Рішення № 86584845, 07.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 року Справа № 160/6187/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії –

ВСТАНОВИВ:

04.07.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

- визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови позивачеві в призначенні пенсії за віком та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області пенсію за віком з 17.01.2019 року, зарахувавши при розрахунку пенсії стаж роботи позивача з 01.08.1979 року по 25.03.1997 року.

Зазначені вимоги позивач обґрунтовує тим, що досягнувши 60-ти річного віку та отримавши право на призначення пенсії за віком 30.01.2019 року звернувся до Нікопольського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області з заявою та документами для призначення пенсії за віком. В призначенні пенсії за віком позивачеві було відмовлено в зв`язку з тим, що Відповідач відмовився зараховувати при призначенні пенсії період роботи в колгоспі імені крейсера “Аврора” з 01.08.1979 по 25.03.1997 рік через те, що в трудовій книжці колгоспника відсутнє посилання на первинні документи, згідно з якими внесені записи про відпрацьовані вихододні. З такими діями Відповідача Позивач не погодився, вважає їх неправомірними та такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення, передбачене, статтею 46 Конституції України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи та витребувано додаткові докази від відповідача у справі.

23.07.2019 від Відповідача до суду надійшов відзив на позов, у якому він позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї позиції Відповідач зазначив, що загальний стаж Позивача складає 19 років 19 днів (при необхідних 26 р.), що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнувши 60-ти річного віку, 30.01.2019 року звернувся до Нікопольського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області з заявою та документами для призначення пенсії за віком.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.04.2019 р. № 787/03-18 Виниченку ОСОБА_2 було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та зазначено, що за період роботи Позивача з 1979 по 1997 роки у колгоспі імені крейсера “Аврора” інформація про відпрацьовані вихододні по роках вказана безпідставно (відсутнє посилання на первинні документи згідно з якими вносилися записи, а також завірена печаткою КСП “Аврора”, “яке було організоване з 03.02.1995 року”.

Органом Пенсійного фонду України був зроблений відповідний запит до архівного відділу Нікопольської райдержадміністрації від 05.02.2019 року № 441/03-18, згідно з яким надійшла відповідь, що надати довідку про роботу ОСОБА_1 за період з 01 серпня 1979 року по 25 березня 1997 року у колгоспі ім. крейсера “Аврора” не можливо, оскільки до архівного відділу Нікопольської райдержадміністрації документи з нарахування заробітної плати та особовий склад зазначеної юридичної особи на державне зберігання не надавались.

Також, органом Пенсійного фонду України були зроблені відповідні запити за місцем реєстрації юридичної особи ТОВ “Аврора” від 06.02.2019 року № 258/03-18, від 05.03.2019 року № 448/03-18, від 06.03.2019 року № 453/03-18, від 05.04.2019 року № 634/03-18 щодо підтвердження трудового стажу за вищезазначений період. Але відповідь від ТОВ “Аврора” на адресу органу Пенсійного фонду України не надійшла.

Тому, за розрахунком Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області загальний стаж Позивача складає 19 років 19 днів (при необхідних 26 р.), що є недостатнім для призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове держане пенсійне страхування”.

Не погоджуючись з відмовою органу Пенсійного фонду України зарахувати до стажу роботи, що надає право на призначення пенсії, періоду роботи з 01.08.1979 року по 25.03.1997 року в колгоспі імені крейсера “Аврора” Позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Згідно з пунктом “а” статті 3 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Разом з цим, статтею 56 зазначеного Закону до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також, згідно з статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Так, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з`їздом колгоспників 27.11.1969 і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).

Як вбачається з трудової книжки колгоспника № 1299761 ОСОБА_1 працював (був прийнятий у члени колгоспу) шофером з 01.08.1979 року по 25.03.1997 року в колгоспі імені крейсера “Аврора”, який 03.02.1995 року був перейменований в КСП імені крейсера “Аврора”, що підтверджується другим записом зазначеної трудової книжки колгоспника.

У трудовій книжці також зазначено про фактично виконаний та встановлений мінімум трудової участі в господарстві, тобто кількість вироблених трудоднів, а саме зазначено, що ОСОБА_1 відпрацював:

- за 1979 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 104, при встановленому мінімумі 100,

- за 1980 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 334, при встановленому мінімумі 270,

- за 1981 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 318, при встановленому мінімумі 250,

- за 1982 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 266, при встановленому мінімумі 250,

- за 1983 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 285, при встановленому мінімумі 250,

- за 1984 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 289, при встановленому мінімумі 250,

- за 1985 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 322, при встановленому мінімумі 250,

- за 1986 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 333, при встановленому мінімумі 260,

- за 1987 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 294, при встановленому мінімумі 260,

- за 1988 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 293, при встановленому мінімумі 260,

- за 1989 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 340, при встановленому мінімумі 260,

- за 1990 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 320, при встановленому мінімумі 260,

- за 1991 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 306, при встановленому мінімумі 250,

- за 1992 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 250, при встановленому мінімумі 250,

- за 1993 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 268, при встановленому мінімумі 250,

- за 1994 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 286, при встановленому мінімумі 250,

- за 1995 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 192, при встановленому мінімумі 250,

- за 1996 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 301, при встановленому мінімумі 250,

- за 1997 рік – виконання річного мінімуму трудової участі – 75, при встановленому мінімумі 60.

Таким чином, Позивач щорічно за період 1979-1997 роки відпрацьовував в повному обсязі прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі, крім 1995 року.

Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 року № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі, також Інструкція).

Відповідно до пункту 1.1 “Загальні положення” Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 2.2, 2.4, 2.14, 2.15 Інструкції передбачено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення; у графі 3 розділу “Відомості про роботу” як заголовок пишеться повне найменування підприємства, під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу, у графі 3 пишеться: “Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво” із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду; якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: “Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то”, а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Водночас, пунктами 2.6, 2.8 - 2.10 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі “Відомості про роботу”", “Відомості про нагородження”, “Відомості про заохочення” трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: “Запис за № таким-то недійсний”. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.

Підставою для відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до стажу роботи, що надає право на призначення пенсії періоду роботи з 01 серпня 1979 року по 25 березня 1997 року стало, те що у трудовій книжці Позивача, інформація про відпрацьовані вихододнів по роках вказана безпідставно, оскільки відсутнє посилання на первинні документи згідно з якими відповідні записи вносилися, а також зазначені записи завірені печаткою КСП “Аврора”, яке було реорганізоване з 03.02.1995 року.

Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, оскільки обов`язок щодо заповнення відповідних граф трудових книжок, внесення записів до неї, засвідчення їх печатками покладено саме на роботодавця. Матеріали справи не містять доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки Позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 дійсно працював у якості шофера з 01 серпня 1979 року по 25 березня 1997 року в колгоспі імені Крейсера “Аврора” (після реорганізації КСП “Аврора”), при цьому позивач відпрацював за вказаний період часу кількість відпрацьованих мінімумів трудової участі за рік в повному обсязі (крім 1995 року), що підтверджується трудовою книжкою Позивача.

Водночас, як уже зазначалось судом, при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин, тому, оскільки до суду не надані докази поважності причин невиконання ОСОБА_1 у 1995 році прийнятого річного мінімуму трудової участі, то зарахуванню до трудового стажу підлягає фактично відпрацьований час.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем було протиправно не зараховано періоди роботи ОСОБА_1 з 01 серпня 1979 року по 25 березня 1997 року в колгоспі імені Крейсера “Аврора” та КСП імені крейсера “Аврора” до страхового стажу, за виключенням 1995 року, у якому зарахуванню підлягає фактично відпрацьований час.

Щодо вимог Позивача про зобов`язання Відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 17.01.2019 року, з врахуванням стажу за період роботи з 01.08.1979 року по 25.03.1997 року у колгоспі імені крейсера “Аврора”, то суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового стажу позивача, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем не проводився розрахунок страхового стажу позивача з урахуванням періодів, врахованих судом у цьому рішенні, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію, проте вважає за потрібне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 30.01.2019 про призначення пенсії та провести розрахунок стажу позивача для призначення пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією від 01.07.2019 року № 1.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 384,20 грн. (50%).

Керуючись статтями 9, 73-77, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови позивачеві в зарахуванні при розрахунку пенсії стаж роботи позивача в колгоспі імені Крейсера “Аврора” з 01.08.1979 року по 25.03.1997 року, за виключенням 1995 року, у якому зарахуванню підлягає фактично відпрацьований час.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.01.2019 року про призначення пенсії за віком, відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням висновків суду та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 384,20 гривень (триста вісімдесят чотири гривні, 20 коп).

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно