враховуючи те, що в межах даної справи податковим органом не встановлено нарахування позивачем сум доходу у вигляді додаткового блага (чи включення таких сум до загального місячного (річного) доходу як інший дохід) за харчування кожному працівнику та такі суми не включалися до загальномісячного оподатковуваного доходу цих працівників, то об`єкт оподаткування та база оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором відсутні.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постанові від 10.06.2019 у справі №808/3611/16 (провадження №К/9901/40126/18), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Чернігівській області від 03.07.2019 №00008871306 та № 00008881306 та задоволення позову у цій частині за обґрунтованістю.

Разом з тим у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити з огляду на таке.

Відповідач стверджує, що проведеним аналізом наданих під час перевірки даних бухгалтерського обліку (головні книги, аналізи по рахункам та ін.) за 2016 рік - листопад 2017 року встановлено, що підприємством не створювались забезпечення (резерви) для виплати відпусток працівникам, облік їх руху та залишків коштів не відображався на субрахунку, бухгалтерський запис на відповідні суми відсутній.

Позивач надав суду накази про затвердження графіку відпусток, графіки щорічних відпусток на 2016-2017 роки, довідка по відпусткам за 2016 рік (т.6 а.с.81-131).

Судом встановлено, що позивачем резерв відпусток не формувався, про що зазначено ним у адміністративному позові та підтверджено його представниками у судовому засіданні, оскільки позивач вважає, що має право виплати на оплату праці, зокрема, оплату відпусток, та інші виплати працівникам здійснювати за рахунок витрат.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності регламентовано Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (далі - П(С)БО 16).

Пунктом 7 П(С)БО 16 встановлено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до пункту 11 П(С)БО 16 собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Згідно із пунктом 13 П(С)БО 16 до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Відповідно до пункту 23 П(С)БО 16 до складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

Водночас, згідно з пунктом 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.10.2003 №601 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.11.2003 за №1025/8346 (далі – П(С)БО 26), виплати працівникам включають поточні виплати, виплати при звільненні, виплати по закінченні трудової діяльності, виплати інструментами власного капіталу підприємства, інші довгострокові виплати.

Поточні виплати працівникам включають: заробітну плату за окладами та тарифами, інші нарахування з оплати праці; виплати за невідпрацьований час (щорічні відпустки та інший оплачуваний невідпрацьований час); премії та інші заохочувальні виплати, що

підлягають сплаті протягом дванадцяти місяців по закінченні періоду, у якому працівники виконують відповідну роботу, тощо (пункт 5 П(С)БО 26).

Згідно з пунктами 3,7 П(С)БО 26 виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню, - виплати за невідпрацьований час, право на отримання яких

працівником може бути використано в майбутніх періодах. Виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню, визнаються зобов`язанням через створення забезпечення у звітному періоді.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов`язання та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306 (далі - П(С)БО 11).

Пунктом 13 П(С)БО 11 визначено, що забезпечення створюються для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на, зокрема, виплату відпусток працівникам. Суми створених забезпечень визнаються витратами (за винятком суми забезпечення, що включається до первісної вартості основних засобів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»).

Відповідно до абзацу 2 пункту 14 П(С)БО 11 сума забезпечення на виплату відпусток визначається щомісяця як добуток фактично нарахованої заробітної плати працівникам і відсотка, обчисленого як відношення річної планової суми на оплату відпусток до загального планового фонду оплати праці з урахуванням відповідної суми відрахувань на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №893/4186 (далі – Інструкція №291), на рахунку 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів» ведеться узагальнення інформації про рух коштів, які за рішенням підприємства резервуються для забезпечення майбутніх витрат і платежів і включення їх до витрат поточного періоду (за винятком суми забезпечення, що включається до первісної вартості основних засобів). За кредитом рахунку відображається нарахування забезпечень, за дебетом - їх використання.

Рахунок 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів» має такі субрахунки, зокрема, 471 «Забезпечення виплат відпусток».

На субрахунку 471 «Забезпечення виплат відпусток» ведеться облік руху та залишків коштів на оплату чергових відпусток працівникам. Сума забезпечення визначається щомісячно як добуток фактично нарахованої заробітної плати працівникам і відсотку, обчисленого як відношення річної планової суми на оплату відпусток до загального планового фонду оплати праці. На цьому субрахунку також узагальнюється інформація про забезпечення обов`язкових відрахувань (зборів) від забезпечення виплат відпусток на відрахування на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» протиправно не створювались забезпечення (резерви) для виплати відпусток працівникам та погоджується з доводами відповідача, що в порушення пункту 13 П(С)БО 11 та Інструкції №291 ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» завищено: собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), у зв`язку з включенням до її складу нарахованих відпускних без створення забезпечення (резерву) для виплати відпусток працівникам на загальну суму 3265247,66 грн., у тому числі за 2016 рік на 90011,78 грн., за 2017 рік – 3175235,88 грн.; адміністративні витрати, у зв`язку з включенням до її складу нарахованих відпускних без створення забезпечення (резерву) для виплати відпусток працівникам на загальну суму 945203,27 грн., у тому числі за 2016 рік на 26056,04 грн., за 2017 рік – 919147,23 грн.; витрати на збут, у зв`язку з включенням до її складу нарахованих відпускних без створення забезпечення (резерву) для виплати відпусток працівникам на загальну суму 85927,57 грн., у тому числі за 2016 рік – 2368,73 грн., за 2017 рік – 83558,84 грн.

Також відповідач стверджує про неправомірне відображення позивачем в бухгалтерському обліку взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що 26.10.2017 між ФОП ОСОБА_1 (виконавець) та ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» (замовник) укладено договір №26.10/2017 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні (т.5 а.с.182-185).

За умовами вказаного договору виконавець зобов`язується від свого імені, на підставі заяви замовника, у межах даного договору надавати послуги по перевезенню своїм, або найнятим вантажним транспортом, довіреною особою власника якого він є, відповідно до чинного законодавства України, вимог міжнародних Конвенцій і угод в галузі міжнародних перевезень, статуту автомобільного транспорту України, Правил перевезень вантажів, та інших законодавчих та нормативних актів, що регулюють правові відносини в галузі перевезень вантажів в межах України та в міжнародному сполученні (пункт 1.1).

30.10.2017 сторонами укладено додаткову угоду №1 до вищевказаного договору, якою, зокрема, замінено по тексту договору «виконавець» на «експедитор»; внесено зміни до пункту 1.1. договору, виклавши його в наступній редакції: «Експедитор зобов`язується на підставі заяви замовника виконати або організувати послуги по перевезенню вантажів, відповідно до чинного законодавства України, вимог міжнародних Конвенцій і угод в галузі міжнародних перевезень, статуту автомобільного транспорту України, Правил перевезень вантажів, та інших законодавчих та нормативних актів, що регулюють правові відносини в галузі перевезень вантажів в межах України та в міжнародному сполученні» (т.5 а.с.186).

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надано до суду: акти звірки, рахунки, акти здачі-приймання робіт, заявки-договори на транспортне обслуговування, інвойси, електронні декларації, платіжні доручення (т.5 а.с.187-240; т.6 а.с.1-8).

Також судом встановлено, що 01.06.2017 між ФОП ОСОБА_2 (перевізник) та ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» (замовник) укладено договір №01/16/17 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні, та додаткову угоду до нього від 05.06.2017 №1 (т.4 а.с.20-24). Умови вказаного договору є аналогічними умовам договору позивача з ФОП ОСОБА_1 .

На підтвердження виконання вищевказаного договору з ФОП ОСОБА_2 позивачем надано до суду: акти звірки, акти здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), заявки-договори на транспортне обслуговування, електронні декларації, відвантажувальні специфікації; інвойси, платіжні доручення; транспортні та товаротранспортні накладні, рахунки-фактури, повідомлення про фактичне вивезення товарів; заявки на міжнародні перевозки вантажу; заявки-договори; акти списання товарів; матеріальні заявки; накладні-вимоги (т.4 а.с.17-19,25-240; т.5 а.с.1-180; т.11 а.с.194-240; т.12 а.с.1-217).

Перевіркою встановлено, що надані на підтвердження виконання вищевказаних договорів акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) не містять зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, немає деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів. В актах здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) також не вказана будь - яка інформація та документальне підтвердження про фактичне надання даних послуг; не розшифровано, яким чином розрахована вартість даних послуг, не зазначені прізвища, ім`я, по батькові водіїв, що здійснювали послуги.

Статтею 9 Закону № 996-XIV визначено, що первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В ході проведення перевірки відповідачем також встановлено, що, згідно з інформацією оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області, наданою службовою запискою від 08.05.2019 №1377/25-01-21-11, у ОСОБА_2 є у власності лише один транспортний засіб - вантажний автомобіль сідельний тягач ДАФ днз. НОМЕР_1 , та напівпричіп бортовий тентований Kogel, які зареєстровані 11.05.2018.

Разом з тим акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), складені між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент», датовані, починаючи з 13.06.2017.

Вищевказаними автомобілем і напівпричепом перевезення для ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» не здійснювались.

Наймані працівники в періоді 2017 - 2018 років у ФОП ОСОБА_2 відсутні.

В ході проведення перевірки, згідно з інформацією оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області, наданою службовою запискою від 08.05.2019№ 1377/25-01-21-11, у власності ОСОБА_1 транспортні засоби відсутні. Наймані працівники в періоді 2017-2018 років у ФОП ОСОБА_1 відсутні.

Таким чином контролюючий орган дійшов висновку, що у ФОП ОСОБА_2 та у ФОП ОСОБА_1 відсутні технічні можливості для надання транспортних послуг ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» (відсутні транспортні засоби, відсутні трудові ресурси).

Виходячи з вищенаведеного, неможливо підтвердити фактичне отримання позивачем від ФОП ОСОБА_2 та від ФОП ОСОБА_1 транспортно-експедиційних послуг, вказаних в актах здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), які оформлені між ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» та ФОП ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_1 , у зв`язку з чим неможливо встановити зв`язок понесених ТОВ «ТММ- Енергобуд Менеджмент» витрат по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_1 з фінансово-господарською діяльністю перевіряємого товариства.

З урахуванням зазначеного, перевіркою не підтверджено факт надання послуг позивачу ФОП ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_1 .

Суд погоджується з доводами відповідача з наступних підстав.

Суд зазначає, що з огляду на приписи статей 14, 44, 138 ПК України господарські операції для визначення податкових зобов`язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв`язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень, водночас суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постанові від 18.02.2019 у справі №820/6667/17 (провадження №К/9901/54393/18), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

При цьому судом враховано, що надані позивачем документи, зокрема, акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), складені на виконання договорів ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» з ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , не дають можливості визначитися ні з обсягом, ні зі змістом наданих послуг, ні з особами (прізвища, ім`я, по батькові) водіїв, що здійснювали послуги та що неможливо встановити зв`язок понесених ТОВ «ТММ- Енергобуд Менеджмент» витрат по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_1 з фінансово-господарською діяльністю перевіряємого товариства.

Також надані позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні, в яких зазначені тільки транспортні засоби, інформація щодо перевізника відсутня.

Суд наголошує, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Здійснивши системний аналіз поданих доказів, суд дійшов висновку, що долучені до матеріалів справи докази підтверджують здійснення позивачем перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні, проте не підтверджують той факт, що саме ФОП ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_6 . ОСОБА_7 були здійснені ці перевезення на виконання укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_1 договорів про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні та не спростовують висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки.

Відповідно до пунктів 5-7 П(С)БО 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Отже на порушення пунктів 5-7 П(С)БО 16 позивачем завищено витрати, відображені по рядку:

2050 Звіту про фінансовий результат «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» на загальну суму 150,3 тис. грн., в тому числі за 2017 рік на 134,0 тис. грн., за року на 2,5 тис. грн., за 2018 рік на 16,3 тис. грн. по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_2

2150 Звіту про фінансовий результат «Витрати на збут» на загальну суму 732,8 тис. грн., в тому числі за 2017 рік на суму 502,9 тис. грн., за І квартал 2018 року на суму 102,0 тис. грн., за півріччя 2018 року на суму 102,0 тис. грн., за 3 квартали 2018 року на суму 133,9 тис. грн., за 2018 рік на суму 229,9 тис. грн. по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_2

2050 Звіту про фінансовий результат «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» на загальну суму 332,6 тис. грн., в тому числі за 2017 рік – 332,6 тис. грн. по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_1 .

Щодо неправомірного відображення витрат на дослідження і розробки у складі витрат, а не віднесення до нематеріального активу, суд зазначає таке.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» в 2016 - 2017 роках відносило до складу витрат витрати по рахунку 941 «Витрати на дослідження і розробки» в розмірі 37746444,34 грн., у тому числі за 2016 рік - 1805315,36 грн., за 2017 рік - 35941128,98 грн.

Відповідач стверджує, що підприємством проведені розробки, результати яких слід відображати в балансі як нематеріальний актив, однак позивачем протиправно включено до складу інших операційних витрат результати проведених досліджень-розробки.

Так, судом встановлено, що проведена дослідницька робота на підприємстві була оформлена Технічним висновком від 20.09.2017 №5 (розрахунок норм часу ділянок механічної обробки); Технічним висновком від 25.12.2017 №4 (розрахунок норм ЦЗЛ лабораторного контролю); Технічним висновком від 23.07.2017 №3 (розрахунок норм виробничих ділянок); Технічним висновком від 10.03.2017 по нормах щодо переналагодження пригнутті; Технічним висновком від 20.06.2017 з розрахунком норм часу по ділянці механічної обробки; Технічним висновком від 12.12.16 з розрахунком норм часу по ділянці гнуття; Технічним висновком від 03.09.2017 з розрахунком норм часу на проведення типових операцій (т.12 а.с.218-242; т.13 а.с.1-193).

Витрати позивача по рахунку 941 «Витрати на дослідження і розробки» в розмірі 37746444,34 грн. в 2016 - 2017 році сформовано за рахунок наступних показників: списано: виробничі матеріали, комплектуючі вироби, ПММ, тарні матеріали, будівельні матеріали, запчастини, інші матеріали, МШП, загальновиробничі витрати; витрати на відрядження виробничих працівників; послуги сторонніх організацій (за видачу ліцензій, сертифікатів, транспортні послуги, послуги по оренді, утилізація відходів тощо); послуги нерезидентів (з атестації виробництва); нарахування на зарплату працівників виробничих дільниць; зарплата працівників виробничих дільниць; лікарняні, матеріальна допомога за рахунок підприємства; послуги сторонніх організацій (за проходження практики студентами).

Згідно підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 зa №893/4186 на субрахунку 941 «Витрати на дослідження і розробки» ведеться облік витрат, пов`язаних з дослідженнями та розробками, що здійснює підприємство, якщо такі дослідження та розробки відповідають Положенню (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» (далі - П(с)БО 8).

Згідно з пунктом 20 П(с)БО 16 до інших операційних витрат включаються: витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»; собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов`язаних з їх реалізацією; сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов`язаннями, що пов`язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об`єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності.

Відповідно до пункту 4 П(с)БО 8 дослідження - заплановані підприємствами/установами дослідження, які проводяться ними уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань; нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований; розробка - застосування підприємством/установою результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва чи використання. ;

Згідно пунктом 6 П(с)БО 8 придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність, одержання майбутніх економічних вигод, пов`язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Пунктом 7 П(с)БО 8 визначено, що нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство/установа має: намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання; можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу; інформацію для достовірного визначення витрат, пов`язаних з розробкою нематеріального активу.

Відповідно до пункту 5 П(с)БО 8 бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об`єкта за такими групами: права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо); права користування майном (право користування земельною ділянкою відповідно до земельного законодавства, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо); права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; права на об`єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, у тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп`ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Відповідно до пункту 25 П(с)БО 8 нарахування амортизації нематеріальних активів (крім права постійного користування земельною ділянкою) здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством/установою (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс).

Пунктом 29 П(с)БО 8 визначено, що нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому нематеріальний актив уведено в господарський оборот. Суму нарахованої амортизації підприємства/установи відображають збільшенням суми витрат підприємства/установи і накопиченої амортизації нематеріальних активів.

Відповідно до пунктів 5-7 П(С)БО 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Отже витрати, що відображені підприємством на рахунку 941 «Витрати на дослідження і розробки» відповідають визначенню нематеріальні активи, згідно з пунктом 7 П(с)БО 8 та підприємство має намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання; можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу.

Судом встановлено, що підприємством понесені витрати протягом 2016 – 2017 років, що відображено бухгалтерськими записами:

Дт 941 Кт 20 (201, 202, 203, 204, 205, 207, 209) понесені по 31.07.2017;

Дт 941 Кт 22 понесені по 31.07.2017;

Дт 941 Кт 63 (631, 632) понесені по 31.12.2017;

Дт 941 Кт 372 понесені по 07.04.2017.

Отже при проведенні розробок ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» мав намір отримати економічну вигоду, тобто можливість отримання грошових коштів від використання активів.

Згідно з наявними у матеріалах справи документами, аналізуючи витрати, сформовані по рахунку 941 «Витрати на дослідження і розробки» та пояснення позивача, суд погоджується з твердженням відповідача, що фактично підприємством проведені розробки, результати яких слід відображати в балансі як нематеріальний актив.

Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України від 05.06.2014 №1315-VII «Про стандартизацію» право власності на стандарти, кодекси усталеної практики і технічні умови, прийняті підприємствами, установами та організаціями, і видані ними каталоги належать відповідним підприємствам, установам та організаціям.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України від 23.12.1993 №3792-ХІІ «Про авторське право та суміжні права» (далі – Закон №3792-ХІІ) об`єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).

У свою чергу, відповідно до частини 2 статті 11 Закону №3792-ХІІ, авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Проаналізувавши вищевикладене, суд зазначає, що у порушення пунктів 4, 6, 7 П(с)БО 8, позивачем не відображено на балансі підприємства нематеріальний актив, а віднесено дані витрати до витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент», у порушення пункту 20 П(с)БО 16 включено до складу інших операційних витрат результати проведених досліджень - розробки, які повинні бути відображені в бухгалтерському обліку як нематеріальний актив, на загальну суму 37746444,34 грн., у тому числі за 2016 рік на суму 1805315,36 грн., за 2017 рік на суму 35941128,98 грн.

Щодо ненарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість на паливно-мастильні матеріали для заправки автомобілів, суд зазначає таке.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем було надано контролюючому органу договори, укладені між Приватним підприємством фірма «Лілія» (продавець, далі - ПП фірма «Лілія») та ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» (покупець), а саме: договір купівлі-продажу пального від 05.12.2016 №215 терміном дії до 31.12.2016; договір купівлі-продажу пального від 11.01.2017 №30 терміном дії до 31.12.2017; договір купівлі-продажу пального від 02.02.2018 №91 терміном дії до 31.12.2018.

Умовами вказаних договорів передбачено:

Продавець зобов`язується передавати у власність Покупця через мережу АЗС в установлені договором строки пальне для автотранспортних засобів (бензин А-92 євро, бензин А-95 євро, дизельне пальне євро, газ вуглеводний скраплений), а Покупець зобов`язується прийняти й сплатити його вартість у порядку та на умовах договору (пункт 1.1.).

Місце поставки: АЗС ПП фірма «Лілія» та АЗС партнерів Продавця (ПП «Маршал», ПП «Маршал-1», ТОВ «Гарант Експрес», ТОВ «Мікс Оіл», ТОЙ «Віче») (пункт 4.1.).

Передача товару здійснюється цілодобово безпосередньо на АЗС. Передача товару здійснюється по факту пред`явлення Покупцем талонів, емітованих Продавцем або заправним відомостям. Талони є власністю Продавця та передаються Покупцю у тимчасове користування відповідно до умов Договору (пункт 4.2.).

Перехід права власності на товар відбувається з моменту підписання видаткових накладних (пункт4.3.).

З моменту переходу до Покупця права власності на Товар та до моменту його фактичного отримання на АЗС, товар перебуває на відповідальному безкоштовному зберіганні у Продавця (пункт 4.4.).

Також по взаємовідносинам з ПП фірма «Лілія» позивачем на перевірку були надані видаткові накладні.

ПП фірма «Лілія» по операціях з позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстровано податкові накладні та розрахунки коригування.

В бухгалтерському обліку ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» операції з ПП фірма «Лілія» відображені бухгалтерськими записами.

Станом на 31.12.2018 по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» по контрагенту ПП фірма «Лілія» заборгованість відсутня.

При дослідженні первинних документів контролюючим органом було встановлено, що у товариства відсутні чеки з АЗС, які необхідні для підтвердження фактичного отримання палива.

Відповідач стверджує, що відсутність підтвердження фактичного отримання нафтопродуктів (чеків з АЗС) вказує на те, що вказані операції не є господарською діяльністю платника податку, отже позивачем було використано придбане пальне поза межами господарської діяльності підприємства, що свідчить про порушення підприємством пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, у зв`язку з не нарахуванням податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

На підтвердження взаємовідносин з ПП фірма «Лілія» позивачем надано до суду: подорожні листи; акти заміру палива; видаткові накладні; звіт по товарам на відповідальному зберіганні; аналіз рахунку 203; звіт по використанню пального; договори купівлі-продажу пального (т.6 а.с.139-250; т.7 а.с.1-250; т.8 а.с.1-244; т.9 а.с.1-250; т.10 а.с.1-240).

Отже матеріали справи також не містять чеків з АЗС.

Відповідно до пункту 2 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 №1442 (далі – Правила №1442), роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу автозаправних станцій (далі - АЗС), що призначені для відпуску споживачам нафтопродуктів. Продаж нафтопродуктів (крім бензину, дизельного палива, скрапленого вуглеводневого газу) у дрібній розфасовці здійснюється також через спеціалізовані магазини, що продають товари господарського вжитку.

Згідно з пунктом 10 Правил №1442 розрахунки за продані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з нафтопродуктами споживачеві в обов`язковому порядку видається розрахунковий документ за установленою формою на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару. У розрахунковому документі зазначається інформація пpo форму здійснення розрахунку. Розрахунки за продані нафтопродукти із застосуванням згідно з договорами талонів чи відомостей на відпуск нафтопродуктів здійснюються виключно через установи банків.

Відповідно до пункту 34 Правил №1442 заправка автомобілів та інших транспортних засобів населенню провадиться оператором АЗС через паливо-, масло- та газороздавальні колонки.

З вищезазначених норм випливає, що через мережу АЗС здійснюється саме роздрібний продаж нафтопродуктів, оскільки відпуск пального відбувається через паливо-, масло- та газороздавальні колонки кінцевому споживачу.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №813/4238/15 та від 17.04.2018 у справі №820/9931/15, висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суд зазначає, що у даному випадку підтвердженням факту купівлі товару (бензину, дизпалива) є розрахунковий документ за установленою формою на повну суму проведеної операції, який видається разом з одержаними нафтопродуктами, та в якому зазначається інформація пpo форму здійснення розрахунку.

Отже факт відпуску позивачу ПП фірма «Лілія» нафтопродуктів через АЗС має бути підтверджений відповідним розрахунковим документом, натомість такі документи позивачем до матеріалів справи та в ході перевірки не надані.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з доводами контролюючого органу, що відсутність підтвердження фактичного отримання нафтопродуктів (чеків з АЗС) вказує на те, що вказані операції не є господарською діяльністю платника податку.

За таких обставин суд дійшов висновку, що ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» було використано придбане пальне поза межами господарської діяльності підприємства, що свідчить про порушення позивачем пункту 198.5 статті 198 ПК України у зв`язку з не нарахуванням податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Відповідно до абзацу 5 пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

За таких обставин суд дійшов висновку, що ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент», в порушення пункту 198.5 статті 198 ПК України, не нарахувало податкові зобов`язання на паливно-мастильні матеріали, використані не у господарській діяльності, на загальну суму 128298,00 грн.

Щодо не нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість на виробничі матеріали та малоцінні і швидкозношувані предмети (МШП), не використані в господарській діяльності позивача, суд зазначає таке.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем в 2016 році до складу адміністративних витрат звіту про фінансові результати віднесено вартість виробничих матеріалів та МШП, призначених для використання у виробництві, на загальну суму 486357,53 грн.

Перелік матеріалів, віднесених до складу адміністративних витрат (Дт 92 «Адміністративні витрати» Кт 201 «Сировина і матеріали»), відповідно до даних бухгалтерського обліку ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент», наведено в таблиці акту перевірки на сторінках 47-49 (т.1 а.с.88-90).

Перелік МШП, віднесених до складу адміністративних витрат (Дт 92 «Адміністративні витрати» Кт 22 «МШП»), відповідно до даних бухгалтерського обліку ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент», наведено в таблиці акту перевірки на сторінках 49-55 (т.1 а.с.90-96).

Перевіркою встановлено, що вказані матеріали та МШП не були використані ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» у виробництві готової продукції, підтвердження напрямків використання вказаних матеріалів та МШП підприємством контролюючому органу не надано.

У судовому засіданні представники позивача пояснили, що на період становлення виробництва на підприємстві, тобто до моменту початку виробництва готової продукції, витрати, понесені у зв`язку з: амортизацією необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на оплату праці та соціальне страхування, забезпечення спецодягом робітників загальновиробничого призначення; витрати на перевезення та харчування робітників; витрати на утримання необоротних активів загальновиробничого призначення тощо, вважаються іншими витратами загальногосподарського призначення, оскільки по своїй суті не є пов`язаними із собівартістю готової продукції. Після початку виробництва готової продукції зазначені витрати класифікуються відповідно до встановленого цим наказом переліку та складу загальновиробничих витрат. У зв`язку з вказаним ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» витрати визнані адміністративними та відображені на рахунку 92».

Проте суд не погоджується з доводами позивача, оскільки відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

За таких обставин суд дійшов висновку, що ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент», в порушення пункту 198.5 статті 198 ПК України, не нарахувало податкові зобов`язання на вартість матеріалів та МШП, які не були використані в господарській діяльності, на загальну суму 97272,00 грн., у тому числі за грудень 2016 року на суму 97272,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє позивачу у визнанні протиправними та скасуванні податкового повідомлення-рішення від 03.07.2019 №00001961400, а також податкових повідомлень-рішень від 03.07.2019 №00001971400 і №00001981400 у частині щодо не нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість на паливно-мастильні матеріали для заправки автомобілів та щодо виробничих матеріалів та малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШП), не використаних в господарській діяльності та віднесених на рахунок 92 за необґрунтованістю.

Стосовно порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо не реєстрації податкових накладних щодо паливно-мастильних матеріалів для заправки автомобілів та щодо виробничих матеріалів та малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШП), суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків, зокрема:

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пункту 120-1.1. статті 120 ПК України, порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:

10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;

20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;

30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;

40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;

50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.

Згідно підпункту 120-1.2. статті 120 ПК України відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою), що зазначена у податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

Позивач не заперечує того факту, що податкові накладні щодо паливно-мастильних матеріалів для заправки автомобілів та щодо виробничих матеріалів та малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШП) не складались та не реєструвались в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З врахування встановлення судом правомірності податкового повідомлення – рішення від 03.07.2019 №00001971400 в частині не нарахування податкових зобов`язань з ПДВ щодо паливно-мастильних матеріалів для заправки автомобілів та щодо виробничих матеріалів та малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШП), не використаних в господарській діяльності, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення – рішення від 03.07.2019 №00001981400 в частині застосування штрафних санкцій за відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого абзацом 2 пункту 120-1.2 статті 120 ПК України податкових накладних щодо паливно-мастильних матеріалів для заправки автомобілів та щодо виробничих матеріалів та малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШП), на суму 112785,00 грн. є правомірним, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене позов ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Так, ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» за подання до суду адміністративного позову сплачено судовий збір у сумі 19210,00 грн.

Ціна позову становить 11798005,79 грн. (70113,64 грн. + 841363,65 грн. + 9733168,00 грн. + 769220,00 грн. +384140,50 грн.).

Позовні вимоги задоволені на суму 1726482,79 грн. (543650,00 грн. + 271355,50 грн. + 841363,65 грн. + 70113,64 грн.), відмовлено у задоволенні позовних вимог на суму 10071523,00 грн. (11798005,79 грн. - 1726482,79 грн.), отже відсоток задоволених позовних вимог складає 14,64%.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» підлягають задоволенню частково (14,64%), то суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Чернігівській області на користь ТОВ «ТММ-Енергобуд Менеджмент» судовий збір у сумі 2812,34 грн. (19210,00 грн. х 14,64%).

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТММ-Енергобуд Менеджмент» до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області, а саме:

- від 03.07.2019 №00001971400 у частині податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за безоплатне харчування працівників у сумі 543650,00 грн.;

- від 03.07.2019 №00001981400 у частині штрафу за нереєстрацію податкової накладної щодо безоплатного харчування працівників у сумі 271355,50 грн.;

- від 03.07.2019 №00008871306 та № 00008881306.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТММ-Енергобуд Менеджмент» судовий збір у сумі 2812 (дві тисячі вісімсот дванадцять) грн. 34 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського окружного адміністративного суду або до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду у повному обсязі виготовлено 23.12.2019.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТММ-Енергобуд Менеджмент» (вул. Пушкіна, 34-А, офіс 2, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 40848765).

Відповідач: Головне управління ДФС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 39392183).

Суддя В.В. Падій