Рішення № 86585079, 12.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року Справа № 160/10477/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

25.10.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в здійсненні розрахунку та призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплачувати пенсію починаючи з 21 червня 2018р., врахувавши до загального страхового стажу 20 років 0 місяців 3 дні та період роботи з 16.02.1981р. по 20.09.1991р. на посаді машиніста екскаватора у ДСУ треста «Днепроєкскавация»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до ст.382 КАС України подати до суду у 30-ти денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.06.2018 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою та документами для призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем було відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з наявністю страхового стажу 20 років 0 місяців 03 дні.

Не зараховано період роботи з 16.02.1981 року по 20.09.1991 року на посаді машиніст екскаватора у ДСУ треста «Днепроєкскавация», у зв`язку з тим, що немає перейменування підприємства. Пенсійним органом було направлено запити до архівних установ м. Дніпра. Факт роботи позивача у ДСУ треста «Днепроєкскавация» не підтверджується. Окрім того, позивач вказує на наявність свідків, які працювали разом з позивачем в той же самий час, та яким призначена пенсія за віком. Позивач вважає відмову відповідача у зарахуванні стажу для призначення пенсії за віком, протиправною.

Ухвалою суду від 30.10.2019 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

У встановлений судом строк, відповідач заперечуючи проти позову, надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач зазначив, що неможливо зарахувати до страхового стажу період роботи з 16.02.1981 року по 20.09.1991 року в ДСУ треста «Днепроєкскавация» у зв`язку з тим, що немає перейменування підприємства. Управлінням підготовлено та направлено запити до архівних установ в м. Дніпрі. Факт роботи позивача у ДСУ треста «Днепроєкскавация» не підтверджується. Таким чином, стаж роботи позивача становить 20 років 0 місяців 03 дні. Отже, відповідач не має можливості призначити позивачеві пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Тому, просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

09.12.2019 року позивачем було подано до суду заперечення на відзив, який ототожнюється з позовною заявою. Позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом управління застосування пенсійного законодавства відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.09.2018 р. № 959/03-05/18 «Про відмову в призначенні пенсії» позивачеві було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю стажу для призначення пенсії. Зазначено, що неможливо зарахувати до страхового стажу період роботи з 16.02.1981 року по 20.09.1991 року в ДСУ треста «Днепроєкскавация» у зв`язку з тим, що немає перейменування підприємства. Управлінням підготовлено та направлено запити до архівних установ в м. Дніпрі. Факт роботи в ДСУ треста «Днепроєкскавация» не підтверджується. Таким чином, стаж роботи становить 20 років 0 місяців 03 дні, що недостатньо для призначення пенсії.

Не погоджуючись з відмовою відповідача зарахувати позивачеві до стажу роботи, що надає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи 16.02.1981 року по 20.09.1991 року в ДСУ треста «Днепроєкскавация», позивач звернувся до суду.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому, підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як вбачається з копії трудової книжки, наданої позивачем, ОСОБА_1 :

- з 01.09.1973 по 25.07.1976 – навчався в ПТУ № 17;

- з 27.07.1976 по 29.10.1976 – працював на «Південному машинобудівному заводі»;

- з 01.11.1976 по 04.02.1980 – проходив військову службу;

- з 08.04.1980 по 21.12.1980 – працював в совхозі «Революціонер»;

- з 16.02.1981 по 20.09.1991 – працював в Дніпропетровському спеціалізованому управлінні треста «Днепроєкскалация»;

- з 25.09.1991 по 13.08.1993 - працював в Дніпропетровському спеціалізованому управлінні «Укрметалургремонт»;

- з 07.02.1994 по 17.01.1996 – працював в БУ № 4 АТ фірма «Укргазбуд»;

- з 08.01.1996 по 30.07.1996 - працював в БУ № 7 АТ фірма «Укргазбуд»;

- з 01.12.1996 по 26.05.1997 – працював в ТОВ «Шанс-95»;

- з 23.01.1998 по 14.09.1998 – працював в ТОВ «Наші Діти»;

- з 05.01.1999 по 03.04.2000 – працював в ПП`Техінформ»;

- з 17.05.2000 по18.04.2001 – перебував на обліку в Центрі зайнятості;

- з 01.04.2003 по 20.03.2005 – працював в ТОВ «Логос»;

- 01.04.2005 по 11.06.2007 – працював в БУ № 4 АТ фірма «Укргазбуд»;

- 04.07.2007 по 01.10.2008 – працював в ТОВ «Електроган».

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі, також Інструкція).

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 1.1, 2.2, 2.4, 2.14, 2.15 Інструкції передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення; у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства, під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу, у графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду; якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Водночас, пунктами 2.6, 2.8 - 2.10 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.

Підставою для відмови позивачеві в зарахуванні до стажу роботи, що надає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи з 16.02.1981 року по 20.09.1991 року в ДСУ треста «Днепроєкскавация», слугувало відсутність у трудовій книжці перейменування підприємствата не підтвердження факту роботи у ДСУ треста «Днепроєкскавация».

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).

Згідно з п.п.3 п.4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, п.п.3 п.4.2 Порядку №22-1 передбачено повноваження органу, що призначає пенсію, перевіряти подані для її призначення документи на наявність розбіжностей (невідповідностей) та з`ясовувати і усувати такі розбіжності (невідповідності) шляхом комунікації з фізичними особами, які їх подали, через вимогу дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих документів і подання додаткових документів.

Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, копія якої наявна в матеріалах справи, відповідач надсилав запити про підтвердження роботи в оскаржуваний період голові ліквідаційної комісії Хоменко О.В., Державному архіву Дніпропетровської області, Архівному управлінню департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів, ТОВ «Юридично-архівне бюро «Легіс», ТОВ «ПБ-Консалтінг», Головному управлінню статистики у Дніпропетровській області.

Головне управління статистики у Дніпропетровській області листом від 03.07.2018 року №03.4-80/1755 «Про надання інформації» повідомило, що суб`єкт з найменуванням «Дніпропетровське спеціалізоване управління тресту «Дніпроекскавація» станом на 03.07.2018р. в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по Дніпропетровській області, не значиться.

Архівне управління Департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради листом від 13.08.2018 №03-48/591т «Про надання інформації» повідомило, що документи з кадрових питань (особового складу) Дніпропетровського спеціалізованого управління тресту «Дніпроекскавація» на державне зберігання до архівного управління Департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради, не надходили.

Державний архів Дніпропетровської області листом від 10.07.2018р. № Г-104-2018 повідомив, що підтвердити факт роботи ОСОБА_2 у Дніпропетровському спеціалізованому управлінні тресту «Дніпроекскавація» неможливо, через відсутність на зберіганні запитуваних документів. Запропоновано звернутись до ПАТ «Укрспецекскавація».

Відповідачем було направлено відповідний запит на адресу ПАТ «Укрспецекскавація».

Товариство з додатковою відповідальністю «Укрспецекскавація» листом від 04.09.2018р. № 01/21-18 повідомило, що підприємство не має змоги підтвердити факт роботи ОСОБА_1 та надати відомості про перейменування ДСУ тресту «Дніпроекскавація».

Разом з тим, позивач вказує на необхідність зарахування стажу роботи у період з 16.02.1981 року по 20.09.1991 року в ДСУ треста «Днепроєкскавация». Суд зазначає, що позивачеві відмовлено відповідачем в зарахуванні стажу з 16.02.1981 року по 20.09.1991 року в ДСУ треста «Днепроєкскавация». За таких обставин суд вважає за необхідне визначити цей період як спірний.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звертається за призначенням пенсії, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.

Окрім того, суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №638/18467/15-а.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Позивачем в позовній заяві заявлено вимогу про зобов`язання відповідача подати до суду у 30-ти денний строк після набранням чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

Вирішуючи заявлену вимогу, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 2 статті 382 КАС України).

Також судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (частина 8 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, аналіз статті 382 КАС України свідчить про те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень - відповідача подати звіт про виконання судового рішення є однією із форм судового контролю за виконанням ухваленого судового рішення та може бути застосовано судом під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, надати звіт про виконання судового рішення, після його надходження - розгляду поданого звіту, а за наслідками розгляду поданого звіту або в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту або накладенням штрафу на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Аналогічні висновки містить додаткова постанова Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 235/7638/16-а.

З огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.

Підсумовуючи, суд зробив висновок, що дана позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати у розмірі 384,20 грн., сплата яких підтверджується квитанцією №0.0.1486799986.1 від 08.10.2019 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в здійсненні розрахунку та призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату пенсії починаючи з 21 червня 2018 р., врахувавши до загального страхового стажу період роботи з 16.02.1981 р. по 20.09.1991 р. у ДСУ треста «Днепроєкскавация».

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 384, 20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 12 грудня 2019 року.

Суддя І.О. Лозицька