Рішення № 86586998, 23.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

23.12.2019 р. справа №520/12870/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом

ОСОБА_1 до третя особа - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Український науково-дослідний інститут протезування, протезобудування та відновлення працездатності,провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області щодо нездійснення виплати грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 10 місячних пенсій за віком станом на день її призначення; 2) зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 10 місячних пенсій за віком станом на день її призначення.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що медичний стаж заявника є достатнім для призначення і виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій, у чому відповідачем протиправно відмовлено через неврахування до спеціального страхового стажу роботи у якості медичного працівника на посаді молодшого наукового співробітника організаційно-методичного відділу та сектору соціально-трудової реабілітації в Українському науково-дослідному інституті протезування, протезобудування та відновлення працездатності.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - адміністративний орган, владний суб`єкт, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що до вислуги років у цілях призначення пенсії не входить стаж (період) роботи у на посаді молодшого наукового співробітника організаційно-методичного відділу та сектору соціально-трудової реабілітації, котра не відноситься до посад медичних працівників у розумінні Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота, на яких дає право на пенсію за вислугою років (затвердженою постановою КМУ від 04.11.1993р. №909).

Третя особа, Український науково-дослідний інститут протезування, протезобудування та відновлення працездатності, письмово свою правову позицію по суті заявленого позову не висловив.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач народився 27.03.1959 р.

Згідно записів у трудовій книжці позивача, він працював в Українському науково-дослідному інституті протезування, протезобудування та відновлення працездатності: з 01.08.1982 р. по 01.04.1985 р. - на посаді молодшого наукового співробітника в організаційно-методичному відділі; з 01.04.1985 р. по 01.01.1986 р. - на посаді молодшого наукового співробітника сектору соціально-трудової реабілітації; з 01.01.1986 р. по 15.10.1987 р. на посаді завідуючого хірургічним відділенням №3; з 15.10.1987 р. по 01.01.1988 р. на посаді лікаря-хірурга хірургічного відділення №3; з 01.01.1988 р. по 05.01.1995 р. на посаді лікаря-ортопеда хірургічного відділення №3; з 05.01.1995 р. по 23.12.1997 р. на посаді виконуючого обов`язки завідуючого хірургічним відділенням №3; з 23.12.1997 р. до моменту виходу на пенсію на посаді головного лікаря клініки.

З 28.03.2019р. заявник отримує пенсію за віком, спочатку знаходився на обліку в Київському ОУПФУ м. Харкова, а після припинення юридичної особи даного пенсійного органу перебуває на обліку в установі відповідача.

21.05.2019 р. заявник звернувся до Київського ОУПФУ м. Харкова (правонаступником якого є відповідач по справі) з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день призначення пенсії працівнику охорони здоров`я у порядку п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З цього приводу суд зазначає, що позивач не надав до суду жодних належних та допустимих доказів його звернення до владного суб`єкта, проте оскільки відповідачем визнані обставини наявності звернення позивача і надання на нього відповіді, то суд сприймає факт звернення як доведений.

Рішенням Київського ОУПФУ м. Харкова у формі листа від 30.05.2019 р. у нарахуванні та виплаті грошової допомоги було відмовлено у зв`язку із неможливістю зарахування до спеціального страхового стажу періоду роботи з 01.08.1982 р. по 01.01.1986 р. на посаді молодшого наукового співробітника організаційно-методичного відділу та сектору соціально-трудової реабілітації в Українському науково-дослідному інституті протезування, протезобудування та відновлення працездатності (сучасна назва установи).

Не погоджуючись із правомірністю відмови пенсійного органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з п.7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

У відповідності до п. 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (затверджено постановою КМУ від 23.11.2011р. №1191; далі за текстом - Порядок №1191) до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»

За приписами п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Постановою КМУ від 12.08.1993 р. №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі за текстом – Порядок №637).

Згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Дослідивши зміст копії трудової книжки заявника, суд відзначає, що записи про роботу в Українському науково-дослідному інституті протезування у період з 01.08.1982 р. по 01.01.1986 р. є чіткими та однозначним, не порушують хронологічної послідовності попередніх та наступних записів.

Як вбачається з Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (затверджено постановою КМУ від 04.11.1993р. №909 із змінами і доповненнями; далі за текстом - Перелік №909), до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, зокрема у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальних органів Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), діагностичні центри, належать лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

Аналізуючи наведені вище норми законодавства, суд доходить висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.

Суд погоджується з владним суб`єктом, що в названому переліку відсутня така посада, як молодший науковий співробітник.

Проте, з цього приводу суд також звертає увагу, що Перелік №909 стосовно визначення посад лікарів та середнього молодшого персоналу не є вичерпним (адже чітко містить посилання на зміст виконуваної найманим працівником трудової діяльності - робота лікаря, зазначаючи, що саме ця робота має пріоритет порівняно з таким параметром як найменування посади) , і відповідачем у ході розгляду справи не доведено, що займана позивачем посада не відноситься до посад лікарів, а установа, де працював позивач - не відноситься до закладів охорони здоров`я.

З цього приводу суд зазначає, що положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Тому згідно з ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішенням Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06), рішенням Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) найбільш сприятливим і поза розумним сумнівом прийнятним тлумаченням змісту п.7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для заявника є визнання права особи на цю виплату за час виконання у ході трудової діяльності роботи лікаря, незалежно від назви (найменування) штатної посади в закладі охорони здоров"я.

Учасниками справи фактично визнані ті обставини, що у період 01.08.1982р.-01.01.1986р. заявник працював в закладі охорони здоров`я.

З наданих заявником копій документів, а саме: направлення на роботу лікарем від 15.06.1982р., характеристик лікаря, виписок з наказів тощо вбачаються поза розумним сумнівом обставини виконання заявником у закладі охорони здоров"я за період 01.08.1982р.-01.01.1986р. роботи лікаря.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Між тим, пенсійним органом не спростовані обставини виконання заявником у закладі охорони здоров"я за період 01.08.1982р.-01.01.1986р. саме роботи лікаря.

Тому суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.

Наведені ж приватною особою доводи не відкидають гіпотетично припустимої можливості існування в умовах реальної дійсності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України при винесенні рішення за письмовим зверненням громадянина про призначення та виплату грошової допомоги при виході на пенсію.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб`єктів.

Зміст рішення владного суб`єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.

Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб`єкта норми КАС України не містять.

Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України, згідно з якими рішення владного суб`єкта - це письмовий акт, дія владного суб`єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб`єкта, бездіяльність владного суб`єкта - це невиконання обов`язку.

При цьому, суд зважає, що відмова владного суб`єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб`єкта, так і в дії владного суб`єкта, котра має певну документальну фіксацію.

Тому, належним і ефективним способом захисту є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб`єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом, зокрема, листом.

Проте, відповідач по справі - ГУ ПФУ в Харківській області - не приймав рішень та не вчиняв діянь з приводу припинення виплат пенсії заявникові, адже рішення про відмову у виплаті спірної допомоги було прийнято іншим суб`єктом права - Київським ОУПФУ м. Харкова.

Наведене призводить до відсутності підстав для визнання протиправними діянь Головного управління з приводу припинення виплати пенсії.

Разом із тим, виявлена судом протиправність цієї відмови спонукає суд до застосування ч.2 ст.9 КАС України і виходу за межі позову задля скасування протиправного діяння владного суб"єкта, котре є перешкодою для одержання спірної виплати.

Оскільки інших доводів (окрім недостатності спеціального страхового стажу роботи як працівника охорони здоров`я на посаді лікаря), владний суб`єкт в основу оскарженого рішення не поклав, а цей мотив визнаний судом неспроможним, то слід вважати підтвердженим факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі справи соціального забезпечення, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених шляхом скасування оскарженої відмови та обтяження владного суб`єкта обов`язком призначити та виплатити заявникові десять місячних пенсій станом на день призначення пенсії за заявою від 21.05.2019 р. з урахуванням висновків суду по даній справі.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправною та скасувати оформлену листом Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова у формі листа від 30.05.2019 р. №137/З-727 відмову у виплаті ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання - АДРЕСА_1 ) грошової допомоги у порядку п.7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до заяви від 21.05.2019 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання - АДРЕСА_1 ) у порядку п.7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій за віком станом на день її призначення за заявою від 21.05.2019р.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко