Рішення № 86585885, 24.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2019 року м. Київ справа № 640/6062/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

8 квітня 2019 р. до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Окружного адміністративного суду міста Києва, які полягали у невиплаті ОСОБА_1 з 5 серпня 2018 р. по 1 квітня 2019 р. суддівської винагороди в частині щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу та розрахунку стажу його роботи на посаді судді у відповідності до ч.2 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” №1402-VІІІ від 2 червня 2016 р., починаючи з 5 серпня 2018 р.;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суми недоотриманої суддівської винагороди в розмірі 112053 грн. 54 коп., яка утворилась за період з 5 серпня 2018 р. по 1 квітня 2019 р.;

- зобов`язати Окружний адміністративний суд м. Києві починаючи з 1 квітня 2019 р. здійснювати нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років виходячи з стажу роботи в органах прокуратури, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, а саме 11 років 10 місяців 11 днів, та як такого, що у відповідності до ч.2 ст.137 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” №1402-VІІІ від 2 червня 2016 р. включається до стажу роботи на посаді судді.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач призначений на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Указом Президента України №29/2012 від 23 січня 2012 р. строком на п`ять років. Указом Президента України від 19 грудня 2018 р. №431/2018 позивача призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, яку обіймає на цей час. Зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позивач має право після проходження процедури кваліфікаційного оцінювання на отримання суддівської винагороди в розмірах, визначених цим Законом. При цьому, відповідно до ст.135 вказаного Закону України суддівська винагорода складається, зокрема, з посадового окладу та доплат.

Таким чином, позивач вважає, що з початку здійснення правосуддя, а саме він має право на отримання щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу. Зазначає, що відповідачем-1 протиправно не зараховано до стажу весь період роботи позивача на посаді прокурора (11 років 10 місяців 11 днів), а лише зараховано з цього стажу 3 роки. У зв`язку з неврахуванням відповідачем-1 цього стажу у повному обсязі позивачу нараховується доплата за вислугу років у розмірі лише 20% і не здійснюється нарахування щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу. Зазначає, що внесені у 2018 р. до закону зміни передбачають зарахування власне самого стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) особи до призначення на посаду судді, а не його мінімального розміру, який вимагається при призначенні особи на посаду судді. Вказує, що з 5 серпня по 4 грудня 2018 р. будь-яка щомісячна доплата за вислугу років йому взагалі не виплачувалася.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 квітня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відрито провадження у справі за правилами опрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Окружним адміністративним судом міста Києва подано відзив у цій справі. Державна судова адміністрація України на той час відзиву до суду не подала.

9 квітня 2019 р. ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу №640/6062/19 за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, направлено для визначення підсудності до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2019 р. визначено територіальну підсудність справи №640/6062/19 та передано цю справу до Київського окружного адміністративного суду.

29 травня 2019 року протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями цю справу передано на розгляд судді Журавлю В.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 3 червня 2019 р. прийнято до провадження цю адміністративну справу та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 9 вересня 2019 р.

23 квітня 2019 р. від представника відповідача-1 до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшли пояснення на позовну заяву. Зазначає, що на момент призначення позивача на посаду судді діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. №2453-VІ, частиною першою статті 64 якого визначалося, що на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше як три роки, проживає в Україні не менше як десять років та володіє державною мовою. Зазначає, що різними редакціями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фактично визначається мінімальний розмір стажу роботи в галузі права, який дає громадянам України право претендувати на посаду судді.

Звертає увагу, що спільним листом голів Вищої ради правосуддя, Верховного Суду, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Ради суддів України, Державної судової адміністрації України від 5 листопада 2018 р. «Про зарахування (перерахування) стажу роботи на посаді судді» роз`яснено, що право на зарахування стажу роботи в галузі права три роки мають судді, яких було призначено на посаді судді місцевого суду вперше згідно з вимогами, встановленими Законом №2453-VI на день їх призначення. Відповідач-1 просив суд розгляд справи здійснити на власний розсуд без повідомлення сторін.

25 жовтня 2019 р. до суду надійшов відзив ДСА України на позовну заяву, в якому відповідач-2 позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що жодна правова норма - ні Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ні Закону України «Про статус суддів» - не передбачає можливості до стажу роботи суддів судів загальної юрисдикції зарахувати стаж роботи на посаді, які просить позивач.

Позивач 07.10.2019 подав до суду заяву, в якій просив розглянути і вирішити справу без його участі та участі його представника, позов підтримав повністю і просив задовольнити.

21 жовтня 2019 р. до суду сторони не прибули.

Ураховуючи положення ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи здійснено судом без участі представників сторін у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

23 січня 2012 р. на підставі Указу Президента України №29/2012 позивача призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років.

2 березня 2012 р. відповідно до наказу голови Окружного адміністративного суду міста Києва № 65/к позивача зараховано до штату цього суду.

Указом Президента України від 19 грудня 2018 р. №431/2018 на підставі частини 5 статті 126, частини 1 статті 128 та підпункту 2 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України позивача призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва. Вказану посаду позивач обіймає на цей час.

12 лютого 2019 р. позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва із заявою про надання інформації щодо стажу його роботи, що дає право на одержання доплати до посадового окладу за вислугу років, за період роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва з 5 серпня 2018 р. по теперішній час, а також правових підстав такого розрахунку. У цій заяві позивач також просив суд надати розрахункові відомості щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за вказаний період.

15 лютого 2019 р. службовою запискою начальника відділу управління персоналом та антикорупційного моніторингу позивачу надано розрахунки стажу роботи для встановлення надбавки за вислугу років судді станом на 5 серпня 2018 р. та станом на 15 лютого 2019 р., а також розрахункові листи про нарахування та про виплачену позивачу суддівську винагороду за період з 1 серпня 2018 р. по 31 січня 2019 р., яка надана відділом планово-фінансової діяльності та звітності суду.

Цим листом також повідомлено позивача, що розрахунки стажу роботи для встановлення надбавки за вислугу років проведені відповідно до статті 137 Закону України від 2 червня 2016 р. № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами від 12 липня 2018 р. № 2509-VІІІ) та ураховуючи пункт 5 рекомендацій, які надані спільним листом голів Вищої ради правосуддя, Верховного Суду, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Ради суддів України, Державної судової адміністрації України «Про зарахування (перерахування) стажу роботи на посаді судді».

Як убачається з розрахунку стажу для встановлення надбавки за вислугу років станом на 15 лютого 2019 р. позивачу зараховано наступні періоди:

- заступник начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури м. Києва, стаж – 1 рік 9 місяців 16 днів, фактичний стаж, взятий для розрахунку – 11 місяців 10 днів;

- заступник начальника управління – начальник відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури м. Києва, стаж – 1 рік 1 місяць 25 днів, фактичний стаж, взятий для розрахунку – 1 рік 1 місяць 25 днів;

- начальник управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури міста Києва, стаж – 1 рік 29 днів, фактичний стаж, взятий для розрахунку – 1 рік 29 днів;

- суддя Окружного адміністративного суду міста Києва, стаж – 6 років 11 місяців 14 днів, фактичний стаж, взятий для розрахунку – 6 років, 11 місяців, 14 днів.

Відповідно до цього розрахунку стаж позивача складає 9 років 11 місяців 14 днів.

Згідно з трудовою книжкою позивач працював на різних прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури в період з 28 березня 2000 р. до 8 лютого 2012 р.

Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати з 5 серпня 2018 р. по 1 квітня 2019 р. суддівської винагороди в частині щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу та розрахунку стажу його роботи на посаді судді у відповідності до ч.2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VІІІ від 2 червня 2016 р. протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з вимогами ст.126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і Законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з вимогами ч.1 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Зокрема, ч.5 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII визначено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до вимог п.1 ч.5 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Положеннями ст.137 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII врегульовано питання стажу роботи суді, а саме: зарахування до такого стажу роботи на визначених цією статтею посадах.

Відповідно до вимог ч.1 ст.137 Закону України №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Згідно з вимогами ч.2 ст.137 Закону України №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Судом встановлено, що на час призначення позивача суддею питання визначення стажу було врегульовано у статті 65 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ від 7 липня 2010 р.

Вимоги, визначені Законом України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", діяли з 30 липня 2010 р. до 30 вересня 2016 р. при призначенні суддів на посаду вперше.

Частиною першою статті 65 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №2453-VI передбачалось, що на посаду судді міг бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який мав вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживав в Україні не менш як десять років та володів державною мовою.

Вимоги, визначені Законом України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII, діють з 30 вересня 2016 р. при призначенні суддів на посаду вперше.

Відповідно до частини першої статті 69 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.

Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

При цьому будь-яких обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом України “Про судоустрій і статус суддів” N 1402-VIII не встановлено.

Передбачені частиною другою статті 137 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII положення щодо зарахування (перерахунок) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді здійснюються з дати набрання чинності Законом №2509-VIII, тобто з 5 серпня 2018 р..

У рішенні Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-рп/2018 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції.

Цим же Рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу",для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

У зазначеному Рішенні вказано, що положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1,2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд бере до уваги, що між сторонами виник спір, що зводиться до тлумачення норми права, яка підлягає застосуванню при визначенні для позивача стажу роботи судді, який дає право на доплату.

Позивач вважає, що застосуванню підлягає частина друга статті 137 Закону про судоустрій 2016 року і зараховуванню до стажу роботи на посаді судді підлягає весь стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) позивача у сфері права до його призначення на посаду судді, тобто увесь період роботи позивача на посадах прокурора і слідчого в органах прокуратури.

Державна судова адміністрація України зазначає, що до стажу роботи позивача на посаді судді підлягає зарахуванню лише три роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) позивача у сфері права.

Аналогічний висновок наведено у спільному листі від 5 листопада 2018 р. голови Вищої ради правосуддя І. Бенедисюка, в. о. голови Верховного Суду Б. Львова, голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України С. Козьякова, в. о. голови Ради суддів України А. Жука, голови Державної судової адміністрації України З. Холоднюка, ректора Національної школи суддів України М. Оніщука «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді», адресованого апеляційним та місцевим судам.

Суд бере до уваги, що з цього питання існує правова позиція Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою внесені до статті 137 Закону №1402-VIII зміни дозволили зараховувати стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивача на посаду судді (постанова від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18, провадження №11-1481заі18).

Зокрема, у постанові в цій справі Великою Палатою Верховного Суду висловлено наступну правову позицію.

« 44. Частину другу статті 137 Закону про судоустрій 2016 року потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.

45. На момент призначення позивачки на посаду судді Закон про статус суддів не передбачав зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, як і не передбачав цього Закон про судоустрій 2016 року на дату набрання ним чинності.

46. За приписами пункту 2 частини першої статті 15 та частини першої статті 43 Закону про статус суддів на момент зайняття посади судді у позивачки були відсутні законні очікування на звільнення її з посади судді у відставку з огляду на фізичну неможливість позивачки відпрацювати на посаді судді 20 років з моменту зайняття посади (2002 рік) до досягнення нею 65-річного віку (2018 рік). Подальші зміни законодавства про статус судді також не створили у позивачки таких законних очікувань.

47. Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, який набрав чинності 05 січня 2017 року, пункт 34 розділу XII Закон про судоустрій 2016 року доповнено абзацом четвертим про збереження для суддів, призначених чи обраних на посаду до набрання чинності цим Законом, визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Зазначена норма закону не призвела до погіршення правового становища позивачки.

48. Законом про ВАКС, який набрав чинності 05 серпня 2018 року, внесені зміни до статті 137 Закону про судоустрій 2016 року про зараховування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Зазначена норма закону призвела до покращення правового становища позивачки, оскільки дозволила зарахувати її стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивачки на посаду судді.

49. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зарахування до стажу роботи позивачки на посаді судді також її стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого визначена частиною першою статті 7 Закону про статус суддів - тобто трьох років. Зазначене свідчить про неправомірність оскаржуваного рішення з огляду на відсутність у позивачки двадцяти років стражу роботи на посаді судді, необхідного для її звільнення у відставку».

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 242 КАС України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду суд визнає, що частину другу статті 137 Закону про судоустрій 2016 року потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді зараховується лише той стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.

Наведене свідчить про наявність у позивача права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на одержання доплати до посадового окладу за вислугу років, додатково лише трьох років роботи у сфері права, що і було здійснено відповідачем-1.

Аналогічна правова позиція щодо саме такого способу обчислення періодів, які зараховуються до стажу судді, викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року у справі №160/173/19, від 20 грудня 2018 р. у справі №9901/812/18, від 3 липня 2019 року у справі №9901/140/19, від 24 жовтня 2019 року у справі №9901/2/19.

Щодо невиплати позивачу в період з 5 серпня 2018 р. по 4 грудня 2018 р. будь-яких щомісячних доплат за вислугу років суд зазначає про наступне.

Питання щодо виплати щомісячних доплат було предметом дослідження у вказаному вище Рішенні Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-рп/2018. Конституційним Судом України зазначено, що за змістом положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці. Законом № 2453 у редакції Закону № 192 передбачено низку випадків, коли суддя не здійснює правосуддя.

Цим же Рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу",для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами, у тому числі:

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Оскільки вказане рішення Конституційного Суду України набрало чинності саме 4 грудня 2018 р., то з цієї дати визнано неконституційними названі вище законодавчі обмеження, які позбавляли суддів, які не мали повноважень на здійснення правосуддя, на отримання будь-яких доплат.

Разом з тим, до 4 грудня 2018 р. вказані норми неконституційними не визнавалися і були чинними, тому відповідачем відповідно до цих норм законодавства не виплачувалася позивачу доплата за вислугу років у вказаний ним період з 5 серпня по 4 грудня 2018 р.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин судом встановлено, що відповідачем-1 правильно здійснено обчислення стажу роботи позивача на посаді судді, який складав 9 повних років (з них 6 років на посаді суддею та 3 роки – стажу роботи (професійної діяльності) судді у сфері права), тому з урахуванням цього стажу (більше 5 років) відповідачем-1 правильно визначено розмір доплати за вислугу років – 20% від посадового окладу. Підстави для визначення доплати в розмірі 40% від посадового окладу у відповідача-1 були відсутні.

Суд зазначає, що надане позивачем тлумачення положень ч.2 ст.137 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” є помилковим.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем правомірно не виплачено позивачу з 5 серпня 2018 р. по 1 квітня 2019 р. суддівську винагороду в частині щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу, а також правомірно не виплачувалася позивачу доплата за вислугу років у період з 5 серпня по 4 грудня 2018 р., отже не порушено права позивача судді та дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми суддівської винагороди та про зобов`язання вчинити певні дії (щодо подальшої виплати суддівської винагороди з урахуванням збільшеного стажу) можуть бути задоволені лише за наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності відповідачів, тобто є похідними від вимог про визнання протиправним рішень, дій чи бездіяльності відповідачів, а тому відмова у задоволенні первинних вимог є підставою для відмови у задоволенні і похідних від них вимог. Оскільки судом не встановлено протиправних рішень, дій чи бездіяльності відповідачів і відмовлено в задоволенні цієї частини позовних вимог, то похідні від них вимоги позивача також задоволенню не підлягають.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач-1 – Окружний адміністративний суд м. Києва, адреса: вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1, м. Київ, 01051, код ЄДРПОУ – 34414689.

Відповідач-2 – Державна судова адміністрація України, адреса: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ – 26255795.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 24 грудня 2019 року.